УДК 577.152.31:591.3:599.322.3

А. М. Андриевский, Ю. Н. Олейник

Одесский национальный университет, Одесса, Украина, andriev_scar@mail.ru

ONTOGENETIC ASPECTS OF CARBOXYLESTERASE DISTRIBUTION
IN TISSUES OF SPERMOPHILUS SUSLICUS

A. M. Andrievski, U. N. Oleinik

Odessa National University, Odessa, Ukraine, andriev_scar@mail.ru

Популяционная экология крапчатого суслика (Spermophilus suslicus (Guldenstaedt, 1770)) в северо-западном Причерноморье интенсивно изучается на протяжении почти сорока лет (Лобков, 1999). Получены данные о пространственном распределении особей, особенностях размножения на разных стадиях формирования колоний, изменении размерно-массовых показателей. Однако данные экологических исследований не обладают достаточной разрешающей способностью, необходимой для объяснения механизмов внутрипопуляци­онной дифференциации, развития и преобразования популяций во времени. И без данных генетико-биохимического исследования даже косвенными методами, например, изозимным анализом, здесь не обойтись.

В нашем исследовании исходным экспериментальным материалом служили следующие ткани и органы: головной мозг, цельная кровь, щитовидная железа, сердце, желудок, тонкий кишечник, печень, поджелудочная железа, половые железы (семенники, яичники), придатки семенника, плацента взрослых половозрелых и неполовозрелых самцов и самок в возрасте 14, 21 и 25 суток, а также особей позднего натального (плодного) периода. Всего исследовано 36 особей.

В работе использовали метод щелочного электрофореза в полиакриламидном геле для разделения белков кислой природы, к числу которых относится большинство эстераз животных. Путем проведения реакции одновременного азосочетания нафтолов с прочным синим идентифицировали молекулярные формы тканевых карбоксиэстераз. После электрофореза гелевые блоки сканировали, а затем обрабатывали с помощью компьютерной программы «АнаИС» (анализатор изображений спектров) для получения денситограмм.

Нами изучен молекулярный состав карбоксиэстераз в ряде органов и тканей крапчатого суслика на разных стадиях онтогенеза. Установлено наличие двух групп: α-фильных и β-фильных карбоксиэстераз. Выделены три группы карбоксиэстераз, различающиеся по коэффициенту относительной электрофоретической подвижности. Первая, самая быстро­подвижная группа оказалась наиболее вариабельной по количеству фракций ферментов.

Исходя из данных органно-тканевого распределения, экспрессии карбоксиэстераз у самцов и самок следует отметить отсутствие существенных различий по числу электрофоретически подвижных групп и диапазонов их активности. В то же время, экспрессия карбоксиэстераз в семенниках самцов имеет более высокие показатели, чем в яичниках самок, что, возможно, определяется физиологическими особенностями особей мужского пола в репродуктивный период. В этот период они едят немного, сильно худеют (Лобков, 1999). Соответственно и активность эстераз в пищеварительной системе у них меньше, чем у самок.

У самцов и самок имеются различия и по ширине электрофоретичекого спектра эстераз органов и тканей. В целом этот спектр у самцов более выражен по сравнению с самками.

Особенности органно-тканевого распределения α- и β-фильных карбоксиэстераз закладываются уже на поздних стадиях натального периода, когда в печени и головном мозге появляются в следовых количествах фракции исследуемых эстераз. Экспрессия эстераз в пищеварительной системе (желудок, кишечник, печень) в постнатальный период поступательно увеличивается к 21-м суткам развития, что соответствует динамике скорости роста массы тела и длины (Олейник, Лобков, 2003). К 25-м суткам как экспрессия эстераз, так и скорость роста тела суслят уменьшается.

В половой системе мы наблюдаем обратную картину: невысокая экспрессия ферментов на ранних этапах развития (эмбриональный и ранний постнатальный периоды) по достижению сусликами половозрелости существенно увеличивается. Поступательность в развитии роли эстераз в организме, если судить по числу групп электрофоретических фракций в половых органах, прерывается в возрасте 25 суток. На этом этапе в половых железах и придатках семенников обнаруживается только одна (третья) группа эстераз. На более ранних и более поздних этапах развития сусликов их число соответствует 2 и 3.

Карбоксиэстеразы головного мозга, начиная с плодного периода и до половозрелости, отличаются невысокой экспрессией. Наиболее разнообразен электрофоретический спекр эстераз в натальный (плодный) период. К 25-м суткам в головном мозге суслят наблюдается присутствие только одной (третьей) группы ферментов, которая зафиксирована на электрофореграммах головного мозга и у половозрелых особей. Наибольшее разнообразие и экспрессия исследуемых ферментов наблюдается в крови, печени, желудочно-кишечном тракте и половых железах. При этом обнаруживаются существенные различия в экспрессии карбоксилэстераз пищеварительной и половой систем в онтогенезе.

Дополнительные исследования в этих направлениях откроют путь к последующему использованию электрофоретических спектров карбоксиэстераз для определения степени внутрипопуляционной дифференциации населения крапчатого суслика, изучению механизмов формирования, развития и динамики поселений.

Zoocenosis — 2007
 Біорізноманіття та роль тварин в екосистемах: Матеріали ІV Міжнародної наукової конференції. – Дніпропетровськ: Вид-во ДНУ, 2007. – С. 459-460.

УДК 598.2:574.472

О. В. Шеломенцева

Лесосибирский педагогический институт филиал Сибирского федерального университета,
e-mail@ov_shelom.ru

PECULIARITIES OF THE SEASON ASPECTING
OF BIRD POPULATION IN THE TOWN OF LESOSIBIRSK

O. V. Shelomentseva

Lesosibirsk Pedagogical Institute of the Siberian Federal University, e-mail@ov_shelom.ru

В сообщении проанализированы материалы круглогодичных маршрутных учетов птиц, проведенных с двухнедельной повторностью по методике Ю. С. Равкина в г. Лесосибирск и его окрестностях с июля 2002 по июль 2005 года в четырех местообитаниях (таежных лесах, лесопарках, лугах-перелесках и на территории застройки). В каждом местообитании с двухнедельной повторностью пройдено в совокупности до 5 и более километров маршрутных учетов. Суммарная протяженность составила 2126,5 км. Всего зарегистрировано 137 видов птиц. Названия птиц проведены по Л. С. Степаняну.

Выяснение границ сезонных аспектов проведено с использованием классификации упорядоченных объектов. За меру сходства облика орнитокомплексов принят коэффициент Жаккара в модификации Р. Л. Наумова. Сначала для каждого местообитания в отдельности рассчитаны хронологически упорядоченные матрицы коэффициентов сходства 24 вариантов орнитокомплексов, населяющих этот выдел в течение года. Затем ряд коэффициентов без права перестановки последовательно делится на 2, 3 и т. д. классов таким образом, чтобы общность внутри классов была наибольшей, а сходство между ними наименьшим. По этой программе оценивается сходство не только между пробами соседних хронологических отрезков, но и каждой пробы со всеми остальными. При хронологической классификации поиск границ сезонных аспектов населения птиц проводился последовательно с числом классов от 2 до 10, таким образом, чтобы общность внутри классов была наибольшей, а сходство между ними наименьшим. При этом деление на классы продолжалось до выделения отдельной пробы и останавливалось на предыдущем.

Оценка внутригодовой динамики облика орнитокомплексов проведена по вышеуказанным матрицам сходства отдельно для каждого из четырех местообитаний по годам (всего 288 проб), затем выведены усредненные в каждом, а затем по совокупности, общие границы сезонных аспектов, наблюдаемые на территории города.

В таежных лесах выявлено семь сезонных аспектов, а в лесопарках, лугах-перелесках и на территории застройки – шесть. Причем все шесть периодов в разных биотопах имеют разную продолжительность. При анализе усредненных границ сезонов по биотопам определены средние сроки путем их сравнения в разные годы и проведены границы, приближающихся к «идеальному среднему» году по интенсивности и продолжительности изменений, происходящих с населением птиц наступления сезонов на территории города.

