УДК 597.2/5:577(262.5)

И. И. Дорохова
Институт биологии южных морей НАН Украины, Севастополь, Украина

I. I. Dorohova
Institute of Biology of the Southern Seas, Sevastopol, Ukraine

Эффективными маркерами состояния популяций гидробионтов являются иммунологические, антиоксидантные, а также некоторые показатели белкового обмена. Активность аминотрасфераз не только характеризует состояние сердечной мышцы и печени, но и отражает их важную роль в процессе созревания гонад. Изучение влияния пола на биохимические показатели помогает лучше понять ответные реакции организма на действие неблагоприятных условий с учетом гормонального статуса, выявить устойчивость самок и самцов к стрессовому воздействию. В связи с этим целью настоящего исследования является установление половых особенностей активности аминотрасфераз в печени некоторых видов черноморских рыб.

Материалом служила печень черноморских рыб: черноморской ставриды Trachurus mediterraneus ponticus (Aleev), султанки Mullus barbatus ponticus (Essipov), морского ерша Scorpaena porcus Linnaeus, cпикары Spicara flexuosa Linnaeus. Рыб отлавливали в бухтах г. Севастополя и подвергали стандартному биологическому анализу. Печень извлекали и готовили гомогенат на холоду. Активность ферментов определяли по методу Райтмана-Френкеля с помощью стандартных наборов «Филисит» (Украина). Содержание белка в пробах определяли методом Лоури. Коэффициент де Ритиса рассчитывался как отношение активности АсАт к АлАт. Статистический анализ проводили с использованием t-критерия Стьюдента.

Активность аминотрасфераз в печени некоторых видов не зависит от пола (морской ерш, ставрида), имеет несколько более высокие значения у самок спикары по сравнению с самцами. Достоверные отличия уровня активности АлАт и АсАт выявлены только у султанки: у самцов активность ферментов выше чем у самок. Коэффициент де Ритиса в печени самок и самцов морского ерша практически одинаков, у ставриды и спикары показатель выше у самок, а у султанки – у самцов (табл. 1).

Таблица 1. Активность аминотрасфераз в печени черноморских рыб
в зависимости от пола (мкмоль/час·мг, М ± m)

Примечание: * – достоверно по сравнению с самцами (p < 0,05); в знаменателе указаны значения для самок, в числителе – для самцов.

Анализ половых различий показал, что (как и для АОФ) активность аминотрасфераз в крови и печени черноморских рыб не имеет четко определенной зависимости: в одном случае активность ферментов выше у самок, в другом – у самцов, а у большинства – отсутствуют достоверные отличия. Подобная неоднородность результатов подтверждается работами других авторов. В крови линя Tinca tinca половых отличий не установлено, однако отмечен несколько более высокий уровень активности АсАт у самцов (Svoboda et al., 2001). В крови куринского осетра Acipencer persicus иная ситуация: достоверных половых отличий нет, но у самок активность аминотрасфераз выше (Yuosefisn et al., 2011).

Не установлено половых отличий активности аминотрасфераз в печени, мышцах и жабрах золотой тиляпии (Nassr-Allah et al., 2007), в крови радужной форели (Yuosefisn et al., 2010). С другой стороны, в крови севрюги показаны половые отличия для АсАт, а для АлАт они не установлены (Shahsavani et al., 2010).

Связь аминотрасфераз печени и гонад, по-видимому, является древней. У родственника предков всех хордовых – ланцетника – АлАт присутствует только в печеночном дивертикулуме и гонадах и отсутствует в мышцах и других тканях, в которых обнаруживается у других хордовых, в том числе и у рыб. АлАт, как и вителлогенин, синтезируется в печени и потом транспортируется в гонады, где участвует в их созревании (Li-Min Lun et al., 2006). Роль аминотрасфераз в развитии гонад показана и для рыб. В семенниках кеты активность ферментов была в 1,6–2,0 раза выше, чем в яичниках: развитие яичников в период морского нагула данного вида близко к завершению вителлогенеза, в то время как семенники характеризуются началом активного сперматогенеза, в котором отмечают интенсивные процессы переаминирования (Самсонова, 2002).

Таким образом, активность аминотрасфераз печени у исследуемых рыб мало зависит от половой принадлежности, в связи с чем данный показатель можно использовать для оценки состояния печени и сердечной мышцы без учета пола в мониторинговых исследованиях.

Zoocenosis — 2013
Біорізноманіття та роль тварин в екосистемах: Матеріали VІІ Міжнародної наукової конфе ренції. – Дніпропетровськ: Адверта, 2013. – С. 90-91.

УДК 597.55:546.36(476.2)

А. В. Гулаков
Гомельский государственный университет им. Франциска Скорины, Гомель, Беларусь

A. V. Gulakov
Francisk Skorina Gomel State University, Gomel, Belarus

Развитие ядерной энергетики на современном этапе неизбежно приводит к увеличению объема твердых и жидких радиоактивных отходов, росту масштабов поступления радио¬нуклидов в различные типы водоемов. Авария на Чернобыльской АЭС является крупнейшей ядерной катастрофой ХХ века. В отличие от глобальных выпадений радионуклидов, чернобыльские выпадения отличались достаточно высокими локальными уровнями. Неравномерный характер выбросов радионуклидов из поврежденного реактора, сложная траектория движения воздушных масс, выпадения атмосферных осадков привели к формированию пятнистого загрязнения территорий. В долгосрочной перспективе радио-экологическая значимость аварии на Чернобыльской АЭС в значительной мере определяется загрязнением территории радионуклидами ¹³⁷Cs и ⁹⁰Sr. Проведение данных исследований очевидно, так как в результате катастрофы на Чернобыльской АЭС значительному загрязнению искусственными, биологически значимыми радионуклидами подверглось большое число внутренних водоемов Беларуси, Украины и России, имеющих, в том числе, и рыбохозяйственное значение.

Основной целью данной работы являлось проведение анализа содержания радионуклидов ¹³⁷Cs и ⁹⁰Sr в организме наиболее распространенных видов хищных рыб, обитающих на территории Гомельской области Республики Беларусь после аварии на Чернобыльской АЭС.

Анализ полученных данных, показал, что наиболее высокое накопление ¹³⁷Cs наблюдалось в организме хищных рыб. Содержание ¹³⁷Cs в мышечной ткани щуки ( Esox lucius L. ) колебалось от 2,2 до 8,1 кБк/кг, среднее значение – 5,1 ± 0,4 кБк/кг. Для другого представителя наиболее распространенного вида хищных рыб окуня ( Perсa fluviatilis L. ) концентрация ¹³⁷Cs в мышечной ткани в среднем составляла 3, 0 ±0,2 кБк/кг и находилась в пределах от 0,9 до 5,6 кБк/кг.

По литературным данным также наблюдается большее накопление ¹³⁷Cs в мышечной ткани хищных рыб, так как они занимают в водоемах более высокий трофический уровень. В организме хищных рыб (щука, окунь) количество ¹³⁷Cs обычно выше, потому, что они используют в качестве корма рыб с высоким содержанием ¹³⁷Cs, равномерно распределенного в организме и доступного для усвоения в желудочно-кишечном тракте.

Нами также определено содержание ⁹⁰Sr в скелете отловленной рыбы. Данный радионуклид, как известно, накапливается в костной ткани позвоночных животных. Наибольшая удельная активность ⁹⁰Sr в скелете рыбы, отловленной в зоне отчуждения, характерна для щуки (3,0 кБк/кг), в то время как скелет окуня накапливал ⁹⁰Sr почти в четыре раза меньше (0,8 кБк/кг).

Проведенный анализ радиоактивного загрязнения пресноводной ихтиофауны показал, что существует зависимость между содержанием радионуклидов в организме рыб и плотностью радиоактивного загрязнения биогеоценоза. Рыба, выловленная в водоемах, расположенных на территории зоны отселения, имела содержание основных дозообразующих радионуклидов в 6–10 раз ниже, чем обитающая в водоемах, расположенных на территории с высоким уровнем радиоактивного загрязнения. Причем наибольшие различия в содержании изотопов характерны для хищных видов рыб. Удельная активность ¹³⁷Cs в мышечной ткани рыб, выловленных в водоемах зоны отселения, находилась в пределах от 0,2 ± 0,03 у окуня до 0,8 ± 0,04 кБк/кг у щуки.

Наибольшее накопление ⁹⁰Sr в скелете рыб, выловленных в водоемах зоны отселения, характерно для щуки (0,09 ± 0,01 кБк/кг), у окуня содержание радионуклида в костной ткани было в два раза ниже (0,04 ± 0,02 кБк/кг). Аккумуляция ⁹⁰Sr в мышечной ткани исследуемых рыб находилась примерно на одном уровне (9,0–33,0 Бк/кг), при более низких его концентрациях (2,7–4,0 Бк/кг) у рыб, выловленных в водоемах, расположенных на территории с плотностью радиоактивного загрязнения до 37,0 кБк/м².

