УДК 591.524.1:(595.371+591.543.1)

I. М. Коновець, М. Г. Мардаревич, І. М. Баширова
Інститут гідробіології НАН України, Київ, Україна, m_miroslaw@yahoo.com

I. M. Konovets, M. G. Mardarevych, I. M. Bashyrova
Institute of Hydrobiology of NAS of Ukraine, Kyiv, Ukraine

Здатність пристосовуватися до змін навколишнього середовища базується на пластичних і енергетичних можливостях організму, які обмежені притаманними йому фізіологічними властивостями та нормою реакції, що виникли під час формування виду. Температура водного середовища є одним із визначальних чинників у регуляції інтенсивності обміну речовин, росту та розмноження двостулкових молюсків. Для систематично та екологічно близьких видів відмінності у перетіканні цих процесів визначальні для їх розповсюдження. Мета даної роботи – виявити особливості адаптації молюсків дрейсени річкової Dreissena polymorpha (Pallas, 1771) та дрейсени бузької D. bugensis (Andrusov, 1897) до підвищених температур водного середовища.

Молюсків розміром 20–30 мм відбирали у літній період (червень) із руслової ділянки Канівського водосховища (р. Дніпро) та р. Рось. Особин D. bugensis у місці відбору на р. Рось знайдено не було. Аклімацію молюсків до лабораторних умов проводили упродовж 7 діб у 100-літрових акваріумах з автоматичним підтриманням кисневого режиму та примусовою циркуляцією середовища за температури 24 ± 1 °С. Тварин годували хлорелою, добова концентрація мікроводоростей коливалася в діапазоні 0,1–0,7 мг/дм³ органічного вуглецю.

Після проходження періоду аклімації до лабораторних умов температуру водного середовища підвищували на 1 ºС за добу до досягнення температури 28 ± 1 °С, яку підтримували упродовж 21 доби. Температурну резистентність молюсків вивчали на тканинному рівні (Шкорбатов та ін., 1990) у статичному режимі за 33 та 35 °С за показником часу припинення функціонування зябрового епітелію (ЕЧ₉₅). Молюсків препарували, зябровий епітелій розрізали на шматочки розміром 20–25 мм² і поміщали у термостатовані камери. Час зупинки руху війок контролювали візуально за допомогою мікроскопу за умов 400-разового збільшення.

Резистентність до підвищеної температури зябрового епітелію молюсків D. bugensis та D. polymorpha, відібраних в одному біотопі (руслова ділянка Канівського водосховища), статистично не відрізняється. Проте порівняння величин ЕЧ₉₅ особин D. polymorpha із різних біотопів свідчить про тенденцію до більшої терморезистентності молюсків, відібраних у водоймі з вищою температурою, а саме у р. Рось (Осадчий та ін., 2008). При цьому різниця середніх величин ЕЧ₉₅ за температури 35 °С становить 10 %, статистично достовірна на рівні р < 0,10 (табл. 1).

Адаптація досліджуваних видів дрейсен упродовж 21 доби до температури 28 ± 1 °С призводить до значного підвищення тканинної резистентності (див. табл. 1). При цьому тривалість функціонування зябрового епітелію в адаптованих молюсків збільшується у 1,5–1,8 раза за обох температур експозиції. Слід зазначити, що у молюсків, які мешкали в одному біотопі, за цих умов проявляється вірогідна міжвидова різниця: величини ЕЧ₉₅ в особин D. polymorpha на 7,5–8,0 % більше, ніж D. bugensis (р < 0,05).

Припущення щодо вищої температурної резистентності D. polymorpha порівняно з D. bugensis підтверджується також даними щодо поглинання ними кисню. Якщо за температури 24 °С цей показник не відрізняється у представників обох видів, то за умов їх адаптації до температури 28 ± 1 °С в особин D. bugensis інтенсивність поглинання кисню вища (табл. 2).

Таблиця 1. Тривалість функціонування (ЕЧ₉₅) зябрового епітелію
особин D. рolymorpha та D. bugensis за температури 33 та 35 °С (хв., )

Таблиця 2. Поглинання кисню особинами D. polymorpha та D. bugensis
за різних температур водного середовища (мг О₂/г сухої ваги за год., )

Підвищена інтенсивність поглинання кисню особинами D. bugensis – ознака значніших енергетичних затрат за умов пристосування до високих температур. Утримання за температури 28 ± 1 °С популяції D. polymorpha з р. Рось цей показний найнижчий, що свідчить про менший температурний стрес і кращу пристосованість, підтверджується вищою терморезистентністю.

На основі отриманих даних можна зробити припущення про те, що за умов сумісного існування у толерантному діапазоні дії температурного чинника ці види молюсків мають подібні показники терморезистентності. За умов різкого підвищення температури водного середовища для виживання цих видів молюсків важливішою може бути не стільки видова приналежність, скільки особливості температурного режиму біотопу. Проте за умов достатнього терміну адаптації до високих температур D. polymorpha проявляє вищу резистентність, що свідчить про ширші границі толерантного діапазону.

Zoocenosis — 2015
Біорізноманіття та роль тварин в екосистемах: Матеріали VІІІ Міжнародної наукової конференції. – Дніпропетровськ: Ліра, 2015. – С. 82-83.

УДК 581.526:911.375(285)

Д. П. Ларіонова, О. А. Давидов
Інститут гідробіології НАН України, Київ, Україна, lasp_i@mail.ru

D. P. Larionova, O. A. Davydov
Institute of Hydrobiology of NAS of Ukraine, Kyiv, Ukraine

На території м. Київ розташовані штучні водні об’єкти лентичного типу, які розрізняються за особливостями будови їх ложа, зокрема, наявністю твердих субстратів, які використовуються у вигляді різноманітного облицювання, а також характеру ґрунту. У весняно-осінній період 2012 р. вивчено мікофітобентос штучного водного об’єкту лентичного типу із ґрунтовим ложем – оз. Верхнє, розташованого в межах м. Київ у густонаселеному районі Троєщина. Особливості морфометрії водойми: незначна площа мілководь, які віддалені від берегової лінії не більше, ніж на 8–10 м, заростання прибережних ділянок вищою водяною рослинністю, характер донних ґрунтів, які представлені слабко замуленим і замуленим піском. Ці особливості суттєво впливали на видове багатство мікрофітобентосу.