Формирование зимнего населения происходит раньше на территории лугов-перелесков и лесопарков – начало ноября. Становление зимнего населения на территории застроек и таежных лесов, как биотопов дольше сохраняющих тепло и позволяющих обеспечить корм и защиту птицам более длительный период времени, завершается ко второй половине ноября. По фенологическим показателям начало зимы определяется по выпавшему нетающему снегу, что совпадает с началом зимы на территории застроек и лесов – 15.11. Нами принято решение отметить начало периода этим сроком. По усредненным данным всех биотопов за три года этот период по сравнению с предыдущим, отличается уменьшением видового разнообразия почти в два раза (с 50 до 28) и сохранением плотности (1286 и 1151 особей/км²) и увеличением лидирующих видов с двух (большая синица, пестрый дятел) до пяти (полевой и домовой воробьи, буроголовой гаичка с сохранением прежних). Аспект характеризуется видовым составом, фиксированным во всех биотопах и присутствием только зимующих и кочующих птиц.

Зимние кочевки в лесопарках начинаются со второй половины декабря, в лесах – с середины января, в селитебном ландшафте – с начала февраля, на территории лугов-перелесков изменения сроков не отмечены. Это объясняется тем, что последняя территория не имеет достаточно корма для кочующих видов. Границу усреднили – 15.01. В этот период кардинальных изменений в плотности (1011 особей/км²), числа видов (27) и лидеров не наблюдается, лишь полевого воробья замещает сорока.

Весенний прилет до начала массового гнездования раньше и ярче всего (со второй половины марта) проявился на территории застроек и на лугах-перелесках, что связано с быстрым сходом снега на открытых пространствах, газонах, пустырях, пешеходных дорожках, что предоставляет достаточно корма для пролетных и прилетных видов. В лесах подобных изменений не наблюдалось. Границу определили на 15.03. Усредненные данные отличаются уменьшением плотности (в 1,6 раза – 628 особей/км²) и числа лидеров (до трех видов: большая синица, полевой воробей и буроголовая гаичка), увеличением числа видов (до 35).

Период гнездования на фоне прилета и пролета выделен на основе подвижек на лесных территориях: в лесопарках – с начала апреля, таежных лесах – позже на двухнедельный отрезок (со второй половины). Срок его начала усреднили на 15.04. Он характеризуется увеличением плотности в полтора раза, числа видов более чем в два раза, а количество лидеров уменьшилось до одного (зяблик).

Период относительного летнего постоянства дружно проявился на всех биотопах – 15.05. Период отличается продолжающимся увеличением плотности в 1,8 раза, числа видов – в 1,4 раза, при отсутствии лидеров.

Время наступления начала отлета, послегнездовых кочевок также совпало по всем биотопам – 15.07. Наблюдается небольшое уменьшение как плотности (с 1695 до 1561 осо­бей/км²), так и числа видов (с 106 до 94). Группу лидеров составили большая синица и буроголовая гаичка. Начало окончания пролета и предзимних кочевок выделено на основе процессов, происходящих на территории застройки и таежных лесов. В лесопарках и лугах-перелесках однозначно он не проявился. Его начало определили на 01.10. По средним суммарным показателям он отличается уменьшением видового разнообразия в два раза, плотность уменьшилась незначительно (с 1561 до 1286 особей/км²).

При анализе сезонных границ биотопов г. Лесосибирск выделяются как границы, совпадающие на протяжении трех или двух лет исследований, так и условно совпадающие, то есть со смещением – более ранним началом сезонных фаунистических изменений или их запозданием; число сезонных периодов в одном местообитании различно по годам и по своим границам совпадает не во все года; сроки прохождения границ сезонных периодов отличаются в смежных местообитаниях; несмотря на различия, сходство сезонной аспективности населения птиц застроек, парков, лесов и лугов-перелесков весьма значительно. Большинство выявленных в разных местообитаниях периодов совпадает по вызвавшим их причинам и почти совпадает по календарным срокам.

Это позволяет выделить и условно принять для всех местообитаний на территории города семь условно-принятых границ сезонных аспектов.

1. Период относительной зимней стабилизации (со средины ноября до средины января).

2. Период зимних кочевок (со средины января до средины марта).

3. Период начала прилета и пролета (со средины марта по средину апреля).

4. Период гнездования на фоне прилета и пролета (со средины апреля до средины мая).

5. Период относительного летнего постоянства (со средины мая по средину июля).

6. Период начала отлета, послегнездовых кочевок (со средины июля до конца сентября).

7. Период окончания пролета и предзимних кочевок (с первого октября до средины ноября).

Таким образом, в городе Лесосибирск и окрестностях сезонная аспективность сообществ птиц не соответствует традиционному делению года на четыре основные периода: зимний, весенний, летний и осенний. Такое же явление отмечено Е. С. Ракиным в Подмосковье, С. М. Цыбулиным в Новосибирске, Е. А. Беликовой в Бийске. В пределах городской территории установление весеннего аспекта населения птиц проходит в середине апреля, а летне-осеннего – в середине июля, что характерно для Среднего Урала в исследованиях С. Г. Ливанова, северной лесостепи Приобья – С. М. Цыбулина и Центрального Алтая – Е. Н. Бочкаревой.

По сравнению с другими городами южной тайги Средней Сибири город Лесосибирск отличается сильно вытянутой формой вдоль р. Енисей. Смена феносезонов наступает примерно в одни и те же сроки. Все это создает условия для изменения характера населения птиц в связи с природными явлениями.

Zoocenosis — 2007
 Біорізноманіття та роль тварин в екосистемах: Матеріали ІV Міжнародної наукової конференції. – Дніпропетровськ: Вид-во ДНУ, 2007. – С. 456-458.

УДК 598.2:504.05

С. А. Цветков

Казанский государственный университет, Казань, Российская Федерация, sa_zhvet@mail.ru

ANTHROPOGENIC FACTORS INFLUENCE ON BIRD COMMUNITY
IN SARALI AREA OF VOLZHSKO-KAMSKY BIOSPHERE RESERVE

S. A. Tzvetkov

Kazan State University, Kazan, Russia, sa_zhvet@mail.ru

Режим заповедности сокращает до минимума антропогенное воздействие на охраняемые экосистемы. Поскольку в Саралинском участке Волжско-Камского природного биосферного заповедника (ВКПБЗ) удается четко выделить воздействие антропогенной трансформации на примере отдельных факторов, данное обстоятельство представляет возможность подробного изучения их воздействия на зооценозы позвоночных животных. Рассмотрим воздействие основных антропогенных факторов: движения автотранспорта, близкого расположения кордона и села Атабаево, ЛЭП и Куйбышевского водохранилища на сообщество птиц.

Исследования проводились в весенне-летний период 1998, 2000–2006 гг. на пяти ключевых участках: 1) граница кв. 39–61 с Куйбышевским водохранилищем; 2) кв. 56–55–54, близкое расположения села Атабаево; 3) граница кв. 53/54/55 – 37/38/44, контрольные значения в отсутствие данных факторов; 4) кв. 30–28 – ЛЭП; 5) кв. 19/20 – 30/31 – шоссе. За период наблюдений проведено 25 учетов общей протяженностью 86,6 км. Учеты проводили по методике Е. С. Равкина и Н. Г. Челинцева (1990). Распределение птиц по экологическим комплексам и группам проводили по работе В. Г. Ивлиева (1991).

Данные анализировали, сопоставляя итоговую плотность населения птиц в четырех основных биотопах, представленных в каждом из пяти ключевых участков.

1. Липняк разнотравный С₂: 6Лп2Д1Б1С+Ос, подлесок и подрост средней густоты.

2. Осинник ясменниковый Д₂: 8Ос1Лп1Д, подлесок средней густоты 8Кл2Лп, 10 лет.

3. Осинник осоковый С₂: 7Ос2Б1Лп, подлесок и подрост редкие.

4. Березняк осоковый С₂: 7Б2Ос1С, единично Л, Д, подлесок и подрост редкие.

Из 57 видов на всех ключевых участках отмечены 7. Единично встречены балобан, чибис, вяхирь, завирушка лесная, королек желтоголовый, синица длиннохвостая, чайка серебристая. Доминирующими видами на всех ключевых участках являются ворона серая, горихвостка обыкновенная, зяблик и синица большая. На побережье Куйбышевского водохранилища доминируют крачка речная и трясогузка белая. Минимальная плотность характерна для хищников (луня полевого и могильника), а также удода и ворона черного.

