УДК 599:504.054

А. А. Рева

Днепропетровский национальный университет, Днепропетровск, Украина

INFLUENCE OF TECHNOGENIC POLLUTION ON THE BIODIVERSITY OF SMALL MAMMALS IN THE DNIEPER REGION

А. А. Reva

Dnipropetrovsk National University, Dnipropetrovsk, Ukraine

Исследования проводились на сохранившихся целинных участках степных экосистем. Для установления степени воздействия техногенного загрязнения на видовое разнообразие млекопитающих были подобраны пять одинаковых участков с разным уровнем загрязнения: первый уровень – условно чистый участок, служащий исходным контролем (0–0,1 ПДК), второй уровень – слабозагрязненные участки (1,1–2,0 ПДК), третий уровень – среднезагрязненные участки (2,1–5,0 ПДК), четвертый уровень – сильнозагрязненные участки (5,0–10,0 ПДК) и пятый уровень – с очень сильным загрязнением (>10 ПДК).

Общее биоразнообразие мелких млекопитающих с увеличением уровня загрязнения резко снижается. При втором уровне загрязнения по сравнению с контролем разнообразие снижается на 25 %. При третьем уровне загрязнения видовое разнообразие снижается вдвое. При четвертом уровне загрязнения количество видов уменьшается на 62,5 %, а при пятом уровне загрязнения – на 74,3 %. Наиболее уязвимыми оказались насекомоядные. При слабом уровне загрязнения их разнообразие снизилось на 85,7 % с полным исчезновением их при более высоких уровнях загрязнения. Биоразнообразие грызунов, начиная со второго уровня, соответственно сокращается на 16,7, 33,7, 50,0 и 66,7 %. Наиболее уязвимыми среди грызунов оказались A. flavicollis Melchior (исчезает уже при слабом загрязнении), Clethrionomys glareolus Schreber (исчезает при среднем загрязнении) и A. sylvaticus Linnaeus (исчезает при сильном загрязнении). Наиболее устойчивыми, выживающими даже при очень сильном загрязнении, являются Mus musculus Linnaeus, Microtus arvalis Pallas. В соответствии с обеднением видового состава идет интенсивное снижение численности животных с усилением загрязнения.

Техногенное загрязнение степных экосистем является важным фактором обеднения биоразнообразия мелких млекопитающих. С увеличением степени загрязнения адаптивно снижается биоразнообразие животных. Адаптация грызунов к техногенным загрязнениям сопровождается повышением уровня биоаккумуляции ингредиентов загрязнения. Высокая концентрация этих веществ в волосяном покрове, почках и легких сопровождается более интенсивной линькой и усиленным выделением, способствующим освобождению организма от накопления поллютантов.

Zoocenosis — 2007
 Біорізноманіття та роль тварин в екосистемах: Матеріали ІV Міжнародної наукової конференції. – Дніпропетровськ: Вид-во ДНУ, 2007. – С. 499.

УДК 599.735.34:591.52

А. В. Михеев

Днепропетровский национальный университет, Днепропетровск, Украина, zestforest@ua.fm

SPATIAL INTERRELATION BETWEEN
INFORMATION FIELD ELEMENTS OF ROE DEER
ON THE SNOW COVER IN STEPPE FORESTS

А. V. Mikheyev

Dnipropetrovsk National University, Dnipropetrovsk, Ukraine, zestforest@ua.fm

Характер пространственного размещения и особенности структуры популяций копытных животных в зимний период года во многом определяются влиянием такого сезонного климатического фактора, как снежный покров. Следует отметить, что аспекты формирования пространственной структуры информационных полей копытных животных в снежный период в различных частях ареала остаются недостаточно изученными. Даже для такого распространенного и экологически пластичного вида, как косуля (Capreolus capreolus Linnaeus, 1758), до сих пор не определены соответствующие качественные и количественные характеристики, отражающие особенности формирования на основе следовой активности совокупностей разнообразных следов жизнедеятельности, представляющих информационно-коммуникативные структуры (информационные поля) индивидуального, популяционного и видового уровней.

Показатели следовой активности и параметры информационного поля (ИП) изучаемого вида определяли в ходе учетов на маршрутах общей протяженностью 75 км в снежные периоды (с учетом градиента возраста снежного покрова 1, 3, 7 и 14 сут.) 2002–2006 гг. на базе Присамарского международного биосферного стационара им. А. Л. Бельгарда. Фиксировали такие параметры, как тип биогеоценоза (БГЦ), особенности структуры местообитаний, характер и количество видовых сигналов (из расчета количества сигналов на единицу длины маршрута – «сигн./км»).

В различных типах лесных БГЦ района исследований следы жизнедеятельности косули составляют до 6,24 % фиксируемых на снежном покрове сигнальных элементов териогенных информационных полей. Средняя интенсивность сигнальной нагрузки данного вида млекопитающих составляет 27,86±19,38 сигн./км маршрута. Общий тренд нарастания количества следов косули по мере «старения» снежного покрова в течение первых 7 суток является практически линейным (коэффициент корреляции в рамках одного и того же маршрута составляет 0,99). К этому времени количество сигнальных элементов ИП увеличивается в среднем до 51,56±25,50 сигн./км.

Для характеристики структуры зоогенного ИП важны данные не только о биогеоценотической приуроченности совокупностей сигнальных элементов, но также и об особенностях их расположения в пространстве различных местообитаний. На основании результатов статистической обработки данных маршрутных учетов можно сделать вывод, что распределение следов жизнедеятельности косули на снежном покрове в степных лесах лишь в редких случаях характеризуется как случайное, либо равномерное. Как правило, оно носит выраженный агрегированный характер, в том числе и в условиях наста.

Нами также проводилась оценка размещения сигнальных элементов ИП не только в пространстве в целом, но также и относительно следов своего же вида. Разумеется, такое сопоставление в ходе различных наблюдений проводилось как относительно следов других особей, так и в рамках совокупности следов одного и того же зверя. Тем не менее, выявляемая тенденция к пространственному совпадению следов жизнедеятельности животных позволяет судить о стратегии освоения местообитаний и поддержания территориальности на уровне отдельных особей и популяции в целом.

Установлено, что на протяжении снежного периода среднее расстояние между следами косули составляет 219,20±172,31 м. Следует особо подчеркнуть, что для такого достаточно крупного и подвижного зверя данный показатель не является значительным, учитывая одиночный, либо немногочисленно стадный образ жизни, уровень численности популяции и преимущественно агрегированный характер распределения следов. Кроме того, определенное влияние на уровень усредненного показателя оказала значительная по величине изначальная дистанция (561,65 м), зарегистрированная в течение 1 сут. после формирования снежного покрова. Именно этот пример наглядно отражает начальный этап формирования ИП после резкой трансформации характера субстрата, когда к активности постепенно переходят пространственно разрозненные отдельные особи и группы. Вообще же тренд пространственного сближения элементов ИП выражен очень четко именно в градиенте сроков снегоотложения. С течением времени степень их пространственного совпадения неуклонно повышается. Наблюдается процесс постепенной концентрации отдельных следовых элементов: к 7-суточной отметке данный показатель уменьшается до 14,62 м. Таким образом, среднее расстояние между следами в высокой отрицательной степени коррелирует с возрастом снега (r = –0,82). В условиях, когда неглубокий снег покрывается снежной коркой, дистанция между отдельными следами жизнедеятельности косуль также значительно снижается, в среднем до 28,72±9,80 м.

В рамках выявленной динамики пространственно близкие группы следов как нельзя более соответствуют термину информационное поле, в понимании его в качестве совокупности взаимосвязанных сигнальных элементов, выполняющих информационно-коммуникативную функцию на уровне отдельных особей и популяций. Установленные закономерности можно рассматривать как свидетельство оптимизации внутривидовых (внутрипопуляционных) контактов животных в экологически сложный период года.

