Пилильщики трибы Sioblini Якутии

УДК 595.793

Е. Л. Каймук*, А. А. Попов**

*Якутский государственный университет, Якутск, Российская Федерация
**Институт биологических проблем криолитозоны СО РАН, Якутск, Российская Федерация,
ananpo@mail.ru

SAWFLIES OF THE SIOBLINI TRIBE OF YAKUTIA

E. L. Kajmuk*, A. A. Popov**

*Yakut State University, Yakutsk, Russia
**Institute for Biological Problems for Cryolitozone SB RAS, Yakutsk, Russia, ananpo@mail.ru

Триба Sioblini содержит 5 родов в Евразии, из них на территории бывшего СССР распространено 4 рода и 17 видов (Желоховцев, Зиновьев, 1996). Первые сведения по Sioblini Якутии известны из статьи Е. Л. Каймук по Южной Якутии (1972), где приводятся 3 вида – Siobla sturmii (Klug, 1817), S. ruficornis (Cameron, 1876) и Adamas jakowleffi (Konow, 1897). А. Н. Желоховцев и А. Г. Зиновьев в работе об энтомофауне Хинганского заповедника (1992) указывают Adamas jakowleffi Knw., распространенный также в Якутии. В монографии, посвященной биотической составляющей экосистем Юго-Западной Якутии (2006), в составе беспозвоночных Ленского района упоминается Siobla ruficornis Cam. Однако, до настоящего времени, специальных работ по данной теме не существует. Настоящее сообщение включает в себя материал о трех видах циоблин, в том числе географическое распространение, трофические связи.

В списке видов Якутия разделена на 6 районов (по А. Н. Кириченко и Н. Н. Вино­курову, 1975): С – Северный, тундровый; З – Западный, таежный; ЮЗ – Юго-Западный, таежный со степными участками; Ц – Центральный, таежный со степными участками; Ю – Южный, горно-таежный; В – Восточный, горно-таежный.

Siobla sturmii pacifica (Smith, 1874). Материал: Ц: Октемцы, 15.VI.1976–13.VI.1977 (Каймук); Покровск, 24.VI.1980 (Каймук); Еланское, 20.VI–10.VII.1979 (Каймук, Максимова); устье р. Буотама, 21.VI.2005 (Попов); Нижний Бестях, 24.VI.1989 (Каймук); Хаптагай, 13.VI.1973–16.VI.1975 (Багачанова, Каймук); Михайловка, 15.VI.1985 (Каймук); Мегино-Алдан, 4.VII.1981 (Каймук). ЮЗ: устье Олекмы, Троицкое, 18.VI.1970–11.VII.1971 (Каймук). Всего 22 экз. Восточно­палеаркти­ческий. Личинки питаются на шиповнике и, предположительно, на спирее.

Siobla ruficornis (Cameron, 1876). Материал: Ц: Октемцы, 8.VI.1976–13.VI.1977 (Каймук); Покровск, 18.VI.1980 (Каймук); Еланское, 27.VI.1979 (Каймук, Максимова); Хаптагай, 6–11.VI.1975 (Каймук); Мегино-Алдан, 22.VII.1981 (Каймук). ЮЗ: р. Нюя, 15.VI.1968; р. Чара, с. Токко, 12.VI.1980 (Багачанова); устье р. Пилка, 26.VI.2000 (Винокуров). Ю: Томмот, 16.VI.1978–9.VII.1979 (Потапова). Всего 20 экз. Палеарктический. Личинки на иван-чае и, предположительно, на спирее.

Adamas jakowleffi (Konow, 1897). Материал: Ц: Октемцы, 6.VI.1976 (Каймук); Еланское, 22.VI.1979 (Каймук); Хаптагай, 19.V.1973–12.VI.1975 (Каймук); Мегино-Алдан, 28.V.1981–28.V.1982 (Багачанова, Каймук). З: озеро Тантерган в долине р. Дянышка (Лена), 29.V.1977 (Васюкова). ЮЗ: устье Олекмы, Троицкое, 17.VI.1970 (Каймук). Ю: п. Верхняя Амга, р. Амга, 9.VI.1974 (Винокуров); Томмот, 29.V.1979 (Багачанова); п. Якокит, 2.VI.1979 (Потапова); п. Чульман, 13–14.VI.1979 (Багачанова). Всего 21 экз. Восточнопалеарктический.


Zoocenosis — 2007
 Біорізноманіття та роль тварин в екосистемах: Матеріали ІV Міжнародної наукової конференції. – Дніпропетровськ: Вид-во ДНУ, 2007. – С. 259.



Пчелы-мегахилиды (Hymenoptera, Megachilidae) Крымского природного заповедника

УДК 595.799:502.72 (477.75)

С. П. Иванов, А. В. Фатерыга

Таврический национальный университет им. В. И. Вернадского,
Симферополь, Украина, spi2006@list.ru

MEGACHILID-BEES (HYMENOPTERA, MEGACHILIDAE)
OF THE CRIMEAN NATURE RESERVE

S. P. Ivanov, A. V. Fateryga

V. I. Vernadsky Taurida National University, Simferopol, Ukraine, spi2006@list.ru

Мегахилиды составляют одно из наиболее многочисленных семейств пчел. Характерной особенностью мегахилид является их широкая эвритопность и разнообразие способов гнездования. На всей территории Крыма зарегистрировано 125 видов пчел-мегахилид (Иванов и др., 2007).

Крымский природный заповедник (исключая филиал «Лебяжьи острова») расположен в горной части полуострова и является наибольшим по площади в Крыму. Основная часть территории заповедника покрыта лесами из дуба скального и бука восточного, меньшую площадь занимают сосновые леса и яйлы. Первые сведения о фауне пчел-мегахилид Крымского природного заповедника приводятся в работах Л. П. Ромасенко (1980, 1984), в которых упомянуты соответственно 18 и 19 гнездостроящих видов. Позднее (Romasenko, 1995) для Крымского заповедника приведено 46 гнездостроящих и 7 паразитических видов пчел-мегахилид.

Сведения, приведенные в данной работе, основаны на материале авторских сборов пчел на территории Крымского природного заповедника и просмотра коллекций кафедры экологии и рационального природопользования Таврического национального университета им. В. И. Вернадского (Симферополь), Харьковского энтомологического общества (Харьков), Института зоологии им. И. И. Шмальгаузена НАН Украины (Киев) и Зоологического музея Московского государственного университета им. М. В. Ломоносова (Москва). Общий объем исследованного коллекционного материала составил 198 экземпляров пчел-мегахилид. Объем и номенклатура таксонов, перечисленных в списке, соответствуют системе Чарльза Миченера (Michener, 2000).

Триба Lithurgini: Lithurgus (Lithurgus) chrysurus Fonscolombe, 1834, L. (L.) cornutus (Fabricius, 1787).

Триба Anthidiini: Anthidiellum (Anthidiellum) strigatum (Panzer, 1805), Anthidium (Anthidium) cingulatum Latreille, 1809, A. (A.) florentinum (Fabricius, 1775), A. (A.) manicatum (Linnaeus, 1758), A. (Proanthidium) oblongatum (Illiger, 1806), Pseudoanthidium (Pseudoanthidium) lituratum (Panzer, 1801), Stelis (Stelis) breviuscula (Nylander, 1848), S. (S.ornatula (Klug, 1807), S. (Stelis) punctulatissima (Kirby, 1802), Trachusa (Trachusa) byssina (Panzer, 1798).

Триба Dioxyini: Aglaoapis tridentata (Nylander, 1848).

Триба Megachilini: Coelioxys (Allocoelioxys) echinata Förster, 1853, Coelioxys (Boreocoelioxys) elongata Lepeletier, 1841, C. (B.) inermis (Kirby, 1802); C. (B.) rufescens Lepeletier et Serville, 1825, Megachile (Chalicodoma) lefebvrei Lepeletier, 1841, M. (Ch.) parietina (Geoffroy, 1785), M. (Eutrichareae) apicalis Spinola, 1808, M. (E.) leachella Curtis, 1828, M. (E.pilidens Alfken, 1924, M. (E.) rotundata (Fabricius, 1787), M. (Megachile) centuncularis (Linnaeus, 1758), M. (M.) genalis Morawitz, 1880, M. (M.) ligniseca (Kirby, 1802), M. (M.octosignata Nylander, 1852, M. (M.) pilicrus Morawitz, 1878, M. (M.) versicolor Smith, 1844, M. (Pseudomegachile) ericetorum Lepeletier, 1841, M. (Xanthosaurus) circumcincta (Kirby, 1802), M. (X.) lagopoda (Linnaeus, 1761), M. (X.) maritima (Kirby, 1802), M. (X.) willughbiella (Kirby, 1802).