У мікрофітобентосі оз. Верхнє виявлено 90 видів водоростей, представлених 97 внутрішньовидовими таксонами, що відносяться до 6 відділів. Провідна роль належала діатомовим – 74 види (81 внутрішньовидовий таксон), 78,6 %; на другому місці синьозелені – 9 видів, 8,7 %, на третьому зелені – 4 види, 4 %. Інші відділи представлені менш різноманітно: евгленових, золотистих та динофітових відмічено по одному виду, або по 1 %.

Дослідження сезонної динаміки видового складу мікрофітобентосу дозволило встановити, що найбільшим різноманіттям характеризується мікрофітобентос в осінній період – 45 видів (49 внутрішньовидових таксонів), найменшим – у літній період: 38 видів (40 внутрішньовидових таксонів).

Діатомові водорості відігравали провідну роль у видовому багатстві мікрофітобентосу протягом усього вегетаційного сезону: найбільше представлені вони восени, формуючи 95,9 % загальної кількості видів водоростей на дні, навесні їм належало 84,1 %, улітку відповідні показники дещо зменшувались до 72,5 %.

Zoocenosis — 2015
Біорізноманіття та роль тварин в екосистемах: Матеріали VІІІ Міжнародної наукової конференції. – Дніпропетровськ: Ліра, 2015. – С. 81.

УДК 551.352:593.12(285)

А. О. Кравчук, О. П. Кравчук
Одеський національний університет імені І. І. Мечникова, Одеса, Україна, aokravchuk@gmail.com

A. O. Kravchuk, O. P. Kravchuk
Odessa I. I. Mechnikov National University, Odessa, Ukraine

Морфологічні аномалії форамініфер належать до найпоширеніших ознак порушення стабільності їх розвитку. Зміни морфології черепашок служать проявом «тератогенного ефекту» і є своєрідним відгуком на зміни середовища. З огляду на короткий життєвий цикл, форамініфери забезпечують прив’язку до несприятливих умов не тільки в просторі, а і в часі.

Появу виродливостей контролюють як окремі параметри, так і загальна спрямованість геохімічних процесів. Ці зміни характерні для аберантних біотопів – ділянок екологічних областей зі значним відхиленням від умов на суміжних просторах. Збільшення привносу біогенних речовин в останні десятиліття обумовило гіпертрофікацію вод, що визначає надзба­гачення середовища живильними речовинами та надінтенсивний розвиток фітопланктону. Зважаючи на це, в еволюції сучасної екосистеми північно-західного шельфу виділяються дві фази трофності. Евтрофна фаза проіснувала до кінця 1960-х років, після чого замінилася гіпертрофною фазою. Головним аргументом для генетичного обґрунтування екологічних пору­шень є просторовий зв’язок зростання виродливостей черепашок з ареалами забруднення.

Індикаторні особливості бентосних угруповань формуються на фоні порушень індиві­дуального розвитку окремих організмів. На підставі проведених досліджень ми вважаємо, що найпомітніший вплив морського середовища на життєдіяльність форамініфер пов’язаний зі зміною розмірів черепашок, їх форми та нестійкості мінералотвірних функцій. При дослід­женнях північно-західного шельфу у бентосних форамініферах визначені дев’ять типів морфо­логічних порушень. Переважний тип морфологічних аномалій – наявність недорозвинених камер і тератом («пухлин», вздуттям трьох останніх камер). Часто спостерігаються декілька морфологічних порушень в одній черепашці. Деякі морфологічні аномалії розрізняються за дією природніх і техногенних факторів. «Злоякісна евтрофікація» супроводжується появою слабокислого середовища, наслідком чого є декальцифікація форамініфер, що спостерігалось при зниженні рН до 6 в осадках поблизу дельти Дунаю. Кількість видів форамініфер, схильних до морфологічних порушень на досліджуваній площі, змінюється в широких межах. Аномальні відхилення морфології черепашок прослідковуються у різних районах шельфу, що свідчить про неспецифічність реакцій організмів на несприятливі впливи. Практично всі типи порушень визначені для еврибіонтного виду Ammonia tepida (Cushman).

Асоціації бентосних форамініфер, виділення індикаторних таксонів для екологічно напружених районів шельфу, а також визначення проявів токсичних ефектів за таксономіч­ними та морфологічними ознаками форамініфер вивчали на прикладі полігонів поблизу дельти Дунаю, устя Дністра, Дніпро-Бузького ліману та Одеської затоки. Підвищена частота морфологічних виродливостей у форамініфер відзначається на ділянці Іллічевськ – Одеса – Очаків. У районі Іллічевська формуються локальні ареали несприятливих граничних оточень, приурочених до звалищ промислових відходів і виходів стічних вод. Контрастне зростання порушень морфології черепашок форамініфер відзначається у відкритій частині Одеської затоки та поблизу західного контуру Одеської банки. Підвищена частота несприятливих умов фіксується у субширотній фронтальній зоні поблизу порту. Однозначний зв’язок із джерелами забруднення встановлюється для критичного рівня порушень морфології черепашок форамініфер на станції, розташованій поблизу звалища порту Південний та місця скидання стічних вод Припортового заводу.

На східному фланзі Одеської банки виділяють локальні ареали критичних і граничних оточень. Рівні критичних порушень у бентосних угрупованнях форамініфер прослідкову­ються на віддаленні від устя Дніпро-Бузького лиману та локалізуються на захід від мису Аджияск. Ця закономірність безпосередньо не пов’язана із залежністю від впливу прісних річкових вод. Не менше контрастні зміни морфологічних ознак відзначаються для форамініфер Дністровсько-Дунайської частини шельфу. Максимальний прояв патологічних порушень у Дністровському районі характерний для станцій поблизу східного борту палеорусла Дністра. Про стійкість несприятливого впливу виносів речовини з Дністровського лиману свідчать морфологічні відхилення в черепашках 50–100 % видів форамініфер.