Влияние каждого из рассматриваемых в отдельности антропогенных факторов достоверно отличается от других как по итоговой плотности (р = 0,013), так и по индексу Шеннона на четырех ключевых участках. Наибольшее количество видов птиц отмечено на границе биотопов – шоссе, а также на границе с Куйбышевским водохранилищем. При этом шоссе дает наибольший разброс между минимальным и максимальным значениями, а минимальные значения итоговой плотности соответствуют максимальным на контрольном участке (табл. 1). На всех ключевых участках преобладают представители семейства Paridae (Синицевые) – до 30,6 %. На контрольном участке они доминируют в равной степени с представителями семейства Fringillidae (Вьюрковые) – 23,0 и 21,3 % соответственно, а на ЛЭП – совместно с представителями семейства Turdidae (Дроздовые) – 30,6 и 26,7 % соответственно. На побережье Куйбышевского водохранилища также велико присутствие представителей семейства Motacillidae (Трясогузковые) – 10,6 %, а на контрольном участке, ЛЭП и шоссе – представителей семейства Sittidae (Поползневые) – до 11,4 %. Доля птиц из остальных семейств сравнительно невелика.

Таблица 1. Сообщества птиц на ключевых участках (по значениям медианы)
Саралинского участка Волжско-Камского природного биосферного заповедника

Наибольшие значения плотности, количества видов птиц, индексов Симпсона и Шеннона наблюдаются на побережье Куйбышевского водохранилища и на шоссе, что связано с наличием открытого пространства (до 25 м на шоссе) и проявлением «опушечного эффекта». Сопоставление биоразнообразия видов с использованием коэффициента сходства по Жаккару показало, что наибольшее сходство отмечается между побережьем Куйбышевского водохранилища и кордоном (33,3 %), а также между контрольным участком и шоссе (32,7 %). Наименьшее сходство в составе сообщества птиц наблюдается между ЛЭП и побережьем Куйбышевского водохранилища (20,4 %). Анализ распределения птиц по экологическим комплексам показывает ярко выраженное преобладание дендрофильного и эвритопного комплекса (табл. 2).

Таблица 2. Распределение птиц по экологическим комплексам на ключевых участках Саралинского участка Волжско-Камского природного биосферного заповедника

Вблизи Куйбышевского водохранилища четко прослеживается увеличение доли околоводных видов, а на открытых пространствах побережья водохранилища и шоссе – луго-полевых видов.

Распределение видов птиц по экологическим группам указывает на преобладание птиц, питающихся как в кронах деревьев, так и на стволах (табл. 3). Доля птиц, кормящихся на земле, невелика и лишь в небольшой степени превышает долю плотоядных птиц. На побережье Куйбышевского водохранилища (включая участки вблизи кордона и шоссе) отмечено довольно значительное присутствие околоводных птиц.

Таблица 3. Распределение птиц по экологическим группам на ключевых участках
Саралинского участка Волжско-Камского природного биосферного заповедника

Рассматривая влияние отдельного антропогенного фактора на примере шоссе, мы видим, что при сравнительно невысокой интенсивности движения автотранспорта частота гибели птиц среди всех групп позвоночных не превышает 11 % и приходится на долю мелких птиц, размером с воробья. Превышение значений по большинству показателей четырех ключевых участков над контрольным свидетельствует о том, что умеренное антропогенное воздействие способствует увеличению видового разнообразия и плотности сообщества птиц ВКГПЗ.

Zoocenosis — 2007
 Біорізноманіття та роль тварин в екосистемах: Матеріали ІV Міжнародної наукової конференції. – Дніпропетровськ: Вид-во ДНУ, 2007. – С. 454-456.

УДК 598.296.4:591.52

Й. В. Царик, Н. А. Пісулінська, І. В. Шидловський

Львівський національний університет ім. Івана Франка, Львів, Україна,
zoomus@franko.lviv.ua, n.pisulinska@gmail.com

PHENOLOGY OF REED BUNTING (EMBERIZA SCHOENICLUS)
IN WESTERN PART OF UKRAINE

J. V. Tsaryk, N. A. Pisulinska, I. V. Shydlovskyy

Ivan Franko National University of Lviv, Lviv, Ukraine

Для опису фенології вівсянки очеретяної (Emberiza schoeniclus Linnaeus, 1758) були використані всі доступні літературні дані та результати експедицій Західно-Української орнітологічної станції, проведені на заході України протягом 1988–2006 років. Дані щодо добової та денної динаміки прольоту птахів зібрані в орнітологічному заказнику «Чолгинський» протягом 1995–2006 років.

Відлов птахів у заказнику проводили «павутинними» сітками, які були розташовані в очеретяних заростях. За час роботи відловлено та закільцьовано 1126 особин вівсянок очеретяних. До опрацьованого матеріалу долучені дані візуальних спостережень з використанням біноклів БПЦ 10х50, TASCO 12×30 тощо.

Вівсянка очеретяна – гніздовий, перелітний і зрідка зимуючий на досліджуваній території птах. За нашими спостереженнями та за даними М. Воїственського та О. Кістяківського (1962), приліт даного виду проходить протягом першої половини березня, а іноді (у ранні весни) наприкінці лютого. В околицях Львова, за нашими даними, приліт виду відбувається у березні (найраніша дата спостереження – 01.03.2002 р.). В околицях Києва, за даними Войтенка (1965), ці птахи прилітають 22.03 (середня дата за 1923–1945 роки); найранішою датою спостереження є 7.03, а найпізнішою – 12.04).

До гніздування очеретяна вівсянка приступає у середині квітня – на початку травня, друга кладка з’являється на початку – в середині червня. За нашими даними, дата першої знахідки гнізда з пташенятами на території Чолгинського орнітологічного заказника – 04.05.2007 р., тобто кладка була відкладена у ІІІ декаді квітня. Для птахів цього виду, характерні другі та повторні кладки, які птахи відкладають наприкінці травня – на початку липня. Останні пташенята з другої чи повторної кладки можуть вилітати з гнізд приблизно на початку – у середині липня.

Осінній відліт птахів, головним чином, відбувається з початку серпня та триває до середини листопада. Окрім мігруючих птахів, у цей час, спостерігаються ще й кочівні та осілі, які можуть навіть зимувати на території заходу України (що спостерігається у теплі та м’які зими). Осінні міграції, як правило, починаються при настанні осінньої непогоди. За матеріалами К. Мічинського (1936, 1962), відліт виду проходить у жовтні – на початку листопада (13.10.1919, 9.10.1920, 27.10.1927, 5.11.1932, 18.10.1935). М. Воїственський та О. Кістяківський (1962) пишуть, що вівсянка очеретяна належить до видів, які відлітають на зимівлю одними з останніх із ряду горобцеподібних. Наші дані свідчать про те, що осіння міграція виду починається ще у серпні та триває аж до кінця листопада, іноді до перших чисел грудня. Більшість птахів починають міграцію після досягнення певного рівня енергетичних запасів (жиру). У цьому випадку фактори середовища діють як безпосередні стимули до здійснення міграції. Різкі зміни погодних умов, особливо зниження температури повітря нижче 0°С, може бути причиною відльоту та масових переміщень птахів із різною готовністю до прольоту. Несприятливі синоптичні процеси, зокрема дощі, можуть призупинити міграційний політ і викликати вимушену затримку птахів (Назаренко, Амонский, 1986).

Щоб вияснити співвідношення статей і віковий склад птахів у літньо-осінній міграційний період проведено аналіз даних відловів вівсянки очеретяної в Чолгинському заказнику. При порівнянні денної динаміки прольоту дорослих і ювенільних птахів не виявлено значних відмінностей у їх кількісному складі. Тому, вважаємо що дорослі та молоді особини летять разом у цей період часу. Порівнювали дані лише за серпень, оскільки в липні ще не спостерігається міграція цих птахів, а у вересні ми не проводили відлов.