Триба Osmiini: Chelostoma (Chelostoma) florisomne (Linnaeus, 1758), Ch. (Ch.) mocsaryi Schletterer, 1889, Ch. (Foveosmia) campnularum (Kirby, 1802), Ch. (F.) distinctum (Stoeckhert, 1929), Ch. (F.) foveolatum (Morawitz, 1868), Ch. (Gyrodromella) rapunculi (Lepeletier, 1841), Heriades (Heriades) crenulatus Nylander, 1856, H. (H.) truncorum (Linnaeus, 1758), Hoplitis (Alcidamea) acuticornis (Dufour et Perris, 1840), H. (A.) claviventris (Thomson, 1872), H. (A.leucomelana (Kirby, 1802), H. (A.) tridentata (Dufour et Perris, 1840), H. (Hoplitis) adunca (Panzer, 1798), H. (H.) manicata (Panzer, 1798), Hoplosmia (Hoplosmia) spinulosa (Kirby, 1802), H. (Odontanthocopa) bidentata (Morawitz, 1876), H. (О.) scutellaris (Morawitz, 1867–1868), Osmia (Allosmia) rufohirta Latreille, 1811, O. (Helicosmia) aurulenta (Panzer, 1799), O. (H.coerulescens (Panzer, 1799), O. (H.) leaiana (Kirby, 1802), O. (H.) melanogaster Spinola, 1808, O. (H.) niveata (Fabricius, 1804), O. (Metallinella) brevicornis (Fabricius, 1798), O. (Osmia) cerinthidis Morawitz, 1876, O. (O.) cornuta (Latreille, 1805), O. (O.) rufa (Linnaeus, 1758), O. (Pyrosmia) viridana Morawitz, 1874.

Приведенный список содержит 62 вида пчел-мегахилид, принадлежащих 14 родам и 5 трибам. Из них 54 вида известны для заповедника по работам Л. П. Ромасенко, а 8 видов обнаружены в заповеднике впервые. Материал по 37 видам хранится в перечисленных выше коллекциях, коллекционный материал по остальным 25 видам обнаружить не удалось. Фауна пчел-мегахилид Крымского природного заповедника (62 вида) составляет почти половину всей мегахилидофауны Крыма (125 видов), что позволяет охарактеризовать фауну заповедника как относительно богатую. Для сравнения можно отметить, что в Украинских Карпатах обнаружено 55 видов пчел-мегахилид (Бокотей, 2003), а в относительно хорошо изученных степных заповедниках материковой Украины – всего 39 видов (Ромасенко, 1990). Высокое видовое разнообразие пчел-мегахилид Крымского природного заповедника находит свое объяснение в сравнительно большой площади территории заповедника, высокой степени сохранности участков с естественной растительностью и строгом охранном режиме. Заповедник является своего рода резерватом редких для Крыма видов мезофильных видов пчел-мегахилид, таких как M. ligniseca, M. octosignata, Ch. distinctum, Ch. rapunculi, H. claviventris, а такие виды, как T. byssina, M. ligniseca, Ch. foveolatum, обнаружены в Крыму только здесь.


Zoocenosis — 2007
 Біорізноманіття та роль тварин в екосистемах: Матеріали ІV Міжнародної наукової конференції. – Дніпропетровськ: Вид-во ДНУ, 2007. – С. 257-258.



Функціональна роль угруповань джмелів Bombus (Hymenoptera, Apidae) у збереженні флористичного різноманіття екосистем

УДК 595.799 (477.8)

І. Б. Коновалова

Державний природознавчий музей НАН України, Львів, Україна, iren@museum.lviv.net

FUNCTIONAL ROLE OF BUMBLEBEE COMMUNITIES
(HYMENOPTERA: APIDAE) IN CONSERVATION
OF FLORAL DIVERSITY OF ECOSYSTEMS

I. B. Konovalova

State Museum of Natural History NAS of Ukraine, Lviv, Ukraine, iren@museum.lviv.net

Існування життя на планеті Земля забезпечується біологічними, геологічними та хімічними процесами, які відбуваються у екосистемах. Ядро біологічних процесів складається із взаємодій між видами; одним із прикладів таких взаємодій є запилення квіткових рослин. Без запилення тваринами, більшість квіткових рослин (понад 90 %) не змогла б відтворюватись статевим шляхом, і людство втратило би їжу та іншу рослинну продукцію для свого існування, а біосфера зазнала би катастрофічних змін. Переважна більшість запилювачів належить до комах, де бджоли, які у світовій фауні представлені 25000–30000 видів, є облігатними відвідувачами квітів. Порівняно з іншими політрофними бджолами, джмелі – більш ефективні запилювачами цілого ряду рослин завдяки тривалому циклу функціонування, кращій терморегуляції організму, високій швидкості та вибірковості фуражування, значній чисельності, здатності переносити велику кількість пилку на значну відстань, особливостям морфології та поведінки.

Фауна джмелів регіону складається з 39 видів, популяції 34 із них виявлені протягом 2000–2007 рр. Результати, одержані автором при дослідженні фуражувальної активності джмелів у різних типах рослинних угруповань західного регіону України (понад 200 видів квіткових рослин із 46 родин) протягом останніх семи років, дозволили виявити деякі закономірності формування їхніх мутуалістичних зв’язків із рослинами. Фуражні преференції джмелів частково визначаються довжиною хоботків, яка обумовлює вибір рослин із певним типом квіток при фуражуванні (зокрема за нектаром). У більшості природних біоценозів із гетерогенною рослинністю, угруповання джмелів складаються з представників трьох еко-морфологічних груп: коротко-, середньо- та довгохоботкові види. Споживання джмелями рослинних ресурсів відрізняється як на рівні груп, так і на видовому, популяційному та індивідуальному рівнях у кожний окремий відрізок часу у різних угрупованнях. Опрацювавши великий матеріал, зібраний у різних фізико-географічних районах дослідженої території, ми спробували окреслити взаємозалежність між якісним і кількісним складом угруповань джмелів і видовою різноманітністю та біомасою їх фуражної флори.

Загалом, у регіоні існує баланс чисельності довгохоботкових видів джмелів і рослин, квітки яких мають довгу трубочку віночка (серед них рослини із зігоморфними квітками «джмелиного типу»). Унаслідок коеволюції утворились надзвичайно тісні мутуалістичні зв’язки між такими рослинами та довгохоботковими джмелями. Зростання популяцій таких рослин як всі види роду Aconitum L. (Ranunculaceae), окремі види родів Galeopsis L., Stachys L., Salvia L. (Lameaceae), Trifolium L. (Fabaceae), а також Digitalis grandiflora Mill. (Scrophulariaceae), Saponaria officinalis L. (Caryophyllaceae), Dracocephalum austriacum L. (Lameaceae) у межах регіону виявлені лише в місцях, де існують популяції довгохоботкових видів джмелів, принаймні Bombus hortorum (Linnaeus, 1761). Вищевказані види рослин, а також багато інших із довготрубчастими віночками квіток цілковито задовольняють гніздові потреби довгохоботкових джмелів у ресурсах при зростанні великими популяціями. Значній частині рослин, які пристосовані до запилення джмелями, притаманні типи суцвіть колос, китиця та волоть, у преважної більшості розвинута протандрія.

До рослин західного регіону, насінневе розмноження яких повністю або значною частиною залежить від джмелів, відносяться представники родів Galeopsis L., Mentha L., Salvia L., Stachys L. і види Galeobdolonluteum Huds, Lamiummaculatum (L.) L., L. purpureum L., L. album L., Leonurus cardiaca L., Ajuga reptans L., Prunella vulgaris L. (Lamiaceae); види родів Allium L. (Alliaceae), Corydalis Vent. (Fumariaceae), Gentiana L. (Gentianaceae), Salix L. (Salicaceae); Symphytum L., Pulmonaria L. Cynoglossum L., Echium vulgare L. (Boraginaceae); Pedicularis L., Rhinanthus L., Melampyrum L., Linaria vulgaris Mill. (Scrophulariaceae); Calluna vulgaris (L.) Hull (Ericaceae); Geum rivale L., Rubus idaeus L. (Rosaceae); Polygonum bistorta L. (Polygonaceae); Rhodococcum vitis-idaea (L.) Avror., Vaccinium myrtillus L. (Vacciniaceae); Trifolium L., Lathyrus L., Chamaecytisus Link, Ononis L., Lotus L., Melilotus Mill., Robinia L., Coronilla L., Vicia L., Antyllis L., Astragalus L., Onobrychis Mill. (Fabaceae). Морфологія квітки та фенологія цвітіння окремих видів рослин (наприклад з родів Gentiana, Pedicularis) коеволюціонували паралельно з морфологічними структурами будови тіла джмелів, особливостями їхніх фенологічних циклів і поведінки при фуражуванні. Ряд рослинних ресурсів мають виняткове значення для всіх видів джмелів на початку вегетаційного сезону, оскільки саме вони визначають можливість ініціації колоній самками та успішного розвитку перших личинкових стадій. По всій території регіону це різні види верб (Salix L.), ранньовесняних лісових ефемероідів (Primula L., Corydalis Vent., Pulmonaria L., Galeobdolon Adans.), на відкритих ділянках, у агро- та урбоекоценозах – усі види глухої кропиви (Lamium). Усі ранньовесняні рослини запилюються майже винятково самками-засновницями різних видів джмелів. Ранньолітні види рослин на рівнинній території під лісовим покривом і на узліссі (наприклад Geranium phaeum L.) запилюються переважно вузько-лісовими видами B. pratorum (Linnaeus, 1761) i B. hypnorum (Linnaeus, 1758), популяції яких на час цвітіння рослин достатньо численні, оскільки ці види засновують колонії раніше від інших видів джмелів.