Исследования, проведенные в различных водоемах после катастрофы на Чернобыльской АЭС, выявили следующую закономерность. У некоторых видов рыб существует зависимость содержания ¹³⁷Cs и ⁹⁰Sr от возраста рыб (массы, размера). Этому явлению было дано наименование «размерный эффект». Нами исследовано содержание радионуклидов ¹³⁷Cs и ⁹⁰Sr в организме щуки в зависимости от массы и размера рыбы. У крупных экземпляров щуки отмечено более высокое содержание ¹³⁷Cs в мышечной ткани и ⁹⁰Sr в скелете, особенно хорошо выраженное в водоемах, расположенных на территории зоны отчуждения. Содержание ¹³⁷Cs в мышечной ткани щуки массой 4,0–5,0 кг было в два раза выше, чем у рыб массой 2,0–2,5 кг (1,4 ± 0,18 и 0,7 ± 0,09 кБк/кг соответственно). Наименее ¹³⁷Cs загрязнен организм рыбы, массой около 1,0–1,8 кг (0,2 ± 0,01 кБк/кг). Содержание ¹³⁷Cs в скелете щуки изменялось в пределах от 0,40 ± 0,02 кБк/кг у более крупных экземпляров до 0,14 ± 0,01 кБк/кг у рыб более мелких размеров. Аналогичная тенденция наблюдалась и при накоплении ¹³⁷Cs в печени выловленной щуки. Содержание радионуклида в печени крупных щук составляло 0,62 ± 0,21 кБк/кг, а у рыб, массой около 1,0–1,8 кг, накопление ¹³⁷Cs было в пределах 0,02 ± 0,01 кБк/кг. Щуки, массой 2,0–2,5 кг, имели концентрацию изотопа в печени 0,47 ± 0,05 кБк/кг.

Подобная картина наблюдалась и в содержании ⁹⁰Sr в скелете щуки. Наиболее высокие концентрации радиостронция характерны для рыб большей массы и естественно возраста. Удельная активность ⁹⁰Sr в скелете выловленной рыбы изменялась от 0,40 ± 0,07 кБк/кг у рыб, массой 1,0–1,8 кг, до 2,80 ± 0,21 кБк/кг у щук, массой 4,5–5,0 кг (различалась в 7 раз). Накопление ⁹⁰Sr в скелете щук массой 2,0–2,5 кг составило 0,57 ± 0,05 кБк/кг.

На территориях Гомельской области с различной плотностью радиоактивного загрязнения существует ряд факторов, влияющих на накопление радионуклидов ¹³⁷Cs и ⁹⁰Sr пресноводными рыбами. У рыб, обитающих в водоемах, расположенных в зоне отчуждения, содержание радионуклидов в мышечной ткани во много раз выше предельно допустимых значений: содержание 137Cs в мышечной ткани щуки в среднем составило 5,1 ± 0,4 кБк/кг, а у окуня – 3,0 ± 0,2 кБк/кг. Рыба, выловленная в водоемах, расположенных на территории зоны отселения, имела содержание основных дозообразующих радионуклидов в 6–10 раз ниже, чем обитающая в водоемах, расположенных на территории с высоким уровнем радиоактивного загрязнения. Причем наибольшие различия в содержании изотопов характерны для хищных видов рыб. Содержание ¹³⁷Cs в мышечной ткани хищных рыб щуки и окуня, отловленных в водоемах с низким уровнем радиоактивного загрязнения, в среднем в 45–50 раз ниже, чем у рыб зоны отчуждения и в 2–8 раз ниже, чем у рыб водоемов зоны отселения. Аккумуляция ⁹⁰Sr в мышечной ткани исследуемых рыб (хищные, мирные) находилась примерно на одном уровне и составляла 9,0–33,0 Бк/кг, при более низких его концентрациях (2,7 – 4,0 Бк/кг) у рыб, выловленных в водоемах, расположенных на территории с плотностью радиоактивного загрязнения до 37,0 кБк/м².

Таким образом, что накопление радионуклидов в организме хищных рыб выше, чем у мирных и имеет зависимость от возраста рыб. У крупных хищных рыб, особенно щуки, отмечено более высокое содержание радионуклидов по сравнению с молодыми особями.

Zoocenosis — 2013
Біорізноманіття та роль тварин в екосистемах: Матеріали VІІ Міжнародної наукової конфе ренції. – Дніпропетровськ: Адверта, 2013. – С. 88-89.

УДК 502:799.11

Г. Л. Гончаров
Харьковский национальный университет им. В. Н. Каразина, Харьков, Украина

G. L. Goncharov
V. N. Karazin Kharkоv National University, Kharkov, Ukraine

В современных условиях Украины любительское и спортивное рыболовство оказывает ключевое влияние на состав, численность и половозрастную структуру рыбного населения рек и пресноводных водоемов (Новицький та ін., 2002; Кузьменко, Спесивий, 2008; Максименко, 2011). Мы далеки от утверждения, что это влияние априори негативно, но подтвердить или опровергнуть такое утверждение в большинстве случаев невозможно вследствие отсутствия адекватных статистических данных касательно любительских уловов на водных объектах общего пользования.

Проблема в том, что организованная, государственная либо общественная, система учета выловленной рыболовами-любителями рыбы в стране отсутствует как таковая. Хотя в базовом Законе Украины «О животном мире» и предусмотрен государственный учет животных, учет объемов их добычи и даже ведение кадастра животного мира, на сферу любительского и спортивного рыболовства эти требования пока еще не распространились. Логичным было бы предположить, что такой учет должен осуществляться структурами Государственного агентства рыбного хозяйства, но современное состояние его территориальных органов не оставляет надежды на изменения в этом вопросе в ближайшей перспективе.

В этом плане существование в Украине сети объектов природно-заповедного фонда, имеющих штатных сотрудников, могло бы способствовать выяснению реальных объемов и структуры уловов хоть и на ограниченных территориях, зато во всех регионах. Ведь соответствующим законодательством среди основных задач таких объектов предусмотрены организация систематических наблюдений за состоянием природных комплексов и объектов, проведение комплексных исследований с целью разработки научных основ их сохранения и эффективного использования. На сегодняшний день в Украине насчитывается 4 биосферных заповедника, 19 природных заповедников и 47 национальных природных парков, и их территорию в ближайшем будущем необходимо увеличивать в разы до достижения средних по странам Евросоюза показателей заповедности (15 % общей территории страны). Любительское же рыболовство запрещено только на территориях самих природных заповедников и заповедных зон биосферных заповедников и национальных природных парков. В остальных подконтрольных администрациям объектов ПЗФ зонах такой вид рыболовства возможен и должен как минимум статистически учитываться. На территориях заказников такая работа должна организовываться сотрудниками расположенных в регионе объектов ПЗФ более высокого ранга. Однако на самом деле любительское рыболовство и на охраняемых природных территориях проводится в рамках общего использования природных ресурсов, то есть без всякого учета. Оказание услуг по организации любительского рыболовства внесено в перечень видов услуг, которые могут предоставляться национальными парками на платной основе, то речь идет о стимулировании развития любительского рыболовства на охраняемых природных территориях при фактическом отсутствии системы учета воздействия такой деятельности на охраняемые природные комплексы.

С целью оценить масштабы проблемы нами предпринята попытка определить степень воздействия рыбаков-любителей на рыбное население двух национальных парков, созданных в Харьковской области и имеющих на своей территории значительные по размерам используемые рыболовами-любителями водные объекты. В основу методики исследования положены маршрутные учеты, с лодки либо пешие, вдоль прибрежной полосы, опросы рыболовов, осмотр их уловов. Материал собирали на протяжении 2010–2013 гг.

На территории НПП «Гомольшанские леса» практически вся акватория водных объектов в той или иной степени подвержена рыболовной нагрузке (0,77 человек на 1 км учетного маршрута в среднем за год). По предварительной оценке, рыболовами-любителями из водных объектов НПП изымается ежегодно около 1860 кг рыбы 9–12 видов, главным образом без соблюдения требований касательно минимальных разрешенных для вылова размеров добычи и суточной нормы вылова. Основными объектами лова являются окунь, плотва, щука, густера, красноперка, лещ, сом, серебристый карась и линь. Массовая доля других видов несущественна. В среднем за год каждые сутки в парке занимаются рыбной ловлей 10,8 человек (от 3 человек в будний день в декабре–марте до 21 человека в выходной день в апреле-ноябре, с периодом весеннего запрета включительно). Среднегодовой улов на человека в cутки составляет 0,47 кг.

В общую статистику включены и данные о подводной охоте. Русловой участок реки Северский Донец в пределах парка является весьма удобным и традиционным местом ее проведения. Трофеи подводных охотников учесть намного труднее. Тем не менее, по нашим данным, по сравнению с традиционной рыбной ловлей, в среднем на человека приходится гораздо больший вес добытой рыбы (3,1 кг) при более ограниченном видовом составе. При этом в трофеях подводных охотников намного выше процент судака и голавля. Подводная охота ведется практически круглогодично, при этом на зимовальных ямах может быть весьма продуктивной. В целом же подводными охотниками добывается до 10% общего вылова за год.

Водные объекты НПП «Двуречанский» посещает существенно меньше рыболовов (в среднем 0,03 чел./км маршрута), но и средний улов здесь более увесистый (1,1 кг). Здесь также отмечены и случаи подводной охоты, несмотря на в среднем гораздо меньшую прозрачность воды в реке Оскол. Интересным является факт, что 88 % респондентов считают любительское рыболовство на территориях природно-заповедного фонда способом отдыха, не имеющим ничего общего с удовлетворением материальных потребностей, но в то же время лишь несколько человек заявили о том, что практикуют выпуск улова обратно в воду, тогда как улов подавляющего большинства в конечном итоге используется как пищевой продукт.

Zoocenosis — 2013
Біорізноманіття та роль тварин в екосистемах: Матеріали VІІ Міжнародної наукової конфе ренції. – Дніпропетровськ: Адверта, 2013. – С. 86-87.