Таким образом, экологические стратегии освоения животными местообитаний, их пространственного размещения в наиболее подходящих стациях и поддержания территориальности на уровне отдельных особей и популяции в целом реализуются в процессе пространственного сближения и постепенной концентрации отдельных следовых элементов с четко выраженным трендом в градиенте сроков снегоотложения. Отражением процесса постепенного освоения территории отдельными особями и оптимизации внутривидовых контактов взаимовыгодной направленности в экологически сложный период года является формирование под пологом леса устойчивой информационно-коммуникативной структуры – зоогенного информационного поля.

Zoocenosis — 2007
 Біорізноманіття та роль тварин в екосистемах: Матеріали ІV Міжнародної наукової конференції. – Дніпропетровськ: Вид-во ДНУ, 2007. – С. 497-499.

УДК 599.742.41:591.53

А. В. Михеев

Днепропетровский национальный университет, Днепропетровск, Украина, zestforest@ua.fm

ASPECTS OF SEASONAL DYNAMICS OF MUSTELIDS DIET DIVERSITY OF THE MARTES GENUS IN STEPPE FORESTS

A. V. Mikheyev

Dnipropetrovsk National University, Dnipropetrovsk, Ukraine, zestforest@ua.fm

Интегральный анализ трофических объектов, входящих в рацион животных позволяет судить о роли, которую они играют в экосистеме, потребляя те или иные группы кормов. Особый интерес представляют исследования динамики разнообразия питания в зависимости от комплекса биогеоценотических факторов, в частности – от фактора сезонности. Характер питания двух видов рода Martes Pinel, 1792 – куниц каменной (M. foina Erxleben, 1777) и лесной (M. martes Linnaeus, 1758) – в целом изучен достаточно полно в различных частях ареалов и довольно подробно освещен в многочисленных публикациях. Тем не менее, количество представленных в литературе материалов по вопросу о сезонных особенностях питания куниц нельзя считать достаточным, равно как и сам вопрос – изученным. Практически невыясненной остается сезонная динамика разнообразия питания куниц, и, соответственно – их трофических ниш, характеризующих функциональную роль двух экологически близких видов. Все это требует дальнейших, более детальных исследований в различных природных зонах в границах ареалов двух видов и в первую очередь – в условиях их совместного обитания.

Особенности питания лесной и каменной куниц в экосистемах степной зоны Украины изучались нами на протяжении 1998–2006 гг. на базе Присамарского международного биосферного стационара им. А. Л. Бельгарда. Объем материала для копрологических исследований составлял для каменной и лесной куницы 894 и 1043 образцов соответственно.

Трофические ниши двух видов с точки зрения частоты встречаемости объектов растительного происхождения на протяжении всего года характеризуются сходными величинами, выраженными в единицах энтропийной формулы Шеннона (2,65–3,58 у каменной и 2,64–3,42 у лесной куниц соответственно). Это является своеобразным отражением характера сезонной динамики набора потребляемых объектов, объем которого остается более-менее постоянным, но меняется по качественному спектру соответственно окружающим условиям.

Такая же тенденция в общем характерна и для группы жертв из числа позвоночных животных. Значения отдельных индексов разнообразия составляют по сезонам соответственно у каменной и лесной куниц 3,06–3,81 и 2,26–3,31. Показатель ширины трофической ниши по беспозвоночным объектам значительно более варьирует у двух видов (0–3,81 и 1,84–4,36), достигая пика в весенне-летние месяцы, в соответствии с особенностями фенологии добываемых насекомых и их сезонного обилия.

По биомассе отдельных групп кормов соответствующие сезонные индексы разнообразия проявляют более значительный разброс у двух видов, так как именно биомасса пищи, являясь показателем количественным, в большей, нежели встречаемость, степени отражает трофические преференции животных и их сезонную динамику.

Для растительной пищи можно отметить тенденцию возрастания «однообразия» рациона куниц от лета к осени, так как основная массовая доля потребляемой растительности в эти периоды приходится на крайне ограниченное количество объектов (плоды груши и терна). Ширина трофической ниши по беспозвоночным достигает у куниц максимума весной и летом, но это обстоятельство отражает как раз качественное разнообразие соответствующих спектров, а не реальную роль в питании, которая крайне незначительна в силу соответствующего «веса» этой добычи.

Разнообразие распределения долей биомассы отдельных объектов из числа позвоночных колеблется в пределах 2,06–2,89 и 2,42–3,59 для каменной и лесной куниц соответственно. У двух видов ширина ниши при этом возрастает весной и летом, и снижается осенью и зимой. По сезонам ниша лесной куницы оказывается практически всегда шире таковой у белодушки, что объясняется большей специализацией этого вида на добыче позвоночных в процессе активной охоты в различных типах лесных угодий.

Таким образом, суммарное разнообразие потребляемых куницами кормов на протяжении года проявляет общую закономерность расширения трофического спектра от зимы к лету, с последующим снижением качественного разнообразия в осенний период. Выравненность (сбалансированность) рациона по встречаемости и биомассе трофических объектов также является динамичным параметром, определяемым состоянием кормовой базы в зависимости от характерного комплекса условий, соответствующих различным сезонам года.

Сезонная динамика разнообразия рациона куниц сопровождается определенным изменением сбалансированности его элементов. В целом эти взаимосвязанные процессы, имеющие вероятностные характеристики, направлены на достижение животными одного и того же «экологического результата», а именно формирования и поддержания достаточного объема трофической ниши в условиях влияния фактора естественной цикличности – сезонного изменения кормовой базы.

Zoocenosis — 2007
 Біорізноманіття та роль тварин в екосистемах: Матеріали ІV Міжнародної наукової конференції. – Дніпропетровськ: Вид-во ДНУ, 2007. – С. 496-497.

УДК 599.323.43:591.526

Н. І. Лебедєва, М. В. Лобанова

Запорізький національний університет, Запоріжжя, Україна,
lebnatalya@yandex.ru, lebedevan@zsu.zp.ua

THE SEX-AGE STRUCTURE OF ОNDATRA ZIBETHICUS POPULATION
IN ZAPORIZHZHYA REGION

N. I. Lededeva, M. V. Lobanova

Zaporizhzhya National University, Zaporizhzhya, Ukraine,
lebnatalya@yandex.ru, lebedevan@zsu.zp.ua

При визначенні процесів, що відбуваються в популяціях тварин, важливим є з’ясування тих особливостей їх біології, які дозволяють пристосуватись до різких змін умов існування. У першу чергу це стосується особливостей вікової та статевої структури популяції, які є складовими адаптаційних механізмів регулювання чисельності (Большаков, 1983). Так у показниках вікового складу знаходять відображення як зміни зовнішніх умов, так і прояви внутрішньо-популяційних закономірностей. Особливої актуальності подібні дослідження набувають для видів інтродуцентів, зокрема ондатри (Оndatra zibethicus Linnaeus, 1758).

Після закінчення сезону розмноження, як вказують В. Е. Соколов та Н. П. Лавров (1993), популяція ондатри складається з двох угрупувань – дорослих особин (тих, що перезимували) та цьоголітків; співвідношення вікових груп нестабільне, воно може істотно змінюватися залежно від умов їх існування.

Дослідження проводили на внутрішніх водоймах Запорізького регіону. Досліджено 62 особини ондатр, здобутих у 2005–2007 роках.

Кількість дорослих особин від загальної кількості здобутих ондатр становить 52 %, молодих – 48 %. Таким чином їх співвідношення в досліджуваній мікропопуляції становить 1,1 : 1. Згідно отриманих результатів, частка особин у віці до двох років становить 97 %. Серед усіх здобутих ондатр частка тварин віком до 4 місяців склала 7 %, 5–10 місяців – 41 %, (при цьому на частку останніх приходиться 86 % усіх молодих тварин). Особини, вік яких становить від 11 місяців до 1 року 5 місяців, становить також 41 %, кількість ондатр віком 1 рік 6 місяців – 2 роки за нашими даними становила 8 %, і лише 3 % складали особини, старші 2 років. Серед усіх дорослих ондатр найбільший відсоток складають особини віком до 1,5 роки – 78 %, менше тварин віком від 1,5 до 2 років – 16 %, і лише 6 % особин, віком понад 2 роки. Це підтверджується даними інших авторів.