У лісах рівнинної території певних фізико-географічних зон (Розточчя, Західне Полісся), а також у Карпатах основні ресурси нектару та пилку для всіх видів джмелів – малина, різні види ожини, чорниця та брусниця. Першочергове значення для джмелів ці рослини мають у високогір’ї, оскільки їхнє цвітіння припадає на початкові стадії розвитку колоній, успішність яких впливатиме у подальшому на зростання сукупної робочої сили родини. Потрібно зазначити, що в субальпіці джмелі – основні запилювачі чорниці та брусниці. Це високогірський Bombus pyrenaeus Pérez, 1879, бореально-альпійський B. wurflenii Radoszkowski, 1859 та евритопний генераліст B. lucorum (Linnaeus, 1761).

Із середини літа масове цвітіння починається у представників багатьох родів із родини айстрових: Centaurea L., Serratula L., Carduus L., Cirsium Mill., Arctium L. У цей час більшість колоній короткохоботкових (B. lucorum, B. terrestris (Linnaeus, 1758), B. lapidarius (Linnaeus, 1758)) і середньохоботкових видів (B. pascuorum (Scopoli, 1763), B. ruderarius (Müller, 1776)) досягають кульмінації розвитку, виховуючи нову статеву генерацію, і активно переключаються на відвідування суцвіть цих рослин. Пізніше до робочих особин долучаються самці вказаних видів, які перебувають на суцвіттях цілодобово та також приймають участь у запиленні. У горах цей період значно зміщений на пізніший час. Загалом, у субальпійському поясі Карпат, рослинні ресурси джмелів представлені досить бідно. Тут фуражування спостерігається на таких видах рослин, (або представниках тих самих родів), які на рівнині є малоцінними ресурсами та майже не відвідуються джмелями. У регіоні зростає багато видів рослин, які використовуються лише самцями джмелів, які перебувають на них із дуже високою щільністю (до 5 особин на суцвітті).

Хоча види з однаковою довжиною хоботків мають широке перекриття трофічних ніш, відвідуючи подібні типи квіток, вони успішно співіснують при високій чисельності в таких біотопах, де наявні багаті та гетерогенні флористичні ресурси протягом цілого вегетаційного сезону. У таких випадках міжвидова конкуренція не суттєва; така картина спостерігається на різнотравних луках із великою площею на рівнинній території, у передгір’ях і середньогір’ях Українських Карпат.

Запилення безпосередньо відповідає за підтримання функцій екосистем. Сучасні дослідження свідчать про загрозу глобальної кризи запилення (global pollination crisis), як для сільськогосподарських, так і для природних екосистем (Kearns et al., 1998; Kevan, 2004; Steffan-Dewenter et al., 2005). Сьогодні таких доказів достатньо для впровадження енергійних дій для покращення господарювання та проголошення важливості проведення широко­масштабних ініціатив, які вже відбуваються на п’ятьох континентах з метою оцінки об’ємів, механізмів і наслідків скорочення чисельності та різноманіття запилювачів. У декларації «Міжнародної ініціативи щодо запилювачів» («International Pollinators Initiative»), яка була прийнята в 1999 році у Сан-Пауло (Бразилія), експерти вказують на брак базової екологічної інформації щодо взаємодій рослина-запилювач, на основі якої можна розробляти інтегральні стратегії ландшафтного господарювання.


Zoocenosis — 2007
 Біорізноманіття та роль тварин в екосистемах: Матеріали ІV Міжнародної наукової конференції. – Дніпропетровськ: Вид-во ДНУ, 2007. – С. 255-257.



Фенологія Tenthredinidae (Insecta, Hymenoptera) в умовах Прикарпаття

УДК 595.793.2

В. В. Заброда

Прикарпатський національний університет ім. Василя Стефаника,
Івано-Франківськ, Україна, viccencia@po4ta.com

PHENOLOGY OF TENTHREDINIDAE (INSECTA, HYMENOPTERA)
IN THE PRECARPATHIANS

V. V. Zabroda

Vasyl Stephanyk Precarpathian National University, Ivano-Frankivsk, Ukraine,
viccencia@po4ta.com

Tenthredinidae – відносно велика група комах-фітофагів, місце проживання та час льоту яких приурочені до місць зростання та періоду вегетації їх кормових рослин.

На території Східних Карпат дослідження фенології Tenthredinidae проводив В. Єрмоленко (1959). На основі аналізу сезонної динаміки він встановив 6 таких фенологічних комплексів рогохвостів і пильщиків: ранньовесняний, весняний, весняно-літній, літній, літньо-осінній та комплекс видів, імагінальна фаза яких зустрічається протягом майже всього вегетаційного періоду. Проте дослідження фенології Tenthredinidae В. Єрмоленко проводив на території Закарпаття. Фенологія Tenthredinidae Прикарпаття лишилася недостатньо дослідженою. У квітні–серпні 2001–2006 рр. та у квітні–червні 2007 р. ми проводили дослідження фауни та екології Справжніх пильщиків (Tenthredinidae) у 16 стаціонарах Прикарпаття, що розташовані на висотах 256–2000 м н. р. м. (монтанні та передгірські екосистеми). Імаго збирали практично протягом усього вегетаційного сезону косінням на деревних і трав’янистих рослинах і методом ручного збору під час додаткового живлення комах на квітах лучних рослин (табл.).

Таблиця. Фенологія активності імаго Tenthredinidae Прикарпаття у 2001–2007 рр.

Вид

Період відлову імаго (місяці)

IV

V

VI

VII

VIII

1

2

3

4

5

6

7

1

Aglaostigma fulvipes (Scopoli, 1863)

+

+

2

Allantuscinctus (Linnaeus, 1758)

+

3

Athalia colibri (Linnaeus, 1758) =

A. rosae (Linnaeus, 1758)

+

+

+

+

4

A. cordata Servill, 1882

+

+

5

A. glabricollis Thomson, 1870

+

+

6

A. bicolor Serville, 1823

+

7

Cladiuspectinicornis (Gooffroy, 1785)

+

8

Craesusvarus (Scharfenberg, 1805) =

 

C. alniastri (Scharfenberg, 1805)

+

9

Dineura stilata Klug, 1816

+

10

D. virididorsata Retzius, 1783

+

11

Dolerus germanicus Fabricius, 1775

+

12

D. gonager Fabricius, 1781

+

13

D. niger (Linnaeus, 1767)

+

14

D. nigratus (O. F. Müller, 1776)

+

+

15

D. puncticollis C. G. Thomson

+

16

D. uliginosus Klug, 1818

+

17

Eriocampaovata (Linnaeus, 1761)

Продовження       табл.

