УДК 595.798:591.563

А. В. Фокін

Національний аграрний університет, Київ, Україна, iya_anna@mail.ru

ARCHITECTURE PECULIARITIES OF POLISTES WASPS’ NEST
(HYMENOPTERA, VESPIDAE)

A. V. Fokin

National Agrarian University, Kyiv, Ukraine, iya_anna@mail.ru

Оси Polistes поширені в усьому світі, а в Європі та Південній Америці колонії видів, що входять до цього роду перевищують за своєю чисельністю всіх інших соціальних ос разом узятих. Зараз розробляються технології розведення та застосування (у тому числі спыльно з іншими ентомофагами, зокрема з трихограмою) цих хижих комах в агроценозах. У цьому плані дослідження функціональних особливостей архітектури гнізд ос-полістів набуває важливого значення. Тим не менше далеко не всі питання ґрунтовно досліджені. До таких належать моделювання зміни маси гнізд протягом сезону, розподіл глибини чашечок по площині стільника та температурний режим гнізд. Дослідження проводилися у зоні Лісостепу (Київська область). Об’єкт – Polistes nimpha Christ, 1791.

Гнізда всіх видів Polistes складаються з відкритого стільника з чашечками та ніжки, яка кріпить його до субстрату. Незважаючи на те, що будівельний матеріал, який використовують оси, не відзначається міцністю, будівлі цих комах демонструють виключну здатність витримувати значні навантаження (велика маса чашечок із розплодом, значна кількість імаго, які безпосередньо пов’язані з гніздом і на якому вони перебувають значну частку свого життя) у процесі свого розвитку. Це певною мірою обумовлюється їх конструкційними особливостями. Моделювання зміни маси гнізда протягом його розбудови та розвитку колонії показує різноманітність навантажень які воно витримує протягом сезону. Описати їх можна наступними рівняннями (у моделях не врахована маса імаго).

1. Маса гнізда (m) з яйцями в момент t

m(t) = m₁(t)+6(n–1)m_n(t)+m_я1,

де n – кількість рядів чашечок, m₁ – маса першої чашечки, m_я1 – маса першої чашечки з яйцем.

2. Маса гнізда з яйцями та личинками на етапі розбудови гнізда:

m_n(t) = (Y₁(t)+6(n–1)Y_n(t))+(m₁(t)+6(n–1)m_n(t))+(6(n–1)m_яn

при Y= (Рt + 0,841) ⁴ і n= 1…i,

де Y – рівняння росту личинки ос-полістів, Р – коефіцієнт, що для періоду «травень–червень» 0,068 при t = 34 доби дорівнює 0,068, а для періоду «липень–серпень» при t= 27–28 діб – 0,116–0,121.

3. Маса побудованого гнізда з личинками та лялечками:

m_n(t) = m_к1(t)+(6(n–1)Y_n(t))+m_гн при n= 2…i

де m_гн – маса порожнього гнізда, m_к – маса лялечки.

4. Маса гнізда з преімагінальними стадіями на етапі повторного використання чашечок для вирощування розплоду (у напрямі поступового зменшення різноманіття та чисельності преімагінальних стадій унаслідок виходу імаго масу гнізда можна послідовно описати шістьма рівняннями):

m_n(t) = (6(n–1)m_к(t))+(6(n–1)Y_n(t))+(6(n–1)Y_x(t))+(6(n–1)m_яγ(t))+m_гн при x= 1…n–2 і γ = n–2

m_n(t) = (Y₁(t)+6(n–1)Y_n(t))+(6(n–1)m_к(t))+(6(n–1)m_я(t))+m_гн при n= 1…i

m_n(t) = (Y₁(t)+6(n–1)Y_n(t))+(6(n–1)m_я(t))+m_гн при n= 1…i

m_n(t) = m_к1(t)+(6(n–1)Y_n(t))+m_гн при n= 2…i

m_n(t) = (6(n–1)m_к(t))+(6(n–1)Y_n(t))+m_гн при n= 3…i

m_n(t) = (6(n–1)m_к(t))+m_гн

5. Маса гнізда в кінці сезону:

m_n(t) = m_гн

Із метою встановлення конструкційних особливостей, які дозволяють гніздам витримувати такі різноманітні навантаження, вивчалися відношення загальної маси порожнього гнізда (М/V), кількості рядів чашечок (РЧ/V) та кількості чашечок у стільнику (Ч/V) до об’єму ніжки. Результати показують – 4 % досліджених за вищенаведеними показниками гнізд утворюють окремий кластер і мають значення для М/V – 0,177, РЧ/V та Ч/V – по 58,824. Другий кластер охоплює 96 % вибірки та гнізда в його межах групуються за ієрархічним принципом. При цьому значення М/V, РЧ/V, Ч/V для гнізд першого рівня ієрархії (8,33 %) становлять 0,013, 1,024 і 3,222; другого (58,33 %) – 0,008, 0,867 і 2,882; третього (33,33 %) – 0,038, 1,654 і 7,267 відповідно. Найменші значення конструкційних показників відповідають другому ієрархічному комплексу, який містить 58,33 % вибірки. Отже, конструкційна стабільність гнізда забезпечується значеннями показників, що прагнуть мінімуму. Згрупувавши показники у відповідні системи – (М/V; РЧ/V) та (М/V; Ч/V) – базуючись на теорії катастроф розрахували для вибірки їх віддаленість від точки катастрофічних змін – 3,487 і 6,590 відповідно. Ці ж показники у межах другого кластеру найбільш наближені до точки катастрофи – 0,867 і 2,882 відповідно – для другого ієрархічного комплексу, що свідчить про наявність стабільності у безпосередній близькості до точки катастроф.

Наступний пункт програми наших досліджень стосувався розподілу глибини чашечок по площині гнізда. Відзначимо, що гнізда Polistes, як просторово-розподільчі системи, де змінні є полями, у розумінні безперервної залежності їх від просторових координат, не досліджувалися. Як таку змінну для гнізд використовували глибину чашечки. Встановлено, що за значеннями коефіцієнту скупченості Ллойда (КЛ) загальний розподіл глибини чашечок по матриці гнізда P. nimpha є контагіозним – КЛ = 2,37–16,48. Однак, в його межах, за допомогою коефіцієнту контагіозності (КК) у розподілі змінної виявлено три рівня рівномірності (3–20 чашечок КК = 0,03–0,74; 26 – 0,67 і 48–49 – 0,38–0,84), чотири – контагіозності (25 чашечок КК = 1,19; 30–46 – 1,19–2,05; 51–66 – 1,22–2,33 і 89 – 1,18) і два – випадковості (29 чашечок КК = 1,07 і 77 – 1,04), прив’язаних до розвитку преімагінальних стадій ос. Таким чином, характер розподілу глибини чашечок по матриці стільника гнізда, відповідно коефіцієнта контагіозності, залежить як від ступеня розбудови гнізда так і від розвитку преімагінальних стадій.

Відомо, що регуляція температури гнізда у суспільних комах – один з основних критеріїв, які гарантують успішну реалізацію репродуктивної функції. Температурний режим гнізда ос-полістів в укритті забезпечується теплопровідними властивостями матеріалу схову, орієнтацією останнього за сторонами світу, життєдіяльністю колонії та спеціальними елементами поведінкового репертуару (вентилювання гнізда, видалення або постачання води). До цього переліку слід додати й порожні периферійні чашечки, у яких не розміщується розплід і які, на думку деяких авторів (Hozumi Satoshi, Yamane Soichi, 2001), виконують функцію стабілізатора температурного режиму, відіграючи роль функціональної оболонки. Для визначення, чи поширюється останнє твердження на P. nimpha, а якщо так, то яку питому вагу мають порожні чашечки периферії гнізда у температурному режимі гнізда, проводилося вимірювання температури в їх гніздах. Результати вимірів залежно від матеріалу сховів, у яких вони розташовані, показали, що в металевих укриттях температура більше на 32,4, а в шиферних – на 45,9 % від температури довкілля. У середньому ж температура у схові перевищувала температуру навколишнього середовища приблизно на 40 % (11,9°С), причому до цієї частки входить коефіцієнт, який залежить від теплопровідних властивостей матеріалу схову (ρ) та гіпотетичний коефіцієнт відношення кількості порожніх периферійних чашечок до їх кількості, використаної для виведення розплоду (z). Зустрічалися також гнізда з нульовими значеннями z (4,65 %). Середня температура довкілля у досліді була 29,94°С, а отже, розрахункове значення температури у схові становить 41,9°С при ρ = 1,375 – середнє для заліза (1,365), дерев’яної дошки (1,363) та шиферу (1,396) (для спрощення всі інші чинники які могли вплинути на підвищення температури в гнізді опущено). Таким чином, 93,7 % (11,2°С) 40 %-го температурного ефекту забезпечується безпосередньо самим сховом і лише 6,3 % (0,75°С) припадає на порожні периферійні чашечки.