Виявлена залежність інтенсивності прольоту птахів протягом серпня та протягом дня. Проте добова динаміка міграцій дорослих і ювенільних птахів, самок і самців вівсянки очеретяної істотно не відрізняється. У птахів спостерігаються два піки активності: перший пік близько 7⁰⁰, після чого йде різкий спад до 13⁰⁰; надалі до 17⁰⁰ кількість птахів більш-менш постійна та низька. Наступний підйом актиності спостерігається о 21⁰⁰. Отже, інтенсивність прольоту вівсянки очеретяної має два піки – зранку та ввечері. Такі результати можна пояснити тим, що нічні мігранти, до яких належить очеретяна вівсянка, опускаються на землю поповнити жирові запаси та ще деякий час продовжують свій рух (активність) ввечері. А зранку готові до подальшого прольоту птахи стартують із місць зупинки, чи, якщо вони ще не готові, активно розшукують корм.

Аналізуючи інтенсивність прольоту птахів протягом дня (погодинно) слід відзначити, що вона залежить від температури. У пору дня з високою температурою (переважно в обідні години) птахи у сітки не ловляться. Це пояснюється тим, що вони захищають себе від надмірної втрати енергії, спрямованої на охолодження тіла, яка не компенсується спожитим за цей час кормом. Крім того, осінні переміщення птахів залежать від ходу річного циклу, віку, фізіологічного стану птахів, їх енергетичних ресурсів, а також від екологічних параметрів середовища, що визначаються розвитком атмосферних процесів. Проте, стан кормових ресурсів у біотопах і їх доступність мають вирішальний вплив на сезонне розміщення птахів і тривалість їх перебування в регіоні.

Zoocenosis — 2007
 Біорізноманіття та роль тварин в екосистемах: Матеріали ІV Міжнародної наукової конференції. – Дніпропетровськ: Вид-во ДНУ, 2007. – С. 452-454.

УДК 591.521:(598.265.1+598.293.1)

М. М. Хорняк

Державний природознавчий музей НАН України, Львів, Україна, Львівський міський дитячий еколого-натуралістичний центр (ЛМДЕНЦ), Львів, Україна, mar3785@yandex.ru

TURTLEDOVE CONNECTION WITH THE COLONIES OF ROOKS
IN THE TERRITORY OF WESTERN UKRAINE

M. M. Khornyak

State Museum of Natural History of National Academy of Science of Ukraine,
Lviv Ecological-Naturalistic Center, Lviv, Ukraine, mar3785@yandex.ru

В умовах урболандшафтів горлиця садова (Streptopelia decaocto Frivaldszky, 1838) взаємодіє з багатьма видами тварин, які розповсюджені в населених пунктах західного регіону України. Одна з тенденцій садових горлиць, виявлених під час проведення обліків на заході Україні, – прив’язаність птахів до колоній граків (Corvus frugilegus Linnaeus, 1758).

Дослідження стану популяції садових горлиць західного регіону України проводили протягом 1997–2007 рр. у населених пунктах із різним ступенем антропогенного навантаження на території восьми областей: Львівської, Волинської, Закарпатської, Івано-Франківської, Рівненської, Тернопільської, Хмельницької та Чернівецької. При обліках використовували маршрутний метод Ю. С. Равкіна, а також картографічний метод обліку Л. Томялойця, згідно з яким достовірна чисельність садових горлиць може бути виявлена лише в результаті одного проходження по маршруту. Тенденція до локалізації садових горлиць у місцях розташування грачиних колоній виявлена у багатьох населених пунктах заходу України. Але найчіткіше вона проявляється в м. Новий Розділ Львівської області, де на площі 4 км² розташовано понад 10 колоній граків; поряд із кожною спостерігається суттєве зростання щільності горлиць порівняно з іншими районами міста.

У багатьох містах кількість граків істотно зросла протягом 2004–2006 рр., особливо в їх центральній частині (Золочів, Городок, Сокаль, Рогатин тощо). У м. Рогатин у травні 2005 р. велика колонія граків (понад 500 пар) розташовувалася на ясенах, що росли вздовж шосе за межею міста, і навколо них було лише 1–2 пари горлиць на території парку, а вже в наступному році на центральній площі Рогатина з’явилася невелика колонія, навколо якої одразу загніздилися три пари садових горлиць і, навіть, з’явилася ночівля в кронах ялин. У м. Золочев Львівської області протягом 2004–2006 рр. у центральній частині з’явилося 6 колоній граків розміром від 5–10 до 100 і більше особин; відповідно суттєво зросла чисельність садових горлиць (з 20–30 до 40–50 пар), причому основна частина (близько половини птахів) концентрувалася саме навколо грачиних колоній. У м. Городок Львівської області навесні 2005 р. у центральній частині граків не спостерігали, у сквері трималося лише три пари горлиць. Натомість у 2006 р. на площі налічувалося вже 20 грачиних гнізд і 5–6 пар горлиць, а в 2007 р. – понад 60 пар граків і більше 10 – садових горлиць.

Можна припустити, що внаслідок масового підрізання дерев і формування крони, яке мало місце в більшості населених пунктів заходу України протягом 2003–2005 рр., граки переселилися в центральні сквери. Очевидно, що їхня присутність забезпечує іншим птахам (у тому числі й горлицям) захист від хижаків, таких як яструб великий (Accipiter gentilis Linnaeus, 1758), кішка домашня (Felis catus dom.) тощо. Досить цікава ситуація склалася у вищезгаданому м. Городок Львівської області та Кам’янці-Подільському, де в колоніях граків гніздяться сови вухаті (Asio otus Linnaeus, 1758). У городоцькому центральному сквері, де в кронах ялин розташовано 60–70 гнізд граків, у травні 2007 р. спостерігали двох зльотків вухатої сови, які вільно переміщувалися по деревах поряд із граками та горлицями. Випадків антагонізму між цими видами не спостерігалося. Одного разу вухата сова та садова горлиця навіть знаходилися у сусідніх гніздах.

У Кам’янці-Подільському неподалік грачиної колонії спостерігали трьох зльотків вухатої сови, а також не менше трьох пар садових горлиць. Безпечні умови гніздування навколо грачиних колоній приваблюють садову горлицю до гніздування в нетипових для неї біотопах, зокрема у парках і лісопосадках. Поряд із граками оселяються й інші види птахів. Тенденція поселення садових горлиць поряд із колоніями граків прослідковується у багатьох населених пунктах (табл.). Її можна пояснити тим, що поряд із граками горлиці знаходяться у відносній безпеці від хижаків.

Таблиця. Зв’язок садової горлиці з колоніями граків на заході України

Zoocenosis — 2007
 Біорізноманіття та роль тварин в екосистемах: Матеріали ІV Міжнародної наукової конференції. – Дніпропетровськ: Вид-во ДНУ, 2007. – С. 451-452.

УДК 598.243.8:591.465.11

О. М. Федун, Т. М. Корнієнко

Чернігівський державний педагогічний університет, Чернігів, Україна, fedun_a@mail.ru

OOMORPHOLOGYCAL INDICES OF BLACK-HEADED GULL’S
(LARUS RIDIBUNDUS) POPULATIONS IN THE TERRITORY
OF CHERNIHIV SEWAGE DISPOSAL PLANT

A. N. Fedun, T. N. Kornienko

State Pedagogical University of Chernihiv, Chernihiv, Ukraine, fedun_a@mail.ru

Мінливість розмірів і форми яєць птахів може бути показником впливу на популяцію певних екологічних факторів, що діють у межах середовища існуваня у період гніздування (Венгеров, 2001). Для оцінки стану екосистем різного типу обрано один із найчисельніших видів, що заселяють територію промислових водойм – мартина звичайного (Larus ridibundus Linnaeus, 1766) (Дубровский, Титар 2006; Шокало, 1989). Дослідження колоній проводили потягом 2004–2007 років на території очисних споруд м. Чернігів. Характерною особливістю гніздування мартина звичайного на території очисних споруд є непостійність розміщення колоній, пов’язана з проведенням господарських робіт на території біоставків і мулонакопичувачів.

Метричні показники яєць знімали за допомогою штангенциркуля з точністю до 0,1 мм. Ми оцінювали характер поселень, динаміку кількісних показників яєць (лінійні розміри, об’єм, індекс подовженості). Розрахунки об’єму яєць та індексу подовженості проводили за загальновизнаними методиками. Динаміка ооморфологічних показників мартина звичайного на очисних спорудах свідчить про зміну умов гніздування птахів по роках (табл.).