    –

 

+

+

18

E. umbratica (Klug, 1816)

+

19

Eutomostethus luteiventris (Klug, 1816)

+

20

Loderus eversmanni Kirby, 1881

+

+

21

L. vestigialis Klug, 1818

+

+

22

Macrophya albicincta (Schrank, 1776)

+

23

M. annulata (Gooffroy, 1785)

+

+

+

24

M. duodecimpunctata Linnaeus, 1758

+

+

25

M. montana (Scopoli, 1763)

+

+

+

26

M. rufipes Linnaeus, 1758

+

+

27

M. sanguinolenta (Gmelin, 1790)

+

28

Monostegia abdominalis Fabricius, 1798

+

29

Nematinus fuscipennis (Serville, 1823)

+

30

Pachyprotasisrapae (Linnaeus, 1767)

+

+

31

Rhogogasterchlorosoma (Benson, 1943)

+

32

Rh. punctulata (Klug, 1817)

+

+

33

Rh. viridis (Linnaeus, 1758)

+

+

34

Sciapteryx consobrina Klug, 1816

+

35

Selandria serva Fabricius, 1775

+

+

+

36

Stethomostus fuliginosus (Schrank, 1781)

+

+

37

S. funereus Klug, 1816

+

+

+

+

38

Taxonusagrorum (Fallén, 1808)

+

39

Tenthredo albicornis Fabricius, 1792

+

+

40

T. arcuata Forster, 1771

+

+

41

T. balteata Klug, 1817

+

42

T. bipunctulata Klug, 1817

+

43

T. costata Klug, 1816

+

44

T. devia Konow, 1900

+

45

T. flavicornis Fabricius, 1792

+

+

+

+

46

T. koehleri Klug, 1817

+

+

+

+

47

T. livida Linnaeus, 1758

+

48

T. mesomela Linnaeus, 1758

+

+

+

49

T. obsoleta Klug, 1817

+

50

T. olivacea Klug, 1817

+

+

51

T. omissa Först, 1834

+

+

+

+

52

T. rossii Panzer, 1805

+

+

53

T. scrophulariae Linnaeus, 1758

+

54

T. solitaria Scopoli,1763

+

55

T. temula Scopoli, 1763

+

56

T. trabeata Klug, 1817

+

57

T. velox Fabricius,1798

+

+

+

58

T. zonula Klug, 1817

+

+

59

Tenthredopsis litterata Geoffroy, 1785

+

+

60

T. nassata (Linnaeus, 1767)

+

61

T. sordida (Klug, 1817)

+

 

Примітка: у таблиці наведено лише дані власних досліджень.

Найчисельніший в умовах Прикарпаття комплекс видів, літ імаго якого відбувається протягом літніх місяців. У більшості це червень–липень (24), деякі пильщики відловлені у серпні (5). Другим за чисельністю виявився весняний комплекс. До нього відносять види, що мають одне покоління протягом року (Єрмоленко, 1959), літ їх відбувається у квітні та травні, що збігається у часі з інтенсивним ростом трав’янистої рослинності та розпусканням листя на деревах. На території Північного мегасхилу Карпат він представлений 13 видами. Весняно-літній фенокомплекс представлений 11 видами. Літ імаго цих пильщиків відбувається у травні–липні. У багатьох видів цього комплексу спостерігається дві генерації протягом року. На досліджуваній території нами не виявлено жодного представника групи ранньовесняних пильщиків, літ яких відбувається у березні та може тривати у квітні. Майже протягом усього вегетаційного періоду відбувається літ Athalia colibri Christ, Pachyprotasis rapae L., Selandria serva F., Stethomostus funereus Klug, Tenthredo flavicornis F., T. koehleri Klug, T. omissa Först, T. velox F.

 


Zoocenosis — 2007
 Біорізноманіття та роль тварин в екосистемах: Матеріали ІV Міжнародної наукової конференції. – Дніпропетровськ: Вид-во ДНУ, 2007. – С. 253-255.



Біотопічний розподіл жуків роду Otiorhinchus (Coleoptera, Curculionidae) в Горганах

УДК 595.768.23 (47–14)

В. І. Жигалін, А. Г. Сіренко

Прикарпатський національний університет ім.і Василя Стефаника,
Івано-Франківськ, Україна, bratlibo@yahoo.co.uk

BIOTOPICAL DISTRIBUTION OF OTIORHINCHUS
(COLEOPTERA, CURCULIONIDAE) IN GORGAN MOUNTAINS
(THE UKRAINIAN CARPATHIANS)

V. I. Zhygalin, A. G. Sirenko

Vasyl Stefanik Precarpathian National University, Ivano-Frankivsk, Ukraine,
bratlibo@yahoo.co.uk

Вивчення фауни жуків роду Otiorhinchus (Curculionidae) Українських Карпат і Прикарпаття зокрема має досить довгу історію. Фауною Otiorhinchus Українських Карпат одночасно з вивченням суміжних регіонів займались Endrődi (1961, 1963), Smreczyńsky (1966), Roubal (1941). З вітчизняних вчених фауну Otiorhinchus Українських Карпат вивчала Т. А. Тверитина (1953, 1955, 1956, 1957, 1958, 1959). У її роботах наводяться списки видів Otiorhinchus Українських Карпат і Закарпатської низовини. Але Н. Н. Юнаков вважає, що деякі види в цих роботах вказані в результаті невірного визначення. До цих помилково вказаних видів Н. Н. Юнаков відносить O. geniculatus Germ., O. subcostatys Strl. Дослідження Т. А. Тверитиної стосувались переважно Закарпаття. Фауна Otiorhinchus Прикарпаття вивчена фрагментарно. Відомості про поширення деяких видів роду Otiorhinchus в Українських Карпатах наводять Загайкевич і Тільман (1981). Н. Н. Юнаков вважає, що вказівки цих авторів на поширення O. perdix Ol., O. apfelbecki Strl. в Україні помилкові та малоймовірні. Тільман (1984), аналізуючи поширення представників роду Otiorhinchus по висотним поясам Українських Карпат, приводить список із 34 видів. У пізніших роботах того ж автора розглядаються дані щодо біології найпоширеніших в Українських Карпатах видів роду Otiorhinchus (Тильман, 1988).

Останні еколого-фауністичні дослідження жуків-слоників роду Otiorhinchus України та Українських Карпат здійснював Н. Н. Юнаков (1998, 1999, 2000, 2003). Цей автор вказує для фауни України 87 видів Otiorhinchus. Із них 18 видів автор вказує як нові для фауни України.

Рід Otiorhinchus Germar, 1824 (=Brachyrynchus Latr.) – найбільший рід родини Curculionidae. На сьогодні у світовій фауні відомо більше 1000 видів. У фауні палеарктики відомо більше 450 переважно монтанних видів. Личинки ґрунтові, живляться коренями різних трав’янистих і деревно-чагарникових видів рослин, як правило не мають трофічної спеціалізації – широкі поліфаги. Імаго живляться на листі.

Для цієї роботи збори здійснені у період з 1 по 15 липня 2001 року. Збір проводили в трьох біотопах гірського масиву Горгани: А – гірські прирічкові луки, В – темнохвойні ялицево-ялонові гірські ліси, С – субальпійські луки. Для аналізу біотопічного розподілу обрані стації, розміщені в околицях г. Довбушанка. Гірські прирічкові луки досліджували в долині р. Зубрівка на висоті 804 м н. р. м., збір проводився методами косіння та ручного збору. Ялицево-ялиновий ліс досліджували в стації на схилі г. Малий Горган на висоті 1100 м н. р. м. Комах збирали у цій стації у старому ялиново-ялицевому лісі (вік дерев 90–120 років, діаметр стовбура – 30–60 см, схил – 45–50°) на листках кремени. На субальпійських луках жуків збирали на висоті 1250 м н. р. м. на траві косінням на ділянці субальпійських луків на схилах г. Малий Горган. Комах визначали за роботою Л. В. Арнольді, В. А. Заславського, М. Є. Тер-Мінасян (1965). Видові назви та класифікація наводяться згідно H. Freude, K. W. Harde, G. A. Lohse (1981).

У липні 2001 р. у трьох різних біотопах околиць заповідника «Горгани» виявлено 7 видів роду Otiorhinchus. Видові комплекси досліджених біотопів відрізнялися за видовим складом і чисельністю зустрічі виявлених видів (табл. 1).

Таблиця 1. Біотопічний розподіл видів роду Otiorhinchus (Coleoptera, Curculionidae),
виявлений у липні 2001 року

№ п/п

Вид

Відносні частоти зхустрічі вивлених видів у   біотопах

гірські прирічкові луки

темнохвойні ялицево-ялонові гірські ліси

субальпійські луки

1

Otiorhinchushungaricus Germar, 1824

0,104

0,707

0,025

2

O. morio (Fabricius, 1781)

0,541

0,268

0,375

3

O. gemmatus (Scopoli, 1863)

0,021

0

0

4

O. obsidianus Boheman, 1843

0,063

0

0

5

O. rugosus kratteri Boheman, 1843

0,229

0,024

0,525

6

O. ligustici (Linnaeus, 1758)

0,021

0

0

7

O. equestris (Richter, 1821)

0,021

0

0,075

Загальна чисельність

48

41

40

 

Найбільшим видовим багатством у досліджуваний період відрізнявся видовий комплекс прирічкових луків (виявлено 7 видів). Досліджені угрупування Otiorhinchus близькі територіально, але суттєво відрізнялися за характером домінування видів.


Zoocenosis — 2007
 Біорізноманіття та роль тварин в екосистемах: Матеріали ІV Міжнародної наукової конференції. – Дніпропетровськ: Вид-во ДНУ, 2007. – С. 251-252.