УДК 597:574.2

Д. Л. Бондарев, В. М. Кочет
Природний заповідник Дніпровсько-Орільський, Дніпропетровськ, Україна

D. L. Bоndarev,V. N. Коchеt
Natural Reserve «Dniprovs’ko-Oril’s’ky», Dnipropetrovsk, Ukraine

На сучасному етапі функціонування Дніпровське (Запорізьке) водосховище загалом і окремі його ділянки продовжують випробовувати комплексний вплив трансформуючих факторів. Одним із пріоритетних абіотичних факторів є активізація руслових процесів, особливо це стосується його верхньої ділянки де розташовано природний заповідник «Дніпровсько-Орільський», створений у 1990 році. За час, що минув із моменту його створення, суттєві обсяги піщаних мас, які переміщуються при коливаннях гідрологічного режиму почали формувати нові острови, відмілини, піщані пробки в гирлових ділянках приток і заток. Природно, що указані процеси масштабно (якщо не вирішально) впливають на зміни гідрологічного режиму безпосередньо акваторій заповідника, який є невід’ємною частиною Дніпровського водосховища. Унаслідок цієї діяльності останніми роками спостерігається значне погіршення гідрологічного режиму заплавних акваторій заповідника. Це, у першу чергу, пов’язано з процесами замулювання та обміління як на суміжних до заповідника акваторіях так і, безпосередньо, на окремих ділянках, що входять до його складу. У результаті цього значно зменшився загальний обсяг водообміну у заплавних водоймах заповідника, що спричинило процес прогресуючого заростання зазначеної акваторії жорсткою повітряно-водною рослинністю, а також призвело до накопичення значного обсягу піщаних наносів у пригирлових ділянках заплавних водойм і на окремих ділянках русла Дніпра в межах заповідника.

Особлива цінність акваторій Дніпровсько-Орільського природного заповідника також полягає у первинній наявності всіх типів нерестових і нагульних угідь більшості риб Дніпровського водосховища. Слід зазначити, що саме унікальність і визначна роль заплавних озерних екосистем у збереженні біорізноманіття регіону були одним з основних аргументів при створенні заповідника. Через розвиток вищезазначених процесів, дані угіддя поступово деградують, а гідроекосистема заповідника втрачає свою загальноекологічну цінність. Деградаційні процеси зачепили практично всіх групи тварин. На фоні тотального заростання вищою водною рослинністю відбувається подальше зниження водообміну та перетворення озерних плавневих систем на болотні.

Про розвиток указаних процесів свідчать дані про стан угрупувань риб прибережної зони акваторій заповідника (найпродуктивнішої зони акваторій). Відбувається зростання загальної ролі функціонально малоцінних видів риб у формуванні прибережних іхтіоценозів. Особливо це стосується заплавних водойм, де на окремих ділянках доля функціонально небезпечного виду гірчака, що є головним трофічним конкурентом молоді більшості видів риб, досягає 65–85 % загальної чисельності риб. Останніми роками спостерігається поступове зниження долі цьогорічок у прибережній зоні (усереднено до 14 % загальної кількості у даний час і до 30 % у дозаповідний період). На окремих ділянках заповідника сучасні показники чисельності цьогорічок не перевищують 5 % сумарної чисельності риб. Такий стан прибережних угрупувань риб свідчить про несприятливі умови для відтворення так нагулу молоді більшості видів риб, які склалися на акваторії заплави заповідника останніми роками.

Усі деградаційні процеси у відновленні риб заповідника обумовлюється перекриттям пригирлових ділянок заплавних водойм піщаними косами, які погіршують водообмін у них і сприяють замуленню та значному заростанню жорсткою повітряно-водною рослинністю проток між ними. Ці негативні тенденції можуть привести до значного скорочення як чисельних параметрів видів риб, що відносяться до ресурсних категорій, так і біотопів, придатних для існування більшості реофільних видів риб у межах заповідника. Як наслідок – деградація існуючого іхтіоценозу та природних комплексів заплави заповідника взагалі.

Окремо слід зазначити, що процеси замулення, заростання вищою водною рослинністю мають незворотній характер, вектор їх розвитку спрямований на перетворення озерних систем на болотяні, які з усіх типів акваторій мають найнижчий рівень біологічного різноманіття, їх роль у розвитку функціонально значимих видів гідробіонтів (у першу чергу – риб) мінімальна (здебільшого взагалі відсутня). У межах цих деградованих акваторій відбува¬єтсья тотальний розвиток функціонально загрозливих видів риб (гірчак та ін.). Ці риби знищують безхребетних гідробіонтів, ікру інших видів риб.

У межах прируслових водойм упродовж останніх 9 років на досліджуваній ділянці не реєструються деякі цінні в екологічному та ресурсному аспекті види риб, які були встановлені попередніми дослідженнями: стерлядь, оселедець чорноморсько-азовський, ялець звичайний, пічкур звичайний, чехоня, берш. Порівняно з періодом 1997–2004 рр. у прибережній зоні не встановлено молоді цінного ресурсного виду – судака. Функціонально загрозливий вид – гірчак продовжує займати домінантне положення, його усереднена багаторічна частка становить 27 % загальної чисельності риб.

Разом із цим, у стані іхтіоценозу руслової частини заповідника останніми роками, відзначаються деякі одиничні позитивні ознаки: зареєстровано цінні як у ресурсному так і екологічному аспектах риби: сом звичайний, бичок пуголовочок Браунера, бичок пуголовок зірчастий, синець. На окремих ділянках підвищується чисельність молоді фонового ресурсного виду Дніпровського водосховища – плітки, реєструється молодь інших ресурсно-цінних видів. Отримані дані не дозволяють однозначно трактувати загальний стан іхтіофауни прируслової частини заповідника. Можливо причина певного поліпшення стану угруповань риб руслової частини, полягає у позитивному ефекті від гідромеханізованих робіт із розчистки фарватеру Дніпра на суміжних до заповідника акваторіях. Указане явище призвело до збільшення швидкості течії і, відповідно, часткового промивання акваторії. У результаті відбулася певна оптимізація умов мешкання деяких видів риб, збільшення чисельності їх перших поколінь.

Тенденції до подальшої напруженості стану іхтіоценозу руслової частини продовжують зберігатися. У результаті замулення гирлових ділянок проток, які поєднують руслову частину акваторій заповідника з іншими відбувається поступове погіршання умов існування риб у всіх типах озер, особливо прируслових і притерасних. Це призводить до зниження ролі акваторій заповідника як основного нерестового та нагульного центру іхтіофауни верхньої ділянки Дніпровського водосховища та резервату для генофонду цінних в екологічному аспекті видів. Для відновлення гідрологічного режиму заплавних водойм заповідника необхідне проведення комплексу гідротехнічних робіт, спрямованих на розчистку акваторії заповідника від існуючих донних наносів. Відновлення вихідних умов існування природних комплексів шляхом відновлення гідрологічного режиму дозволяється відповідно до статті 16 Закону України «Про природно-заповідний фонд» та пункту 4.2 «Положення про природний заповідник «Дніпровсько-Орільський», яке було розроблено та затверджено відповідно до чинного законодавства.

Досвід проведення гідромеханізованих робіт у межах різних акваторій Дніпропетровської області свідчить про те, що такі заходи мають відчутний позитивний ефект, але тільки при диференційованому підході до процесу розчистки у кожній окремій гідросистемі. Стан компонентів гідробіоти прируслових акваторій заповідника свідчить про те, що процеси замулення, заростання вищою водною рослинністю зачепили практично всі гирлові ділянки проток і суміжні озера. Тому позитивного ефекту можна досягти при проведенні робіт у комплексі. Видалення донних відкладень потребує вся смуга руслової частини заповідника. Заходи з вилучення донних відкладень на окремих, не поєднаних один з одним акваторіях невеликої площі не призведуть до відновлення вихідних умов існування компонентів гідроекосистеми заповідника і риб, у тому числі.

Zoocenosis — 2013
Біорізноманіття та роль тварин в екосистемах: Матеріали VІІ Міжнародної наукової конфе ренції. – Дніпропетровськ: Адверта, 2013. – С. 84-86.

УДК 597.2/.5:591.5

Ю. П. Бобильов, О. О. Христов
Дніпропетровський національний університет ім. Олеся Гончара, Дніпропетровськ, Україна

Y. P. Bobylyov, О. О. Кhrіstov
Oles’ Honchar Dnipropetrovsk NationalUniversity, Dnipropetrovsk, Ukraine

Дніпровське водосховище за тривалістю та потужністю дії комплексу антропогенних чинників і рівнем трансформації посідає одне з перших місць в Україні. За період дослід-ження (2007–2011 р.) вивчені чисельність і біомаса молоді риб прибережних угруповань Дніпровського водосховища на ділянці надходження промислових стоків ВАТ «Дніпроваж-маш» і в умовно чистій зоні.

Протягом усієї історії Дніпропетровськ формувався та розвивався як місце зосеред-ження базових галузей важкої промисловості (металургійної, машинобудівної, хімічної) і вже майже століття зберігає визнання центру чорної металургії. У переліку заходів щодо вдосконалення системи локального моніторингу антропогенного впливу на водні об’єкти Дніпропетровської області (2009–2012 роки) особливе місце займає ділянка скиду стічних вод ВАТ «Дніпроважмаш». Основна продукція підприємства – устаткування та металоконструкції металургійних підприємств, електростанцій. Металургійне виробництво включає виготов¬лення виробів із чавуна, сталі, сплавів на основі міді, цинку та алюмінію. Скиди неочищених стічних вод ВАТ «Дніпроважмаш» складають 289 тис. м³. Джерелами водопостачання технічною водою для задоволення виробничих і господарсько-питних потреб заводу слугує водовід технічної води ВАТ «Дніпропетровський трубний завод» через насосну станцію Євраз-ДМЗ ім. Петровського та мережі Дніпропетровського водоканалу – вода питної якості згідно договору подається по двом водоводам.

Використання води у системах оборотного водопостачання підприємства складає 90,2 % загального водоспоживання. Господарсько-побутові та, частково, виробничі стічні води крізь дві насосні станції («Східна» та «Західна») скидаються на біологічні очисні споруди центральної станції аерації. За промислово-зливовою каналізацією до р. Дніпро відводиться поверхневий стік із території підприємства, а також промислові стічні води, частина яких проходить попереднє очищення на локальних очисних спорудах. Виробничі стічні води разом із поверхневим стоком відводяться по зливовій каналізації. Скидання зворотних вод ВАТ «Дніпроважмаш» здійснюється по балці «Сухий яр» у Західний струмок і далі у Дніпровське водосховище.