Винесення дунайських вод по Старо-Стамбульскому рукаву має південно-східний напрямок. Ці особливості транспортування речовини у придельтовому районі є ймовірною причиною поділу ареалів ризику морфологічних змін організмів у північно-західній та південно-східній частинах досліджуваного полігону.

Таблиця. Особливості порушення розвитку бентосних форамініфер
в умовах гіпертрофікації північно-західного шельфу Чорного моря

Як випливає з наших спостережень, порушення морфологічних ознак розвитку форамініфер має стійкий зв’язок із міграційними процесами на шельфі. Підвищення частоти аномалій у бентосних угрупованнях обумовлене широким спектром стресових ситуацій, що виникають при накопиченні забруднюючих речовин або зміні геохімічного оточення в цілому. Поява морфологічних виродливостей у камерах форамініфер свідчить про порушення механізмів захисту від кисневого голодування навіть у стійких до забруднення видів і є ознакою посилення гіпоксії у морському середовищі.

Zoocenosis — 2015
Біорізноманіття та роль тварин в екосистемах: Матеріали VІІІ Міжнародної наукової конференції. – Дніпропетровськ: Ліра, 2015. – С. 79-81.

UDC 594.3

A. Klimchuk
Dnipropetrovsk State Agrarian and Economic University, Dnipropetrovsk, Ukraine

A. Клімчук
Дніпропетровський державний аграрно-економічний університет, Дніпропетровськ, Україна, kad_13@mail.ua

With increasing human impact on animal and plant ecosystems, biological invasions begin to disrupt their stability and cause qualitative and quantitative changes. The phenomenal success of invasive plant and animal species is a mystery, which is often studied from an ecological point of view. In Ukraine extends the local introduction of aquarium species of mollusks into open natural and artificial reservoirs. Quite often happens discharge of water which contains different organisms, including alien organisms from aquariums in surface water.

These organisms usually have tropical and subtropical origin and can’t survive in the severe environment of temperate climate. However, some heat-loving species can survive in artificial reservoirs of power stations in which there is a dropping of heated water, or in the waters of the most southern regions of Ukraine. Melanoides tuberculata became one of the new and dangerous invasive species. This is a small gastropods African’s origin, which survives in quite high temperatures. Its feature is the ability to quickly master new territory, in particular was noted its widespread distribution in natural waters of Brazil. Also, during the last 10–15 years M. tuberculata settled in warm cooling ponds of nuclear power plants in Ukraine. Due to the high reproductive ability the species rapidly propagate and clog the filters and the drains at the plant station and cause bio-fouling that can cause accidents. Consequently, there is an urgent need to develop effective and economically justified methods of controlling this species.

The literature describes various methods of control bio-fouling on the hydraulic structures of nuclear power station. One of the most optimal methods is biological. For this control are used species that are natural enemies of shellfish. In particular, the positive results are getting from settling ponds by species such as black carp Mylopharyngodon piceus. This species belongs to fishes that eat mollusks and can successfully control the mollusks’ populations and as the result to solve the problem of mass reproduction and danger for the waterworks. There is an evidence of its successful use to control the bivalves zebra mussel.

Analyzing the behavior and biological characteristics of the species M. tuberculata was found that the mollusk eats detritus (remains of dead plants and other cankered organic), therefore most of the time it interrupts the sandy bottom of pounds searching for food. Mollusk comes out of the sand mostly through adverse conditions such as acidification of bottom, poor water’s quality, lack of food or dissolved in water oxygen. This creates the problems of its destruction, because for fish it is difficult to eat mollusk buried in the sand. Considering this, was performed an experiment, the aim of which was to determinate the depth of mollusks digging in sandy soil.

To determinate the depth of M. tuberculata digging in the soil were purchased 7 adults, who were held in a private aquarium and placing in a glass with capacity of 2 liters. Water and sand were taken from the cooling pounds of Zaporozhian NPP. On the glass was drawn a measuring scale with length 9 cm, with a division value 1 cm. The initial level of sand was 8 cm. To determine the depth of mollusks digging, first of all it was necessary to take away the water without disturbing mollusks buried in the sand. For this purpose was used a special selection pipette. The water was gradually taken away to an another container. Then, using a special blade, sand was taken away by layers of 1 cm. in the tray. After the extraction of the sand it was washed and looked over, searching the shells of under study mollusks.

In consequence of the experiment, in the upper layer of sand was found five individuals of mollusks (71 % of all individuals). The last 2 individuals (29 % of all individuals) were found at a depth less than 5 cm.

The results of the experiment make it possible to assume that the biological way of controlling the invasive species M. tuberculata can be effective, because most of the individuals were in the upper layer of sandy soil that is accessible to fishes which eat mollusks.

Zoocenosis — 2015
Біорізноманіття та роль тварин в екосистемах: Матеріали VІІІ Міжнародної наукової конференції. – Дніпропетровськ: Ліра, 2015. – С. 78-79.

УДК 574.5:911.375(285)

О. А. Давидов
Інститут гідробіології НАН України, Київ, Україна

O. A. Davydov
Institute of Hydrobiology of NAS of Ukraine, Kyiv, Ukraine

Екологотопічна характеристика водоростей, які зустрічаються на дні водних об’єктів досить важлива з огляду на те, що до складу мікрофітобентосу входять як автохтонні, так і аллохтонні компоненти, привнесені з планктону та перифітону. Встановлення приуроченості водоростей до певного біотопу у різних типах водних об’єктів дозволяє аргументовано розділити зареєстровані у мікрофітобентосі водорості на аллохтони та автохтони, що має першочергове значення при виділенні в еколого-ценологічному сенсі альгоценозів, альгоценонів, альгоугруповань або ж альгосинузій.

Екологотопічна характеристика видів домінантного комплексу мікрофітобентосу урбанізованої водойми – оз. Вербне, розташованого у густонаселеному районі м. Київ, виконана за результатами досліджень у літній період 2013–2014 рр., коли рекреаційне навантаження на водойму максимальне.