За результатами наших досліджень, співвідношення самців до самиць у мікропопуляції ондатри у Запорізького регіоні за досліджуваний період становило 1,21 : 1 (55 % склали самці і 45 % самиці). Частка молодих самців становить 52 %, самиць відповідно – 48 %, серед дорослих особин самці та самиці складають відповідно 59 та 41 %.

Згідно наших досліджень у мікропопуляції ондатри Запорізького регіону за досліджуваний період у віковій структурі дорослі переважають над цьоголітками. При цьому у самців кількість дорослих особин перевищує кількість молодих, у самиць, навпаки – співвідношення цьоголітків до особин, що перезимували становить 1,1 : 1. За нашими даними, у ондатри Запорізького регіону самці переважають над самицями. Співвідношення статей у популяції ондатри в районі досліджень є приблизно таким самим, як і в інших частинах ареалу. Цей показник постійно змінюється під впливом екологічних умов, сезону розмноження та віку тварин. Тому виникає необхідність постійного моніторингу статево-вікової структури популяцій досліджуваного виду.

Zoocenosis — 2007
 Біорізноманіття та роль тварин в екосистемах: Матеріали ІV Міжнародної наукової конференції. – Дніпропетровськ: Вид-во ДНУ, 2007. – С. 495.

УДК 599.362.2

Т. Куцериб

Львівський національний університет ім. Івана Франка, Львів, Україна

DIGGING ACTIVITY OF EUROPEAN MOLE (TALPA EUROPAEA)
DURING THE SUMMER-AUTUMN SEASON
IN STAROSAMBIRSHCHYNA (LVIV REGION)

T. Kutseryb

I. Franko National University of Lviv, Lviv, Ukraine

Із літератури (Б. Д. Абатуров та інші) відомо, що у процесах ґрунтоутворення особливе місце відведено ссавцям, особливо рийним, хоча їхня активність вивчена дещо менше, ніж у мікроорганізмів і безхребетних. Метою наших досліджень було встановити роль рийних ссавців у трансформації ґрунту різних біогеоценозів.

Основна увага під час досліджень звернена на активність крота європейського Talpa europaea L., результати життєдіяльності якого чітко видно на поверхні ґрунту у вигляді викидів, які мають різні розміри. Їх кількість може досягати декількох десятків на квадратний метр. Наслідки рийної активності Talpa europaea вивчались за допомогою прямого підрахунку кількості кротовин на площі в один гектар, та вимірюванням висоти й діаметру цих викидів (за О. Є. Пахомовим, 1998).

Дослідження проводили протягом травня–липня та вересня–листопада 2005 року у різних біогеоценозах: «сіножаті» – лучне угрупування, яке межує з лісовим, один раз за сезон викошують злаки та різнотрав’я; «пасовище» – лучне угрупування з переважанням злаків і різнотрав’я, де випасають корів та коней; «орні землі» – поле на якому вирощують сільськогосподарські культури та раз на рік, навесні, удобрюють органічними добривами; «молодий ліс» – буково-смерекове насадження віком до семи років, висота деревостану 2,5–3,0 м, добре розвинений трав’яний покрив, дерева розташовані паралельними рядами; «старий ліс» – смереково-буково-грабово-соснове насадження віком до 60 років, висота дерев сягає понад 8 м, вони розміщені випадково, у трав’яно-чагарниковому покриві трапляються Fragaria vesca, Taraxacum officinalis, Viola liflora, Vaccinium micalillus та інші види. Встановлено, що найбільша кількість кротовин Talpa europaea протягом вересня–листопада на «сіножатях» коливається від 450–480 шт./га. Висота і діаметр цих кротовин порівняно з літніми викидами значно більші. Наприклад, висота викиду в середньому коливається від 30 до 32 см, а діаметр – від 23 до 26 см, що значно перевищує розміри літніх викидів, де висота коливається від 25 до 29 см, а діаметр – від 18 до 23 см.

Друге місце за кількістю кротовин (245–250 шт.) займає «пасовище» (висота кротовин 23–27 см, діаметр – 20–24 см); третє місце (160–165 шт.) займають «орні землі» (висота – 20–22 см, діаметр – 18–22 см); четверте (120–125 шт.) – «молодий ліс» (висота – 28–30 см, а діаметр – 8–10,5 см); п’яте місце належить «старому лісу» (80–85 шт.) (висота кротовин 24–27 см, діаметр – 12,5–14 см). Поява перших осінніх кротовин спостерігається на початку вересня, де за одну добу на площі в один гектар «сіножаті» виявлено 65 викидів, на «орних землях» – 55, на «пасовищах» – 38, у «молодому лісі» – 35, а у «старому лісі» – 28.

На основі даних про загальну кількість кротовин, які появилися у біогеоценозах протягом вересня–листопада можна провести порівняльний аналіз. Протягом 10 діб липня проведений кількісний підрахунок появи кротовин кожної доби у різних біогеоценозах, де також виміряли висоту і діаметр цих кротовин (одноденних) (табл. 1, 2).

Таблиця 1. Кількість викидів Talpa europaea L. за одну добу
у різних біогеоценозах Львівської області на площі 1 га (липень 2005 р.)

Таблиця 2. Середнє значення висоти та діаметру (см) кротовин різного віку
(травень–липень 2005 р.) у різних біогеоценозах Львівської області

Якщо ці дані порівняти з кількістю викидів протягом вересня–листопада, видно, що їх кількість в липні значно менша. Кількість викидів за одну добу липня становила на «сіножатях» – 8–12, вересня – 60–65 екз./га. Кількість кротовин восени значно зросла, майже у шість разів. Якщо ці кротовини порівняти з викидами, вік яких становить три роки, спостерігається зменшення висоти приблизно у півтора раза, збільшення діаметру теж у півтора раза. Крім цього, ці викиди ущільнюються з часом і починають заростати травами.

Активність рийних ссавців у біогеоценозах Старосамбірщини – потужний ґрунто­твірний фактор, наслідки дії якого ще не оцінені в повному масштабі. Рийна активність у різних біогеоценозах змінюється протягом вегетаційного періоду, найбільше – восени.

Zoocenosis — 2007
 Біорізноманіття та роль тварин в екосистемах: Матеріали ІV Міжнародної наукової конференції. – Дніпропетровськ: Вид-во ДНУ, 2007. – С. 493-494.

УДК 599.325.1

Т. В. Кудрявцева

Сибирский федеральный университет, Красноярск, Российская Федерация

TROPHIC RELATIONS OF LEPUS EUROPAEUS AND L. TIMIDUS
IN FOREST-STEPPE ZONE OF THE MINUSINSK HOLLOW

T. V. Kudryavtseva

Siberian Federal University, Krasnoyarsk, Russia

Минусинская котловина простирается на юге Средней Сибири от подножий Кузнецкого нагорья на западе до предгорий Саян на востоке. Ее территория имеет холмисто-равнинный рельеф, усложняющийся от центра к предгорьям. Енисей, протекающий через котловину с юга на север, делит ее на две почти равные части: засушливую западную и более увлажненную восточную (Ямских, 1981). Биоценозы лесостепи Минусинской котловины представлены степными, луговыми и лесными растительными ассоциациями. Центральные слаборасчлененные территории заняты преимущественно настоящими, сухими и луговыми степями. По направлению к предгорьям расчлененность рельефа возрастает: на южных склонах оврагов и балок по-прежнему господствуют степные ассоциации, на северных склонах появляются лесные сообщества, представленные различными сочетаниями березы, осины и лиственницы в древесном ярусе и кизильника, спиреи и шиповника – в кустарниковом. Долины рек населяют луговые и лесные сообщества в различных вариациях. Агроценозы занимают значительные пространства котловины, их неотъемлемым компонентом служат искусственные лесополосы из тополя, вяза, караганы, облепихи, а также обширные площади рудеральных сообществ, образовавшихся на заброшенных полях.