За дослідний період (2007–2011) не зареєстровано перевищень ГДК за такими речови¬нами: нітрати, сульфати, хлориди. Їх значення несуттєво коливаються за роками та складають у середньому для нітратів 0,05 ГДК, для сульфатів – 0,36 ГДК, для хлоридів – 0,10 ГДК. За рештою речовин спостерігаються систематичні перевищення гранично допустимих значень. У окремі роки досліджень перевищення за кожною речовиною склали:
– у 2007 році: азот амонійний (2,7 ГДК), БСК5 (3,8 ГДК), завислі речовини (26,2 ГДК), нафтопродукти (10,2 ГДК), нітрити (4,6 ГДК), фосфати (5,3 ГДК), залізо загальне (4,0 ГДК), мідь (20,0 ГДК);
– у 2008 році: азот амонійний (1,1 ГДК), БСК5 (4,3 ГДК), завислі речовини (26,2 ГДК), нафтопродукти (17,2 ГДК), нітрити (2,9 ГДК), фосфати (3,0 ГДК), залізо загальне (2,7 ГДК), цинк (7,0 ГДК), алюміній (2,3 ГДК), мідь (12,0 ГДК);
– у 2009 році: азот амонійний (2,5 ГДК), БСК5 (5,0 ГДК), завислі речовини (30,4 ГДК), нафтопродукти (10,4 ГДК), нітрити (22,6 ГДК), фосфати (2,8 ГДК), залізо загальне (3,5 ГДК), цинк (4,5 ГДК), алюміній (4,9 ГДК), мідь (37,8 ГДК);
– у 2010 році: азот амонійний (1,6 ГДК), БСК5 (2,1 ГДК), завислі речовини (20,6 ГДК), нафтопродукти (8,3 ГДК), нітрити (3,5 ГДК), фосфати (2,9 ГДК), залізо загальне (3,3 ГДК), цинк (1,2 ГДК), мідь (23,5 ГДК);
– у 2011 році: азот амонійний (2,2 ГДК), БСК5 (2,8 ГДК), завислі речовини (28,8 ГДК), нафтопродукти (7,2 ГДК), нітрити (4,4 ГДК), фосфати (3,0 ГДК), залізо загальне (2,8 ГДК), цинк (1,2 ГДК), алюміній (1,5 ГДК), мідь (18,0 ГДК).
Таким чином, найменше перевищення складає 1,1 ГДК (азот амонійний), найбільше – 37,8 ГДК (мідь). Найзначніші перевищення спостерігаються за такими речовинами: завислі речовини (20,6–30,4 ГДК), нафтопродукти (7,2–17,2 ГДК), нітрити (2,9–22,6 ГДК), мідь (12,0–37,8 ГДК), цинк (до 7,0 ГДК).

Щодо маси скидання забруднюючих речовин у р. Дніпро, її загальна динаміка відпо-відає об’ємам річної витрати води, за масою скидання розбіг мінімального та максимального значень становить 264,4 тис. м³. За розрахованим значенням комбінаторного індексу забрудненості вода р. Дніпро на ділянці надходження забруднених стоків ВАТ «Дніпроважмаш» належить до розряду «в» четвертого класу якості води і за комплексом досліджуваних інгредієнтів характеризується як «дуже брудна». Перевищення ГДК на дослід¬жуваній ділянці спостерігається за 11 інгредієнтами хімічного складу води з 14 визначених показників. Для більшості інгредієнтів протягом досліджуваного періоду характерна стійка забрудненість, що підтверджується найбільшими значеннями приватних оціночних балів за повторюваністю (Sai = 4). Відповідно до класифікації води за повторюваністю випадків забрудненості, це значення характеризується як «характерна» забрудненість води.

За азотом амонійним, нітратами, сульфатами та хлоридами не спостерігається забруднення. Для азоту амонійного та АПАР характерний низький рівень забрудненості води (значення приватних оціночних балів відповідно – 2,00 та 1,00). За БСК5, нітритами, фосфатами, залізом загальним, цинком і алюмінієм має місце середній рівень забрудненості (приватні оціночні бали відповідно – 2,45, 2,95, 2,42, 2,41, 2,44 та 2,36). Для завислих речовин, нафтопродуктів і міді характерний високий рівень забрудненості (приватні оціночні бали відповідно – 3,66, 3,27 і 3,55).

Найбільшу частку у загальну оцінку ступеня забрудненості води вносять завислі речовини, нафтопродукти, нітрити та мідь. Узагальнені оціночні бали цих інгредієнтів складають 14,64, 13,08, 11,80 і 14,20 відповідно, що відносить їх до критичних показників забрудненості води, на які потрібно звернути особливу увагу при плануванні та здійсненні водоохоронних заходів.

Ступінь забрудненості води р. Дніпро у зоні надходження забруднених стоків ВАТ «Дніпроважмаш» протягом 2007–2011 років характеризується як «дуже брудна», що зумовлено порушенням існуючих нормативів за 10 інгредієнтами. Особливо виділяються своїм високим забруднювальним ефектом чотири показники хімічного складу води: завислі речовини, нафтопродукти, нітрити та мідь. За кожним із них у роки дослідження спостерігається характерна забрудненість високого рівня.

Прибережні угруповання риб – чутливі індикатори стану як усього іхтіоценозу, так і окремих популяцій. За чисельними параметрами щорічних генерацій визначається не тільки реалізація відтворювального циклу, а й умови нагулу даної когорти (Христов, 2007).

Кількість і якість молоді слугує більшою мірою, ніж кількість ікри, індикатором стану запасів усього стада даного виду риб. Велика кількість добре зростаючої молоді забезпечує більшу кількість дорослих риб і при цьому риб із добрим темпом зростання, оскільки ріст молоді в перші роки сприятливо впливає на зростання риби в наступні часи.

На базі отриманих даних про стан молоді риб прибережних угруповань Дніпровського водосховища з акваторії різної приуроченості до районів скиду стічних вод ВАТ «Дніпроважмаш» встановлена залежність між рівнем забруднення та біологічними показниками вищої ланки гідробіоценозу – риб, виявлено ступінь деструктивного впливу на іхтіоценоз стічних вод металургійного підприємства на сучасному етапі.

Чисельність молоді риб прибережних угруповань коливається в межах 114,0–1637,5 екз./100 м², що є відносно малим показником і свідчить про загальні несприятливі умови відтворення (Христов, 2007). У складі молоді ресурсних видів домінують еврибіонти – плітка, краснопірка та карась сріблястий. Із непромислових видів численні гірчак, бичок пісочник і бичок кругляк, які не мають господарської цінності, є трофічними конкурентами молоді. Крім того, вони живляться ікрою та личинками промислових видів риб.

З усіх видів, що зареєстровані в межах Дніпровського водосховища (53), на ділянці надходження промислових стоків ВАТ «Дніпроважмаш» зареєстровано 19. Домінуючим видом є плітка. Також численні гірчак, краснопірка та верховодка. Трофічна структура угруповань цієї зони характеризується значною спрощеністю. Переважають види-еврибіонти, найпристосованіші до умов існування у несприятливих умовах.

Збільшення рівня домінування одного виду – негативний фактор. Чим структурно простіша та менш врівноважена екосистема, тим нижче її здатність до самоочищення, що в остаточному підсумку відбивається на якості води Дніпровського водосховища. В умовно чистій зоні водосховища зареєстровано 17 видів. Відсутні лин, щука, атерина, окунь. З’являються щипавка та бичок мартовик. Домінують гірчак, плітка та бичок пісочник. Численні карась і бичок кругляк.

Зміни чисельності молоді риб прибережних угруповань на різних ділянках водосхо-вища протягом років дослідження демонструють, що найбільші показники зареєстровані у 2009 році у зоні впливу стічних вод ВАТ «Дніпроважмаш», у той час, як в умовно чистій зоні чисельність менша у 3,3 раза (1680 и 510 екз./100 м²), 2008 рік характеризується приблизно однаковою порівняно невеликою чисельністю на обох ділянках водосховища. У 2010 році спостерігаються найбільші показники чисельності для умовно чистої зони. У 2011 році чисельність чистої зони значно перевищує показники зони стоків.

Аналогічне дослідження змін показників іхтіомаси демонструє приблизно однакові значення біомаси молоді риб у зоні стоків та в умовно чистій зоні для 2008, 2010 і 2011 років (310–460 г/100 м²). Загальні найменші показники спостерігаються у 2008 році. Для 2009 року значення іхтіомаси на різних ділянках водосховища мають розподіл, подібний тому, що спостерігається для чисельності – значення для зони впливу забруднених стоків перевищують такі значення для умовно чистої зони у 3,4 раза (590 та 170 г/100 м²). Найбільші значення іхтіомаси для умовно чистої ділянки водосховища спостерігаються, як і для чисельності, у 2010 році. Дослідження чисельності та біомаси молоді риб прибережних угруповань Дніпровського водосховища протягом чотирьох років дають змогу встановити залежність між цими показниками та рівнем забруднення акваторії промисловими стоками ВАТ «Дніпроважмаш».

Порівняння загальних концентрацій і обсягів скидання забруднюючих речовин у стічних водах ВАТ «Дніпроважмаш» із відповідно чисельністю та біомасою молоді риб прибережних угруповань за роки досліджень виявляє пряму залежність між цими показниками. Розраховані коефіцієнти кореляції для цих значень підтверджують сильний позитивний зв’язок між наведеними параметрами. Для концентрації забруднюючих речовин і чисельності молоді риб коефіцієнт кореляції дорівнює 0,62 (коефіцієнт детермінації R = 38,4 %), для маси забруднюючих речовин та іхтіомаси – 0,92 (R = 84,6 %). У зоні впливу стічних вод переважають промислові види – їх частка складає 76 %, малоцінні промислові – 8 %, непромислові – 16 %. Для умовно чистої зони цей показник промислових видів втричі менший (25 %), малоцінні промислові – 4 %, непромислові – 71 %.