Zoocenosis — 2007
 Біорізноманіття та роль тварин в екосистемах: Матеріали ІV Міжнародної наукової конференції. – Дніпропетровськ: Вид-во ДНУ, 2007. – С. 308-310.

УДК 595.74:632.752.2(571.1)

Р. Н. Фисечко

ГНУ Сибирский научно-исследовательский институт земледелия и химизации сельского хозяйства СО Россельхозакадемии, Новосибирск, Российская Федерация, fissetchko@mail.ru

LACEWINGS (NEUROPTERA, CHRYSOPIDAE) OF GRAIN APHIDS
OF SPIKED CEREALS IN THE FOREST-STEPPE OF OB RIVER REGION

R. N. Fisechko

Siberian Scientific Research Institute of Land Tillage and Chemization,
Novosibirsk, Russia, fissetchko@mail.ru

В посевах зерновых культур в условиях лесостепи Приобья зарегистрировано десять видов златоглазок: Chrysopacarnea Stephens, Ch. perplexa McLachlan, Ch. intima McLachlan, Ch. altaica Holz., Ch. perla (Linnaeus), Ch. dasyptera McLachlan, Ch. prasina Burmeister, Ch. septempunctata Wesmael, Ch. phyllochroma Wesmael, Ch. formosa Brauer. Взрослые и личинки златоглазок – хищники, полифаги. В посевах зерновых культур они питаются преимущественно злаковыми тлями. В их пищевой рацион входят также яйца и личинки трипсов и клопов, личинки злаковых цикадок. Имаго Ch. carnea и Ch. prasina питаются пыльцой и нектаром цветов. Они собирают пыльцу на крестоцветных, розоцветных, злаковых и др. Взрослые Сh. septempunctata и Ch. formosa могут питаться и растительной пищей, однако созревание яиц у них происходит только при питании животной пищей. Зимуют златоглазки в подстилке лесополос, дуплах деревьев, трещинах древесной коры на стадии предкуколки. У Ch. carnea зимуют имаго, у Ch. prasina – личинки старшего возраста.

Лет взрослых златоглазок начинается с середины мая. Они встречаются на шлейфах лесополос, на разнотравье, цветах черемухи, заселяют посевы многолетних бобовых (люцерна, клевер) и злаковых (кострец) культур, озимой ржи. Максимальный лет на бобовых и дикорастущем разнотравье наблюдается в конце первой – начале третьей декады июля. На посевы зерновых колосовых культур мигрируют в середине июня – начале июля. В это время на растениях зерновых появляются злаковые тли. Имаго златоглазки за сутки в зависимости от размера тли (детки или взрослые) поедает 15–30 особей.

В посевах зерновых откладка яиц начинается в третьей декаде июня и продолжается 1,5–2,0 месяца. Массовая яйцекладка – в июле. Располагаются яйца на концах стебельков, прикрепленных клейким веществом к субстрату (листья, стебли растений). Длина стебельков 1–10 мм и более, яиц – 0,8–2,75 мм. Отрождение личинок происходит на пятый–седьмой день. Первые личинки в агроценозах яровых зерновых культур появляются в конце июня, наибольшее количество – во второй половине августа. За весь период развития личинки уничтожают около 200 тлей. Они имеют три возраста. Период их роста и развития длится 9–15 дней. Окукливаются в коконах на колосьях и листьях растений зерновых, на листьях сорняков в среднем и верхнем ярусах стеблестоя посева. На посевах озимой ржи личинки, приступившие к плетению коконов, встречаются со второй декады июля. Период развития от яйца до выхода имаго длится около месяца.

Лет златоглазок на бобовых и дикорастущем разнотравье длится до конца августа, единицы имаго Ch. carnea встречаются до конца сентября. Миграция взрослых златоглазок с посевов зерновых в места зимовок наблюдается после уборки.

Zoocenosis — 2007
 Біорізноманіття та роль тварин в екосистемах: Матеріали ІV Міжнародної наукової конференції. – Дніпропетровськ: Вид-во ДНУ, 2007. – С. 307.

УДК 595.798:502.72 (477.75)

А. В. Фатерыга

Таврический национальный университет им. В. И. Вернадского,
Симферополь, Украина, fater_84@list.ru

VESPIDAE WASPS (HYMENOPTERA, VESPIDAE)
OF THE “MYS MARTIAN” NATURE RESERVE

A. V. Fateryga

V. I. Vernadsky Taurida National University, Simferopol, Ukraine, fater_84@list.ru

Складчатокрылые осы – одно из самых крупных семейств жалящих перепончато­крылых. В мировой фауне насчитывается свыше 10 тысяч видов веспид из более чем двух с половиной сотен родов. Крымский полуостров, благодаря уникальным физико-географическим условиям, характеризуется относительно высоким видовым разнообразием веспид (87 видов). Большинство видов складчатокрылых ос Крыма являются редкими и обитают преимущественно на заповедных территориях (Иванов, Фатерыга, 2003; Иванов и др., 2004; Фатерыга, 2005). В 2002 году нами начата работа по изучению фауны и биоразнообразия складчатокрылых ос заповедников Крыма. К настоящему времени изучен видовой состав ос Ялтинского горно-лесного природного заповедника (Фатерыга, 2002; 2005), Карадагского природного заповедника (Иванов и др., 2004); Казантипского природного заповедника (Фатерыга, 2006); Опукского природного заповедника (Фатерыга, Филатов, 2006), а также фауна складчатокрылых ос Тарханкутского полуострова (Фатерыга, 2005), на территории которого планируется создание природного заповедника.

Природный заповедник Мыс Мартьян является наименьшим в Крыму (120 га суши). Уникальность заповедника заключается в том, что он расположен в зоне настоящих средиземноморских лесов, встречающихся в Крыму только здесь и в заказнике Мыс Айя (Багрова и др., 2003). Основными породами, образующими леса такого типа, являются дуб пушистый, можжевельник высокий, земляничник мелкоплодный и фисташка туполистая с сопутствующими видами кустарников (жасмин кустарниковый, ладанник крымский, вязель эмеровый, пузырник киликийский, держидерево, володушка кустарниковая).

Изучение видового состава ос на территории заповедника проводилось нами в ходе систематических сборов в течение полевых сезонов 2003–2006 годов. Отлов ос производился в высокоможжевеловых и пушистодубовых лесных формациях и на оползневых сообществах склонов вдоль морского побережья. Кроме того, использовались материалы коллекций Таврического национального университета им. В. И. Вернадского и Одесского государственного зоопарка (главным образом сборы М. М. Эйдельберга). Общее количество проанализированного материала – 116 экземпляров одиночных ос и 50 экземпляров общественных ос. Ниже приводится список видов складчатокрылых ос заповедника Мыс Мартьян. В список включено пять видов, отловленных в окрестностях заповедника, в Никитском ботаническом саду, обитание которых в заповеднике более чем вероятно (отмечены звездочкой), и один вид (M. longicollis), который был описан по экземпляру, пойманному в поселке Айданиль, также в окрестностях заповедника (коллекция Зоологического института РАН).