Таблиця. Морфологічна характеристика яєць мартина звичайного
на очисних спорудах м. Чернігів

Показники 2005 року помітно відрізняються від 2004 і 2007 років, які у свою чергу мають високу подібність між собою. Це виражено у зменшенні середніх величин довжини, ширини та об’єму яєць. 2005 рік також характеризується найменшою кількістю повних кладок (43 %). У той же час у 2004 та 2007 роках зафіксовано відповідно 81 та 62 % повних кладок. У 2005 році відмічено найвищий показник коефіцієнта варіації для довжини, ширини та об’єму. Відмічені зміни метричних показників можна пов’язати з проведенням господарських робіт на території біоставків поблизу місця розташування колонії, що викликало відповідно нестійкий гідрологічний режим і режим кормодобування.

Позитивна кореляція між довжиною, шириною та об’ємом яєць, а також між довжиною та індексом подовженості спостерігається протягом усіх трьох років спостережень. Але кожний окремий рік має свої особливості. Для 2005 року характерна найбільша кількість кореляцій, високі показники якої (r > 0,65) характерні для довжини та ширини, довжини та об’єму, ширини та об’єму, довжини та індексу подовженості. У 2004 році кореляції відмічені між довжиною та індексом подовженості, шириною та об’ємом. У 2007 році корелювали довжина та об’єм, довжина та індекс подовженості, ширина та об’єм. Проведена статистична обробка свідчить про достовірність отриманих показників.

Таким чином, ооморфологічні показники знаходяться під значним впливом умов навколишнього середовища, важливим елементом яких є стабільність місць гніздування та відсутність антропогенного тиску у гніздовий період. Відсутність таких призводить до збільшення коефіцієнту варіації ооморфологічних показників яєць, зменшення кількості повних кладок і зменшення середніх значень метричних параметрів на території очисних споруд.

Zoocenosis — 2007
 Біорізноманіття та роль тварин в екосистемах: Матеріали ІV Міжнародної наукової конференції. – Дніпропетровськ: Вид-во ДНУ, 2007. – С. 449-450.

УДК 598.2:504.05

О. І. Станкевич

Закарпатська філія Київського славістичного університету,
Ужгород, Україна, ostankiewicz@yahoo.de

CITY AS A DETERMINANT OF URBANIZED BIRD COMMUNITIES

O. Stankiewicz

Transcarpathian Branch of Kyiv Slavistic University, Uzhgorod, Ukraine, ostankiewicz@yahoo.de

Специфічність міських умов спричинює певні особливості структури угруповань птахів, а також послаблює їхню стійкість і стабільність. Однак інтенсифікація процесів урбанізації та синурбізації птахів свідчать про те, що місто може бути сприятливим середовищем для перебування багатьох видів. Для аналізу цієї ситуації ми обрали по 7 заздалегідь відомих позитивних і негативних факторів урбанізованого середовища (таблиця) для того, щоб визначити їхній вплив на можливості існування птахів у місті.

Таблиця. Фактори урбанізованого середовища

Впливи обраних нами факторів міського середовища зумовлюють його певну якість, яка визначає можливості перебування у місті птахів.

Сприятливими умовами для існування птахів у населених пунктах вважаються достатня кількість кормів та місць для гніздівель, можливість успішного розмноження та відносна безпека. Дана публікація аналізує впливи на ці умови обраних нами факторів на прикладі міста Ужгород (для кожної групи по два варіанта):

1) втрата можливостей загніздитися – поява нових можливостей загніздитися;

2) зменшення кормових можливостей – збільшення кормових можливостей;

3) зменшення репродуктивного циклу – збільшення репродуктивного циклу;

4) збільшення смертності птахів – зменшення смертності птахів.

Певні конкретні умови можуть бути спричинені дією одразу декількох факторів. Наприклад, міський ландшафт може розглядатись як цілком комфортне місце для перебування багатьох видів птахів. Не останню роль у цій комфортності відіграє надмірна кількість кормів (трофічний фактор у розмноженні організмів відіграє чи не найважливішу роль) на типових антропогенних ділянках урбанізованого середовища – міських сміттє­звалищах, елеваторах, млинах, сміттєвих контейнерах тощо. Довкола цих штучно створених трофічних майданчиків зосереджуються птахи та звірі міста й околиць. Елеватори та млини приваблюють до себе всеїдних і зерноїдних тварин – голубів, горлиць, горобців, воронових і гризунів. На звалищах і смітниках годуються, окрім названих тварин, шпаки, а також домашні коти та собаки. Між цими тваринами, у свою чергу, утворюються своєрідні трофічні зв’язки, переважно за типом «хижак-жертва».

Зменшення тиску природних хижаків, наявність цілорічних кормів та нових гніздово-репродуктивних можливостей (в основному для скельних видів птахів та гризунів) у вигляді забудов, послаблення дії природного добору, зумовлюють надмірних ріст чисельності багатьох видів птахів і звірів. Все це створює особливо сприятливі умови для відносно легкого полювання іншим мешканцям міста – денним хижим птахам, совам, деяким вороновим, кунячим, кішкам і собакам. У такий спосіб у місті формується своєрідний комплекс тварин (функціональна група), який об’єднується специфічними трофічними зв’язками.

Суттєву роль у підгодівлі для фітофагів, особливо взимку, відіграють екзотичні насадження міст (їх в Ужгороді близько 80 %). Серед екзотичних насаджень міських алей, скверів і парків, як правило, переважають плодоносні та насіннєносні види. Вони приваблюють до себе численні зграї в’юркових (від 350 до 500 особин).

Штучні та природні водойми міста дають притулок багатьом водолюбним видам під час гніздування, взимку і, особливо, у період міграцій. Так, на штучних озерах і на річці у м. Ужгород під час прольотів щороку створюються групи птахів, представлених різними видами чапель, качок, мартинів. Регулярно на Ужі або на ставках зимують чаплеві, качкові, мартинові, пастушкові.

Розвинена транспортна мережа міста, великі площі асфальтового покриття та високий рівень витоптуваності площ, покритих рослинністю, зменшують репродуктивні можливості наземногніздних видів. Це також негативно впливає на ґрунтову фауну – мешканців лісової підстилки, що призводить до збіднення кормової бази багатьох видів птахів, які живляться безхребетними. Що стосується впливу забрудненого повітря і води на життєздатність птахів у містах, то прямих наслідків дії цих факторів ми не спостерігали.

Отже, аналіз впливу обраних факторів середовища на можливості існування птахів у місті свідчить, що в цілому міські умови є більше позитивними, аніж негативними. При цьому існує певна вибірковість: у цілому для міста протягом усіх сезонів року за характером живлення за кількістю видів переважають ентомофаги, поліфаги та фітофаги (у міру зменшення), а за чисельністю особин – поліфаги, фітофаги, ентомофаги (до того ж чисельність фітофагів зростає взимку, а ентомофагів – влітку); за характером гніздування за кількістю видів перші три місця займають приземно-чагарникові види, кронники та дуплогніздники, а за чисельністю – види, що гніздяться на будовах, у дуплах і кронники; ядро міської фауни якісно і кількісно складають лісостепові види. За кількістю видів друге місце посідають лісові, третє – водно-болотні види, а за чисельністю – скельні та лісові.

Місто – повноцінний, штучно створений людиною ландшафт, специфічність якого може розцінюватись як сприятливий фактор для перебування багатьох еврібіонтних видів птахів. Сукупність абіотичних компонентів міського середовища зумовлює характерні особливості структурно-функціональної організації орнітокомпоненту урбоекосистеми. У міських умовах перевагу отримують поліфаги та фітофаги, лісостепові та скельні види, які набули корисних пристосувань до урбосередовища. Вони досягають великої чисельності, займаючи більшу частину гніздового простору міста та включаючись у різні трофічні ланцюги. Ці види відіграють головну роль у функціонуванні угруповань птахів та підтриманні їхньої структурно-функціональної стійкості. Для видів, пов’язаних із лісовим, степовим або водно-болотяним типами ландшафтів, для птахів, що гніздяться на землі та багатьох хижих птахів місто непривабливе. Значимість цих видів у функціонуванні орнітоугруповань міста значно менша, оскільки їхня чисельність невелика. Проте наявність парків, лісопарків, міських водойм, що можуть служити так званими «рефугіумами» для цих видів птахів створює додаткові можливості для розвитку міської екосистеми та збагачення його біорізноманіття.