/td



Эколого-фаунистический обзор цикадовых (Homoptera, Auchenorrhyncha) подзоны дубово-темнохвойных лесов Беларуси

УДК 595.753

А. Л. Егиян, О. И. Бородин

Белорусский государственный университет, Минск, Беларусь,
lev_arm@mail.ru, borodin_2002@tut.by

ECOLOGY-FAUNISTIC REVIEW

OF AUCHENORRHYNCHA (HOMOPTERA) OF THE SUBAREA
OF DARK CONIFEROUS-OAK FORESTS OF BELARUS

A. L. Yehiyan, O. I. Borodin

Belarussian State University, Minsk, Belarus, lev_arm@mail.ru, borodin_2002@tut.by

Современная территория Беларуси в отношении фауны цикадовых представляет еще достаточно слабо изученный регион. В частности, в каталогах «Цикадовые Европы» и «Цикадовые Палеарктики» (Nast, 1972, 1987) для территории Беларуси приводится только 7 видов цикадовых, что составляет весьма незначительный процент от предположительно возможного списка видов.

Начатые с 1995 года на базе кафедры зоологии биологического факультета Белорусского Государственного университета эколого-фаунистические исследования данной группы насекомых, включают в себя не только изучение отдельных регионов, но и территории Беларуси в целом. Согласно комплексному физико-географическому районированию, предложенному в работе Г. И. Марцинкевич (2001) территория Беларуси разделена на 5 ландшафтно-географических провинций: Поозерскую, Западно-Белорусскую, Восточно-Белорусскую, Предполесскую и Полесскую. В данной работе представлены результаты эколого-фаунистических исследований цикадовых северной части территории Беларуси, которая согласно геоботаническому районированию, предложенному в работе И. Д. Юркевича (1979), относится к подзоне дубово-темнохвойных южнотаежных (широколиственно-еловых) лесов. В состав данного региона входят следующие отдельные территории: Поозерская и Восточно-Белорусская провинции, северная и северо-восточная части Западно-Белорусской провинции и северная часть Предполесской провинции.

Сбор материала осуществлялся нами в 2005 и 2006 годах на территориях Поозерской провинции (Нарочанская низина) и Восточно-Белорусской провинции (округ Поднепровье), а также нашими коллегами на территориях Западно-Белорусской провинции (Центральный округ Белорусской возвышенности) и Предполесской провинции (Центрально-Березинская равнина).

Основными методами сбора фактического материала были кошение стандартным энтомологическим сачком и индивидуальный сбор при помощи экзгаустера. Собранный материал помещался в пакеты и пробирки, соответствующим образом этикетировался, после чего хранился в морозильных камерах. За весь период исследований собрано и обработано около 1000 проб. Весь собранный материал перенесен на ватные слои, где находится более 7,5 тысяч экземпляров цикадовых. Значительное количество цикадовых в процессе камеральной обработки смонтировано на энтомологические булавки, для подавляющего большинства экземпляров самцов изготовлены препараты гениталий, необходимые для идентификации их видовой принадлежности.

Исследования в 2006 году выполнялись в рамках государственной программы «Ресурсы растительного и животного мира» (№ 20063160), а также были поддержаны грантом БРФФИ (проект № Б06-181).

Основными типами биотопов, в которых производился сбор фактического материала были смешанные и мелколиственные леса (ольха серая, ольха черная, береза бородавчатая), различные типы сосняков, суходольные (разнотравье с преобладанием злаковой ассоциации), пойменные и влажноразнотравные луга, верховые (кустарничково-пушициево-сфагновая ассоциация) и переходные болота, также сборы проводились с отдельных видов растений, в частности, с клена, липы, ивы, лещины, березы, осины, дуба.

В результате проведенных исследований и анализа всех доступных литературных данных установлено, что на территории подзоны дубово-темнохвойных лесов зарегистрировано 255 видов Auchenorrhyncha, относящихся к 125 родам, 8 семействам и 3 надсемействам. Из них для 8 видов приводятся первые указания для территории Поозерской провинции (Егиян, 2006). При этом наибольшее количество видов относится к семейству Cicadellidae – 193 вида (75,7 % от общего числа зарегистрированных видов) и Delphacidae – 42 (16,5 %). Такие семейства как Tettigometridae и Caliscelidae в условиях региона исследований представлены единственным видом – Tettigometra laeta (Herrich-Schaffer, 1835) и Ommatidiotus dissimilis (Fallen, 1806) соответственно.

Установлена трофическая специализация 243 видов цикадовых подзоны дубово-темнохвойных лесов Беларуси. Полифаги в составе фауны цикадовых региона исследований представлены 81 видом (31,8 % от общего количества видов). К олигофагам относится наибольшее количество зарегистрированных видов – 124 (48,6 %). Монофагов отмечено 38 видов (14,9 %).

Всех цикадовых рассматриваемого региона в зависимости от их приуроченности к конкретной жизненной форме растений разделили на 9 фитобионтных групп. Подавляющее большинство цикадовых подзоны дубово-темнохвойных лесов Беларуси в той или иной степени связано с травянистой растительностью, на которой суммарно отмечено 175 видов (68,7 %), из них 159 видов цикадовых (62,4 %) представляют группу хортобионтов. С древесной растительностью связаны 82 вида цикадовых, из которых собственно дендробионтов – 38 видов (14,9 %). Остальные фитобионтные группы на территории рассматриваемого региона представлены незначительным числом видов, доля которых составляет менее 3 % от общего списка отмеченных видов цикадовых.

Дифференциация цикадовых подзоны дубово-темнохвойных лесов Беларуси по гигрогруппам выполнена нами с использованием традиционных в отношении рассматриваемого таксона насекомых подходов (Ануфриев, Кириллова, 1998). В результате проведенного анализа цикадовых разделили на 13 группировок в зависимости от степени увлажненности их местообитания. Подавляющее большинство цикадовых подзоны дубово-темнохвойных лесов Беларуси являются мезофилами. Суммарно в состав данной гигроэкологической группы входит 192 вида, что составляет 75,3 % от общего количества зарегистрированных к настоящему времени видов Auchenorrhyncha региона.

Что касается биотопического распределения цикадовых в условиях рассматриваемого региона, то в ходе исследований нами выделено 14 биотопических групп в зависимости от стациальной приуроченности. Большинство отмеченных видов (248) на территории региона исследований обитает в лесных и луговых ценозах, на долю которых суммарно приходится 97,3 % всего видового разнообразия Auchenorrhyncha.

При изучении фенологической структуры сообществ цикадовых установлено, что динамика видового разнообразия Auchenorrhyncha подзоны дубово-темнохвойных лесов Беларуси описывается колоколообразной кривой, что характерно для многих групп растительноядных насекомых.

Абсолютное большинство известных науке Auchenorrhyncha – все представители подотряда в фауне региона исследований – являются на имагинальной и личиночной стадиях сосущими фитофагами, связанными с сосудистыми растениями различных таксонов. Как следствие, многие цикадовые могут ощутимо вредить культивируемым и другим хозяйственно ценным растениям.

По результатам проведенных исследований и анализу литературных данных в условиях рассматриваемого региона 49 видов цикадовых могут выступать в качестве вредителей культивируемых и других хозяйственно ценных растений. Среди них наибольшую опасность представляют формы (11 видов), регулярно дающие в условиях естественных и культурных фитоценозов вспышки массового размножения, а также являющиеся переносчиками фитопатогенов.


Zoocenosis — 2007
 Біорізноманіття та роль тварин в екосистемах: Матеріали ІV Міжнародної наукової конференції. – Дніпропетровськ: Вид-во ДНУ, 2007. – С. 249-251.



Численность мух-береговушек (Diptera, Ephydridae) на лугах Центральной Якутии

УДК 595.773.4:633.2.03 (571.56)

Т. Г. Евдокарова*, М. Г. Кривошеина**, А. К. Багачанова*

*Институт биологических проблем криолитозоны СО РАН,
Якутск, Российская Федерация,  a.k.bag@ibpc.ysn.ru
**Институт проблем экологии и эволюции РАН,
Москва, Российская Федерация, marina@zmmu.msu.ru

ABUNDANCE OF SHORE-FLIES (DIPTERA, EPHYDRIDAE)
ON MEADOWS OF CENTRAL YAKUTIA

T. G. Evdokarova*, M. G. Krivosheina**, A. K. Bagachanova*

*Institute for the Biological Problems for Cryolitozone, SB RAS, Yakutsk,
**Institute of Problems of Ecology and Evolution, RAS, Moscow,

Мировая фауна двукрылых семейства Ephydridae насчитывает 1800 видов и свыше 150 из них – в России. В Центральной Якутии, по нашим данным (Кривошеина, Багачанова, 2004; Багачанова, Кривошеина и др. в печати), встречается 36 видов из 18 родов.