Подсемейство Eumeninae: Odynerus (Spinicoxa) albopictus calcaratus (Morawitz, 1885), Microdynerus (Microdynerus) longicollis Morawitz, 1895, Syneuodynerus egregius (Herrich-Schaeffer, 1839), Euodynerus (Euodynerus) dantici (Rossi, 1790), E. (E.) disconotatus (Lichtenstein, 1884), Stenodynerus chevrieranus (Saussure, 1855), Allodynerus rossii (Lepeletier, 1841), Antepipona deflenda (S. S. Saunders, 1853), Ancistrocerus auctus (Fabricius, 1793), A. gazella (Panzer, 1798), A. nigricornis (Curtis, 1826), A. oviventris (Wesmael, 1836), A. parietinus (Linnaeus, 1761), Eumenes coarctatus lunulatus (Fabricius, 1804), E. coronatus (Panzer, 1799), *E. dubius Saussure, 1852, *E. mediterraneus Kriechbaumer, 1879, E. papillarius (Christ, 1791), E. pomiformis (Fabricius, 1781), Katamenes flavigularis (Blüthgen, 1951).

Подсемейство Polistinae: Polistes (Polistes) dominulus (Christ, 1791), P. (P.) gallicus (Linnaeus, 1758), *P. (P.) nimphus (Christ, 1791).

Подсемейство Vespinae: *Vespa crabro Linnaeus, 1758, Vespula germanica (Fabricius, 1793), V. rufa (Linnaeus, 1758), V. vulgaris (Linnaeus, 1758), *Dolichovespula sylvestris (Scopoli, 1763).

Приведенный список включает 28 видов складчатокрылых ос из 14 родов, принадлежащих 3 подсемействам. Из них 8 видов относятся к общественным осам (80 % фауны Крыма) и 20 – к одиночным (26 % фауны Крыма). Среди одиночных ос в заповеднике преобладают широко распространенные средиземноморские виды (13 видов), меньшей численностью обладают виды с более широким ареалом (7 видов). Среди общественных ос зарегистрирован только один средиземноморско-среднеазиатский вид (P. gallicus). Как самый многочисленный вид одиночных ос следует упомянуть A. auctus, для которого характерна привязанность к лесам средиземноморского типа (Фатерыга, Иванов, 2005). Среди общественных ос самым массовым видом на мысе Мартьян является эвритопный и факультативно синантропный вид P. dominulus, а из подсемейства Vespinae наибольшей численности в заповеднике достигают лесные и факультативно синантропные виды – V. germanica и V. vulgaris. Из редких видов ос обнаружены M. longicollis и A. oviventris. Находка последнего особо интересна в том плане, что этот вид в Крыму приурочен главным образом к каменистым остепненным склонам яйл и кроме как на яйлах и в заповеднике Мыс Мартьян нигде более не обнаружен.

В целом, фауну складчатокрылых ос заповедника Мыс Мартьян можно охарактеризовать как относительно бедную. Для сравнения, на территории заказника Мыс Айя, наиболее близкой по физико-географическим условиям и характеру охранного режима к Природному заповеднику Мыс Мартьян, 23 вида ос, обнаружено всего за один полевой сезон исследований. Подавляющее большинство обнаруженных в заповеднике Мыс Мартьян видов ос обычны по всему Южному берегу Крыма, и достигают относительно высокой численности во вторичных ландшафтах. Таким образом, несмотря на ландшафтно-биотопическое, флористическое и фитоценотическое своеобразие исследуемой территории, фауна складчатокрылых ос не обладает здесь уникальностью. На наш взгляд это объясняется малыми размерами заповедника, занимающего островное положение по отношению к окружающим парковым и селитебным ландшафтам Южного берега Крыма.

Zoocenosis — 2007
 Біорізноманіття та роль тварин в екосистемах: Матеріали ІV Міжнародної наукової конференції. – Дніпропетровськ: Вид-во ДНУ, 2007. – С. 305-306.

УДК 595.763.33:591.342.5

Л. І. Фали

Дніпропетровський національний університет, Дніпропетровськ, Україна, faly07@mail.ru

AN ASYMMETRY OF CHAETAE LOCATION
IN THE PHILONTHUS DECORUS (COLEOPTERA, STAPHYLINIDAE)
POPULATION AT THE FIRST NEPIONIC STAGE

L. I. Faly

Dnipropetrovsk National University, Dnipropetrovsk, Ukraine, faly07@mail.ru

Отримання кількісних характеристик, визначення тенденцій, порівняння їх із вимогами закономірностей мінливості та виявлення всіх випадків відхилень, які вказують на відміни від середніх значень – необхідні вимоги при досконалому вивченні морфологічної мінливості (Дидух, 1998). Тому про зміни, які відбуваються у популяції під дією певних екологічних факторів, можна судити за характером розподілу кількісних ознак, зокрема за таким показником як асиметрія (Доспехов, 1973).

Роль чутливих придатків відіграють хети – структурні утворення, похідні кутикули та гіподерми, розміщені поодинці на тілі комахи, до яких приєднуються відростки нервових клітин (Кузнецов, 1953). Окремі волоски та щетинки, кількість і розташування яких спадково постійні, виконують сенсорну функцію (Тихомирова, 1973), стають важливою діагностичною ознакою, яка використовується у систематиці комах.

Матеріал для дослідження – вибірка личинок Philonthus decorus Grav. (Coleoptera, Staphylinidae) I віку (належність до статі не враховувалась), виведена у лабораторних умовах (приміщення кафедри зоології та екології ДНУ). Характеристики простежували за допомогою окуляр-мікрометра бінокуляра МБС–10. Визначення відхилень розташування хет проводили із застосуванням графічних зображень личинки Ph. decorus із позначеною хетотаксією за матеріалами досліджень В. А. Потоцької (1961). Для виявлення асиметричності розташування щетинконосних пор використовували 20 ознак (тверджень), які характеризують відстань від окремих дослідних попарно розташованих хет (відповідно розміщених на правій та лівій частинах тіла личинки) до серединної лінії або латерального, медіального, базального, дистального боків тіла (голова, сегменти черевця, анальна підпірка, урогомфи).

Встановлено, що відхилення розміщення щетинконосних пор від нормального положення відносно серединної лінії спостерігаються як для лівого, так і для правого боку тіла. Відсоткова частка показника асиметричності розташування хет для всіх досліджених частин тіла вища на правій частині (коливається від 10 до 35 %). Місцеположення щетинок розміщених на голові характеризуються відносно незначним відсотком відхилення за даною ознакою (ліва частина – 5–10 %, права – 15–25 %). На сегментах черевця відмічається підвищення відсоткової частки асиметричності положення хет (вентральний бік: ліва частина – 10 %, права – 25–30 %; дорсальний бік: ліва – 10 %, права – 10–30 %). Для щетинконосних пор, розташованих на вентральному боці анальної підпірки та урогомфах, характерні найвищі значення показника (ліва частина – 15–20 та 20–25 %; права – 20–35 та 15–30 % відповідно), які вказують на максимальні відхилення розподілу хет на зазначених частинах тіла личинок.

Zoocenosis — 2007
 Біорізноманіття та роль тварин в екосистемах: Матеріали ІV Міжнародної наукової конференції. – Дніпропетровськ: Вид-во ДНУ, 2007. – С. 304-305.

УДК 595.773.1:57.064

В. Р. Третяк, А. Г. Сіренко

Прикарпатський національний університет ім. Василя Стефаника,
Івано-Франківськ, Україна, bratlibo@yahoo.co.uk

INTRAPOPULATION VARIABILITY OF ERISTALIS TENAX
(DIPTERA, SYRPHIDAE) POPULATIONS
IN IVANO-FRANKIVSK PROVINCE (UKRAINE)

V. R. Tretiak, A. G. Sirenko

Vasyl Stefanyk Precarpathian National University, Ivano-Frankivsk, Ukraine, bratlibo@yahoo.co.uk

Вид сирфід Eristalistenax Linnaeus, 1758 (Diptera, Syrphidae) характеризується значним ступенем популяційної мінливості забарвлення другого та третього тергітів черевця. Наявність плям на сегментах абдомену визначає даний вид сирфід як Бейтсового міміста відносно до бджоли медоносної (Apis mellifera). Крім забарвлення спостерігається ще поведінкове наслідування, що дає змогу охарактеризовувати популяції цих двох видів як симпатричні. У даній роботі нами дається оцінка внутріпопуляційної мінливості виду E. tenax на прикладі популяцій Івано-Франківської області.