Таким чином, скидання стічних вод металургійних підприємств у акваторію Дніпровського водосховища значно впливає на біологічні показники молоді риб прибережних угруповань. На ділянці надходження забруднених стоків ВАТ «Дніпроважмаш» чисельність та біомаса молоді риб тим більша, чим значніші показники забруднення води. Видовий склад забрудненої зони багатший, домінує молодь промислових видів риб. Але їх угруповання трофічно спрощені та нестабільні.

Zoocenosis — 2013
Біорізноманіття та роль тварин в екосистемах: Матеріали VІІ Міжнародної наукової конфе ренції. – Дніпропетровськ: Адверта, 2013. – С. 81-84.

УДК 597:543.393

Т. О. Берсан*, Ю. М. Ситник**
*Інститут рибного господарства НААН України, Київ, Україна
**Інститут гідробіології НАН України, Київ, Україна

T. Bersan*, Y. Sytnik**
*Institute of fisheries of NAAS of Ukraine, Kyiv, Ukraine
**Institute of Hydrobiology of NASU, Kyiv, Ukraine

Територію України поділяють на чотири основні зони аквакультури (рибництва) та рибопродуктивності по регіонах. Домінуюча зона – Зона Полісся. Вона охоплює Волинську, Рівненську, більшу частину Житомирської, північні райони Київської, Чернігівської, Сумської та Львівської областей, а також Хмельницьку та Тернопільську області.

Однією з причин забруднення водойм і джерел водопостачання є хімізація сільського господарства. Найбільшу небезпеку становить забруднення води солями важких металів, пестицидами та нітратами. Стійкість пестицидів порівнюють із радіонуклідами та оцінюють також за періодом напіврозпаду (час, за який концентрація пестицидів зменшується удвічі).

Пестициди – забруднювальні речовини, які свідомо вноситься людиною до навколишнього середовища, та є одним із найнебезпечніших забруднювачів довкілля. Пестициди, нафтопродукти, поверхнево-активні речовини, фосфати, мінеральні добрива, важкі метали, окиси азоту, сірки, вуглецю належать до небезпечних речовин антропогенного походження, що надходять у навколишнє середовище, поряд із промисловими відходами. Обсяг цих біологічно активних і часто високотоксичних для людини та тварин речовин нині повільно зменшується або не зменшується взагалі. Переважна більшість пестицидів не розчинна у воді. У водойми вони надходять із поверхневими та ґрунтовими стоками із сільськогосподарських угідь.

Одним з основних напрямів хімізації сільського господарства є широке впровадження хімічних засобів для боротьби із шкідниками та хворобами агрокультур на прикладі хлорорганічних пестицидів. Потрапивши у довкілля, пестициди починають власний рух, не контрольований людиною. Це призвело до включення їх у інтенсивний колообіг речовин у біосфері, проникнення та накопичення у водному середовищі (у прісних, морських і підземних водах), де вони прямо контактують із різними водяними рослинами, фіто- та зоопланктоном, бентосними організмами та іншими гідробіонтами і, так чи інакше, з ними взаємодіють (Брагинский, 1972). Але попередньо ці хімічні сполуки широко застосовувались при боротьбі із малярійним комаром у 1940–1950-ті рр. Реально маємо потенційні загрози маси депонованого ДДТ у гідроекосистемах боліт українського Полісся.

Хлорорганічні пестициди здатні накопичуватись в органах і тканинах риб, це найбільш властиво жировій тканині. Відмінною властивістю цих пестицидів є наростання їх концентрації у наступних ланках трофічного ланцюга. Накопичення пестицидів у окремих тканинах відбувається нерівномірно. Але коли кількість їх досягає певного рівня, вони призводять до порушення функцій найважливіших органів, захворювання та зниження стійкості організму. Ці пестициди відносяться до речовин політропної дії, що уражують переважно центральну нервову систему та паренхімні органи (печінка), а також порушують функції ендокринної та серцево-судинної систем, крові та нирок. При їх циркуляції у довкіллі відбувається поступове накопичення їх по мірі переходу від простіших до складніших організмів (Брагинский, 1972; Справочник …, 1974).

При проведенні пошуку, у доступній нам науковій літературі вдалося виявити невелику кількість робіт щодо вмісту хлорорганічних пестицидів у рибах водойм Полісся. Проте це і не дивно, адже до 1991 р. подібна інформація була закритою і лише зрідка друкувалась у матеріалах для службового використання.

Річний змив ДДТ, ГХЦГ, метафосу, хлорофосу та інших речовин у річки досягає 10 % від кількості, що знаходиться у ґрунті, і 40 % – у сніговому покриві водозбору. Є дані, згідно з якими, кількість хлорорганічних пестицидів, що виноситься у річки, може досягати 90 % початкового вмісту у ґрунті (Дегодюк та ін., 1992).

Незважаючи на те, що використання ДДТ заборонене в Україні та із 1990 р. цілком припинені поставки стійких хлорорганічних пестицидів у країну, вищевказані пестициди зберігатються у навколишньому середовищі через їх високу стабільність і здатність накопичуватися у природних об’єктах. Екологічною нормою для води рибогосподарських водойм була і є повна відсутність хлорорганічних пестицидів. Висока стійкість ДДТ (30−50 років) та ГХЦГ – (близько 15 років) у довкіллі за властивості накопичення у рибах (особливо у їх жировій тканині) становила певну загрозу довкіллю. Усього за 15 років до заборони у 1965 р., у Західному Поліссі використано з активно діючою речовиною близько 10 000 т ДДТ та 8 000 т ГХЦБ (Гриб, 2009). У 1970–1980-ті рр. у рибах водосховищ і ставків Західного Полісся України (у басейнах річок Устя, Горинь, Західний Буг) фіксували вміст хлорорганічних пестицидів, а саме ДДТ (500–2800 мкг/кг сирої маси), ДДД (640–1230), ДДЕ (300–5000 мкг/кг сирої маси). У коропі із оз. Луки (Шацькі озера) зафіксовано 200 мкг/кг сирої маси ДДТ і 340 мкг/кг сирої маси ДДЕ (Гриб, 2009). У рибі оз. Світязь у 1975 р. знайдено ДДТ (70–90 мкг/кг) і ДДД+ДДЕ (110–200 мкг/кг сирої маси) (Гриб, 2009).

Дослідження вмісту хлорорганічних пестицидів у рибах водойм і водотоків українського Полісся входило до програми експедиції з визначення екологічного стану транскордонних ділянок річок басейну Дніпра на території України у 2000–2001 рр. (Васенко, Афанасьев, 2002). За результатами проведених досліджень (табл. 1), стійкі хлорорганічні пестициди (α-, β-, γ — ГХЦГ, ДДТ, ДДД, ДДЕ) зафіксовані в усіх зразках різних видів риб (як мирних, так і хижаків – лин, карась золотий, карась сріблястий, лящ, плоскирка, краснопірка, щука, окунь, сом) і водних безхребетних у гідроекосистемах річок Прип’ять, Стохід, оз. Нобель, Горинь, Уборть, Десна, Сейм, Київському водосховищі.

Хлорорганічні пестициди поза забороною їх застосування визначаються як залишкові концентрації, накопичені у жировій тканині та інших органах риб. Порядок їх вмісту в окремих ділянках Полісся знижується, однак залишається високим через глобальний характер забруднень цими токсичними речовинами та багатотонні «депо» у ґрунтах та болотах. Посиленому транспорту і вимиванню із ґрунтів хлорорганіки сильно «допомагають» високі концентрації гумусових речовин і фульвокислот у водах Полісся (Осадча, Осадчий, 2013).

Таблиця 1. Вміст хлорорганічних пестицидів (мкг/кг)
у м’язах риб річок і водойм Полісся (за Васенко, Афанасьев, 2002)

Насьогодні поводження з пестицидами (включаючи запаси застарілих і непридатних хімікатів) регулюють міжнародні природоохоронні угоди: Стокгольмська конвенція про стійкі органічні забруднювачі (СОЗ), Роттердамська конвенція про процедуру попередньої обґрунтованої згоди щодо окремих небезпечних хімічних речовин і пестицидів у міжнародній торгівлі, Базельська конвенція про контроль за транскордонним перевезенням небезпечних відходів, Міжнародний кодекс із поширення та використання пестицидів.

Стокгольмська конвенція відкрита для підписання у травні 2001 р. і набула чинності лише три роки по тому – у травні 2004 р. Такий швидкий процес доводить, що країни з особливою увагою поставилися до положень конвенції, яка регулює поводження із 12 спеціально обраними особливо небезпечними органічними речовинами. Із 12 речовин, перерахованих у конвенції, 8 – застарілі та заборонені пестициди (дихлор-дифеніл-трихлоретан (ДДТ), алдрін, діелдрін, ендрін, хлордан, мірекс, токсафен, гептахлор). Усі вони (крім ДДТ) не тільки давно заборонені, а і виробництво їх припинено. Залишилися тільки невитраченими запаси у сховищах і забруднені ними ґрунти. Що стосується ДДТ, багато країн досі використовують його проти небезпечних тварин – переносників малярії та кліщового енцефаліту.

За даними офіційної статистики, із часів колишнього СРСР у країні накопичилося близько 20 тис. т непридатних і заборонених пестицидів. Близько половини їх загальної кількості – ДДТ та інші хлорумісні пестициди. Найбільша кількість непридатних пестицидів (за даними Екологічного центру) знаходиться у Київській (2,5 тис. т), Сумській (2,5 тис. т) і Вінницькій (1,5 тис. т) областях. Основна маса непридатних і заборонених пестицидів зберігається у непристосованих приміщеннях.