В настоящем сообщении обсуждаются особенности стациального распределения мух-эфидрид, изученные в 2003–2004 гг. в двух ландшафтных выделах Центральной Якутии: в долине Туймаада реки Лена и на аласах Лено-Амгинского междуречья. На лугах II над­пойменной террасы долины Лены (стационар Института северного луговодства АН РС (Я) в 10 км от Якутска) обследовались луга разной степени увлажненности, в том числе остепненные, и опушка березового «колка». В Лено-Амгинском междуречье сбор материала производился на модельном аласе Ынах (стационар ИБПК СО РАН в 50 км ВСВ Якутска). Здесь учеты велись по профилю, охватывающему прибрежную растительность на берегу озера, влажный, настоящий и остепненный луга (соответствуют нижнему, среднему и верхнему гидротермическим поясам аласа), участок степи на склоне южной экспозиции аласной котловины и опушку лиственничного леса в межаласье. Градации численности мух определяли по Контканену (Kontkanen, 1948), где доминантами считаются виды, составляющие свыше 15 % от общего количества собранных особей в учетах, инфлюентами 6–15 % и рецедентами – менее 6 %. Учеты численности мух производились в каждую декаду с конца мая по август. Соотношения численности видов определяли по среднесезонным значениям, как в отдельной, так и по всем стациям.

Ниже описываются численность популяций эфидрид на территории долинных и аласных лугов, выделены группировки доминантов и инфлюентов.

На лугах долины Туймаада встречается 24, а на аласе Ынах – 18 видов эфидрид. По численности среди двукрылых они уступают только Chamaemyiidae и Chloropidae, особенно многочисленны во влажные годы. Например, в 2004 г. участие их в комплексе двукрылых долинных лугов возросло в 2,1 раза, достигнув 11,3 %.

Комплекс береговушек в долине Туймаада в 2003 г. включал 17 видов и характеризовался как бидоминантный. Таковыми являлись Psilopa girschneri V. Roder, 1889 (в среднем за сезон 1,1, максимум – 10 экз./10 взм., или 22,3 % от всего состава эфидрид) и P. nigritella Stenhammar, 1844 (в среднем 0,9 экз., максимум – 12 экз./10 взм., 19,0 %). Оба вида тяготели к прибрежной растительности, хотя первый является фитофагом семейства маревых. Выявлено три вида-инфлюента: Philotelma nigripenne Meigen, 1830 (0,6 экз./10 взм., 12,8 %), Paracoenia fumosa Stenhammar, 1844 (0,5 экз./10 взм., 11,5 %) и Psilopa compta Meigen, 1830 (0,4 экз./10 взм., 9,3 %). Ph. nigripenne чаще попадался на влажном лугу, но встречался на прибрежной растительности и на опушке березняка. P. fumosa обнаружен на влажном лугу и на опушке леса, а P. compta – на влажном лугу.

На второй год исследований на участках долинных лугов отмечено также 17 видов. Доминирировали Hydrellia nemoralis Dahl, 1968 (2,4, максимум – 30 экз./10 взм., 45,7 %) и P. nigritella (0,9, максимум – 13 экз./10 взм., 17,3 %), заселявший влажные стации, более многочисленнный на околоводных участках. Инфлюент P. polita Macquart, 1835 (0,3 экз./10 взм., 6,4 %) отмечался только во влажных стациях.

В сообществах двукрылых аласа Ынах мухи-береговушки были на втором месте после хлоропид со среднесезонной численностью в 2003 г. 5,3 экз./10 взм., с долей в диптероценозе 8,8 %, а в 2004 г. – соответственно 4,1 экз./10 взм. и 11,7 %.

В 2003 г. комплекс эфидрид аласа включал 16 видов и был бидоминантным. Причем P. compta (1,4 экз., максимум – 25 экз./10 взм., 26,7 %) тяготел к настоящему лугу среднего пояса, но попадался на околоводной растительности и остепненном лугу верхнего пояса. Ph. nigripenne (0,8, максимум – 6 экз./10 взм., 15,2 %,) был характерен для нижнего пояса аласа, ловился также на прибрежной растительности и опушке лиственничного леса. К инфлюентам отнесены 6 видов. Довольно высокой численностью отличались P. nigritella и Lamproscotella bimaculata Hendel, 1933 (соответственно 0,82 и 0,75 экз./10 экз., 14,7 и 13,5 %), у остальных видов (Coenia curvicauda Meigen, 1830, Psilopa stackelbergi Nartshuk, 1970, P. girschneri, P. leucostoma Meigen, 1830) эти показатели существенно ниже (0,33–0,45 экз./10 взм., 6,0–8,1 %). Из них в мезофитных и ксерофитных условиях встречались P. stackelbergi, L. bimaculata; остальные виды проявляли гигрофильность. К редким относились Psilopa bornholmi Becker, 1926 (опушка леса) и P. nitidula Fallen, 1813 (настоящий луг среднего пояса).

В 2004 г. комплекс мух-береговушек включал 11 видов и также являлся бидоминантным. Доминант P. compta (3,8, максимум – 6 экз./10 взм., 40,4 %) тяготел к влажному и настоящему лугам, реже ловился на прибрежной растительности. Второй доминант H. nemoralis (1,7, максимум – 10 экз./10 взм., 17,5 %) заселял только прибрежную растительность. Инфлюент Ph. nigripenne (0,8 экз./10 взм., 8,8 %) встречался на влажном лугу. На ксерофитных участках береговушки не собраны.

Таким образом, фауна мух-береговушек лугов долины Туймаада отличается большим (на 25 %) видовым разнообразием, чем на аласе Ынах. Характерной чертой изученных сообществ мух обоих ландшафтных выделов Центральной Якутии является бидоминантность, причем общим для них оказался лишь H. nemoralis (2004 г.). На долинных лугах превалировал P. nigritella, а на аласных – P. compta, и лишь однажды в долине Лены доминировал P. girschneri, а на аласе – Ph. nigripenne.

Показатели фаунистического разнообразия эфидрид долины Лены по всем значениям превосходят данные, полученные на аласе Ынах. Только на опушке межаласного лиственничника показатели индекса выравненности Пиелу (E = 0,998) существенно превышали таковые на опушке березового «колка» в долине Туймаада (0,507), что объясняется ограниченностью опушечной фауны аласа (всего два вида) против долины, где встречался 6 видов.

На обоих выделах из всех обследованных стаций наиболее высокие значения индексов биоразнообразия характерны для влажных лугов. В долине Туймаада и на аласе Ынах индекс Шеннона (H) соответственно составлял 2,93 и 2,18, видового богатства (d) – 7,36 и 4,81, доминирования (С) – 0,93 и 1,31. Также довольно высокие значения индексов биоразнообразия получены на прибрежной растительности: H в долине – 2,12, аласе –0,47; d в долине – 3,64, в аласе – 3,86; C в долине – 0,98, в аласе – 1,03. На мезофитном поясе аласной котловины H – 1,104, d – 2,86, C – 1,01; на опушке межаласного лиственничного леса H – 0,69, C – 1,00. На ксерофитных местообитаниях эти значения резко снижаются (в долине H – 0,60, C – 0,99; на аласе H – 0,63, C – 1,05), поскольку береговушки являются гигрофилами, однако некоторые виды могут заселять и более сухие луга.

Выявлена стациальная приуроченность некоторых видов. H. nemoralis встречался лишь на околоводных участках, P. girschneri и P. nigritella обитали и на менее влажных участках, предпочитая также прибрежные стации. На всех обследованных участках регистрировался, но был многочислен на мезофитных участках обоих выделов P. compta. Также на всех учетных площадках, в том числе и в луговой степи, встречались P. leucostoma и P. stackelbergi.


Zoocenosis — 2007
 Біорізноманіття та роль тварин в екосистемах: Матеріали ІV Міжнародної наукової конференції. – Дніпропетровськ: Вид-во ДНУ, 2007. – С. 247-249.



Розвиток трофічної складової консортивних зв’язків синявців (Lepidoptera, Lycaenidae) із Salvia nutans (Lamiaceae)

УДК 595.789:582.949.2

К. К. Голобородько

Дніпропетровський національний університет, Дніпропетровськ, Україна

DEVELOPMENT OF TROPHIC PART
OF LYCAENIDAE (LEPIDOPTERA) CONSORTIVE RELATIONS
WITH SALVIA NUTANS (LAMIACEAE)

K. K. Goloborod’ko

Dnipropetrovsk National University, Dnipropetrovsk, Ukraine

Фактичний матеріал відбирали на пробних площах протягом 05–06.2004–2007 рр. у період цвітіння Salvianutans L. Три пробні площі закладено у Дніпропетровській і Запорізькій областях, на схилах давніх балок, вкритих ковило-кострицево-різнотравними асоціаціями з домінуванням Koeleriagracilis, Linumhirsutum, Thymusmarschalianus, Artemisiaaustriaca, Salvianutans. Пробні ділянки та їх розмір обирались, за рекомендаціями Ю. А. Песенка зі співавторами (1980).