До складу домінантного комплексу мікрофітобентосу входили представники двох відділів: діатомових та синьозелених водоростей. Серед діатомових високими показниками розвитку вирізнялись Staurosira construens Ehrenb. – евритопна літоральна форма, типовий факультативний бентонт, поширений на мілководді на слабо замуленому піску. Інший представник діатомових – Amphora veneta Kütz. – факультативний бентонт, який вегетує вільно у бентосі літоральної зони або ж прикріплюється до великих піщинок.

Синьозелені водорості у складі домінантного комплексу мікрофітобентосу представ­лені як планктонною формою, що осідає на дно з товщі води – Aphanizomenon flos-aquae (L.) Ralfs, так і облігатними та факультативними бентонтами. Облігатний бентонт Oscillatoria ucrainica Vladim. активно вегетував, переважно, на замуленому та слабо замуленому піску; факультативний бентонт O. redekei van Goor – бенто-планктонна форма, яка у значній кількості зустрічалася як на дні, так і у товщі води літоральної зони.

Zoocenosis — 2015
Біорізноманіття та роль тварин в екосистемах: Матеріали VІІІ Міжнародної наукової конференції. – Дніпропетровськ: Ліра, 2015. – С. 6-8.

УДК 581.526:911.375

О. А. Давидов, Д. П. Ларіонова
Інститут гідробіології НАН України, Київ, Україна, lasp_i@mail.ru

O. A. Davydov, D. P. Larionova
Institute of Hydrobiology of NAS of Ukraine, Kyiv, Ukraine

Дослідження структури угруповань мікрофітобентосу водних об’єктів різного типу – актуальне завдання, оскільки їм притаманна специфічна чутливість до впливу конкретних факторів, що обумовлює їх ефективне використання як синбіоіндикаторів зміни стану водних об’єктів та середовища існування гідробіонтів. Вивчення структурних елементів мікрофіто­бентосу – еколого-морфологічних груп штучного водного об’єкту лотичного типу – Русанів­ського каналу, важливого елементу екосистеми річкової частини Канівського водосховища, проводили у 2014–2015 рр. Ложе каналу має бетонне облицювання відкосів та досить вузькі ділянки мілководь, що інтенсивно заростають у вегетаційний сезон вищою водяною рослинністю, донні ґрунти представлені мулом.

У мікрофітобентосі Русанівського каналу виділено 7 еколого-морфологічних груп водоростей (ЕМГ), що належать як до бентонтів (Б) – автохтонних компонентів альгоугруповання, так і до аллохтонів (А) – планктонтів та перифітонтів (водоростей, що потрапили на дно з інших біотопів). Бентонти розділені на ЕМГ літоральних евритопних діатомових, великих діатомових, дрібних і середніх діатомових, ниткуватих синьозелених, стрептофітових водоростей. Аллохтони об’єднані у дві ЕМГ – планктонти та перифітонти.

Найпоширеніші серед літоральних евритопних діатомових (ЕМГ Блед) є Staurosira construens Ehrenb. та Melosira varians C. Agardh, які відігравали провідну роль у формуванні чисельності та біомаси мікрофітобентосу. Серед великих діатомових (ЕМГ Бкд) важлива роль належала Nitzschia vermicularis (Kütz.) Hantzsch та Surirella linearis W. Sm., поміж дрібних та середніх діатомових водоростей (ЕМГ Бдсд) – Navicula gregaria Donkin, N. reinhardtii (Grunow) Grunow та Surirella brebissonii Krammer et Lange-Bert.; ниткуватих синьозелених водоростей (ЕМГ Бнс) – Oscillatoria tenuis J. Agardh ex Gomont та Phormidium foveolarum (Mont.) Gomont; стрептофітових водоростей (ЕМГ Бде) – виду роду Closterium. Планктонти (ЕМГ Апл) та перифітонти (ЕМГ Апр) сформовані у мікрофітобентосі діатомовими та зеленими водоростями, серед яких найпоширеніші Pseudopediastrum boryanum (Turpin) E. Hegew., Pediastrum duplex Meyen, Cocconei seuglipta Ehrenb. та C. placentula Ehrenb.

Zoocenosis — 2015
Біорізноманіття та роль тварин в екосистемах: Матеріали VІІІ Міжнародної наукової конференції. – Дніпропетровськ: Ліра, 2015. – С. 76-77.

УДК 591.524.12

Ю. Ф. Громова, А. Б. Примак
Институт гидробиологии НАН Украины, Киев, Украина, yulia.gromova@gmail.com

Y. F. Gromova, A. B. Primak
Institute of Hydrobiology of NAS of Ukraine, Kyiv, Ukraine

В вегетационный период 2015 г. исследовали зоопланктон р. Днепр на русловом участке Каневского водохранилища (г. Киев, район Оболонь – 50º29’59’’ с. ш., 30º31’29’’ в. д.) и в заливе Старик, находящемся на расстоянии около 25 км ниже по течению (50º20’29’’ с. ш., 30º35’21’’ в. д.). Пробы отбирали планктонной сетью Апштейна (размер ячеи сита 125 мкм). В заливе производили тотальные ловы с глубин 2 и 3 м. В русловой части, в связи с высокой турбулентностью и небольшой глубиной в пункте исследований (2 м), пробы отбирали с поверхностного горизонта на расстоянии 10 м от берега. Обрабатывали материал по общепринятым в гидробиологии методикам (Методи гідроекологічних…, 2006).

Различия в режиме проточности, водообмене, подвижности водных масс влияют на распределение планктона в водоемах (Киселев, 1980). По данным Украинского гидрометеороло­гического центра, 2015 г. был чрезвычайно маловодным. Уровень воды на посту «Киев – Днепр» за период наших исследований изменялся в пределах 449–486 см. Этим фактором косвенно обусловлены (через режимы попусков Киевской и Каневской ГЭС) более низкие скорости течения на фарватере – в среднем 0,3 м/с. В месте отбора проб на русловом участке скорость течения изменялась в пределах 0,01–0,10 м/с, в заливе постоянное течение отсутствовало.