На сьогоднішній день як матеріал для феногенетичних досліджень використовується все більше видів тварин і рослин, що відносяться до різноманітних систематичних категорій. Не останнє місце у цих дослідженнях займають роботи, присвячені вивченню поліморфізму деяких видів сирфід: Volucella bombylans (Linnaeus, 1758) – роботи Gabritschevsky (1924, 1926), Merodon equestris (Fabricius, 1794) – роботи Conn (1972), Eristalis intricaria (Linnaeus, 1758) – роботи Heal (1979), E. arbustorum (Linnaeus, 1758) – роботи Heal (1981), Episyrphus balteatus (De Geer, 1776) – роботи Hollowey, Marriott, Crocker, (1997) та багато інших. Нами обрано космополітичний вид сирфід Eristalis tenax L., що масово трапляється на території області, імаго якого є полінонектарофагом.

Для написання даної роботи використані результати зборів імаго E. tenax за 2005 рік. Відлов проводили на квітах Tagetes signata, Arnika montana, Bellis perenis, Mentha aquatica та у чагарнику Pinus mugo. Збір і камеральну обробку проводили за стандартними методиками (Штакельберг, 1969). Загальна кількість проглянутих особин склала 1202 екземплярів (452 ♀♀ і 750 ♂♂). У E. tenax нами спостерігались кольорові варіації забарвлення волосків грудей та вентральної частини стегон третьої пари кінцівок, проте візуально найочевиднішою є наявність жовтих плям на черевці. Фенотипічні зразки були виділені в 14 основних класів (усі виявлені екземпляри вписувались в описану схему) залежно від наявності та площі кольорових плям на другому та третьому тергітах абдомену. На основі фенотипів виділено 19 фенів черевця за загальноприйнятою методикою (Яблоков, Ларина 1985). Для зручності фени другого тергіта об’єднані у групу А, фени третього – у групу В, кожний фен мав свій індекс.

Для характеристики мінливості у популяції використвували показник внутрішньо­пуляційної різноманітності µ (середня кількість морф популяції) та частка рідкісних морф h (Животовский, 1982).

У ході досліджень відмічено що різні фени зустрічаються з різною частотою у ♀♀ і ♂♂, формуючи таким чином чітку статеву відмінність забарвлення. Практично всі ♀♀ належать до перших семи класів морф і характеризуються темнішим забарвленням абдомену, у свою чергу ♂♂ мають світліше забарвлення і в основному займають сім наступних класів морф (Третяк, Сіренко, 2006). В табл. 1 подається відносна частота фенотипів (морф) E. tenax у досліджених популяціях.

Таблиця 1. Відносна частота морф Eristalis tenax Linnaeus, 1758
у досліджених популяціях за 2005 рік

Усі спектри морф, характерних для кожної статі були присутні у кожній із популяцій. Стверджувати, що ці ознаки є маркерами видового рівня не можна, хоча до таких слід віднести морфи A₄B₂, A₄B₄, A₇B₉, A₈B₁₀ та A₄B₆.

Порівняння популяцій за показником внутрішньопопуляційного різноманіття дає змогу стверджувати про збільшення діапазону мінливості у популяції міста Івано-Франківськ як серед ♀♀ так і серед ♂♂, тоді як показники популяцій Ільми, Женця та Вишнева менші (див. табл. 2). Що стосується частки рідкісних фенотипів (морф) (h) (на його основі вже можна говорити про стабільність популяції (Шпыков, 1998)) то у популяціях менше підданих антропогенному впливу він значно вищий ніж у популяції міста Івано-Франківськ. Проте говорити про безпосередній антропогенний тиск на популяцію не доводиться через зростаючий рівень синантропізації виду (Atkins, 1948). Можливо, що саме величина населеного пункту буде впливати на величину та рівень мінливості у популяціях даного виду (Atkins, 1948). Слід відмітити досить високі показники внутрішньопопуляційного різноманіття та частки рідкісних морф для виду в цілому.

Таблиця 2. Внутрішньопопуляційне різноманіття (µ) та частка рідкісних морф (h)
у досліджених популяціях Eristalis tenax Linnaeus, 1758 за 2005 рік

Таким чином E. tenax характеризується досить значним ступенем фенотипічної мінливості забарвлення та форми плям другого та третього тергітів абдомену. Частота морф між статями розподіляється по-різному. Найбільшим значенням показника внутрішньо­популяційного різноманіття (µ) як у ♀♀ так і у ♂♂ характеризувалась популяція міста Івано-Франківськ. Найбільшим значенням частки рідкісних морф характеризуються популяції Женця та Вишнева. Перспективне використання E. tenax як матеріалу для подальших феногенетичних і популяційних досліджень.

Zoocenosis — 2007
 Біорізноманіття та роль тварин в екосистемах: Матеріали ІV Міжнародної наукової конференції. – Дніпропетровськ: Вид-во ДНУ, 2007. – С. 302-304.

УДК 595.76:632.11

А. М. Сумароков

Институт зернового хозяйства УААН, Днепропетровск, Украина, col@sin.net.ua

BEETLES-ZOOPHAGES OF AGROBIOCENOSES
OF A STEPPE ZONE OF UKRAINE

A. М. Sumarokov

Institute for Grain Growing of Ukrainian Academy of Agrarian Sciences,
Dnipropetrovsk, Ukraine, col@sin.net.ua

При изучении энтомофауны, обитающей в агроценозах полевых культур, большинством исследователей основное место уделяется вредным видам фитофагов, наносящим вред культурным растениям. В качестве основного метода уменьшения вредоносности растительноядных насекомых в посевах агрокультур используется применение большого количества инсектицидов. Значительно меньшее внимание придается исследованию видового состава, динамики численности, особенностям распространения зоофагов и их роли в ограничении численности фитофагов. Вместе с тем, роль этой трофической группы насекомых в регуляции количества вредителей велика, но остается недостаточно изученной до настоящего времени.

В связи с вышеизложенным, целью проводимых нами исследований было: изучить видовой состав, сезонную динамику численности и характер распределения зоофагов, среди которых наиболее многочисленными были жесткокрылые (Coleoptera), в пределах целостного агробиогеоценоза в условиях степной зоны Украины.

Работа выполнена в 1983–1989 и 1999–2005 гг. согласно тематическим планам ВНИИ кукурузы, Института зернового хозяйства УААН и Синельниковской селекционно-опытной станции. Многолетние основные стационарные исследования проведены в Днепропетровской области. Дополнительно исследования проводились в Кировоградской, Запорожской, Николаев­ской, Херсонской и Одесской областях. Сбор материала проводился путем использования почвенных ловушек, почвенных раскопок, кошения энтомологическим сачком, ручных сборов при маршрутных обследованиях и др. Обследованию подлежали агрофитоценозы озимой пшеницы, ярового ячменя, гороха, кукурузы, подсолнечника и люцерны.

Всего на территории исследуемого региона на данный момент в агроценозах нами зафиксирован 781 вид жуков из 38 семейств. Среди них зоофагами были 298 видов, принадлежавших к 8 семействам. За все годы исследований собрано и обработано более 600 тысяч экземпляров жуков. Следует отметить, что довольно значительная часть материала осталась неопределенной и по мере определения видовой принадлежности будет опубликована в последующих работах.

По определению М. С. Гилярова (Тишлер, 1971), биоценоз можно охарактеризовать как совместную встречаемость организмов, способных обитать в данных условиях и образующих взаимосвязанные комплексы, основанные в первую очередь на пищевых отношениях. Такая совокупность организмов либо складывается исторически, либо закономерно возникает на основе уже сложившихся комплексов организмов при тех изменениях биотических и абиотических факторов среды, которые вызываются внешними для данного биоценоза условиями, в частности, антропогенной деятельностью. Одними из наиболее постоянных компонентов, характеризующих степень антропогенного воздействия на агроценозы, является взрыхленное состояние почвы и выращивание определенного, хотя и довольно разнообразного для различных регионов видового набора растений. Кроме этого, следует указать использование для интенсификации сельскохозяйственного производства различных форм пестицидов.