Одни из основных консументов первого порядка в этих экосистемах – зайцы. В зимний период они почти повсеместно являются потребителями надснежных частей растительности. Целью нашей работы стало выявление трофических связей зайцев (Lepus europaeus Pallas, 1778, L. timidus Linnаeus, 1758) с определенными ассоциациами растительности и конкретными видами растений в лесостепи Минусинской котловины. Изучение трофических связей зайцев проводилось в осенне-зимний период на пробных площадях и троплением кормового следа в различных группах биотопов: чистом березняке, смешанных мелколиственных лесах, лесополосах, рудеральных сообществах, на пастбищах и пашне.

В березняке посредством тропления по неглубокому (10–20 см) снегу жировочного следа беляка отмечено 15 его поедей, из них 12 (80 %) приходилось на растения семейства Cheno­podiaceae (Axyris Linnаeus) и 3 (20 %) – семейства Asteraceae (Lactuca serriola Torner), у первых поедались семена и соцветия, у вторых – стебли. Древесная растительность не была повреждена.

В ивово-черемуховом колке с составом древостоя 5И3Ч1Б1О и высотой снега 30–40 см заяц-русак поедал почти исключительно кору и молодые побеги ивы (Salix acutifolia Willd) диаметром не более 10 мм. На небольшой площади около 30 м² было повреждено пять особей подроста ивы, у одной из них зайцем скушено более 80 % всех доступных ему ветвей. Травянистая растительность (Ranunculaceae) составила 1,5 % от общего числа поврежденных русаком растений.

В пойме р. Амыл с редкой порослью ивы, черемухи, яблони, калины, боярышника и мелких кустарников (спиреи, смородины, малины) на площади 500 м² при глубине снега до 30 см обнаружено 344 погрыза зайца-беляка. Здесь он отдавал предпочтение яблоне (Malus bocata) – 31,4 % погрызов, спирее (Spiraea) – 25,6 % и иве (Salix viminalis Linnаeus) – 22,4 %. Вместе их встречаемость в рационе беляка составила почти 80 %. Реже наблюдалось поедание зайцами боярышника (Crataegus sanguinea Pallas), калины (Viburnum opulus Linnаeus) и черемухи (Padus avium Mill.) – 7,3, 7,0, и 4,6 % соответственно. Единичные скусы обнаружены на розе (Rosa majalis Herrm.) – 1,1 %, малине (Rubus idaeus Linnаeus) и смородине (Ribes nigrum Linnаeus) – по 0,3 %. Травянистая растительность (Rosaceae) беляками практически не употреблялась (0,3 % от общего числа поедей в данном биотопе).

Тропление 100-метрового жировочного хода зайца-русака в лесополосе из вяза и облепихи (при снеговом покрове менее 30 см) показало предпочтение им травянистой растительности, произрастающей вдоль лесополос (89,7 %), в основном из семейств Poaceae – 48,3 % и Fabaceae – 41,4 % всех поедей. Основное место в рационе русака заняла люцерна (Medicago Linnаeus) – 41,4 %, у которой поедались стручки, листья и весь побег. Среди злаков доминировали пырей (Elytrigia repens (Linnаeus) Nevski) – 20,7 % и щетинник (Setaria viridis (Linnаeus) Beauv.) – 17,3 %, у первого поедались семена, у второго – стебель и листья. Доля проса (Panicum miliaceum Linnаeus) составила 6,9 %, мятлика (Poa Linnаeus) – 3,4 %, у обоих из них поедались семена, а у мятлика еще и стебель. Встречи веточного корма в питании русака составили, соответственно, 10,3 %, из них две трети пришлось на вяз (Ulmus pumila Linnаeus) и одна треть – на облепиху (Hippophae rhamnoides Linnаeus), у первого зверь скусывал ветви до 7 мм в диаметре, у второго грыз кору.

Пастбища сельскохозяйственных животных в зимний период охотно используются русаками в качестве кормовых стаций. При троплении кормящегося зайца на расстоянии 100 м при глубине снега около 20 см обнаружено 36 его поедей, абсолютное предпочтение отдавалось стручкам Fabaceae – 22 растения (61,1 %), в том числе люцерны (Medicago) – 36,1 %, и донника (Melilotus officinalis (Linnаeus) Pallas) – 25,0 %. Охотно поедались и стручки Brassicaceae (Berteroa incana (Linnаeus) DC.) – 11 объеденных растений (30,6 %). В единичных случаях животное пробовало соцветия полыней (Artemisia vulgaris Linnаeus и A. scoparia Waldst. et Kit.) и Lamiaceae – вместе не более 8,3 %.

На убранных полях зайцы собираются у оставленных стогов, выбирая колоски злаков и других растений, кормятся сорняками, иногда выкапывая из-под снега их зеленые листья. Так, на участке картофельного поля площадью около 10 м² беляком были объедены концевые побеги с семенами у 12 растений семейства Chenopodiaceae (57,1 %), у пяти особей Brassicaceae (Brassica campestris Linnаeus) был скушен стебель (23,8 %), в четырех местах в поисках журавельника цикутового (семейство Geraniaceae, род Erodium) был раскопан снег около 10 см высотой (19,1 %).

Могут кормиться зайцы и на окраинах полей, межах, дорогах, поедая различные части таких растений, как лебеда (Atriplex Linnаeus), щетинник (Setaria viridis (Linnаeus) Beauv), гулявник (Sisymbrium Linnаeus), мелколепестник (Erigeron canadensis Linnаeus), подорожник (Plantago Linnаeus), но большей частью случайно во время передвижения к основным местам жировок или от них. Рудеральные сообщества, возникшие на заброшенных полях, как правило, не имеют существенного значения как трофические стации зайцев, поскольку, во-первых, зачастую представляют собой моновидовые сообщества из полыни, во-вторых, неудобны для передвижения и обзора.

Исходя из вышеприведенных материалов, можно сделать выводы о трофической ценности предложенных биотопов для двух представителей рода Lepus в зимний период. По числу поедаемых зайцем-беляком видов растений лидирует пойменное многоярусное сообщество – 10 из 16 отмеченных в диете видов. Для зайца-русака по этому критерию почти равноценными оказались лесополосы из вяза и облепихи и пастбища, где в его питании отмечалось соответственно 7 и 6 из 15 видов зимнего рациона на исследуемых участках. По степени использования кормовых ресурсов (количеству поедаемых особей растений или степени их объедания) для беляка наиболее ценным следует считать опять же пойменное многоярусное сообщество, а для русака – луга с доминированием бобовых или лесные сообщества с присутствием ивового подроста. Наиболее тесные трофические связи отмечаются у русака с Fabaceae (24,6 %, в частности Medicago и Melilotus) и Salicaceae (45,7 %, в частности Salix acutifolia), у беляка – с Rosaceae (а именно Malus bocata – 28,2 % и Spiraea sp. – 23,0 %) и Salicaceae (в том числе Salix viminalis – 20,2 %).

Zoocenosis — 2007
 Біорізноманіття та роль тварин в екосистемах: Матеріали ІV Міжнародної наукової конференції. – Дніпропетровськ: Вид-во ДНУ, 2007. – С. 491-493.