В зоопланктоне руслового (проточного) участка обнаружено 54 НОТ (низший определяемый таксон), из них 24 составляли коловратки, 14 – веслоногие, 15 – ветвистоусые ракообразные и велигеры дрейссены. Наибольшее видовое богатство (25–26 НОТ) отмечено в мае–июне при температуре воды +15…+22 ºС. Наблюдалась тенденция к увеличению количества НОТ и численности зоопланктона при увеличении скорости течения. Численность зоопланктона изменялась в пределах 13 240–296 000 экз./м³, биомасса – 67,13–1 880,67 мг/м³. Наибольшие их показатели отмечались в мае, июле – сентябре (табл.). Соотношение таксономических групп по показателям обилия было нестабильным. Весной в зоопланктоне доминировали коловратки (до 90 % численности и 47 % биомассы), среди которых – Brachionus angularis Gosse, 1851, Keratella quadrata (Müller, 1786), Brachionus calyciflorus Pallas, 1766. В начале и середине лета наибольшее значение в численности и биомассе зоопланктона приобретали ракообразные. Из ветвистоусых доминировала Bosmina (Bosmina) longirostris (O. F. Müller, 1776), из веслоногих – особи ювенильных стадий. Доля велигеров дрейссены в летнем зоопланктоне достигала 10 % численности и 18 % биомассы. В конце лета и начале осени доминировали коловратки, среди которых наибольшее значение имели B. angularis, Asplanchna priodonta Gosse, 1850, виды из родов Synchaeta и Polyarthra. В «пятнах» водоросли Aphanizomenon flos-aqua (L.) Ralfs преобладала коловратка Euchlanis dilatata Ehrenberg, 1832. Ее приуроченность в водохранилищах Днепра к участкам массового развития этой сине-зеленой водоросли, к которой коловратка прикрепляет яйца, а также объедает эпифитные водоросли и бактерии, отмечалась ранее (Беспозвоночные и рыбы …, 1989). Здесь же в большом количестве развивался рачок Chydorus sphaericus (O. F. Müller, 1776), питающийся детритом растительного происхождения. Его доминирование в зоопланктоне сохранялось до поздней осени (76 % численности и 85 % биомассы).

Таблица. Зоопланктон верхнего участка Каневского водохранилища в 2015 г.

В зоопланктоне залива Старик обнаружено 56 НОТ, среди которых 21 – коловратки, 11 – веслоногие, 23 – ветвистоусые ракообразные и велигеры дрейссены. Наибольшее видо­вое богатство (23–29 НОТ) отмечено в сентябре при температуре воды +19,5 ºС на фоне массового развития водоросли Ceratium hirudinella (O. Müll.) Bergh. Отмечена тенденция к снижению количества НОТ зоопланктона при увеличении прозрачности воды. Показатели развития зоопланктона на глубине 2 м изменялись в пределах 1 164–153 517 экз./м³, 7,66–2 360,98 мг/м³. На глубине 3 м диапазон изменения данных параметров был шире: 87–756 127 экз/м³, 0,32–1 877,54 мг/м³. Наибольшие значения численности зоопланктона были отмечены в мае, биомассы – в июне (см. табл.). Таксономическая структура зоопланктона на глубинах 2 и 3 м была сходной. Весной в заливе, как и в русле, доминировали коловратки (до 94 % численности и 77 % биомассы), среди которых Keratella cochlearis (Gosse, 1851), Synchaeta sp., Polyarthra sp., B. calyciflorus, A. priodonta. В летний период в различных соотношениях преобладали копеподы и кладоцеры. Последние достигали 95 % биомассы, основу которой составляли B. longirostris, Daphnia cucullata Sars, 1862, Diaphanosoma brachyurum (Liévin, 1848), Polyphemus pediculus (Linne, 1761), Bosmina coregoni Baird, 1857. Среди веслоногих доминировали их науплии, в июне также Heterocope caspia G. O. Sars, 1897. Доля велигеров дрейссены в летнем зоопланктоне достигала 8 % численности и 21 % биомассы. Осенью в зоопланктоне преобладали коловратки (до 90 % численности и 86 % биомассы), среди которых доминировали, в основном, те же виды, что и весной.

За период исследований в зоопланктоне проточной части Каневского водохранилища и залива обнаружено 78 НОТ (71 вид), в том числе 33 (30) составляли коловратки, 16 (12) – веслоногие, 27 (26) – ветвистоусые ракообразные и велигеры дрейссены. Наиболее часто на обоих участках встречались особи ювенильных стадий циклопов, B. longirostris, велигеры дрейссены, C. sphaericus, Calanoida juv., B. calyciflorus, A. priodonta. Кроме перечисленных таксонов в проточной части часто встречались Bdelloida gen. sp., K. quadrata, E. dilatata, B. angularis, а в заливе – коловратки рода Polyarthra. Видовой состав, в том числе доминирующих видов, стабилен в многолетней ретроспективе (Беспозвоночные и рыбы …, 1989; Пашкова, Примак 2005; 2006; Пашкова, 2013). В планктоне встречались инвазивные представители понто-каспийской фауны: велигеры моллюска дрейссены, Podonevadne trigona (Sars, 1897), Cornigerius maeoticus (Pengo, 1879). Биомасса P. trigona в августе достигала 14 % общей биомассы зоопланктона в русле. Обнаружение в Каневском водохранилище коловратки Euchlanis dapidula Parise, 1966 подтверждает ее более ранние, первые для Украины, находки (Трохимець, 2011, 2012, 2015).