Наявність пестицидів у рибі, як харчовому продукті людини, може привести до негативних наслідків для здоров’я. СанПіН 42-123-4540-87, що діє на території України донині, регламентує санітарні норми вмісту пестицидів у харчових продуктах. Згідно них, сумарний вміст ізомерів гексахлорциклогексану не повинен перевищувати для прісноводної риби 0,03 мг/кг, а ДДТ та його метаболітів – 0,3 мг/кг.

Досить довгий час, а особливо у 1970–1980-ті роки, у наукових колах і серед громадськості України штучно підтримувалася думка, що проблеми хлорорганічних забруднювачів довкілля вже не існує, і внесені пестициди практично розпалися. Дослідження, проведені у другій половині 1990-х рр. та на початку ХХІ ст. показали, що ці твердження помилкові. За дослідженнями, проведеними у басейні Дніпра (Васенко, Афанасьєв, 2002), в усіх зразках органів і тканин риб знайдені стійкі хлорорганічні пестициди та їх метаболіти. Рівні накопичення їх різні для різних видів тварин і типів гідроекосистем, проте вони скрізь фіксуються і зовсім не розпалися чи деградували, а постійно перерозподіляються по компонентах гідроекосистем, накопичуючись у гідробіонтах вищих трофічних ланок.

Zoocenosis — 2013
Біорізноманіття та роль тварин в екосистемах: Матеріали VІІ Міжнародної наукової конфе ренції. – Дніпропетровськ: Адверта, 2013. – С. 78-81.

УДК 597.2/.5:591.4(262.5)

А. В. Бердиева*, Н. С. Кузьминова**
*Малая академия наук, Севастополь, Украина
**Институт биологии южных морей, Севастополь, Украина

A. V. Berdieva*, N. S. Kuz’minova**
*Junior Academy of Sciences, Sevastopol, Ukraine
**Institute of Biology of the Southern Seas, National Academy of Sciences of Ukraine, Sevastopol, Ukraine

Скелет головы рыб относится к внутреннему (опорному) отделу всего скелета рыб. В черепе выделяют два отдела: мозговой (осевой) и висцеральный. Последний в свою очередь делится на челюстной аппарат и жаберный (жаберные дуги и жаберную крышку). Форма рта и зубов у рыб многообразны и зависят от объектов питания. Количество и вид зубов – показатели, которые рассматриваются ихтиологами с позиций систематики (Tadajewska, 1998), экологии (Kanda, Yamaoka, 1995) и палеонтологии (Agnew, Nunn, 2007; Motta, 1989). Имеются сведения и о самой эволюции зубов (Smith, Krupina, 2002). Как правило, информация о количестве и виде зубов у морских и пресноводных рыб фрагментарна. Некоторые авторы указывают только количество самых выраженных зубов (клыков, резцов). Сведения о количестве и внешнем виде зубов черноморских рыб также ограничены, хотя подобная информация необходима как для расширения зоологических представлений о виде, так и для ответа на некоторые вопросы систематики рыб (Маркевич, 2008). В большей степени этот аспект изучен у зубарика Diplodus puntazzo (Cetti, 1777). У него на обеих челюстях спереди по 8 направленных вперед узких, длинных зубов, крайние из них – более короткие, со скошенным назад режущим краем. С каждой стороны, на обеих челюстях – около 18 мелких, заостренных зубов. Похожее строение у морского карася (ласкиря) D. annularis (Linnaeus, 1758). Достаточно хорошо описано строение челюстного аппарата для черноморских собачек: количество зубов колеблется у разных видов от 21 до 45 штук на нижней и верхней челюстях, а на концах челюстей зубы увеличены в виде клыков (Световидов, 1964). Цель наших исследований – охарактеризовать особенности челюстного аппарата мерланга у рыб разного возраста и пола.

Объект исследований – мерланг Merlangus merlangus euxinus (Nordmann, 1840), отловленный с 2008 по 2009 гг. с помощью донной ловушки, установленной в бухте Казачья (г. Севастополь). В ходе работы определяли следующие параметры: размер и массу рыб, пол. Возраст пикши определяли по отолитам. Особенности строения челюстного аппарата мерланга изучены на 87 рыбах.

В результате исследований челюстного аппарата черноморского мерланга отмечено, что форма зубов у данного вида коническая. У других просмотренных нами видов (спикара, бычки, собачка, ерш, ставрида и зеленушки) форма зубов отличалась от указанной. Имеются сведения, что у зеленушки форма зубов коническая (Ferry et al., 2002).

Зубы загнуты на конце крючкообразно внутрь. На верхней челюсти находится три ряда зубов: первый – самый выраженный, второй – с мелкими зубами. Три ряда зубов, по литературным сведениям, имеются и у других видов, например, у австралийской камбалы Блекерса Asterorhombus bleekeri (Macleay, 1881) (Amaoka, Arai, 1998).

В третьем ряду у мерланга зубы слабые, расположены дугообразно на небных костях. На нижней челюсти имеется только первый ряд зубов. Сошник без зубов. Как на верхней, так и на нижней челюстях наружный ряд представлен зубами разного размера.

В нижнем ряду количество зубов у мерланга выше, чем в верхнем (разница составляет от 2 до 12 зубов у рыб разного возраста). Известно, что у хрящевых рыб количество рядов зубов значительно больше, чем у костистых (Springer, Collette, 1971). Формирование вида зубов происходит после перехода рыбы на внешнее питание (Hanabuchi, 1973).

У ранневозрастных рыб (1–2 лет) количество зубов минимально, после чего идет его увеличение, а к 4–6 годам – снижается в двух рядах. Литературных сведений о количестве зубов у рыб разного возраста достаточно. Известно, что смена зубов происходит у акул уже до рождения (эмбрион), а также в период взросления организма (Shimada, 2002), увеличивается с возрастанием длины особей (на примере лорикаридовых) и линейно зависит от возраста (соответственно) (Hanabuchi, 1973; Lawson, Manly, 1973; Monasterio de Gonzo, 2002). У взрослых рыб замена зубов ниже, чем у молоди (Berkovitz, 1980). Количество зубов уменьшается у старых рыб, что показано на примере скаров Chlorurus sordidus (Forsskål, 1775) и Scarus schlegeli (Bleeker, 1861) (Chen, 2002). Потеря зубов может происходить и в период достижения половой зрелости (Bertelsen et al., 1976). У голубой акулы скорость замены зубов зависела от места обитания: в открытой зоне она была ниже, чем в прибрежной, что автор связывал с интенсивностью питания (Litvinov, 1983).

Среди черноморских рыб челюстной аппарат хорошо развит не только у мерланга, морских собачек, но и сфирены, саргана, луфаря, каменного окуня, у всех рыб семейства спаровых (особенно у дорады и, как было сказано выше, у зубарика, а также у морских карасей), звездочета и представителей семейства губановых. Интересно отметить, что такая «выраженность» зубов, в первую очередь, определяется родовыми (видовыми) отличиями и, в меньшей степени, способом питания и пищевыми объектами. Например у горбыля, морского ерша, спикары, сельдей и др. в рацион входят рыбы и ракообразные (в частности, крабы), однако зубы у этих видов имеются не на всех костях челюстного аппарата, да и по размеру они мелкие. У трехусого морского налима, являющегося типичным хищником, и, к тому же, близким родственником мерланга, зубы также мелкие (как на praemaxillare, так и dentale) (Световидов, 1964).

На примере многотычинковой кокани Oncorhynchus nerka (Walbaum, 1792) из озер Кроноцкое и Толмачевское (Камчатка) показано (Маркевич, 2008), что количество зубов – высоко вариабельный признак и, по мнению автора, не является хорошим диагностическим признаком для дифференцировки группировок нерки. При этом автор не указал, использовал ли он для анализа одновозрастных особей из разных озер, так как сам возрастной состав нерки из этих районов отличался существенно. В этой работе (Маркевич, 2008) установлено, что количество зубов у O. nerka разных полов отличается и даже зависит от степени подготовленности производителей к нересту.

При подсчете количества зубов у мерланга разного пола обнаружили, что в нижнем ряду среднее число зубов как у самок, так и самцов практически одинаково (около 34 у 1–2-годовалых и около 32 у 2–3-годовалых рыб. Для верхнего ряда зубов ( praemaxillare) у самок 2–3 лет количество зубов было выше на 4 шт.

Имеются сведения, что у акулы Pristis perotteti (Müller & Henle, 1841) количество зубов выше у самцов (Thorson, Thomas, 1973). Интересно, что и по длине зубов иногда размер выше у самцов, что продемонстрировано на примере собачек (Kotrschal, Goldschmid, 1992).

На наш взгляд, при выборе исследователем показателей количества и внешней формы зубов для ответа на вопросы о принадлежности рыб к той или иной группировке (популяции), необходимо учитывать их естественную ломкость, а также повреждение при препарировании рыбы. Кроме того, как нами было показано, сравнивать такие морфологические параметры можно у одновозрастных рыб. На основании полученных данных о скелете черноморских рыб можно сделать следующее заключение: количество зубов у мерланга в нижнем ряду выше, чем в верхнем и зависит от возраста.

Zoocenosis — 2013
Біорізноманіття та роль тварин в екосистемах: Матеріали VІІ Міжнародної наукової конфе ренції. – Дніпропетровськ: Адверта, 2013. – С. 76-78.