УДК 599.322/.324+599.36/.38

Д. М. Кривоногов

Арзамасский государственный педагогический институт им. А. П. Гайдара,
Арзамас, Российская Федерация, deniskrivonogov@mail.ru

INTERZONE ANALYSIS OF SMALL MAMMALS
SPECIES COMPOSITION AND DISTRIBUTION IN WOOD
AND FOREST-STEPPE ZONES OF NIZHNIY NOVGOROD PROVINCE

D. M. Krivonogov

А. Gaidar Arzamas State Pedagogical Institute, Arzamas, Russia, deniskrivonogov@mail.ru

Экологические и зоологические исследования островных лесов лесостепной зоны перспективны как уникальная природная модель в рамках теории островной биогеографии и для дальнейшей разработки концепции экотонов (Неронов, 2005). Выявление видового состава и численности млекопитающих в разных по площади и удаленности от лесной зоны массивах позволяет познать основные закономерности формирования локальных биот и вскрыть их принципиальные механизмы. Последующее проведение зоогеографического анализа териофауны даст возможность выявить генетические связи современного населения млекопитающих с первичными очагами формирования фаун (Неронов, 2005). Материалом настоящей работы послужили учеты численности мелких млекопитающих на протяжении семи лет (2000–2006 гг.) на территории Нижегородской области. Всего за время исследований отработано 19800 ловушко/суток и поймано 4137 особей мелких млекопитающих.

Таблица. Видовой состав и относительное обилие мелких млекопитающих
лесной и лесостепной зон Нижегородской области

Примечание: в приведенной выше таблице мы сознательно не упоминаем о белогрудом еже (Erinaceus concolor Martin, 1837), равнозубой (Sorex isodon Turov, 1924) и крошечной (Sorex minutissimus Zimmermann, 1780) бурозубках, черной крысе (Rattus rattus Linnaeus, 1758), обыкновенном слепыше (Spalax microphthalmus Guldenstaedt, 1770), южной (Sicista strandi Formosov, 1931), темной (Sicista severtzovi Ognev, 1935) и степной (Sicista subtilis Pallas, 1773) мышовках, а также восточноевропейской полевке (Microtus rossiaemeridionalis Ognev, 1924), которые фигурируют в фауне Нижегородской области в третьем издании монографии И. И. Пузанова и др. (2005). Идентификацией названных видов в нашей области никто не занимался и коллекционный материал по ним отсутствует.

По нашим данным и другим литературным источникам (Формозов, 1935; Пузанов и др., 1955, 2005; Гелашвили и др., 1999; Красная книга Нижегородской области, 2003), в лесостепной и лесной зонах Нижегородской области встречаются 37 представителей отрядов насекомоядных и грызунов (табл.). Таксономическое распределение мелких млекопитающих выполнено по И. М. Громову (1995).

Фоновыми лесными видами обеих зон являются рыжая полевка и малая лесная мышь. Желтогорлая мышь (представитель комплекса широколиственных лесов) повсюду была малочисленна (0,4–2,9 % на 100 л/с).

Нам не удалось отметить представителей таежного фаунистического комплекса в составе лесостепной зоны, хотя по литературным данным, например темная полевка и полевка-экономка встречаются на всем протяжении области (Пузанов и др., 2005). В лесной же зоне темная полевка достигала максимальной численности 1,5 % в 2001 году, а полевка-экономка 0,9 % в 2002 году. Значительно меньшей встречаемостью в лесостепной зоне обладают также представители рода Sorex семейства Soricidae, тяготеющие к лесным биотопам: обыкновенная, средняя и малая бурозубки. Если максимальная численность обыкновенной бурозубки в 2001 году на территории лесной зоны в достигала 23,2 %, то в лесостепной зоне максимальная численность зверька была равна лишь 1,1 % в 2004 году. Малая и средняя бурозубки в лесостепных биотопах отловлены лишь единичными экземплярами, тогда как в лесной зоне эти виды хотя и были малочисленны, но попадались периодически. Отсутствие мощного слоя растительной подстилки – основной фактор, ограничивающий экспансию бурозубок в лесостепные и степные стации.

По южным районам области проходит северная граница ареала другого представителя семейства Soricidae – малой белозубки, весьма редкого для области вида. В октябре 2003 года нами пойманы шесть особей малой белозубки (недалеко от с. Тольский Майдан Лукояновского района в лесостепной зоне). В. В. Кучерук относит малую белозубку к категории «виды, далеко проникающие в степь из пустыни и пустынно-степные формы» (Кучерук, 1959). Тем больший интерес вызывают случаи отлова зверьков в лесостепной и даже лесной зонах области на северной границе ареала вида.

Из других редких видов нами пойманы две особи орешниковой сони в дубово-липовых массивах лесной зоны. В лесостепи не отмечено ни одного представителя семейства Gliridae, хотя присутствие этих редких зверьков в лесостепной зоне несомненно (Пузанов и др., 2005).

Приблизительно равной встречаемостью в обеих природных зонах области обладают синантропные виды (домовая мышь и серая крыса), а также виды, экология которых тесно связана с водой (водяная полевка, ондатра, бобр, водяная кутора и выхухоль).

Фоновыми видами открытых пространств могут быть признаны обыкновенная полевка и полевая мышь. Однако, если обыкновенная полевка широко распространена и в лесной и в лесостепной зонах области, то полевая мышь в большей степени свойственна лесостепи. Другой обитатель луговых стаций и агроландшафтов – мышь-малютка – на территории области естественно редкий вид с низкой численностью (около 0,1 %).

В свою очередь население мелких млекопитающих в сообществах открытых пространств лесостепи характеризуется присутствием представителей степной фауны (серый хомячок, обыкновенный хомяк, степная пеструшка, степной сурок и крапчатый суслик), а также полупустынной фауны (большой тушканчик и малая белозубка). Однако численность и встречаемость этих зверьков может быть оценена как низкая и очень низкая, а виды отнесены к редким, за исключением лишь обыкновенного хомяка и крапчатого суслика.

В целом население мелких млекопитающих лесостепи, по сравнению с лесной зоной, характеризуется, с одной стороны, большим видовым богатством, которое вызвано слиянием в лесостепи нескольких фаунистических комплексов, своеобразным интразональным краевым эффектом, с другой стороны, большая часть видов обладает низкой встречаемостью, что особенно свойственно аборигенным степным формам. Это связано с высокой антропогенной нагрузкой, оказываемой человеком на исконные природные местообитания степной фауны и на всю Лесостепь в целом, а также значительной изоляцией островных лесных биотопов в составе лесостепной зоны.

Zoocenosis — 2007
 Біорізноманіття та роль тварин в екосистемах: Матеріали ІV Міжнародної наукової конференції. – Дніпропетровськ: Вид-во ДНУ, 2007. – С. 488-491.

/tr /tdtd width=»25″Insectivora /i

УДК 574:599:619 (477)

М. А. Коробченко

Луганський національний педагогічний університет ім. Тараса Шевченка,
Луганськ, Україна, aquamarine@ukr.net

RABIES ZOONOSIS IN WILD AND SYNANTHROPE
MAMMAL COMMUNITIES IN THE EASTERN PART OF UKRAINE

M. A. Korobchenko

T. Shevchenko Luhansk National Pedagogical University, Luhansk, Ukraine, aquamarine@ukr.net

Зооноз сказу – один із найпоширеніших в Україні природно-осередкових захворювань ссавців. У процесі еволюції рабдовіруси виробили адаптації до життя у нервовій тканині та слинних залозах, на основі чого сформувався особливий екологічно мотивований механізм передачі збудника через укус (Щербак, 1984). У зв’язку з цим до зоонозу сказу залучена значна кількість видів ссавців, у першу чергу консументів ІІ порядку. Переважна кількість реєстрацій сказу серед диких і синантропних ссавців пов’язана з популяціями хижих (Caniformes), проте його часто реєструють також у кажанів (Vespertilioniformes) і гризунів (Muriformes) (Коробченко, 2006). Для цього зоонозу відомі дві форми вогнищ – сильватичні (екзантропні) та антропургічні (синантропні), між якими існує доволі тісний зв’язок (Наглов, Обоскалова, 2005). Загальна схема взаємодій залучених до зоонозу видів і шляхів проникнення вірусу в антропогенно змінені місцезнаходження може бути описана наступним чином: «дикі аборигенні види» → «бродячі свійські або синантропні аборигени» → «свійські (пестові та сільськогосподарські) тварини та людина» (Загороднюк, Коробченко, 2007).