Таксономические списки зоопланктона проточного участка и залива были близки как в отношении количества НОТ (54 и 56 соответственно), так и в отношении их сходства согласно индексу Серенсена – 0,62. На протяжении периода исследований диапазон варьирования видового богатства в заливе был выше (4–29 НОТ), чем в русле (15–26 НОТ). Количество НОТ зоопланктона в русле, как правило, было выше, чем в заливе. При этом индекс видового сходства между сообществами русла и залива в вегетационный период был довольно высоким – в среднем 0,53 (0,38–0,61), в ноябре – снижался до 0,30 (0,21–0,38). Видовая общность сообществ в разные сезоны вегетационного периода также была высокой, как в русле, так и в заливе – индекс Серенсена составлял в среднем 0,59 (0,46–0,74) и 0,56 (0,38–0,77) соответственно. Средние численность и биомасса зоопланктона за вегетационный период в проточной части составляли 194 910 ± 45 662 экз./м³ и 703,5 ± 246,0 мг/м³, в заливе эти показатели были немного выше – 122 434 ± 58 709 экз./м³ и 911,6 ± 194,0 мг/м³. О высокой изменчивости обилия зоопланктона свидетельствуют значения коэффициента вариации (CV, %): в русле – 57,4 (по численности) и 85,7 (по биомассе), в заливе – 166,1 и 73,7 соответственно.

Соотношение таксономических групп зоопланктона на обоих участках было нестабиль­ным. Доминирование коловраток приходилось, в основном, на весну, конец лета и начало осени. В летний период основную роль в численности и биомассе зоопланктона играли ветвис­тоусые или веслоногие ракообразные, реже коловратки. В сезонной динамике численности коловраток, веслоногих и ветвистоусых ракообразных в проточной части водохранилища и в заливе в целом наблюдались сходные тенденции. Динамика численности велигеров дрейссены в русле и в заливе отличалась. В русле происходило плавное увеличение численности велигеров на протяжении весенне-летнего периода с максимумом в сентябре (14 000 экз./м³), после чего численность снижалась до 40 экз./м³ к началу ноября. Для динамики численности велигеров в заливе характерны два пика. Первый, более высокий, весной (до 75 487 экз./м³), после которого в июне численность резко падала (0–130 экз./м³). Второй пик приходился на август, когда численность велигеров составляла 2 913–6 735 экз/м³, а в сентябре – снижалась до 14–22 экз./м³. В ноябре велигеры дрейссены в заливе не регистрировались.

Таким образом, в маловодный 2015 г. в условиях сниженных скоростей течения в проточной части Каневского водохранилища формировались сообщества зоопланктона, которые по своим характеристикам (видовой состав, численность, структура, динамика этих показателей) в целом были сходны с сообществами малопроточного участка (залива).

Zoocenosis — 2015
Біорізноманіття та роль тварин в екосистемах: Матеріали VІІІ Міжнародної наукової конференції. – Дніпропетровськ: Ліра, 2015. – С. 74-76.

УДК 574.52(477.64)

О. С. Головко
Національний природний парк «Великий Луг», Дніпрорудне, Україна, olga.golovko.79@mail.ru

O. S. Golovko
National Nature Park “Velykyi Lug”, Dniprorudne, Ukraine

Вода – досить щільне середовище, яке погано пропускає світло; воно швидко поглинається та розсіюється, а частково перетворюється на теплоту. Процеси поглинання та розсіювання залежать від спектрального складу сонячного випромінювання, до складу якого входять 45 % видимого світла, до 10 % ультрафіолетового та 45 % інфрачервоного випромі­нювання. Світлові промені із різною довжиною хвилі поглинаються та розсіюються водним середовищем неоднаково. Найінтенсивніше поглинаються інфрачервона та ультрафіолетова частини спектру. Практично вся радіація цих видів поглинається у верхньому метровому шарі води. Із видимої частини спектру найінтенсивніше поглинаються водою промені з великою довжиною хвилі.

Все життя у воді цілком підлягає впливу Сонця та пов’язаних із ним ритмів: фізичних, хімічних, гідрологічних та інших процесів. Перш за все від сезонних змін температури та освітлення залежать репродуктивні цикли та розвиток гідробіонтів. Що у свою чергу позначається на всьому складі гідробіоти, та формуванні ритмічних коливань життєвих процесів у водоймі. Більшість з організмів зоопланктону прісних водойм знаходиться вдень на визначеній глибині, увечері піднімаються у вище розташовані шари, у яких перебуває деякий час, а потім опускається вниз на ту глибину, з якої починався підйом.

З умовами освітлення тісно пов’язаний вертикальний розподіл рослинності (як донної, так і пелагічної). На рівнинних водоймах із малою прозорістю води межа розповсюдження водоростей і квіткових рослин проходить на глибині лише 1–2 м.

У процесах фотосинтезу найбільше значення мають червоні та жовті промені, тобто промені, які водою поглинаються найшвидше. Тому зрозуміло, що рослини можуть існувати тільки у тих шарах водойм, куди ці промені проникають у достатній для фотосинтезу кількості. Середні глибини Каховського водосховища в межах парку не перевищують 8 м, що дозволяє воді добре прогріватися, особливо в літній період. Це призводить не тільки до розвитку вищих водних рослин, а і до щорічного «цвітіння води» та, як наслідок, до задухи риб та інших мешканців водойм.

Не останню роль у житті гідробіонтів має забарвлення водойми, яке, у свою чергу, також залежить від сонячного випромінювання. Із чистої води виходять переважно сині промені. Тому, чим прозоріша вода, тим вона здається більш блакитною. У воді, в якій міститься багато донних відкладень та зависей, розсіюються переважно жовті та зелені промені, тому така вода сприймається нами як зелена чи брудна.

Після гідротехнічного будівництва на Дніпрі середні показники прозорості води за останні десять років в Каховському водосховищі (в межах парку) складають 0,64 м. Максимальна прозорість навесні складає 1,65 м, а мінімальна – близько нуля відмічається після тривалих штормів та влітку під час «цвітінні води» (вимірювання проводили за загальноприйнятими методиками диском Секкі). Таким чином зменшення проточності Каховського водосховища призвело до підвищення вмісту у воді біогенних речовин, що, у свою чергу, стимулює надмірний розвиток водоростей і подальше самозабруднення водойми при їх відмиранні. Це явище відіграє важливу роль у живлені мешканців водойми. Наприклад живлення риб різко знижується за низької прозорості води та різкій зміні температурного діапазону до якого вона звикла.