Zoocenosis — 2007
 Біорізноманіття та роль тварин в екосистемах: Матеріали ІV Міжнародної наукової конференції. – Дніпропетровськ: Вид-во ДНУ, 2007. – С. 447-449.

УДК 598.2:504.05 (477.8)

М. А. Сеник

Львівський національний університет ім. Івана Франка, Львів, Україна, zoomus@franko.lviv.ua

HABITAT DISTRIBUTION OF ORNITHOFAUNA
IN MEADOW ECOSYSTEMS OF WESTERN UKRAINE

M. А. Senyk

I. Franko National University of Lviv, Lviv, Ukraine, zoomus@franko.lviv.ua

Орнітонаселення лучних екосистем у межах західних областей України відзначається видовим багатством і різноманіттям утворених комплексів. Формування лучних орнітокомплексів відбувається під впливом абіотичних і біотичних факторів середовища (геоморфологічні умови, зволоження, тип рослинного покриву) та антропогенних впливів (випасання, сінокошення, рекреація тощо). Велике значення у формуванні орнітокомплексів має біотопічна різнорідність умов кожної окремої екосистеми, пов’язана з вищенаведеними факторами середовища та різною інтенсивністю впливу антропогенних чинників.

Під час проведених досліджень у межах 100 лучних екосистем західних регіонів України з’ясували, що залежно від типу рослинного покриву, наявності певних природніх і штучних об’єктів на території досліджених ділянок, видовий склад і чисельність птахів можуть суттєво відрізнятися. Найчіткіше за видовим складом і чисельністю гніздових видів птахів відрізняються такі біотопи або комплекси біотопів: 1) комплекс лучної трав’яної рослинності; 2) комплекс навколоводної рослинності; 3) комплекс чагарникової рослинності; 4) лісо-лучні екотони; 5) штучні насадження лінійного типу (алеї дерев уздовж доріг); 6) ділянки без рослинного покриву; 7) еродовані береги, яри та схили; 8) споруди.

Комплекс лучної трав’яної рослинності – це лучні угруповання, що розвиваються у різних екологічних умовах: від ксерофітних до гігрофітних, але найчастіше це мезофітні лучні травостої, що формуються на місці зведених лісів, на осушених і підсихаючих болотах, середньовисоких елементах рельєфу заплав (Григора-Соломаха, 2005). Такі угруповання найчастіше використовуються людиною для випасання худоби та сінокосіння. Луки, що інтенсивно використовуються, можуть мати сильно видозмінений видовий склад рослинного покриву (у бік синантропізації). Видовий склад населення та чисельність видів даного комплексу біотопів може варіювати залежно від локальних умов, однак сюди відносяться переважно види-наземногніздники, які тісно пов’язані з лучною рослинністю біоценотичними зв’язками. У даному комплексі переважають: жайворонок польовий (Alauda arvensis Linnaeus, 1758), плиска жовта (Motacilla flava Linnaeus, 1758), чикалка лучна (Saxicola rubetra Linnaeus, 1758), щеврик лучний (Anthus pratensis Linnaeus, 1758), чайка (Vanellus vanellus Linnaeus, 1758). Ці та інші види мають найрозвиненішу систему захисних адаптацій і найкраще пристосовані до гніздування на землі. Для більшості видів характерне маскувальне забарвлення яєць, для плисок і щевриків – розташування гнізд під маскуючим дашком із сухої рослинності.

Комплекс навколоводної рослинності – це угруповання, що виникають навколо природних (річок, озер) і штучних водойм (меліоративні канали, водосховища, риборозплідні ставки), що безпосередньо межують із луками. Вони різні за своєю структурою, характеризуються гідрофільними видами рослин. Найчастіше це очеретяні масиви, рогозово-лепешнякові та крупно-осокові угруповання. Часто береги водойм заростають різними видами верб у комплексі з трав’яною рослинністю. У таких біотопах найчастіше трапляються види, що прикріплюють свої гнізда до стебел очерету (очеретянки ставкова (Acrocephalus scirpactus Hermann, 1804) та велика (A. arundinaceus Linnaeus, 1758)) чи розміщують їх на осокових купинах (вівсянка очеретяна (Emberiza schoeniclus Linnaeus, 1758), очеретянка лучна (Acrocephalus schoenobaenus Linnaeus, 1758)) або наносах водної рослинності (погонич малий (Porzana parva Scopoli, 1769) і звичайний (P. porzana Linnaeus, 1766)). Доволі щільні невисокі верболози по берегах приваблюють деяких наземногніздників: вівчарика-ковалика (Phylloscopus collybita Vieillot, 1817) і весняного вівчарика (Ph. trochilus Linnaeus, 1758), соловейка східного (Luscinia luscinia Linnaeus, 1758). Середньовисокі верби поблизу води – гніздова стація ремеза (Remiz pendulinus Linnaeus, 1758).

Чагарниковий комплекс складають різні види чагарників і невисоких дерев, що ростуть безпосередньо на луці (верби (Salix spp.), глід (Crataegus spp.), шипшина собача (Roza canina L.), свидина кров’яна (Соrnus sanguinea L)), схилах і різноманітних підвищеннях (дамбах, горбках – ожина сиза (Rubus сaesius L.). На півдні дослідженої території серед остепнених лук ростуть також маслинка (Elaeagnus angustifolia L.) і терен (Prunus spinosa L.), а в Карпатському високогі’ї – гірськососнові та яловечникові угруповання (Mughetum myrtillosum, Mughetum calamagrostidosum, Juniperetum hylocomioso-murtillosum) (Малиновський, 1980).

Найхарактерніші види даного комплексу – коноплянка (Acanthis cannabina Linnaeus, 1758) та кропив’янка сіра (Sylvia communis Latham, 1787). Саме ці види, серед інших чагарникових птахів, можуть розташовувати свої гнізда на дуже малій висоті над землею. У деяких випадках вони використовують для розміщення гнізда не тільки низькі чагарники, а й трав’яні рослини з міцними стеблами. На невисоких і негустих чагарниках гніздо, найчастіше розташовується по центру, у розгалудженні гілок. У вищих і густіших чагарниках – по краю куща, де воно часто добре маскується травою та виткими рослинами (хміль (Humulus lupulus L.), підмаренник чіпкий (Galium aparine L.)). Поодинокі кущі та дерева на луці часто заселяють сорокопуд терновий (Lanius collurio Linnaeus, 1758) та сорока (Pica pica Linnaeus, 1758).

Лісо-лучні екотони – це перехідні системи зі специфічними особливостям едафотопу та кліматопу, які завдяки гетерогенності екологічних чинників представляють собою надзвичайно різноманітні за видовим складом біотичні комплекси (Царик, 2003). Багатоярусна структура екотону, сформована зовнішньою смугою лісу, чагарниками та ділянками травостою різної щільності та висоти, приваблює як типово лісових птахів, так і лучних, а також тих, гніздування яких пов’язане з наявністю елементів обох комплексів, зокрема щеврика лісового (Anthustrivialis Linnaeus, 1758), вівсянки звичайної (Emberizacitrinella Linnaeus, 1758), кропив’янки чорноголової (Sylviaatricapilla Linnaeus, 1758) та інших.

Штучні лінійні насадження відіграють роль буферної зони між автошляхами та луками. Сформовані переважно високостовбурними видами дерев (найчастіше тополями – Populusnigra L., P. alba L.), вони є оптимальним гніздовим біотопом для багатьох птахів, які використовують луки, зокрема пасовища, як головні кормові території (боривітер (Falcotinnunculus Linnaeus, 1758), грак (Corvusfrugilegus Linnaeus, 1758), шпак (Sturnusvulgaris Linnaeus, 1758)), щиглик (Cardueliscarduelis Linnaeus, 1758), зеленяк (Chlorischloris Linnaeus, 1758)).