У зв’язку із цим метою роботи став аналіз залученості різних за ступенем синантропності груп ссавців у епізоотії сказу та визначення провідних груп у підтриманні вогнищ сильватичного та антропургічного типу. Для цього проаналізовано дані про кількість реєстрацій сказу в популяціях хижих і суміжних за екологією груп ссавців, отриманні при опрацюванні бази даних із «Rabies Bulletin Europe» за 2001–2006 рр., а також дані, люб’язно надані Луганською обласною ветеринарною лабораторією за той же період. Усі дані узагальнено та опрацьовано в електронних таблицях формату «*.xls». Узагальнено дані з трьох адміністративних областей України – Луганської, Харківської та Донецької, які займають провідні місця за кількістю реєстрацій сказу в Україні. Головними оцінками рівня залученості різних груп ссавців до зоонозу були: n – загальна абсолютна кількість реєстрацій сказу у певного виду, p_i – частка реєстрацій зоонозу у певного виду у перерахунку на кількість досліджених особин цього виду (P_i – те саме, але у %), PP_i – частка реєстрацій сказу у певного виду відносно суми реєстрацій сказу у всіх ссавців, IZI – індекс залученості виду до зоонозу, що є добутком абсолютної кількості реєстрацій на відносну їх частоту (p_i * N). Усі дані подано у перерахунку на один рік.

Загальна статистика даних така. За шість років (2001–2006 рр.) загальна кількість реєстрацій по Україні склала 10231 випадків, у тому числі всіх, окрім сільськогосподарських тварин – 8528. Разом Донецька, Луганська та Харківська області за ці роки дали 19,0 % у загальній кількості реєстрацій (n = 1946). У перерахунку на один рік кількість реєстрацій сказу в Україні склала 1705 випадків, у тому числі для Луганщини – 120 випадків, Харківщини – 116, Донеччини – 88. Без урахування сільськогосподарських тварин ці значення такі: Україна – 1421, Луганщина – 91, Харківщина – 95, Донеччини – 82.

Надалі аналізуються всі ссавці, крім сільськогосподарських (ВРХ, коні, вівці, свині, кози), оскільки вибірка зі свійських тварин є невипадковою і ступінь виявлення у них сказу наближається до абсолютних значень.

Найбільшу кількість випадків сказу за ці роки зареєстровано серед свійських тварин – псів і котів, переважно бродячих: разом n = 780 або 48,6 % усіх досліджених ссавців із території трьох східних областей України. Найбільше випадків сказу у псів зареєстровано на Луганщині (n = 151), у котів – на Харківщині (n = 179). Разом на сході України сказ, зареєстрований у псів, склав 21,8 % (n = 369), а у котів – 18,3 % (n = 411) від загальної кількості реєстрацій сказу у цих видів по всій Україні.

Серед диких тварин найбільша кількість випадків зареєстрована у лисиць: n = 763 або 18,6 % від усіх реєстрацій сказу лисиць в Україні та 47,5 % від усіх ссавців зі сходу України. Як на сході, так і загалом в Україні вони виступають основними носіями сказу у природі, завдяки їх надвисокій чисельності, що сприяє швидкій передачі збудника. Лисиць досліджують на сказ у найбільшому від усіх диких тварин обсязі при діагностичних відстрілах і меншою мірою – при інцидентних випадках. Найбільше випадків сказу у лисиць зареєстровано на Донеччині (n = 310), менше на Харківщині (n = 248) та Луганщині (n = 205).

Сказ у вовків на сході України в цей період зареєстровано лише на Луганщині – 17 випадків, що складає 27,4 % від загальної кількості реєстрацій сказу у вовків в Україні та 1,1 % від усіх ссавців зі сходу України. Серед інших видів диких ссавців із високою кількістю реєстрацій сказу варто відзначити єнота уссурійського (n = 12) та куницю (n = 7); у інших тхоревих n = 10, а в усіх інших диких – n = 13 реєстрацій. Серед останніх відомі тхір лісовий, вивірка, хом’як, ондатра тощо. У кажанів частота реєстрацій загалом невисока – 4 випадки, по два на Луганщині та Харківщині. Очевидне домінування серед видів-носіїв сказу представників ряду хижих ссавців (як свійських, так і диких).

Порівняння участі різних видів ссавців у підтриманні природних (сильватичних) і антропургічних вогнищ сказу показало наступне.

В угрупованнях ссавців у вогнищах сильватичного типу першу п’ятірку ключових видів на сході України формують: лисиця (PP_i= 47,5 %), вовк (1,1), єнот уссурійський (0,7), куниця лісова (0,4), інші кунові (0,6). Всі вони представляють ряд хижих ссавців, при цьому ключову ролі відіграє тільки один вид родини псових (Canidae) – лисиця, тоді як всі інші названі види та групи видів складають разом лише 2,8 %, що у 17 разів менше участі лисиць у зоонозі. Попри це, рівень поширення зоонозу у цих видів високий: у лисиць P_i = 14,1 %, вовків – 27,0, єнота – 37,5, куниці лісової – 21,9, у інших тхоревих – 9,1. Це свідчить про високий рівень залученості цих видів у зооноз.

В урбаністичних угрупованнях вершину списку провідних видів формують кіт (25,6) і пес (PP_i = 23,1 %), до яких можна додати синантропних кажанів (0,2). Частка хворих тварин у межах кожного з цих видів (груп видів) доволі висока: на Луганщині, для якої є дані про кількість досліджених на сказ ссавців, цей показник складає P_i = 28,4, 19,6, 28,6 %, відповідно. Індекс залученості до зоонозу сказу цих видів найбільшим виявився у котів IZI = 44,8. Лиси та пси виявилися майже на одному рівні залученими у зооноз, індекс залученості для них складає у псів IZI = 36,5, у лисиць IZI = 32,3. Вовки (попри високий відсоток хворих тварин при дослідженні) виявилися значно менше, порівняно з лисами, залученими до зоонозу сказу (IZI = 5,4). Індекс залученості кажанів до зоонозу сказу складає лише 0,6, що пов’язано з низькою абсолютною кількістю реєстрацій у них сказу та відповідно малою інцидентністю цих синантропних ссавців. Найбільшим виявився індекс залученості у ВРХ (IZI = 107,7).

За проаналізованими даними, як по Луганщині, так і по Україні загалом, видно, що має місце зміщення ролі носіїв сказу на свійських тварин, у тому числі на родину котячих та бичачих. Найбільшою при цьому є сумарна участь псів і котів, абсолютна більшість яких відноситься до групи бродячих тварин. Третє місце посідає єнот уссурійський (0,7 %). Загалом це третє місце є суперечливим, і за нього «змагаються», окрім єнота, також ондатра (0,4) та кажани (вид невизначений, PP_i = 0,2).

Можна припустити існування двох схем циркуляції сказу у природі та, відповідно, двох шляхів міграції сказу до видів з обмеженими контактами з дикою природою (у тому числі у домашніх тварин, сільськогосподарських тварин і, нарешті, людини). Ці два шляхи, за нашими припущеннями, мають відповідати двом нещодавно описаним генотипам вірусу (тобто видам), у тому числі класичного «лисячого» RABV та нещодавно описаного «кажанячого» EBLV.

Перший із них пов’язаний із класичними «лисячими» осередками сказу, в яких переважно циркулює вірус генотипу RABV, реалізація механізму передачі якого пов’язана з трофічним рівнем виду. Залученість ссавців до зоонозу сказу цього генотипу зростає в міру збільшення спеціалізації виду до хижацтва. Висока частка хворих тварин серед вовків, котів і куниць може бути пов’язана з їхнім найвищим трофічним рівнем (рівнем м’ясоїдності).