Отже світло – одне з найнеобхідних умов існування життя у водоймах. У першу чергу воно регулює прозорість води та температуру, впливає на дозрівання статевих продуктів, провокує ріст водних рослин та водоростей, котрі є джерелом живлення риб та інших гідробіонтів. Світло безпосередньо впливає на обмін речовин, добовий ритм активності, спосіб здобуття їжі, захист від ворогів, а також обумовлює будову водних тварин, ступінь розвитку органів зору та інших органів чуття, забарвлення гідробіонтів тощо.

Zoocenosis — 2015
Біорізноманіття та роль тварин в екосистемах: Матеріали VІІІ Міжнародної наукової конференції. – Дніпропетровськ: Ліра, 2015. – С. 73-74.

УДК 574.3:594.141

Л. А. Васильева, Л. Н. Янович, М. М. Пампура
Житомирский государственный университет имени Ивана Франко, Житомир, Украина, vasiljeva-zhdu@ukr.net

L. A. Vasilieva, L. N. Yanovich, M. M. Pampura
Zhytomyr Ivan Franko State University, Zhytomyr, Ukraine

Перловицевые (Unionidae Rafinesque, 1820) – самые распространенные пресноводные двустворчатые моллюски Украины. Эти организмы являются мощными фильтраторами, способствуют самоочищению пресных водоемов. Некоторые виды семейства считаются индикаторами состояния гидроценозов. Несколько десятков лет назад эти моллюски были обычными, массовыми компонентами макрозообентоса всех внутренних водоемов Украины (Стадниченко, 1984). Однако, согласно последним исследованиям украинских ученых, некоторые из видов Unionidae являются уязвимыми и редкими, а плотность поселения всех видов за последние годы уменьшилась почти вдвое (Пампура, 2012; Янович, 2013). Поэтому выяснения особенностей современного распространения и состояния популяций Unionidae бассейна Припяти – наибольшего правого притока Днепра, считаем актуальным. Целью работы – выявить особенности распространения и некоторые характеристики поселений моллюсков семейства Unionidae водных объектов бассейна Припяти на территории Украины.

Материалом работы служили моллюски Unio pictorum (Linnaeus, 1758), U. tumidus Philipson, 1788, U. crassus Philipson 1788, Anodonta anatina (Linnaeus, 1758), A. cygnea (Linnaeus, 1758), Pseudanodonta complanata (Rossmassler, 1835). Сборы выполнены в течение 2009–2013 гг. в пределах бассейна реки Припять на территории Украины. Обследованы 22 пункта, собрано 758 экз. моллюсков. Определение видовой принадлежности выполнено согласно последним представлениям относительно системы Unionidae (Васильева, 2011; Янович, 2013).

В бассейне Припяти отмечен лишь один пункт, где встречаются все шесть видов Unionidae (р. Тня, с. Соколов), пять видов отмечены для двух (р. Случь, г. Барановка и г. Мирополь), где не выявлено лишь A. cygnea и U. сrassus соответственно. В данном бассейне больше всего пунктов сбора (10), где зарегистрировано общее существование четырех видов, среди которых чаще всего в поселениях представлены U. рictorum, U. tumidus, реже встречались A. cygnea и P.complanata. Упрощенные сообщества, которые образованы лишь тремя видами перловицевых, характерны для пяти обследованных мест (р. Припять, г. Ратное; оз. Белое, с. Бельская Воля; пруд с. Б. Деревичи; р. Уборть, с. Хочино, с. Сущаны). Поселения, которые состоят из двух видов семейства, зарегистрированы для четырех пунктов, и для них характерные наиболее распространенные A. аnatina, U. рictorum, U. tumidus в разных сочетаниях.

В украинской части бассейна Припяти самыми распространенными видами семейства Unionidae являются U. рictorum, U. tumidus и A. аnatina, встречаемость которых составила соответственно 95,5, 77,3 и 63,6 %. Плотность поселения этих моллюсков также является наивысшей: в среднем для U. рictorum – 3,52, U. tumidus – 5,11, A. аnatina – 4,21 экз./м². Наименьшую встречаемость и плотность поселения имеют U. сrassus (встречаемость – 59,0 %, средняя плотность поселения – 2,85 экз./м²), A. cygnea (встречаемость – 31,8 %, средняя плотность поселения – 1,71 экз./м²) и P. сomplanata (встречаемость – 31,8 %, средняя плотность поселения – 1,29 экз./м²).

Снижение плотности населения, низкая встречаемость отдельных видов и преиму­щество упрощенных поселений семейства перловицевых в водных объектах исследуемого бассейна является, к сожалению, результатом общей деградации гидроценозов Украины. Сохранение разнообразия и численности Unionidae невозможно без охраны их мест существования, возобновления водных ресурсов.

Zoocenosis — 2015
Біорізноманіття та роль тварин в екосистемах: Матеріали VІІІ Міжнародної наукової конференції. – Дніпропетровськ: Ліра, 2015. – С. 72-73.

УДК 639.311:581.526

А. М. Базаєва, Н. П. Чужма, Н. М. Савенко
Інститут рибного господарства НААН, Київ, Україна, a_bazaeva@ukr.net

A. Bazaeva, N. Chuzhma, N. Savenko
Institute of fisheries of NAAS of Ukraine, Kyiv, Ukraine

Фітопланктон, як основний фотосинтезуючий компонент гідроекосистем, відіграє важливу роль у формуванні хімічного складу води та запасів органічних речовин водойм. Він – індикатор їх екологічного стану. Внесення у рибогосподарські водойми органічних і мінеральних добрив як раніше, так і зараз розглядається як один з основних заходів інтенсифікації рибництва і до останнього часу не розглядалося як можливе джерело забруднення довкілля токсичними речовинами. Проте високі щільності посадки риби, їх годівля штучно виготовленими кормами та удобрення ставів часто призводять до погіршення якості води, її забруднення органічними речовинами. Екологічний стан ставів можна оцінити за розвитком рослинних планктонних угруповань. Значну інформативність для оцінки таксономічного різноманіття біоти має індекс Шеннона, який дозволяє виявити основні напрями змін, що відбуваються в екосистемі, особливо за високого ступеня антропогенного навантаження. Сапробність води показує рівень її забруднення органічними речовинами та продуктами їх розкладу.