Структура трофічних зв’язків Lycaenidae у мероконсорціях S. nutans не є сталою, вона динамічно розвивається протягом розвитку суцвіть шавлії пониклої. На пробних площах усього встановлено 15 агентів-антофілів, що належать до родини синявців. Домінантом у системі трофічних зв’язків із мероконсорціями суцвіть шавлії пониклої за бюджетом часу є Tomares nogeli dobrogensis Car. Цей факт можна пояснити монолектичністю імаго (єдиний випадок серед зареєстрованих у модельних індивідуальних консорціях видів Lycaenidae).

Субдомінантами є Plebeius argus L., P. argyrognomon Bgstr., Polyommatus icarus Rott., які постійно беруть участь у процесі запилення на всіх стадіях онтогенезу суцвіть S. nutans. Останні три види за своєю чисельністю на пробних площах перевищують кількість особин T. n. dobrogensis, але завдяки широкій полілектичності саме у мероконсорціях суцвіть дослідженого автотрофу займають субдомінантні позиції.

Окремо слід розглянути групу Lycaenidae, представники якої впливають на структуру трофічних зв’язків тільки на окремих стадіях онтогенезу суцвіть S. nutans. На початку цвітіння досить важливими запилювачами можна вважати перші генерації Celastrina argiolus L. і Glaucopsyche alexis Poda. Але поступово ці види зникають зі структури трофічних зв’язків. Їх зникнення можна пояснити фенологічними особливостями існування імаго. Приблизно за такою ж схемою на піку цвітіння з’являються перші особини Plebejides pylaon Fisch. von Wald. Поступово імаго цього виду стають більш впливовими при розподілі трофічного ресурсу, а згодом – домінантним видом (на стадії закінчення цвітіння S. nutans).

Отже на всіх стадіях розвитку суцвіття S. nutans найпотужніший вплив на процес запилення у модельних мероконсорціях мали імаго T. n. dobrogensis. Таку домінантну роль можна пояснити їх монолектичністю, у той час, як всі інші зафіксовані види – полілекти. Субдомінантні позиції завдяки своїй великій чисельності, займають найпоширеніші у степовій зоні України, види LycaenidaeP. argus, P. аrgyrognomon, P. icarus. Таким чином майбутні дослідження особливостей трофічних зв’язків Lycaenidae повинні призвести до впровадження оптимального охоронного режиму для територій існування рідкісних і зникаючих видів.


Zoocenosis — 2007
 Біорізноманіття та роль тварин в екосистемах: Матеріали ІV Міжнародної наукової конференції. – Дніпропетровськ: Вид-во ДНУ, 2007. – С. 246-247.



Материалы к фауне жуков стафилинид (Coleoptera, Staphylinidae) отделения Луганского природного заповедника «Провальская степь»

УДК 595.763.33 (477.61)

С. В. Глотов

Луганский национальный педагогический университет им. Тараса Шевченко,
Луганск, Украина, glotov2006@rambler.ru

MATERIALS TO THE FAUNA OF ROAD BEETLES
(COLEOPTERA, STAPHYLINIDAE) OF THE LUHANSK NATURE
RESERVE BRANCH «PROVALSKAYA STEPPE»

S. V. Glotov

T. Shevchenko Nathional Pedagogical University, Lugansk, Ukraine, glotov2006@rambler.ru

Стафилиниды (Coleoptera, Staphylinidae) – всесветно распространенное семейство жуков. К настоящему времени в мировой фауне насчитывается свыше 43000 видов (Herman, 2001). В фауне Украины представленно свыше 1100 видов стафилинид (Петренко, 1992). В связи со скрытным образом жизни и сложностями в определении эти жуки в фауне Луганской области и Украины в целом изучены недостаточно. Стафилиниды являются одним из обширнейших семейств в мировой фауне. Заселяя разнообразные естественные и искусственные субстраты, достигают максимального видового багатства в следующих местообитаниях: лесной и луговой подстилке, экскрементах животных, гниющих растительных и животных остатках, грибах, гниющей древесине.

Сборы жуков проводили в период с 11 по 21 июля 2005 года в отделении Луганского природного заповедника «Провальская степь». Отделение находится в окрестностях с. Провалье Свердловского района Луганской области и состоит из двух участков: Калиновского и Грушевского. Общая площадь отделения – 587,5 га.

Геологическую основу составляют сланцы каменноугольного возраста. Рельеф представлен сильно расчлененными оврагами и балками. На территории отделения имеются постоянные водотоки. Растительный покров представлен степной растительностью, среди которой выделяют типичные, петрофитные, псамофитные и галофитные варианты. Наряду со степными участками в заповеднике также представлены сообщества байрачных лесов, приуроченных к ложбинам, балкам и берегам малых рек. Исторически сформировавшиеся условия являются оптимальными для существования многих видов животных, в том числе и для большинства стафилинид.

Сбор жуков осуществлялся при помощи ловушек Барбера, разбора гниющих растительных и животных остатков и экскрементов. Таксономическое положение видов проверено по каталогу Herman (2001).

Поймано 34 вида стафилинид, относящихся к 17 родам, 7 трибам и 4 подсемействам. Наибольшим количеством видов представлен род Philonthus (10 видов). Чаще всего встречались Manda mandibularis, Anotylus rugosus, Ocypus ophthalmicus, O. brunnipes. Emus hirtus занесен в Красную книгу Украины (1994). Полученные результаты позволяют говорить о высоком биологическом разнообразии данной группы жуков в природных биоценозах степной зоны Украины. Список видов стафилинид отделения Луганского природного заповедника «Провальская степь» приведен ниже.

Подсемейство Aleocharinae, триба Aleocharini: Aleochara milleri (Kraatz, 1862), A. intricata (Mannerheim, 1830), A. curtula (Goeze, 1777), A. erythroptera (Gravenhorst, 1802). Триба Lomechusini: Drusillacanaliculata (Fabricius, 1787), Zyras (Pella) humeralis (Gravenhorst, 1802).

Подсемейство Oxytelinae, триба Thinobiini: Bledius (Hesperophilus) gallicus (Gravenhorst, 1806), B. spectаs (Fauvel, 1872). Триба Oxytelini: Anotylus rugosus (Fabricius, 1775), Oxytelus (Epomotylus) sculptus (Gravenhorst, 1806). Manda mandibularis (Gyllenhal, 1810).

Подсемейство Paederinae, триба Paederini: Lathrobium flavipes Hochhuth, 1851 (=incertum Coiff), L. geminum (=volgense) Kraatz, 1857, Paederus fuscipes Curtis, 1826, P. riparius (Linnaeus, 1758), Rugilus rufipes (Germаr, 1836).

Подсемейство Staphylininae, триба Staphylinini, подтриба Philonthina: Philonthus fuscipennis (Mannerheim, 1830), Ph. concinnus (Gravenhorst, 1802), Ph. decorus (Gravenhorst, 1802), Ph. coruscus (Gravenhorst, 1802) (=pragensis Roub.), Ph. lepidus (Gravenhorst, 1802), Ph. dimidiatipennis (Erichson, 1840) (=rubellus Sols.), Ph. micans (Gravenhorst, 1802), Ph. quisquiliarius (Gyllenhal, 1810), Ph. rectangulus (Sharp, 1874), Ph. agilis (Gravenhorst, 1802). Подтриба Quediina: Quedius cintus (Paykull, 1789). Подтриба Staphylinina: Creophilus maxillosus (Linnaeus, 1758), Ocypus ophthalmicus (Scopoli, 1763), O. brunnipes (Fabricius, 1781), Emus hirtus (Linnaeus, 1758). Триба Xantholinini: Xantholinus longiventris (Heer, 1839), X. (Purrolinus) tricolor (Fabricius, 1787), Neobisnius pralixus (Erichson, 1840).


Zoocenosis — 2007
 Біорізноманіття та роль тварин в екосистемах: Матеріали ІV Міжнародної наукової конференції. – Дніпропетровськ: Вид-во ДНУ, 2007. – С. 245-246.