Биоразнообразие фауны жесткокрылых и других насекомых в агроценозах определилось за счет как истории их формирования, так и в результате естественного отбора. В создавшихся экологических условиях наиболее приспособленные виды жуков, главным образом зоофагов, стали доминирующими по численности за счет широкой экологической пластичности и приспособленности к обитанию в разрыхленной почве.

В аспекте этого определения можно сформулировать положение о том, что на протяжении довольно длительного процесса сукцессий в результате антропогенной деятельности произошло приспособление первичных комплексов организмов к новым условиям обитания, в результате чего в агроценозах сложились группировки, являющиеся в известной степени индикаторами данных мест. Разница между такими биоценозами и целинными участками в настоящее время обусловлена условиями среды обитания и степенью антропогенного воздействия на них.

Анализ полученных данных показал, что среди всей колеоптерофауны агрофитоценозов доля зоофагов составляла на разных посевах агрокультур от 38,2 % на полях ячменя до 52,4 % на люцерне. В среднем же для целостного агробиогеоценоза этот показатель был равен 43,2 %.

Установлено, что наиболее разнообразными в видовом отношении среди зоофагов были жужелицы (Carabidae) – 145 видов, затем стафилиниды (Staphylinidae) – 82 вида, карапузики (Histeridae) – 26, коровки (Coccinellidae) – 21, мягкотелки (Cantharidae) – 8, малашки (Melyridae) – 7, нарывники (Meloidae) – 4, плавунцы (Dytiscidae) – 3 вида. В количественном отношении среди зоофагов доминировали жужелицы, на долю которых приходилось от 63 до 95 % всех хищных жесткокрылых, обитающих в агроценозах.

Среди жужелиц-зоофагов наибольшим видовым разнообразием отличались представители из рода Bembidion Latr. – 16 видов, Pterostichus Bon. – 15, Carabus – 12, Brachinus Web. и Poecilus Bon. – по 8, Agonum Bon. – 7, Calathus Bon. и Cymindis Latr. – по 6, Chlaenius Bon. и Acupalpus Latr. – по 5 видов. Жужелицы из других родов были представлены 1–4 видами.

Оценка общности видового состава хищных жесткокрылых, обитающих в различных агрофитоценозах, показала, что для массовых и обычных по численности видов коэффициент видового сходства составлял от 40,7 до 63,2 %.

Общая активность карабид и других зоофагов в агрофитоценозах поддерживается на протяжении всего вегетационного периода на достаточно высоком уровне благодаря наличию на полях жужелиц с различными типами сезонного размножения и активности имаго. Закономерная смена обилия видов с весенним и осенним типами размножения в сочетании с постоянным присутствием в агроценозах видов с мультисезонным размножением обеспечивает относительную стабильность и активность жужелиц.

Установлено, что распределение практически всех видов зоофагов не зависело от вида возделываемой агрокультуры и определялось наличием пищи и отдельными элементами микроклимата.

Многими исследователями, изучавшими характер питания зоофагов, отмечено, что в их рацион входит большинство вредных для агрокультур видов фитофагов. Однако, до последнего времени большинство исследователей отказывали существованию в агроценозах механизмов саморегуляции, способных сдерживать численность вредных фитофагов на экономически безопасном уровне за счет природных популяций энтомофагов. Это оправдывало необходимость широкомасштабного применения пестицидов с целью ограничения численности вредной энтомофауны.

Нашими исследованиями было доказано, что основным лимитирующим фактором для проявления эффективной деятельности энтомофагов в условиях агроценозов было зачастую как раз бесконтрольное применение пестицидов. Нами установлено, что в последнее десятилетие на фоне значительного снижения (в 10–15 раз) количества применяемых химических отравляющих веществ произошли существенные изменения в структуре фауны жесткокрылых и других энтомокомплексов. На фоне произошедших изменений видовое разнообразие зоофагов, обитающих в агробиоценозах, увеличилось почти вдвое, а их численность возросла в среднем по агробиогеоценозу почти в 12 раз. При этом не отмечено увеличения численности и повышения вредоносности фитофагов.

Нами установлено, что агробиогеоценозы, как целостные природные структуры с определенной степенью антропогенной нагрузки на них, за счет наличия в них процессов саморегуляции, присущих всем природным биогеоценозам, способны обеспечивать относительно стабильное существование системы на уровне динамического равновесия всех трофических групп только при условии существенного уменьшения количества применяемых человеком отравляющих химических соединений.

Даже при значительном уменьшении количества пестицидов природные популяции зоофагов, обитающие в агроценозах, в достаточно широком диапазоне способны самостоятельно, без применения химического метода, поддерживать равновесие внутри системы и предотвратить массовое размножение тех или иных видов вредных фитофагов.

Zoocenosis — 2007
 Біорізноманіття та роль тварин в екосистемах: Матеріали ІV Міжнародної наукової конференції. – Дніпропетровськ: Вид-во ДНУ, 2007. – С. 299-301.

УДК 595.764.1:57.064

О. М. Слободян, А. Г. Сіренко

Прикарпатський національний університет ім. Василя Стефаника,
Івано-Франківськ, Україна, bratlibo@yahoo.co.uk

ON STABILITY AND DYNAMICS OF PHENOGENETIC STRUCTURES
OF TRICHIUS FASCIATUS (COLEOPTERA, SCARABEIDAE)
POPULATIONS IN THE PRECARPATHIANS

O. M. Slobodyan, A. G. Sirenko

Vasyl Stefanik Precarpathian National University, Ivano-Frankivsk, Ukraine, bratlibo@yahoo.co.uk

У період 2000–2006 рр. досліджувалась стабільність 7 карпатських популяцій Trichiusfasciatus L. (Coleoptera, Scarabeidae). Проте, статистично достовірні дані щодо динаміки структури популяцій отримані за тривалий період часу тільки для однієї популяції з долини р. Зубрівка (гірський масив Горгани). Дослідження стабільності цієї популяції проводили за частотою зустрічі фенотипічних аберацій. Виділено 25 типів феногенетичних аберацій за величиною та формою чорних плям на елітрах. Для класифікації аберацій застосований метод L. W. Tower (1906, 1918), вдосконалений Ф. С. Кохманюком (1982): кожна аберація розписувалась у вигляді формули фенів, кожний фен позначався латинською літерою, варіанти фенів – цифрами. Досліджено (2000–2005 рр.) стабільність і динаміку однієї популяції цього виду як за відносною частотою зустрічі фенотипічних аберацій так і за відносною частотою зустрічі окремих фенів (табл. 1).

Таблиця 1. Відносні частоти зустрічі фенотипічних аберацій у різні роки дослідження популяції Trichius fasciatus L. долини р. Зубрівка (гірський масив Горгани)

Стабільність феногенетичної структури дослідженої популяції вивчали з використанням критерію Пірсона (табл. 2).

Таблиця 2. Аналіз динаміки популяції Trichius fasciatus L. долини р. Зубрівка
в різні роки досліджень за відносною частотою зустрічі сукупності аберацій
(значення критерію Пірсона)

Аналіз, здійснений за допомогою критерію Пірсона, показав, що феногенетичні структури дослідженої популяції у різні роки статистично вірогідно не відрізняються – у кожному випадку порівнянь р > 0,05. Відмінності випадкові. Це свідчить про стабільність дослідженого поліморфізму популяцій T. fasciatus L. Карпат, що, у свою чергу, свідчить про те, що тут ми маємо справу зі збалансованим поліморфізмом. Це наводить на думку, що поліморфізм популяцій T. fasciatus L. за формою та величиною чорних плям елітер обумовлений генетично: умови середовища у дослідний період нестабільні, якби визначальним фактором цього поліморфізму був температурний або якийсь інший фактор середовища, стабільності феногенетичної структури популяцій не спостерігалось би. Отримані нами результати стабільності популяцій T. fasciatus L. підтверджують результати, отримані Ю. И. Новоженовим (1977) та С. М. Молодцовим (1995, 1997, 1998) на уральських популяціях.