Другий шлях і загалом друга схема циркуляції, яку автор пов’язує з вірусом типу EBLV, властива для кажанів, які є основними резервуарами сказу цього генотипу у природі. Ці екологічно відокремлені від інших видів ссавці найчастіше можуть контактувати зі свійськими та бродячими котами, що полюють на них. При цьому відбувається передача котам вірусу генотипу EBLV, тобто коти виступають посередниками у передачі «повітряного» кажанячого вірусу до наземних ссавців і людини.

Ці два шляхи циркуляції сказу у природі не відокремлені, часто взаємодіють. Проте ця взаємодія забезпечується саме через надбудову природних угруповань – бродячих і свійських тварин. Відомо, що дикі хижі, а так само і гризуни, малочутливі до кажанячого вірусу сказу, проте принаймні коти і людина виявляють високу чутливість до вірусу й уражаються ним. Проте частка таких випадків у загальній сумі відомих інцидентів залишається незначною та становить, очевидно, не більше декількох відсотків.

Zoocenosis — 2007
 Біорізноманіття та роль тварин в екосистемах: Матеріали ІV Міжнародної наукової конференції. – Дніпропетровськ: Вид-во ДНУ, 2007. – С. 486-488.

УДК 599.323.4:504.054

А. А. Земляной

Днепропетровский национальный университет,
Днепропетровск, Украина, living-planet@mail.ru

TECHNOGENEOUS CONTAMINATION INFLUENCE
ON SOME MORPHOPHYSIOLOGICAL INDICATORS
OF SMALL MAMMALS

A. A. Zemlyanoy

Dnipropetrovsk National University, Dnipropetrovsk, Ukraine, living-planet@mail.ru

Антропогенная трансформация окружающей природной среды приводит к значительным изменениям в экосистемах. Такие изменения наиболее очевидны для регионов со значительной концентрацией промышленных предприятий. В Украине одним из наиболее промышленно развитых регионов является Днепропетровская область. Техногенное преобразование в Приднепровском регионе достигло угрожающих масштабов. Происходит снижение биоразнообразия флоры и фауны, уменьшение количества обитающих видов и снижение их численности. Оставшиеся виды вынуждены приспосабливаться к обитанию в сложных условиях постоянного техногенного пресса и присутствия в окружающей среде значительных количеств вредных веществ антропогенного происхождения.

В таких условиях обитания у животных происходит модификация процессов метаболизма, что выражается в изменении некоторых биохимических параметров организма животных, в том, числе и их морфологической структуры. Для определения влияния окружающей природной среды на физиологическое состояние и метаболические процессы организма используется метод морфофизиологических индикаторов, разработанный С. С. Шварцем. Данный метод трактует изменение относительного веса органов животных как изменение интенсивности их деятельности за счет возрастания нагрузки под влиянием факторов окружающей среды.

Среди внешних факторов, влияющих на изменение метаболизма животных, одним из приоритетных является влияние техногенных факторов загрязнения токсикантами органического и неорганического происхождения и трансформация среды обитания.

Объектом исследования являлась лесная мышь (Sylvaemus sylvaticus Lianaeus, 1758) – один из фоновых видов Днепропетровской области. Исследования проводились в биогеоценозах, подверженных влиянию деятельности промышленных предприятий г. Вольногорск (в основном ВГМК). В качестве контрольных показателей использовались данные животных из биотопов Днепровско-Орельского природного заповедника, относящегося к «условно-чистой» зоне.

Под влиянием загрязнения у животных происходит изменение веса тела. У самок происходит его увеличение на 3,4 % в трансформированных экосистемах по сравнению с контрольными, что может являться следствием увеличения в условиях техногенного пресса резистентности организма микромаммалий, отвечающих за размножение. Увеличение веса тела самок также, возможно связано с увеличением числа беременных особей в популяции. У самцов происходит снижение веса на 7,4 %. Одновременно у самок происходит снижение длины тела на 15,3 %, тогда как у самцов этот показатель практически не изменяется. Снижение размерных показателей тела животных является следствием интенсификации обменных процессов и значительных энергетических расходов, необходимых для процессов выживания, так как именно увеличении метаболизма связано с уменьшением размера животных.

У особей лесной мыши также происходит изменение относительного веса некоторых органов, наиболее активно участвующих в метаболизме. У самок относительный вес печени увеличивается на 4,9 % раза, у самцов на 31,9 % по сравнению с животными из биотопов контрольных экосистем. Увеличение индекса печени, очевидно, связано с интенсификацией деятельности данного органа, участвующего в детоксикации чужеродных веществ.

Изменение относительного веса почек происходит в различном направлении у животных разного пола. У самок индекс почек снижается в условиях трансформации на 24,0 %, что, возможно, свидетельствует о некоторой деградации данного органа в условиях техногенного пресса. У самцов происходит увеличение индекса почек на 7,8 %, что связано с интенсификацией его деятельности в связи с увеличением нагрузки на орган, участвующий в выведении вредных веществ из организма.

У самок в условиях загрязнения среды обитания происходит увеличение индекса селезенки на 38,0 %, тогда как у самцов он снижается на 22,3 %. Увеличение индекса селезенки связано с интенсификацией процессов обезвреживания и нейтрализации ингредиентов загрязнения, проникающих в организм, а также увеличения уровня кроветворения. Снижение индекса, возможно, является следствием угнетения деятельности данного органа в условиях техногенного пресса.

У животных обеих половых групп в условиях трансформации экосистем установлено увеличение относительного веса легких. У самок индекс легких увеличивается на 65,0 %, у самцов – на 7,8 % по сравнению с контрольными, «условно-чистыми» биогеоценозами.

Также у обоих полов отмечено увеличение индекса сердца. У самок этот показатель увеличивается на 38,7 % у животных их трансформированных экосистем по сравнению с контрольными, у самцов индекс сердца увеличивается на 22,3 %. Данный процесс, очевидно, связан с возросшей нагрузкой на кровеносную систему в условиях трансформации окружающей среды.

Проведенные исследования установили изменения морфофизиологических показателей у животных, обитающих в условиях техногенного пресса. Изменения происходят за счет интенсификации деятельности органов, необходимых для нейтрализации и выведения ингредиентов загрязнения, входящих в отходы предприятий различных видов промышленности, в том числе и горнодобывающей, к которой относится Вольногорский металлургический комбинат.

Zoocenosis — 2007
 Біорізноманіття та роль тварин в екосистемах: Матеріали ІV Міжнародної наукової конференції. – Дніпропетровськ: Вид-во ДНУ, 2007. – С. 484-485.

УДК 591.521:(599.323.2+599.323.4) (477.43)

Г. Ю. Зайцева

Інститут екології Карпат НАНУ, Львів, Україна, zaitsevasonia@yahoo.com

NEST-BUILDING ACTIVITY OF ARBOREAL RODENTS
IN NEST-BOXES IN THE TERRITORY OF KAMENETSKE
PRYDNISTROVJA (KHMELNITSKIJ REGION)

H. Y. Zaytseva

Institute of Ecology of the Carpathians of NAS of Ukraine, Lviv, Ukraine

У процесі побудови гнізд між дендрофільними гризунами та навколишнім середовищем формуються фабричні зв’язки – такі біоценотичні відносини, в які вступає вид, що використовує для своїх споруд (фабрикації) продукти виділення, рештки та живі особини іншого виду (Чернова, Билова, 1986). У літературних джерелах детальних даних щодо структурно-функціональної ролі гніздобудівельного матеріалу дендрофільних гризунів немає (Айрапетьянц, 1983; Сони (Myoxidae) мировой фауны, 2001; Лозан, 1970; Wachtendorf, 1951). Мета нашого дослідження – провести порівняльний аналіз гніздобудівельних матеріалів вовчків горішкового (Muscardinus avellanarius Linnaeus, 1758) і сірого (Glis glis Linnaeus, 1758) та миші жовтогорлої (Sylvaemus tauricus Pallas, 1811).