УДК 594.1:591.1

В. А. Яковенко, Е. Ю. Зайченко, А. С. Белоконь, Н. Л. Губанова
Днепропетровский национальный университет им. Олеся Гончара, Днепропетровск, Украина

V. Yakovenko, H. Zajchenko, A. Belokon’, N. Gubanova
Oles’ Honchar Dnipropetrovsk National University, Dnipropetrovsk, Ukraine

Запорожское (Днепровское) водохранилище находится в центре крупнейшего в Украине Приднепровского промышленного региона, на территории Днепропетровской и Запорожской областей Украины. В настоящее время оно испытывает мощный антропогенный радиационно-химический пресс, обусловленный поступлением в водоем агроиндустриальных и хозяйственно-бытовых загрязнений, техногенно-усиленных радионуклидов от деятельности предприятий первичного ядерного цикла и искусственных чернобыльских радионуклидов ¹³⁷Cs и ⁹⁰Sr из расположенных выше по каскаду водохранилищ р. Днепр. При этом происходит миграция альтерогенов по компонентам водной экосистемы, аккумуляция их в донных отложениях и гидробионтах, что влечет за собой опасность вторичного загрязнения, а также передачи токсикантов по трофическим (пищевым) цепям с попаданием в организм человека.

Водные моллюски активно участвуют в биогенной миграции элементов (в том числе металлов, радионуклидов и др.) в водных экосистемах. Это участие осуществляется посредством таких биогеохимических блоков: 1) мягкие ткани моллюсков; 2) раковины; 3) фекалии; 4) псевдофекалии; 5) выделяемые слизистые вещества; 6) растворенные продукты метаболизма, выделяемые в воду. Благодаря своей фильтрационной активности двустворчатые моллюски отличаются большей способностью среди водной биоты к накоплению различных загрязнений, участвуют в процессах самоочищения, улучшают качество воды и способствуют компенсации антропогенного воздействия. Они также являются доминирующим по биомассе компонентом бентоса, основой питания рыб-бентофагов, водоплавающих птиц.

Образование Днепровского водохранилища на р. Днепр привело к большим изменениям флоры и фауны. Антропогенная трансформация водотока, смена реофильного режима на лиманоподобный оказалась позитивным фактором для распространения и развития в водоеме представителей понто-каспийского комплекса. Особенно сильного количественного развития достигли два вида моллюсков: Dreissena polymorpha и D. bugensis.

Дрейссена в водохранилище развивается в массовом количестве с самого начала его существования и на сегодняшний день достигла колоссальной численности. D. polymorpha является самым распространенным видом-обрастателем среди представителей макрофауны Днепровского водохранилища. В настоящее время дрейссены расселились по всей акватории водохранилища, а также в его притоках. Однако распространение ее по водоему неоднородно: в верхней (более приближенной к речным условиям) части водоема со значительным течением, подвижными песчаными грунтами дрейссена играет определяющую роль в формировании донных биоценозов, в нижней части (озероподобной, с развитыми иловыми отложениями) моллюск образует мощные обрастания буев. Развитию дрейссены могут способствовать различные факторы: снижение скорости течения воды, увеличение количества биогенных веществ, интенсивная седиментация взвешенных частиц и др.

В рыбохозяйственной и санитарной гидробиологии значение дрейссены оценивается весьма положительно, так как благодаря доминирующему положению она является колоссальной кормовой базой для рыб (плотва, лещ, сазан, густера). Продукция дрейссены максимальна в летний период, особенно в Самарском заливе возле с. Одинковка. Сравнительно большие показатели развития этого моллюска на участках «выше Кайдакского водозабора» и «о. Монастырский» объясняются тем, что первый из них расположен выше стоков главных предприятий, загрязняющих Запорожское водохранилище, а второй – ниже стоков, за счет чего загрязнения поступают туда уже в разведенном водными массами виде. Таким образом, на распространение и развитие дрейссен оказывает влияние загрязнение водоема: их показатели значительно снижались в зоне влияния промышленных сточных вод. Если их биомасса на буях вдоль фарватера водохранилища была 0,15–3,30 г/дм², то напротив стока металлургического завода (завод им. Петровского) и городского ливнестока – 0, что, видимо, обусловлено высокой концентрацией токсичных веществ в стоках. Такое негативное воздействие на моллюсков оказывают ПАВ, тяжелые металлы, углеводороды нефти и другие токсиканты. Высокая чувствительность к ним обусловлена тем, что моллюски являются важнейшими факторами биофильтрации, мощными концентраторами, принимая активное участие в естественном самоочищении водоема от различных загрязнителей (прежде всего от тяжелых металлов и радионуклидов, что особенно актуально для Днепровского водохранилища).

Для оценки фильтрационной способности дрейссен выполнен расчет общего объема воды, который фильтруют эти моллюски в водохранилище. Пользуясь предварительно полученными данными по биомассе и продукции дрейссен с учетом площади, которую занимает биоценоз дрейссены профундали верхней части водохранилища, установлено, что 1 г моллюсков в летний период фильтрует 12 л воды за сутки, в осенний – 6 л, весной – 4 л, зимой – 2 л. Если графически проанализировать сезонные изменения фильтрации дрейссены Запорожского водохранилища, можно выявить, что главная часть фильтрации приходится на летний период (89,5 %), 5 % – на весенний период и остальные 5,5 % – на зимний и осенний периоды. При этом разность между объемами воды, профильтрованной дрейссеной на одинаковой площади незагрязненной и загрязненной акватории, составила в течение лета 158,6 млн. л, в течение года – 173,9 млн. л. Общий объем воды, который популяция моллюска рода Dreіssena фильтрует в течение лета в Запорожском водохранилище, составляет 17,74 млрд. л. В течение года дрейссена фильтрует 19,82 млрд. л воды, что соответствует 6 объемам водохранилища. Это свидетельствует о значительной роли моллюска в самоочищении Запорожского водохранилища.

Благодаря такой высокой фильтрационной способности дрейссены являются наиболее мощными концентраторами радионуклидов в водных экосистемах. Средний уровень стронция для них составляет величину, в 92,5 раза большую, чем для рыб, в 5,8 раза большую, чем для водной растительности. При этом скорость фильтрации зависит от возраста. В раковинах молодых особей наблюдается большее количество стронция (303,5 Бк/кг), чем у взрослой группы (258,4 Бк/кг). Это связано с усиленными обменными процессами растущих моллюсков, использующих стронций (химический аналог кальция) для строительства рако¬вин. Даже среди моллюсков дрейссены выделяются своими аккумулятивными способностя¬ми. По уровню накопления радионуклидов моллюсками можно выстроить убывающий ряд: род Dreissena > семейство Viviparidae > pод Unio.

Моллюски рода Dreissena обладают выраженной способностью накапливать такие особо опасные токсиканты, как тяжелые металлы (свинец, кадмий, цинк, кобальт, хром, никель, железо), магний и кальций, в больших количествах, чем другие гидробионты. Однако уровни удельного накопления различных металлов пластинчатожаберными дрейссенами и другими моллюсками в целом сопоставимы. Лишь для стронция имеется превышение в несколько раз, благодаря наличию у данных моллюсков слабо растворимых раковин из карбоната кальция. Это способствует депонированию радиоактивного изотопа (⁹⁰Sr) металла – аналога кальция в донных отложениях. Депонирование ¹³⁷Cs (химического аналога калия) опосредуется выделением пеллетов с их последующей сендиментацией.

Можно заключить, что появление и интенсивное развитие данных моллюсков в Запорожском водохранилище вызвало существенные позитивные изменения в водной экосистеме, связанные с участием дрейссен в процессах самоочищения и формирования кормовой базы водоема. Способность двустворчатых моллюсков накапливать до высоких уровней радионуклиды и тяжелые металлы, их распространенность, доступность сбора и малая миграционная активность делают возможным использование дрейссен в качестве биоиндикаторных организмов-концентраторов в мониторинге радиационно-химического загрязнения. Однако в технической гидробиологии и водоснабжении дрейссена оценивается отрицательно, так как она составляет около 85–90 % биомассы биологического обрастания гидросооружений и систем питьевого и технического водоснабжения предприятий Приднепровья, что диктует необходимость борьбы с ее чрезмерным развитием.

Zoocenosis — 2013
Біорізноманіття та роль тварин в екосистемах: Матеріали VІІ Міжнародної наукової конфе ренції. – Дніпропетровськ: Адверта, 2013. – С. 73-75.

УДК 581.526.325+504.455

Н. П. Чужма*, А. М. Базаєва*, О. Р. Зайцев**
*Інститут рибного господарства НААНУ, Київ, Україна
**ВП НУБіП України «Немішаївський агротехнічний коледж»,
Немішаєве, Київська обл., Україна

N. Chuzhma*, A. Bazaeva*, O. Zajtsev**
*Institute of fisheries of NAASU, Kyiv, Ukraine
**VP NUBiP of Ukraine «Nemishaivs’kyj Agronomic College», Nemishaeve, Kiev region, Ukraine

Метою даної роботи було порівняння кількісних, якісних і хронологічних особливостей розвитку фітопланктону вирощувальних ставів за умови застосування різних органічних добрив. База досліджень – Іркліївський риборозплідник рослиноїдних риб. Водопостачання досліджуваних вирощувальних ставів № 16 і 19, площа яких складала 2,5 га, а глибина 1,2–1,5 м, відбувалось за рахунок води Кременчуцького водосховища. Із метою стимулювання розвитку природної кормової бази наприкінці червня у став № 16 внесено 120 кг/га курячого посліду, а у став № 19 – 3 т/га гною ВРХ.

У кожний зі ставів розміщено по 40 тис. екз./га підрощеної личинки нивківського коропа, а в липні підсаджено підрощену личинку товстолоба (28 тис. екз./га) та білого амура (1 тис. екз./га). Вирощування цьоголіток відбувалось із кінця червня до кінця вересня. Температура води протягом вегетаційного періоду коливалась в межах +21,5…+29,0 °С, короткочасно досягаючи максимальних показників наприкінці липня та на початку серпня. Гідрохімічні показники знаходились у межах рибницьких нормативів.