Матеріалом для даної публікації слугували альгологічні проби, зібрані протягом вегетаційного періоду (весна–осінь) 2013 року у вирощувальному ставі 56 дослідного господарства «Нивка» Інституту рибного господарства. Господарство розташоване у заплаві р. Нивка (права притока р. Ірпінь). Водопостачання ставу здійснюється із р. Нивка через каскад ставів із досить інтенсивною експлуатацією. Відбирання проб фітопланктону, їх фіксація, камеральне опрацювання, розрахунок чисельності та біомаси водоростей, інформаційного різноманіття (індекс Шеннона за чисельністю) виконували за загально­відомими гідробіологічними методами. Сапробіологічний аналіз проводили за індикаторними організмами фітопланктону з використанням методу Пантле та Букк у модифікації Сладечека. Домінантами вважали види водоростей, чисельність або біомаса яких становила не менше, ніж 10 % загальної величини проби. Вирощування рибопосадкового матеріалу коропа проводили у полікультурі з рослиноїдними рибами у вирощувальному ставі 56, площею 2,5 га та середньою глибиною 1,5 м. Температура води упродовж вегетаційного сезону знаходилася у межах +16,8…+24,9 ºС із максимальними показниками у першій половині липня. Гідрохімічний режим формувався під впливом джерела водопостачання та заходу, спрямованого на підвищення розвитку природної кормової бази (внесення перегною ВРХ) і був сприятливим для розвитку кормових безхребетних та вирощування рибопосадкового матеріалу.

Протягом періоду вирощування риби різноманіття фітопланктону представлено 126 видовими та внутрішньовидовими таксонами, які належать до 7 відділів: Cyanophyta, Euglenophyta, Dinophyta, Bacillariophyta, Chryzophyta, Xantophyta, Chlorophyta. Основу флористичного спектру фітопланктону ставу складали зелені водорості – 58,0 %, синьозелені – 11,0, діатомові – 9,0, евгленові – 9,0, інші систематичні відділи не перевищували 2,0 %. Чисельність фітопланктону за період досліджень коливалася у межах 14,58–247,68 млн. кл./дм³ за чисельністю та 1,75–22,46 мг/дм³ за біомасою.

Таблиця 1. Сезонна динаміка розвитку чисельності N (млн. кл/дм³) та біомаси В (мг/дм³) фітопланктону дослідного ставу ДПДГ «Нивка» 2013 р.

У першій половині сезону розвиток фітопланктону знаходився на низькому рівні, і лише в кінці липня чисельність та біомаса фітопланктону зростає до оптимальних величин за рахунок збільшення вегетації синьозелених водоростей. Основними домінуючими видами, які давали найбільшу чисельність та біомасу в літній період здебільшого були види родів Aphanizomenon, Anabaena, Scenedesmus, Microcystis. За середньосезонними показниками, основу фітопланктону як за чисельністю, так і за біомасою складали синьозелені водорості (відповідно 85,0 та 48,7 %). На другому місці за розвитком знаходились зелені водорості (відповідно 12,4 та 24,3 %). Сапробіологічний аналіз фітопланктону дослідного ставу базується на присутності видів-індикаторів різних зон забруднення (табл. 2.). Різноманіття фітопланктону вирощувального ставу 56 представлене 126 видами, із них 57 − види-індикатори сапробності. Зелені водорості відзначаються найбільшою кількістю індикаторних видів – 57% від їх загальної кількості.

Таблиця 2. Розподіл індикаторних видів фітопланктону
вирощувального ставу за зонами сапробності

У результаті проведеного аналізу якості води встановлено, що більшою кількістю по ставу представлені β-мезасапроби (37 видів, або 65 % загальної кількості видів-індикаторів). Із них домінантами виступали Aphanizomenon flos-aquae (L.) Ralfs, Microcystis aeroginosa Kutz. et Elenk, Scenedesmus quadricauda (Turp) Brebisson, Scenedesmus acuminatus (Lagerh) Chod., Dictyosphaerium pulchellum Wood, Trachelomonas volvocinae (Ehr.). Протягом періоду вирощування риби індекс сапробності води ставу коливався в межах 1,77–1,97. Середні показники індексу сапробності становили 1,90 (табл. 2). Вода дослідного ставу ДПДГ «Нивка» за загальноприйнятою системою комплексної екологічної класифікації якості поверхневих вод за її станом відноситься до ІІ класу (добра), за ступенем її чистоти – чистa, за трофністю – мезо-евтрофна, за сапробністю – β-мезосапробна, що свідчить про її придатність для вирощування риби.

Індекс різноманіття Шеннона за чисельністю фітопланктону даного ставу коливався в межах 1,64–4,58 (табл. 3).

Таблиця 3. Сезонна динаміка індексу сапробності (SB) та індексу різноманіття
дослідного ставу рибного господарства «Нивка», 2013 р.

Низьке різноманіття за чисельністю пояснюється інтенсивним розвитком Aphanizomenon flos-aquae, що характерно для монодомінантної структури весняного фітопланктону та підтверджує екологічну напруженість екосистеми, яка спричинена внесенням органічного добрива. Зростання різноманіття водоростей призвело до збільшення індексу Шеннона до 4,58. Це свідчить про перехід від монодомінантної до полідомінантної структури угруповань фітопланктону. Можна констатувати, що зростання індексу Шеннона фіто­планктону є біотичним маркером покращення екологічних умов (температури води, світла, вмісту біогенних елементів). Отже, зростання різноманіття фітопланктону – відгук водоросте­вих угруповань на оптимізацію природних умов у літній період.

При застосуванні 2–3 т/га традиційного органічного добрива – перегною ВРХ відбуваються процеси стимулювання розвитку фітопланктону та природного самоочищення водойм. Таким чином, внесення добрива не призводить до погіршення якості води, а отже добриво може бути елементом біотехнології, яка прийнята у рибництві.

Zoocenosis — 2015
Біорізноманіття та роль тварин в екосистемах: Матеріали VІІІ Міжнародної наукової конференції. – Дніпропетровськ: Ліра, 2015. – С. 69-71.