Оголені ділянки ґрунту утворюються в місцях збоїв на пасовищах, особливо на берегах водойм, де проходить інтенсивний випас худоби, та внаслідок діяльності людини (вибирання торфу тощо). Тут може оселитися пісочник малий (Charadrius dubius Scopoli, 1786), чайка.

Еродовані елементи рельєфу виникають унаслідок діяльності річок. Іноді вони формуються під дією опадів на схилах. Кар’єри – штучні утворення, які нагадують ерозійні елементи рельєфу. Перелічені біотопи використовуються птахами-норниками, птахами, які гніздяться в земляних нішах і заглибленнях, не риючи нір, а також видами, що обирають для гніздування вже готові нори. До першої групи видів можна віднести берегову ластівку (Riparia riparia Linnaeus, 1758) та бджолоїдку (Merops apiaster Linnaeus, 1758), яка останніми роками все частіше гніздиться на Заході України. До другого – плиску білу (Motacilla alba Linnaeus, 1758), кам’янку звичайну (Oenanthe oenanthe Linnaeus, 1758), посмітюху (Galerida cristata). У Карпатах еродовані береги річок найчастіше використовують плиски біла та гірська (Motacilla cinerea Tunstall, 1771), а кам’янисті розсипи на високогір’ї – тинівка альпійська (Prunella collaris Scopoli, 1769). Третю групу можуть складати деякі види другої групи (наприклад кам’янка), до яких приєднується горобець польовий (Passer montanus Linnaeus, 1758).

Кам’яні споруди створені людиною та розташовані на межі чи посеред луки – оптимальна гніздові стації для плиски білої, горихвістки чорної (Phoenicurus ochruros S. G. Gmelin 1774), кам’янки звичайної. Сільськогосподарські будівлі різного типу – для ластівок сільської (Hirundo rustica Linnaeus, 1758) та міської (Delichon urbica Linnaeus, 1758). Високі металеві та бетонні споруди (вишки та стовпи ЛЕП, водонапірні вежі тощо) обирають для гніздування боривітер, галка (Corvus monedula Linnaeus, 1758), крук (Corvus corax Linnaeus, 1758).

Аналізуючи результати досліджень, можемо сказати, що до складу лучних екосистем входить велике різноманіття біотопів, які відрізняються за походженням (природним чи антропогенним), якістю та структурою (тип рослинного покриву, ярусність, мозаїчність угруповань тощо). Однак орнітонаселення кожного комплексу важко розглядати відділяючи його від інших комплексів, оскільки часто саме оточення гніздового біотопу визначає наявність виду. Наприклад, птахи, які гніздяться в одному біотопі можуть видобувати корм чи знаходити матеріал для гнізда в іншому. У цілому, з підвищенням біотопічної різноманітності екосистеми видове багатство її орнітонаселення зростає.

Zoocenosis — 2007
 Біорізноманіття та роль тварин в екосистемах: Матеріали ІV Міжнародної наукової конференції. – Дніпропетровськ: Вид-во ДНУ, 2007. – С. 445-447.

УДК 574.4:598.2:582.772.2

О. Л. Пономаренко

Дніпропетровський національний університет,
Дніпропетровськ, Україна, ponomar@mail.dsu.dp.ua

BIRDS AS AN ELEMENT
OF MAPLE (ACER CAMPESTRE) INDIVIDUAL CONSORTIA

O. L. Ponomarenko

Dnipropetrovsk National University, Dnipropetrovsk, Ukraine, ponomar@mail.dsu.dp.ua

Лісові екосистеми, особливо у степовій зоні України, мають високий рівень мозаїчності та багатства біогеоценозів. Одним з основних факторів, що визначають це багатство є різноманіття індивідуальних консорцій у складі цих біогеоценозів. Птахи є одним з активних елементів цих консорцій і на їх прикладі можна досліджувати основні особливості формування індивідуальних консорцій деревних порід. Вищенаведене підкреслює необхідність проведення досліджень у цьому напрямку. Клен польовий – щільнокронна порода, його розвиток має невисокі темпи. Він є породою другого ярусу. За даними дослідників ця порода дуже тіньовитривала, тому у степових лісах клен польовий є наймасовішою породою підліску. Вид представлений у дібровах Присамар’я деревними та чагарниковими формами. Завдяки своїй великій кількості у нижньому ярусі липово-ясеневої діброви клен польовий утворює цілі чагарникові зарості, які займають значну площу та утворюють досить специфічну мікростацію перебування птахів.

Матеріал цієї роботи зібрано протягом 1998–2005 рр. на екологічному профілі Присамарського міжнародного біосферного стаціонару ім. О. Л. Бельгарда у свіжих липово-ясеневих дібровах із зірочником. Як основний методичний прийом для вивчення консортивних зв’язків птахів використане хронометрування денного бюджету часу (DTB) птахів. Усього досліджувалися консортивні зв’язки птахів у 214 індивідуальних консорціях клена польового трьох вікових станів (віргінільного – v, молодого генеративного – g₁, зрілого та старого генеративного – g₂–g₃). Клен польовий – недовгоживуча порода, що відповідним чином впливає на формування консортивних зв’язків птахів із цією породою.

Консортивне угруповання птахів віргінільного клена не має великої кількості видів. Усього зафіксовано три види консортів. За цим показником дане угруповання мало відрізняється від інших деревних порід. Трофічна складова консорції віргінільного клена нараховує два види птахів: вівчарик жовтобровий (Phylloscopus sibilatrix Bechstein, 1793) і зяблик (Fringilla coelebs Linnaeus, 1758). Домінантом за бюджетом часу та облігатним консортом є перший вид.

Консортивне угруповання молодого генеративного клена польового значно відрізняється від попереднього варіанта консорції, виходить на якісно новий рівень розвитку. Усього у складі консорції зафіксовано 10 видів птахів. Бюджет маси зростає порівняно з віргінільним кленом у чотири рази. Трофічна складова консортивного орнітоугруповання клена у віці g₁ представлена зв’язками восьми видів консортів. Домінантом серед трофоконсортів є блакитна синиця (Parus caeruleus Linnaeus, 1758), субдомінантами – вільшанка (Erithacus rubecula Linnaeus, 1758), вівчарик-ковалик (Phylloscopus collybita Vieillot, 1817), жовтобровий вівчарик. Усі ці види, крім вівчарика-ковалика, є характерними мешканцями нижнього та середнього ярусу липово-ясеневих дібров.

Консортивне угруповання зрілого та старого генеративного клена за деякими показниками поступається попередньому варіанту консорції. Усього в консортивному угрупованні птахів клена g₂–g₃ зафіксовано 9 видів птахів. Загальний бюджет часу на один екземпляр автотрофа незначним чином переважає такий молодого генеративного клена. Бюджет маси трофічних зв’язків перевищує такий у клена g₁ усього лише в 1,8 раза. Таким чином, молодий генеративний клен грає значнішу роль у формуванні середовища, ніж зрілий та старий генеративний. На основі цього можна зробити висновок, що завдяки порівняно невеликій тривалості життя ця порода реалізує свій потенціал, як ядро консорції, у віці g₁. Трофічна складова консорції зрілого та старого генеративного клена характеризується участю 8 видів птахів. Домінантом серед трофоконсортів є повзик (Sitta europaea Linnaeus, 1758), субдомінантами – велика синиця (Parus major Linnaeus, 1758) та зяблик. Топічна складова консортивного угруповання птахів характеризується участю лише 4 видів.

Таким чином консорція клена польового протягом його онтогенезу сягає максимального розвитку на молодій генеративній стадії, на відміну, наприклад, від дуба звичайного. При цьому у пік свого онтогенезу клен виконує роль досить активного середовищеутворювача для птахів нижнього та середнього ярусу, типових представників орнітофауни липово-ясеневої діброви. У цьому випадку клен відіграє роль своєрідної бази для корінного орнітонаселення липово-ясеневої діброви. Особливості онтогенезу клена польового (висока насіннева продуктивність, порівняно мала тривалість життєвого циклу) призводять до того, що птахи досить рано формують систему консортивних зв’язків із кленом польовим.

Zoocenosis — 2007
 Біорізноманіття та роль тварин в екосистемах: Матеріали ІV Міжнародної наукової конференції. – Дніпропетровськ: Вид-во ДНУ, 2007. – С. 444-445.