Структурно-функциональная организация сообществ членистоногих полезащитных полос в условиях лесостепной зоны

УДК 595.7:581.524

Н. В. Бусарова

Арзамасский государственный педагогический институт им. А. П. Гайдара,
Арзамас, Российская Федерация, natwik@rambler.ru

STRUCTURE-FUNCTIONAL ORGANIZATION OF ARTHROPOD COMMUNITIES IN FIELD- PROTECTIVE FORESTATIONS
UNDER CONDITIONS OF A FOREST-STEPPE ZONE

N. V. Busarova

A. P. Gaidar State Pedagogical Institute , Arzamas, Russia, natwik@rambler.ru

В последние годы наблюдается резкое возрастание интереса к изучению биологического разнообразия и оценке биоресурсов, что в условиях усиливающегося антропогенного пресса на биоценозы является актуальной проблемой. В этих условиях интересны исследования, связанные с изучением биоразнообразия искусственных экосистем, которые способствуют выявлению основных этапов их формирования и развития во временном и пространственном аспектах. Среди них полезащитные полосы рассматриваются как своеобразные экосистемы, которые занимают значительные по площади безлесные пространства лесостепной и степной зон России. С их созданием, резко усиливается процесс экологической интеграции и дифференциации ландшафтов, формируются специфичные экотоны. По мнению ряда авторов, они оптимизируют структуру агроландшафтов, позволяют создавать условия для длительного поддержания экологического баланса и служат часто единственными экологическими нишами для многих позвоночных и беспозвоночных животных, тем самым являясь важным элементом для сохранения биоразнообразия (Чегодаева, 2003).

Изучение динамики таких экосистем невозможно без выработки объективных критериев, по которым можно судить о степени экологического воздействия на их структуру. Одним из чувствительных индикаторов состояния среды являются членистоногие, постоянные компоненты любого сообщества. Материалом для настоящей работы послужили сборы членистоногих в 2001–2003 гг. на 16 участках в 4 административных районах, расположенных на юге Нижегородской области в пределах Приволжской провинции восточно-европейской лесостепной зоны. Учеты проводились в полезащитных полосах различной конструкции, рядности и возраста, а также на расстоянии 100 м от лесополосы в межполосных пространствах (разнотравно-злаковые луга, различные агроценозы). Собирали и фиксировали членистоногих по общепринятым методикам.

В результате исследований выявлено 564 вида насекомых и паукообразных из 413 родов, относящихся к 13 отрядам 128 семейств. Наибольшее число видов отмечено среди представителей отряда двукрылых, жесткокрылых, перепончатокрылых и полу­жесткокрылых. По числу семейств доминируют отряды двукрылых, перепончатокрылых, жесткокрылых и пауки. Анализ пищевых связей показал, что основу их создают фитофаги. Хищники, паразиты, сапрофаги и мицетофаги значительно уступают им по численности в сообществах членистоногих.

Основополагающим моментом для оценки структуры сообществ членистоногих обследованных нами участков было положение о первичной, вторичной и третичной структурах, предложенное Ю. П. Мухиным (1999, 2002). Для анализа сложного по структуре лесоаграрного ландшафта использовали дифференцированный подход, предполагающий изучение видовых сообществ лесополосы и межполосного пространства. Все исследованные участки условно поделены на группы: лесополосы из лиственных пород (березовые, дубовая, кленовая и тополиная), хвойных (сосновая, сосново-еловая) и смешанные.

Изучение распределения различных групп членистоногих лесополос показало, что представители почти всех отрядов (исключая прямокрылых и сенокосцев) в максимальном числе встречались в лесополосах. К числу обитателей в лесных насаждениях относятся виды, связанные с древесно-кустарниковой растительностью, а также лесные формы, предпочитающие травянистые растения (среди них представители семейств Cerambycidae, Curculionidae, Cixiidae, Membracidae, Nabidae, Pentatomidae, Miridae, Tomisidae, Panorpidae и др.). Кроме того, в лесополосах концентрировались виды открытых пространств (Rhagonycha fulva Scopoli, 1763, Lema cyanella Linnaeus, 1758, Aphrodes histrionicus Fabricius, 1794 и др.), а также виды, привлекаемые экологическими условиями лесополосы (Leptopterna dolobrata Linnaeus,1758, Aelia acuminata Linnaeus, 1775, Eurydema oleracea Linnaeus, 1758, Notostira erratica Linnaeus, 1758, Lygus pratensis Linnaeus, 1758, виды рода Adelphocoris и др.), и временно мигрировавшие с прилегающего агроценоза, среди которых немало вредителей сельскохозяйственных культур.

При сопоставлении качественного и количественного состава членистоногих лесополос и межполосных пространств установлено, что некоторые виды (например Propylea quatuordecimpunctata Linnaeus, 1758, Coccinella septempunctata Linnaeus, 1758, Lagria hirta Linnaeus, 1758 и др.), отмеченные чаще в пределах лесополос на одних участках, на других больше концентрируется в межполосных пространствах. Часть представителей лесных насаждений вообще не выходила за их пределы. Преобладающий характер фауны в лесополосах и межполосных пространствах мезофильный. Благодаря разнообразию трофических связей видов образуется множество структурно-функциональных модификаций сообществ.

В сообществах членистоногих лесополос преобладающими структурами являются бездоминантные, несбалансированные, промежуточного типа с высокой численностью фитофагов. Именно структурам данного типа принадлежит опорная роль в большинстве сообществ полезащитных полос лесостепной зоны Нижегородской области.

Анализ фауны межполосных пространств показал, что по количеству видов они уступают полезащитным посадкам. Однако обратная картина наблюдалась в хвойных насаждениях, сомкнутость крон которых в верхнем ярусе создает неблагоприятные условия освещенности для роста травянистой растительности в лесополосе, а вместе с тем и для существования многих видов членистоногих. Подобная ситуация наблюдается и в березовых насаждениях: на трех участках (возраст 6–8 и 50 лет), что, вероятно, связано с возрастными особенностями посадок.

Чаще всего среди обитателей межполосных полей были отмечены представители полужесткокрылых, жесткокрылых, жалящих перепончатокрылых, среди которых в основном преобладали полифаги, предпочитающие умеренно-увлажненные местообитания, а также вредители культурных растений. Лесные формы и типичные дендробионты представлены единичными видами.

Рассмотрев, распределение различных групп членистоногих в пределах межполосных пространств мы выяснили, что видовой состав полей занятых корнеклубненосными и крупяными культурами, разнотравно-злаковыми и бобовыми травами в основном отличаются между собой, что связано с трофической приуроченностью многих видов к определенным растениям. В лесополосах индекс Шеннона варьировал в пределах 2,15–4,37. Наибольшим видовым разнообразием отличились смешанная лесополоса, тополиная, кленовая и березовая (возрастом 35 лет). В межполосных пространствах индекс Шеннона колебался в пределах 1,99–3,34. Для большинства исследованных межполосных пространств характерны относительно низкие показатели разнообразия и выровненности, высокий индекс доминирования. В основном такая картина наблюдалась на пшеничном, овсяном и картофельном полях. На полях, занятых многолетними травами, индексы разнообразия были сравнительно выше, чем в культурных агроценозах.

Наиболее сходными между собой по видовому составу оказались кленовая лесополоса и пшеничный агроценоз (0,36), березовая лесополоса и поле многолетних бобовых трав (0,30). Взаимопроникновение фаун связано с рядом причин: расширением кормовой базы, снижением конкуренции видов, приуроченностью определенных стадий развития, дополнительным укрытием от хищников. Наименьшее сходство (0,04–0,09) отмечено для дубовой, березовой лесополос и картофельного агроценоза, где трофически связанные с кормовым растением виды, вероятно, не проникают в лесополосы.

Следовательно, фауна лесополос не является полностью самостоятельным и изолированным компонентом лесоаграрного ландшафта. Наряду с собственными элементами, в ней всегда имеются виды, мигрировавшие сюда с полей и нередко составляющие основу обменных процессов переноса вещества и энергии на данном уровне ландшафта.

Результаты кластеризации таксономического сходства сообществ членистоногих лесополос показали значительные различия на обследованных участках, что связано по нашему мнению с различным составом древесных пород, структурой насаждения, а также возрастом, близостью источников заселения. Кроме того, оказывают влияние близлежащие агроценозы со специфическим набором видов.

Следовательно, формирование разнообразия сообществ членистоногих лесополос осуществляется двумя путями: эволюционным, который предполагает становление сообществ в течение длительного времени в соответствии с возрастными этапами лесопосадки, что является характерной чертой большинства сукцессионных серий и экологическим, который определяется спецификой условий существования на относительно коротких временных интервалах.


Zoocenosis — 2007
 Біорізноманіття та роль тварин в екосистемах: Матеріали ІV Міжнародної наукової конференції. – Дніпропетровськ: Вид-во ДНУ, 2007. – С. 242-244.