Дослідження проводили у заказниках «Панiвецька дача» та «Совий яр» у середньовіковому дубово-грабовому лісі бересклетово-яглицево-волосисто-осоковому, з розвиненим підростом і різноманітним підліском. Щільність штучних гніздівель у заказнику «Панiвецька дача» була 25 гнізд/га, а у заказнику «Совий яр» – 50 гнізд/га. Моніторинг дуплянок відбувся впродовж 2004–2006 рр., спостереження проводили щомісячно від квітня до листопада. Наприкінці сезону досліджень дуплянки очищали від гнізд і у процесі камерального опрацювання проводили аналіз їх будівельного матеріалу. Виділено 43 фракції будівельного матеріалу, які об’єднали у такі групи: листяна, трав’яна, деревна, тваринна, насінна, мохова й антропогенна. На території заказника «Панiвецька дача» також провели експеримент з використання антропогенного матеріалу мешканцями дуплянок.

Протягом періоду досліджень із штучних гніздівель вилучено та проаналізовано 202 гнізда вовчка горішкового всіх чотирьох типів (Wachtendorf, 1951), переважали гнізда мішаного типу (55,3 %). Шаруваті гнізда були у більшості випадків виводковими, оскільки їх структура забезпечує максимальний захист від мінливих погодних умов. У будівельному матеріалі у гніздах вовчка горішкового переважала листяна група (54,6 %). Також зі штучних гніздівель вилучено та проаналізовано 35 гнізд миші жовтогорлої, в яких переважало листя (54,6 %), і 21 гніздо вовчка сірого, також із найбільшою часткою листяної групи матеріалів (41,7 %). Хоча частка листяної групи у гніздах миші жовтогорлої була подібна до частки цієї групи у гніздах вовчка горішкового, але способи використання були відмінними, оскільки миша жовтогорла використовувала переважно цілі листкові пластинки, з яких формувала хаотичне гніздо, а вовчок горішковий із цілих листків будував кулеподібний зовнішній шар, а для внутрішньої камери подрібнював листя. Частка листяної групи у гніздах вовчка сірого була меншою ніж у гніздах вовчка горішкового, і спосіб використання листя – подібний до гнізд миші жовтогорлої.
Різноманітність листя деревних порід була більша у вовчка горішкового, ніж у миші жовтогорлої та вовчка сірого. У гніздах миші жовтогорлої та вовчка горішкового використаний подібний спектр листя, але у гніздах вовчка горішкового листя граба звичайного (Carpinus betulus L.) істотно переважало листя дуба звичайного (Quercus robur L.), а в гніздах миші жовтогорлої листя грабу та дубу використано майже однаково часто. На нашу думку, така відмінність пояснюється особливостями структури гнізд, оскільки вовчок горішковий будує кулеподібні гнізда, для утворення та збереження форми яких більше придатні пластичні листки граба, а у безформному гнізді миші жовтогорлої цупкі листки дубу краще виконують захисні функції.

Загалом частка деревної групи більша у гніздах миші жовтогорлої (21,4 %), ніж у гніздах вовчка горішкового (14,9 %). У гніздах миші жовтогорлої частіше трапляються гілочки, водночас частка лубу втричі менша в її гніздах за частку в гніздах вовчка горішкового, де цей матеріал використаний у внутрішній камері. Деревна група у гніздах вовчка сірого – суттєвий елементом (18,1 %), представлений трьома фракціями, які однаково часто використовуються. У гніздах усіх дендрофілів насінна група складається з решток їхнього раціону. Відповідно до нього, у гніздах вовчка горішкового домінантом є насіння граба (81,0 %), а у гніздах миші жовтогорлої більше трапляються жолуді (46,7 %) і, також, насіння граба (40,0 %). Частка трав’яної групи суттєва у гніздах вовчків горішкового (15,7 %) та сірого (16,7 %), що свідчить про схильність використання вовчками наземних рослин для побудови своїх деревних гнізд. Частота використання трав’яних фракцій мишею жовтогорлою теж досить висока, але більшість їх належала попереднім гніздам птахів чи вовчків. Удвічі більшою була частка тваринної групи у гніздах вовчка сірого (9,7 %) ніж у гніздах вовчка горішкового (4,3 %), оскільки пір’я птахів – постійний компонент гнізд першого виду, тоді як у гніздах другого воно трапляється випадково. Використання тваринних фракцій мишею жовтогорлою більш подібне до вовчка горішкового (4,1 %), однак різноманітність елементів суттєво менша. Під час побудови власних гнізд миша жовтогорла та вовчок горішковий використовували мох із гнізд синиць (Parus spp.) і вовчка сірого, чим зумовлена порівняно висока частка участі цього матеріалу в їх гніздах. Водночас у гніздах вовчка сірого мох траплявся також у тих випадках, коли гнізда цього дендрофіла були побудовані у порожніх дуплянках. Тільки вовчок горішковий використав у гніздах запропонований антропогенний матеріал (найчастіше – червону нитку), а у гніздах миші жовтогорлої та вовчка сірого поодиноко траплялися випадкові антропогенні елементи.

У результаті порівняння груп будівельних матеріалів у гніздах дендрофільних гризунів, можна зарахувати фракції листяної, деревної та трав’яної груп до основних гніздових матеріалів, а тваринної, насінної, мохової та антропогенної груп – до додаткових. Серед усіх гніздових фракцій виділяємо 13 елементів, частки яких були найбільшими (>20 %) в межах кожної групи матеріалів. П’ять із них траплялися у гніздах усіх трьох досліджуваних видів: листя граба та дуба, гілочки, трава та пір’я горобиних птахів. Отже ми можемо говорити про стабільну преференцію деревних гризунів щодо цих матеріалів.

Масове заселення вовчком горішковим дуплянок відбувалося у травні, але преференцій щодо заселення ним гнізд певного виду птахів не виявлено, оскільки вибір дуплянки зумовлений присутністю чи відсутністю її на індивідуальній ділянці вовчка горішкового. Загалом він займав близько третини пташиних гнізд у межах кожного виду. Заселення дуплянок вовчком сірим також відбувається у травні, більшість (35,1 %) його гнізд зроблена у порожніх дуплянках. Оскільки заселення миші жовтогорлої дуплянок відбувалося переважно у літньо-осінній період, більшість її гнізд були зроблені на основі гнізд вовчка горішкового (33,3 %) та мухоловки білошийої (Ficedula albicollis Temminck) (22,9 %).

Аналізуючи усі вищенаведені дані можна стверджувати, що у виборі гніздобудівельного матеріалу дендрофільні гризуни проявляють високу пластичність і використовують найпоширеніші у біотопі матеріли. Вибір гніздобудівельних матеріалів залежить від їх численності та доступності, індивідуальних уподобань тварин. Також спостерігаємо залежність частоти використання певних типів матеріалів від структури гнізда, оскільки у гнізді вовчка горішкового захист від вологи та змін температури навколишнього середовища досягається шляхом багатошаровості структури, а у гніздах миші жовтогорлої та вовчка сірого – завдяки фізичним і механічним особливостям гніздових компонентів. Загалом можна відзначити подібність спектрів гніздобудівельних матеріалів дендрофільних гризунів і відмінність способів їх використання. Оскільки більшість гніздобудівельних фракцій прямо чи опосередковано пов’язана з деревами, можемо говорити про стабільний фабричний зв’язок між гризунами-дендрофілами та такими деревними породами як граб і дуб.

Zoocenosis — 2007
 Біорізноманіття та роль тварин в екосистемах: Матеріали ІV Міжнародної наукової конференції. – Дніпропетровськ: Вид-во ДНУ, 2007. – С. 482-484.