Проведено дослідження стабільності та динаміки популяції T. fasciatus L. за відносною частотою зустрічі фенів з використанням критерію Пірсона (табл. 3).

Таблиця 3. Аналіз динаміки популяції Trichius fasciatus L. долини р. Зубрівка
у різні роки досліджень за відносною частотою зустрічі сукупності фенів
(значення критерію Пірсона)

Аналіз показав відсутність статистично вірогідної динаміки (при кожному порівнянні р > 0,05) – популяція зберігала свою стабільну структуру за відносною частотою зустрічі фенів. Спостерігались лише незначна флуктуація 2002 році, яка була статистично не вірогідна. Отри­мані результати переконливо свідчать про генетичну природу досліджуваного поліморфізму та дозволяють пропонувати цей вид як модельний об’єкт для популяційних досліджень.

Zoocenosis — 2007
 Біорізноманіття та роль тварин в екосистемах: Матеріали ІV Міжнародної наукової конференції. – Дніпропетровськ: Вид-во ДНУ, 2007. – С. 297-299.

УДК 595.789 (477)

А. Г. Сіренко

Прикарпатський національний університет ім. Василя Стефаника,
Івано-Франківськ, Україна, bratlibo@yahoo.co.uk

FINDS OF NEW SPECIES OF NYMPHALIDAE AND LYCAENIDAE
 (LEPIDOPTERA) FOR THE FAUNA OF CRIMEA

A. G. Sirenko

Vasyl Stefanik Precarpathian National University, Ivano-Frankivsk, Ukraine, bratlibo@yahoo.co.uk

Фауна Nymphalidae та Lycaenidae (Lepidoptera) Криму належать до добре досліджених. Історія дослідження німфалід та ліценід Криму має тривалу, майже 200-річну історію. Зведення видів і результати фундаментальних досліджень фауни Nymphalidae та Lycaenidae Криму знаходимо в роботах Г. Е. Грумм-Гржимайла (1882), В. Меліоранського (1897), П. Косминського (1905), Н. Лебедєва (1912, 1913), В. Вучетича (1917), А. М. Дьяконова (1958), Ю. П. Коршунова (1964), Ю. П. Некрутенка (1985), Ю. И. Будашкіна (1986), К. А. Єфє­това (1987, 1988, 1990) та інших. Проте, навіть у таких добре вивчених родинах макролепідоптера й у такому добре дослідженому регіоні як Крим можливі знахідки нових для місцевої фауни видів. Багато видів німфалід здійснюють тривалі міграції, можливе знаходження видів-мігрантів. Крім того, сучасна цивілізація своєю діяльністю викликає глобальні зміни клімату і під впливом цього відбуваються зміни ареалів окремих видів, що потребує дослідження.

У травні (01.05–10.05) та червні (03.06–14.06) 2003 року проводили комплексні дослідження ентомофауни плато Карабі-Яйла та прилеглих територій. Відлов Lepidoptera, зокрема, здійснювали на плато Карабі-Яйла у верхів’ях ущелини Чигінітра на галявині букового пралісу на висоті 1002 м н. р. м. та на території заказника «Канака» на узбережжі, 5 км на схід від с. Рибаче серед чагарнику (сосна, дуб скельний). Видові назви та систематичне положення метеликів наводяться згідно (Некрутенко, Чикаловець, 2005). Автором використовувались винятково власні збори комах. У результаті проведених досліджень крім низки інших цікавих знахідок рідкісних видів метеликів виявлено 5 нових для фауни Криму видів Nymphalidae та Lycaenidae (або таких видів, що вимагали підтверджень наявності у фауні Криму).

1. Clossiana euphrosyne Linnaeus, 1758 (Argynninae, Nymphalidae) – 10.06.2003 р., плато Карабі-Яйла, верхів’я ущелини Чігінітра, біля 1000 м н. р. м., 1 екз. ♂ на квітах айстрових – перша знахідка цього виду на території Криму. Ареал цього виду охоплює помірний пояс Палеарктики. В Україні поширення виду зазначалося повсюдне, крім посушливих південних районів і Криму.

2. Araschnia levana (Linnaeus, 1758) (Nymphalinae, Nymphalidae) – 09.06.2003 р., плато Карабі-Яйла, верхів’я ущелини Чігінітра, біля 1000 м н. р. м., 1 екз. ♂ на квітах айстрових – перша знахідка цього виду на території Криму. Вид поширений у помірному поясі Палеарктики. Досі відмічався в усіх областях України крім найпівденніших посушливих степових районів та Криму.

3. Erebia ligea (Linnaeus, 1758) (Satyrinae, Nymphalidae) – 03.06.2003 р. заказник «Канака», 5 км на схід від с. Рибаче, 2 екз. ♂♂, чагарник (сосна, дуб скельний), на квітах айстрових, 20 м н. р. м.; 09.06.2003 р., плато Карабі-Яйла, верхів’я ущелини Чігінітра, біля 1000 м н. р. м., 1 екз. ♂ на квітах айстрових – перша знахідка цього виду на території Криму.

4. Erebia ethiops (Esper, [1777]) (Satyrinae, Nymphalidae) – 03.06.2003 р. заказник «Канака», 5 км на схід від с. Рибаче, 1 екз. ♂, чагарник (сосна, дуб скельний), на квітах айстрових, 20 м н. р. м.

5. Scolitides orion (Pallas, 1771) (Lycaeninae, Lycaenidae) – 09.06.2003 р., плато Карабі-Яйла, верхів’я ущелини Чігінітра, біля 1000 м н. р. м., 2 екз. ♂♂ на камінні поблизу тимчасової водойми. Вид поширений у помірному поясі Палеарктики. У літературі зазначається, що в Україні поширений повсюдно крім Карпат, південно-східних областей та Криму. Ю. Некрутенко та В. Чикаловець (2005) вказують, що старі вказівки для Криму потребують підтвердження. Ці знахідки підтверджують наявність цього виду у фауні Криму.

Знахідки наведених видів німфалід і синявців можливо є свідченням недостатньої дослідженості ентомофауни плато Карабі-Яйла – найбільшого за площею плато Криму зі своєрідною флорою та специфічними карстовими урочищами з особливим мікрокліматом. Можливо, ці види рідкісні для Криму, населяють невеликі локалітети гірських районів. Не виключено також, що виявлені екземпляри – мігранти з північніших районів України. Отримані результати наводять на думку про неохідність подальшого дослідження фауни німфалід як Криму так і України в цілому.

Zoocenosis — 2007
 Біорізноманіття та роль тварин в екосистемах: Матеріали ІV Міжнародної наукової конференції. – Дніпропетровськ: Вид-во ДНУ, 2007. – С. 296-297.

УДК 502.5:595.765.4

С. Д. Середюк

Институт экологии растений и животных УрО РАН, Екатеринбург, Российская Федерация,
ecom@ipae.uran.ru

REPRODUCTIVE SPECIFIC OF THE CLICK BEETLES (ELATERIDAE)
UNDER EFFECT OF DIFFERENT TECHNOGENIOUS IMPACTS TYPES

S. D. Seredjuk

Institute of Plant and Animal Ecology, Ekaterinburg, Russia, ecom@ipae.uran.ru

Известно, что геохимические аномалии среды влияют на популяционные параметры, причем эффекты, в зависимости от концентраций разных химических элементов и соединений, могут быть как сходными, так и диаметрально противоположными. Для разных систематических групп беспозвоночных и позвоночных животных было показано изменение численности, продолжительности стадий онтогенеза, продолжительности жизни и т. д. В экспериментах отмечено удлинение личиночной стадии гусениц Scotia segetum Schiff. при интоксикации медью, Ocneria dispar L. – при фумигации фтористым водородом, снижение плодовитости тлей при фумигации сернистым ангидридом, повышение плодовитости непарного шелкопряда при фумигации личинок фтористым водородом (цит. по М. Козлову, 1987). С. С. Шварцем и др. (1968) показано изменение индекса печени озерной лягушки на территориях естественных геохимических провинций, причем никель вызывает его уменьшение, а медь – увеличение. Хорошо известно, что в настоящее время естественная геохимическая мозаичность биосферы видоизменяется за счет антропогенного перераспределения различных элементов, масштабы которого позволяют говорить об искусственных геохимических аномалиях.