УДК 598.2

Н. М. Оловянникова

Заповедник «Байкал-Ленский», Иркутск, Российская Федерация, olegberlov@narod.ru

SUMMER ORNIS OF BAIKAL HIGH MOUNTAIN RIDGE

N. M. Olovyannikova

State Nature Reserve «Bairalo-Lenskiy», Irkutsk, Russia, olegberlov@narod.ru

Сбор материала проводили на территории Байкало-Ленского заповедника. В июле 2006 г. на территории заповедника впервые обследовано высокогорье Байкальского хребта (западный макросклон) в районе верховьев р. Правой Киренги. Местность здесь горно-таежная, труднодоступная. Преобладающие абсолютные высоты гор 1100–1700 м. Гребни Байкальского хребта, обращенные на восток во многих местах представлены острыми скалистыми вершинами, а западные склоны хребта, наоборот, спускаются плавными широкими уступами. С высоты 1000–1200 м горы безлесны. В горах существует выраженная вертикальная зональность, присутствуют в основном три пояса: лесной, подгольцовый, гольцовый. Нашими исследованиями охвачены частично гольцы, подгольцовый пояс, верхняя часть лесного пояса и долина р. Правая Киренга с ее многочисленными притоками в пределах горно-лесного пояса. Суммарная длинна маршрутов составила более 150 км. Полученные данные существенно расширяют представление о современном состоянии орнитофауны Байкальского хребта.

Верхнюю часть хребта (выше 1500–1600 м) занимает гольцовый пояс. Гольцовый пояс в районе исследований, представлен очень слабо, распространен фрагментарно по наиболее высоким вершинам хребта. В растительном покрове гольцов преобладают сухие лишайниковые тундры, а на самом верху – щебнистые и каменистые.

На участках горных тундр в гнездовой период отмечено всего пять видов птиц: белая куропатка (Lagopus lagopus L.), тундряная куропатка (Lagopus mutus L.), горный конек (Antus spinoletta L.), рогатый жаворонок (Eremophila alpestris L.), альпийская завирушка (Prunella collaris Scop.). Кроме этого в солнечные дни можно наблюдать хищников (беркута (Aquila chrysaetus L.), тетеревятника (Accipiter gentiles L.) и перепелятника (A. nisus L.)), которые парили над тундрой в восходящих потоках воздуха.

На высотах 1200–1500 м располагается подгольцовый пояс. Большую часть территории этого пояса занимают заросли кедрового стланика, образующие несколько растительных ассоциаций: мертвопокровную, лишайниковую, зеленомощную и др. По площади преобладают кедровостланники лишайниковые и моховолишайниковые, приуроченные преимущественно к относительно пологим склонам. Второе место среди подгольцовых кустарников занимает березка Миттендорфа. Ее сообщества с лишайниковым покровом формируются в долинах, седловинах и на пологих склонах; реже встречаются ассоциации с травяным покровом около ручьев. В верхней части подгольцового пояса, на границе тундры и пустоши, встречаются заросли золотистого рододендрона и круглолистной березки. Много каменных россыпей – курумов. Горно-луговая растительность представлена очень слабо. Небольшие альпийско-субальпийские лужайки расположены вдоль ручьев в днищах каров и цирков, где с подветренной стороны образуются медленно тающие забои снега.

В подгольцовье маршрутами охвачены почти все характерные для этого пояса биотопы, всего здесь зарегистрировано 29 видов птиц из них гнездятся: горный конек, белая и тундряная куропатка, рогатый жаворонок, краснобрюхая горихвостка (Phoenicurus erythrogaster Guld.), альпийская завирушка, сибирская завирушка (Prunella motanella Pall.), обыкновенная чечевица (Carpodacus erythrinus Pall.), соловей красношейка (Luscinia calliope L.), обыкновенная кукушка (Cuculus canorus L.), таловка (Phylloscopus borealis Blas.), бурая пеночка (Ph. fuscatus Pall.), горная трясогузка (Motacilla cinerea Tunsst.), белая трясогузка (M. alba L.), полярная овсянка (Emberiza pallasi Cab.), варакушка (Luscinia svecica L.), щур (Penicola enucleator L.), беркут. Кроме этого были отмечены обыкновенный (Loxia curvirostra L.) и белокрылый клесты (L. leucoptera Gm.), кедровка (Nucifraga caryocatactes L.), свиристель (Bombycilla garrulous L.), краснозобый дрозд (Turdus ruficollis Pall.), горлица (Streptopelia orientalis Lath.), поползнь (Sitta europaea L.), ворон (Corvus corax L.); из хищных птиц – тетеревятник, перепелятник, канюк (Buteo buteo L.).

Лесной пояс западного макросклона занимает высоты ниже 1200–1300 м. Верхняя часть лесного пояса (горно-лесной), где выпадает 1100–1300 мм осадков, на горных склонах представлена кедрово-пихтовыми лесами и почти чистыми кедровниками. В долинах рек и ручьев формируются ленточные ельники с примесью кедра, пихты и др. Кедрово-пихтовые леса, западного макросклона в основном с чернично-баданово-зеленомошным покровом, занимающим здесь склоны всех экспозиций и моренные отложения на днищах троговых долин. Сомкнутость крон от 0,4 до 0,8. В верхних частях склонов преобладает пихта, а в нижних – кедр. На пониженных участках, тяготеющих к ключам, развиваются кедрово-пихтовые, пихтово-кедровые и пихтово-елово-кедровые леса с разнотравным и крупнотравным покровом. Сомкнутость крон 0,6–0,8. Подрост редкий (из кедра, ели и пихты). Подлесок редкий (из кустов черной и красной смородины, жимолости, рябины).

В горно-лесном поясе обследованы наиболее характерные темнохвойные леса. На гнездовье здесь отмечено 33 вида птиц: обыкновенная кукушка, глухая кукушка (Cuculus saturatus (Blyh.), пятнистый конек (Antus hodgsoni Rich.), горлица, щур, сибирская горихвостка (Phoenicurus auroreus Pall.), кедровка, синий соловей (Luscinia cyane Pall.), свиристель, обыкновенный и белокрылый клесты, краснозобый дрозд, поползень, буроголовая гаичка (Parus montanus Bald.), чиж (Spinus spinus L.), корольковая пеночка (Phylloscopus hroregulus (Pall.)), зеленая пеночка (Ph. trochiloides Sund.), длиннохвостая синица (Aegithalos caudatus L.), московка (Parus ater L.), малая мухоловка (Fiscedula parva Bechst.), вьюрок (Fringilla montifringilla L.), желтоголовый королек (Regulus regulus Regulus), серый снегирь (Pyrrhula cineracea Cab.), кукша (Perisoreus infaustus L.), ворон, пестрый дятел (Dendrocopus major L.), трехпалый дятел (Picoides tridactylus L.), желна (Driocopus martius L.), беркут, тетеревятник, перепелятник, канюк.

По ключам и в поймах небольших рек, впадающих в Правую Киренгу, и в пойме Правой Киренги обычны заросли ивы и ерника в комплексе с крупнотравными лугами с редко стоящими елями, на террасах по буграм встречаются пустошные луга, местами вплотную к берегу подступает темнохвойный лес. В пойменных биотопах отмечено 28 видов птиц, из них гнездятся перевозчик (Actitis hypoleucos L.), оляпка (Cinclus cinclus L.), белая и горная трясогузки, обыкновенная чечевица, бурая пеночка, полярная овсянка, краснозобый дрозд, чиж, малая мухоловка, пятнистый конек, сибирская горихвостка, свиристель, трехпалый дятел, поползень, буроголовая гаичка, кроме этого были встречены кукушки обыкновенная и глухая, корольковая пеночка, длиннохвостая синица, юрок, кукша, московка, тетеревятник, канюк, ворон, кедровка, горлица.

Таким образом, в пределах обследованной территории, удалось установить, что летняя авифауна включает не менее 47 видов птиц, а ярко выраженный высокогорный характер ландшафта определяет пространственную структуру орнитонаселения.

Zoocenosis — 2007
 Біорізноманіття та роль тварин в екосистемах: Матеріали ІV Міжнародної наукової конференції. – Дніпропетровськ: Вид-во ДНУ, 2007. – С. 442-443.