Представленные нами данные получены в ходе исследований, выполненных на природных популяциях, обитающих именно на таких модифицированных территориях. Рассматривали изменение некоторых репродуктивных характеристик двух видов жуков-щелкунов (Elateridae), близких по экологическим преферендумам. Это лесные виды с широким ареалом, личинки которых развиваются в почве. Исследования проводились в районах функционирования медеплавильного и алюминиевого производств в двух таепжных подзонах Урала. В условиях медеплавильного производства основными поллютантами являются сернистый ангидрид и тяжелые металлы, алюминиевого производства – фтористый водород, различные фториды и соединения алюминия.

Выполнен анализ специфики репродуктивных характеристик природных популяций Athous subfuscus (O. Muller, 1764) и Dalopius marginatus (Linnaeus, 1758), населяющих территории с разной степенью трансформированности. В соответствии с уровнем деградации фитоценозов, распределением поллютантов и по мере удаления от источника эмиссии традиционно выделяли импактную, буферную и фоновую зоны.

Анализ размерных характеристик производителей показал для популяций D. marginatus достоверное (F = 5,22; p < 0,001) увеличение длины самок (с 7,02 до 7,25 мм) в средней тайге в районе действия медеплавильного производства и некоторое снижение длины самцов. В южной тайге размеры самок изменяются мало, но существенно больше размеры самцов (от 6,69 на фоновой территории до 6,90 мм на трансформированных). В районах действия алюминиевого производства в обеих таежных подзонах достоверно уменьшается длина самок (от 7,50 мм до 7,05 в средней тайге и от 7,36 до 7,12 мм в южной) и значительно снижается длина самцов (с 6,95 до 6,68 мм) в южнотаежной подзоне.

Для другого изучаемого вида – A. subfuscus – наблюдали обратную картину: в зоне медеплавильного производства уменьшение длины самок (от 8,9 до 8,7 мм в средней тайге и от 9,0 до 8,8 мм – в южной) и увеличение размеров на территориях, модифицированных воздействием алюминиевого производства (от 8,9 до 9,3 мм в средней тайге; от 8,5 до 8,9 мм в южной) при сходном с D. marginatus снижением размеров самцов в южной тайге.

Плодовитость D. marginatus достоверно (F = 11,22; p < 0,001) уменьшается (с 36,4 до 26,1 яиц в средней тайге и с 52,4 до 31,6 – в южной) в зоне действия медеплавильного производства и возрастает (с 33,0 до 47,4 яиц) в зоне действия алюминиевого (данные только для южной тайги).

Плодовитость A. subfuscus на территории медеплавильного производства, также как и у D. marginatus, снижается (с 77,3 до 49,0 яиц в средней тайге и с 79,1 до 47,5 – в южной) и достоверно возрастает (с 75,1 до 106,0) в районе действия алюминиевого (данные только для южной тайги).

На территории, подверженной трансформации медеплавильным производством, процент незрелых яиц у D. marginatus выше на буферной территории в сравнении с фоновой в обеих таежных подзонах. При воздействии алюминиевого производства наблюдается обратная тенденция – процент незрелых яиц выше на фоновой территории.

У A. subfuscus процент незрелых яиц в средней тайге выше для популяций, населяющих трансформированные медеплавильным производством территории, что может косвенно свидетельствовать о замедлении скорости созревания. Аналогичная тенденция в районе алюминиевого производства отмечается для южнотаежных популяций трансформированных территорий, но для популяций среднетаежной подзоны наблюдается обратная картина. Для объяснения наблюдаемого феномена требуется более продолжительный период наблюдения и больший объем материала, поскольку помимо прямого химического загрязнения ведущую роль здесь, безусловно, играют зональные особенности соотношения тепла и влаги и изменение гидротермического коэффициента трансформированных территорий.

Отмечены достоверные различия в размерах яиц, связанные с природной зональностью. Для обоих видов диаметр яиц щелкунов из популяций, населяющих фоновые территории, выше в средней тайге по сравнению с южнотаежными популяциями (табл.).

Таблица. Зональные различия в размерах яиц двух видов элатерид

Для D. marginatus в зонах действия медеплавильного производства, наряду со снижением плодовитости, достоверно (F = 36,11; p < 0,001) уменьшается диаметр яиц (с 0,49 до 0,41 в средней тайге и с 0,46 до 0,39 – в южной), а в районах алюминиевого производства диаметр яиц уменьшается (с 0,49 до 0,40 в южной тайге), одновременно с увеличением их количества.

Для популяций A. subfuscus на территориях, модифицированных медеплавильным производством, размер яиц также достоверно (F = 11,22; p < 0,001) снижается в сравнении с фоновой территорией (от 0,44 до 0,40). При алюминиевом производстве, в популяциях, населяющих трансформированные территории, наряду с увеличением плодовитости незначитель­но возрастают и размеры яиц (от 0,42 до 0,43 в средней тайге и от 0,40 до 0,41 – в южной). Многие исследователи именно в районах алюминиевого производства регистрировали частые вспышки численности разных групп насекомых (Анисимова, 1980; Богачева, 1984).

Даже в пределах r-стратегии известны многочисленные варианты репродуктивных стратегий, как для разных систематических категорий животных, так и в пределах одной систематической группы. Это может быть увеличение плодовитости при снижении размеров яиц, либо уменьшение обоих упомянутых показателей, или, как для D. marginatus, увеличение диаметра яиц при снижении плодовитости, либо, как для вида A. subfuscus, увеличение и размеров яиц и их количества. Такой перебор различных вариантов R. H. Карlаn и W. S. Сoореr (1984) называют «адаптивной игрой в орлянку», так как в тех или иных условиях последствия разных стратегий могут быть адаптивны: мелкие яйца с увеличением их количества могут дать более разнородное потомство, крупные – повысить выживаемость и т. д. Разные варианты этих адаптивных стратегий обнаружены у двух видов рассматриваемого семейства в зависимости от характера воздействия. То есть задача выживания и воспроизводства жизнеспособного плодовитого потомства для близких видов и даже разных популяций одного вида может решаться мультиканально.

Zoocenosis — 2007
 Біорізноманіття та роль тварин в екосистемах: Матеріали ІV Міжнародної наукової конференції. – Дніпропетровськ: Вид-во ДНУ, 2007. – С. 294-296.

УДК 595.733:591.342.5

Е. В. Семенушкина

Саратовский государственный университет им. Н. Г. Чернышевского,
Саратов, Российская Федерация, biofac@sgu.ru

SPECIES COMPOSITION AND ECOLOGICAL AGGREGATIONS
OF DRAGONFLY LARVAE IN THE SARATOV PROVINCE

E. V. Semenushkina

N. G. Chernyshevsky Saratov State University, Saratov, Russia, biofac@sgu.ru

Изучение одонатофауны Нижнего Поволжья имеет давнюю историю и восходит к работам Э. Эверсманна, описавшего из этого региона два вида – Lestes macrostigma (Eversmann, 1836) и Aeshna viridis (Eversmann, 1837). К сожалению, целенаправленные исследования фауны стрекоз не проводилось за истекшее время, включая и Саратовскую область. Поэтому нами проведены сборы личинок стрекоз на территории Саратовской области в течение весенне-летне-осеннего периода 2004–2006 гг.

Сборы личинок стрекоз осуществлялись в следующих районах области: Аткарский р-н, окр-ти с. Приречное, р. Медведица, водоем в пойме р. Медведица, 20–21.06.2006 (1); Воскресенский р-н, окр-ти с. Большая Елшанка, р. Волга, о. Тульский, 12–21.08.2006 (2), 2–4.06.2006 (3); Лысогорский р-н, окр-ти с. Урицкое, р. Медведица, 06.2005 (4), окр-ти с. Чадаевка, р. Медведица, пойма реки, оз. Лебяжье и др. водоемы, 11–13.07.2006 (5); Новобурасский р-н, окр-ти с. Радищево, р. Чардым, 23–24.09.2005 (6), 30.04.2006 (7), 27.07.2006 (8), окр-ти с. Ивановка, Моховое болото и пруд, 14–15.10.2005 (9), 14.10.2006 (10); Ровенский р-н, окр-ти с. Новая Квасниковка, р. Еруслан и лиман, 30.05–1.06.2005 (11), 5.05.2005 (12), 10–11.06.2006 (13); Ртищевский р-н, окр-ти с. Владыкино, р. Хопер, водоемы в пойме реки, 22–24.06.2006 (14); Саратовский р-н, р. Волга, Зеленый о-в, окр-ти турбазы «Икарус», 21–22.07.2006 (15), окр-ти с. Атамановка, водоем, 23.07.2005 (16); г. Энгельс, мостоотряд, озеро – 20.05.2006 (17); Татищевский р-н, окр-ти ст. Курдюм, 16.04.2006 (18); Хвалынский национальный парк, урочище Таши, 1.08.2005 (19), 10.09.2005 (20), 23.05.2006 (21), 4–6.07.2006 (22), 2.09.2006 (23), окр-ти с. Елшанка, р. Терешка, 24.06.2004 (24), окр-ти о/л «Сосновый бор», пруд, 4–6.07.2006 (25), 24.05.2006 (26), 31.07.2005 (27), водоем Первая Плотина, 1.09.2006 (28), 23.05.2006 (29), окр-ти с. Елшанка, на болотах, 21.06.2004 (30), окр-ти о/л «Солнечная поляна», водоем у Святого Родника, 30.07.2005 (31), 24.05.2006 (32).

В ходе работ собраны и определены 27 видов стрекоз (места отлова отмечены цифрами в скобках).

1. Calopteryx splendens (Harris, 1782) – 1♂ (2), 1♀ (4), 3♂, 3♀ (5), 4♂ (6), 1♂, 3♀ (7), 2♂, 3♀ (8), 1♂ (11), 3♂, 1♀ (14), 4♂, 4♀ (24).

2. C. virgo (Linnaeus, 1758) – 2♂ (5), 3♂, 1♀ (14).

3. Lestes barbarus (Fabricius, 1798) – 3♂, 2♀ (1), 1♀ (16), 2♀ (22).

4. L. sponsa (Hansemann, 1823) – 4♂, 4♀ (1), 7♂, 4♀ (13), 4♀ (21).

5. L. dryas (Kirby, 1890) – 4♂, 5♀ (1).

6. L. virens (Charpentier, 1825) – 3♂, 2♀ (12).

7. Sympycna annulata (Seyls, 1840) – 1♂ (22), 1♂, 2♀ (25).

8. Platycnemis pennipes (Pallas, 1771) – 6♂, 11♀ (5), 15♂, 9♀ (6), 10♂, 5♀ (7), 1♀ (9), 8♂, 1♀ (13), 1♀ (14), 1♀ (23), 1♀ (24), 2♀ (25), 4♂, 1♀ (26), 1♀ (27), 1♂ (28).

9. Ischnura elegans (Van der Linden, 1823) – 6♂, 5♀ (2), 1♀ (3), 1♀ (5), 1♂ (6), 5♀ (9), 2♂ (12), 1♀ (13), 8♀, 4♂ (23), 1♀ (29).

10. Ischnura pumilio (Charpentier, 1825) – 2♀ (2).

11. Enallagma cyathigerum (Charpentier, 1840) – 2♂ (2), 1♂ (3), 9♂, 11♀ (9), 1♂, 1♀ (13), 2♂, 1♀ (14).

12. Coenagrion puella (Linnaeus, 1758) – 3♂, 4♀ (20).

13. C. armatum (Charpentier, 1840) – 6♂, 8♀ (9), 2♂, 2♀ (10).

14. C. vernale (Hagen, 1839) – 1♀ (9), 2♂, 1♀ (10).

15. Erythromma najas (Hansemann, 1823) – 1♂ (2), 6♂, 3♀ (14).

16. Gomphus vulgatissimus (Linnaeus, 1758) – 1♀, 1♀ (5), 6♂, 3♀ (6), 1♀ (8), 2♂, 3♀ (14), 1♂ (24), 1♂ (30).

17. G. flavipes (Charpentier, 1825) – 4♂ (1), 1♀ (4), 6♂, 3♀ (5), 1♂, 7♀, (7), 2♂, 2♀ (14).

18. Aeschna cyanea (Müller, 1764) – 1♀ (9), 3♂, 1♀ (31), 2♀,4♀ (32).

19. Anax imperator (Leach, 1815) – 1♂ (2), 1♂ (13), 1♂ (22), 1♂ (23).

20. Cordulegaster annulatus (Latreille, 1805) – 1♂ (15).

21. Cordulia aenea (Linnaeus, 1758) – 1♂ (20), 2♂, 2♀ (22).

22. Somatochlora flavomaculata (Van der Linden, 1825) – 1♀ (19).

23. Sympetrum flaveolum (Linnaeus, 1758) – 2♀ (5), 1♂ (24).

24. S. scoticum (Donovan, 1811) – 1♀ (4).

25. S. sanguineum (Müller, 1764) – 1♂ (1), 2♀ (5), 4♂, 3♀ (13).

26. S. striolatum (Charpentier, 1840) – 2♂, 1♀ (5).

27. Orthetrumcancellatum (Linnaeus, 1758) – 15♂, 9♀ (1), 2♂, 2♀ (11), 4♂, 3♀ (12), 4♂, 1♀ (17), 1♀ (18).

По результатам экспедиций и последущщих обработок собранного материала установлено четыре группы стрекоз по их отношению к водоемам.

1. Обитатели исключительно стоячих вод. Это, как правило, виды, живущие даже в торфяных болотах, лиманах и могущие существовать в пересыхающих водоемах. Сюда относятся виды семейств Coenagrionidae (Ischnura elegans V. d. Lind., Coenagrion armatum Charp., Coenagrion vernale Hag.), Lestidae (Lestes sponsa Hans., L. barbarus F., Sympycna annulata Seyls.).

Отдельной подгруппой следует рассматривать обитателей солоноватых водоемов. В солоноватых водах могут жить многие виды Coenagrionidae (Ischnura elegans V. d. Lind., Coenagrion armatum Charp., C. vernale Hag.), Libellulidae (Orthetrum cancellatum L.), Lestidae (Lestes sponsa Hans., Sympycna annulata Seyls.).

2. Обители стоячих вод, переносящие слабую проточность (заводи, реки с очень тихим течением и т. д.). Это виды Libellulidae (Orthetrum cancellatum L., виды рода Sympetrum, Aeschna).

3. Обитатели проточных вод, которые также могут существовать в замкнутых водоемах. Это явление довольно редкое, известное в Саратовской области для таких видов, как Calopteryx splendens Harr., Platycnemis pennipes Pall., Erythromma najas Hans., которые изредка встречаются по озерам (возникшим в результате летнего пересыхания рек) и старицам.

4. Обитатели проточных вод, совершенно не переносящие условий обитания в стоячих, даже очень чистых и богатых кислородом, водах. Сюда относятся Gomphidae и Calopterygidae (за немногими исключениями).

В ближайшее время, в связи с актуальностью составления кадастра животных, грамотной организацией охранных мероприятий по охране редких видов, необходимо проведение дальнейших исследований в области фаунистики и экологии стрекоз.

Zoocenosis — 2007
 Біорізноманіття та роль тварин в екосистемах: Матеріали ІV Міжнародної наукової конференції. – Дніпропетровськ: Вид-во ДНУ, 2007. – С. 292-293.