Якісний склад фітопланктону обох ставів, так само, як і сезонна динаміка кількісного розвитку фітопланктерів при застосуванні пташиного посліду та перегною були подібними. В обох ставах у фітопланктоні визначено представників 103–104 таксонів, віднесених до п’яти відділів: синьозелені (Cyanophyta), евгленові (Euglenophyta), дінофітові (Dinophyta), діатомові (Bacillariophyta) та зелені (Chlorophyta) водорості. Основу флористичного спектру вирощувальних ставів складали зелені водорості (в основному хлорококові). До складу домінуючого комплексу входили види родів Scenedesmus, Dictyosphaerium, Pediastrum, Coelastrum.

На початку вегетаційного сезону пріоритет у формуванні чисельності фітопланктону ставу № 19 належав синьозеленим водоростям (62 %), зелені водорості мали другорядне значення (36 %). У ставі № 16 навпаки, на першому місці за чисельністю були зелені водорості (63 %), частка синьозелених дорівнювала 36 %. Основу ж біомаси фітопланктону в обох ставах складали зелені водорості (70–88 %, відповідно). Кількісні показники фітопланктону у ставах збільшувалися, одночасно сягаючи сезонного максимуму у перших числах серпня. У липні у ставі, удобреному пташиним послідом, спостерігалось «цвітіння» води спричинене розвитком синьозелених водоростей. На цей час чисельність синьозелених у ставі № 16 становила 1011846,0 тис. кл./дм³ за біомаси 83,41 мг/дм³. Домінантне положення займали види родів Anabaena, Microcystis. На відміну від ставу № 16, у ставі, удобреному перегноєм, одномоментні проби зафіксували удвічі нижчу біомасу синьозелених водоростей (37,08 мг/дм³). В обох варіантах досліду другорядну роль у формуванні біомаси фітопланктону відігравали зелені водорості. Протягом серпня тривало «цвітіння» води, головним чином, за рахунок розвитку синьозелених водоростей, які продовжували займати домінуюче положення у формуванні чисельності (97,7–98,6 %) та біомаси (87,2–88,1 %) фітопланктону в обох ставах. До кінця вегетаційного періоду показники кількісного розвитку фітопланктону дещо зменшилися, проте все ще знаходилися на досить високому рівні (57,11–74,75 мг/дм³). У середньому за вегетаційний період біомаса фітопланктону у ставі, удобреному пташиним послідом, становила 88,55 мг/дм³, а у ставі, удобреному перегноєм ВРХ – 78,80 мг/дм³.

Темп росту риби відслідковувався контрольними ловами та упродовж дослідного періоду в обох ставах був майже однаковим. Середня маса цьоголіток коропа у ставі № 16 дорівнювала 28 г, у ставі № 19 – 26 г, товстолобика, відповідно за ставами – 22 та 20 г, білого амура – 60 та 62 г. Сумарна рибопродуктивність (короп + рослиноїдні) вирощувального ставу, удобреного курячим послідом складала 1612 кг/га, а в ставку, де застосовано перегній ВРХ – 1500 кг/га.

Таким чином, удобрення вирощувальних ставків курячим послідом і перегноєм ВРХ у наведених дозах, дало досить близькі результати за середньосезонними показниками біомаси фітопланктону. При застосуванні курячого посліду середньосезонна біомаса фітопланктону була вищою на 11 % (причому в її структурі несуттєво переважали зелені водорості), так само на 7 % була вищою отримана рибопродуктивність.

Zoocenosis — 2013
Біорізноманіття та роль тварин в екосистемах: Матеріали VІІ Міжнародної наукової конфе ренції. – Дніпропетровськ: Адверта, 2013. – С. 72-73.

УДК 594.1:591.5

Т. В. Хребтова, Е. О. Охрименко
Керченский государственный морской технологический университет, Керчь, Украина

T. V. Khrebtova, E. O. Okhrymenko
Kerch State Marine Technological University, Kerch, Ukraine

Одним из оперативных, наиболее доступных и достаточно эффективных методов оценки качества морской среды является метод исследований с использованием двустворчатых моллюсков. Многими исследователями отмечено, что форма раковины двустворчатого эврибионтного моллюска мидии ( Mytilus galloprovincialis Lam., 1819) чрезвычайно изменчива, и, во многих случаях, обусловлена действием факторов окружающей среды (Заика, 1990). С 2000 года в Керченском проливе осуществляются масштабные рейдовые перегрузки сыпучих и наливных грузов. С целью оценки качества морской среды проведено исследование мидий из северной, центральной и южной частей пролива, отобранных в прибрежной зоне с украинской стороны. При выполнении работы использована методика, основанная на изучении форм раковин мидий, типологии раковины и других экологических закономерностях ее изменчивости (Дехта, 2002, 2004). При описании внешнего очертания раковин использован принцип типологии, в основе которого лежит расчленение объекта с целью фиксации его устойчивых признаков, их систематизации и интерпретации. Изучены три признака, определяющие наиболее существенные черты изменчивости мидий: форма макушки, тип дорзального и вентрального краев раковины.

Макушка раковины в исходном описании для данного вида отмечается двух типов: загнутая к брющному краю и конечной формы. Поэтому клювовидность (cornuiformes) была классифицирована по двум признакам: клювовидность выражена либо не выражена.

Формы линии дорзального края (linea dorsalis) раковины были сведены к трем основным (восходящей, горизонтальной и нисходящей (треугольной)), а формы линии вентрального края (linea ventralis) различались как вогнутая, горизонтальная и выпуклая. Это позволило характеризовать каждую особь одновременно по всем восьми типологическим признакам, провести морфологический анализ в поселениях мидии по 18 морфологическим вариантам раковин, а также изучить их взаимосвязи в различных поселениях.

Сравнение типологических признаков раковин показало, что «клювовидность макуш¬ки» у мидий из центральной части пролива встречается в 16 раз реже, чем показатель «клювовидность не выражена». У мидий из южной части – в 6 раз реже. Нисходящая (треугольная) и горизонтальная формы дорзального края встречаются практически одинаково, но чаще, чем восходящая линия у мидий из центральной части пролива. Формы вентрального края определены следующим образом: мидии с горизонтальным краем в два раза чаще встречаются, чем с выпуклой вентральной линией и в 22 раза превышают встречаемость мидии с вогнутой линией (центральная часть исследованного района). У мидий из южной части пролива горизонтальная и выпуклая формы вентрального края встречаются одинаково, но при этом в 16 раз превышают встречаемость мидий с вогнутой вентральной линией. Выпуклость вентрального края у мидий из северного района в 1,3 раза превышает встречаемость горизонтальной и в 3 раза – вогнутой формы.

Общая картина изменчивости может определяться как генерализующими факторами (соленость, температура, пищевые ресурсы и др.), так и микромасштабными экологическими различиями (плотностью поселений, глубиной, специфичностью субстратов, горизонтальным или вертикальным расположением моллюсков в пространстве и т.д.). Кроме того, в определенной мере могут оказывать влияние на форму раковины условия роста мидий, сроки оседаний на субстрат, степень загрязненности акваторий. По закономерностям в изменчивости формы раковин мидии можно определить, являются они следствием взаимодействия растущего организма с определенным типом субстрата или имеют более глубокие основания, связанные с механизмами адаптации. Оценку воздействия степени загрязненности акваторий на формирование морфологических признаков раковин проводили путем сравнения раковин из загрязненных и относительно чистых районов побережья, не имеющих развитой техногенной инфраструктуры, и поиском возможных объяснений адаптивности изменчивости формы раковины в пределах нормы реакции (Дехта, 2002).

С переходом к прикрепленному образу жизни у мидий выработался механизм избегания действия неблагоприятных факторов путем смыкания створок и изоляции от внешней среды, либо более длительного, чем в обычных условиях, удержания створок в закрытом состоянии. Смыкание створок обеспечивается мускулами-замыкателями; при этом основную работу при смыкании створок выполняет задний мускул-замыкатель. В загрязненных районах, районах с неблагоприятной экологической обстановкой, увеличивается доля моллюсков с нисходящей (треугольной) формой дорзального края. Раковины с нисходящим типом дорзального края имеют относительно большее плечо заднего аддуктора. У этого типа раковин оказалась сравнительно большей и площадь отпечатка заднего аддуктора, и, соответственно, у моллюсков поперечный размер этой мышцы. Поэтому эффективность герметизации раковины в среднем на 8 % выше у моллюсков, имеющих обозначенный тип формы раковины. Если ограничиться рассмотрением только величины плеча заднего аддуктора, то здесь обеспечивается 6 и 8 % преимущества у мидий с нисходящим типом дорзального края, которые характерны для центральной и южной части Керченского пролива.

Основываясь на статистической достоверности различий параметров и наблюдаемой картине экологической изменчивости формы раковины, можно сделать вывод, что в жестких условиях обитания, вынуждающих моллюсков прибегать к длительной изоляции от внешней среды, моллюски с нисходящей формой дорзального края имеют определенные преимущества перед другими. Горизонтальная форма дорзальной линии, выпуклость вентрального края наряду с отсутствием клювовидности макушки в большей мере характерны для мидий песчано-ракушечниковых субстратов. Такие морфологические характеристики свидетельствуют о наличии твердых неровных поверхностей субстрата, к которому прикрепляются мидии, и относительно чистой морской воде. Напротив, в жестких условиях обитания, при высоких концентрациях загрязняющих веществ, вынуждающих моллюсков прибегать к длительной изоляции от внешней среды, нисходящая форма дорзального края дает определенные преимущества, и в загрязненных районах фактически увеличивается доля моллюсков с нисходящей (треугольной) формой дорзального края. Таким образом, можно сделать вывод, что увеличение доли моллюсков с нисходящей формой дорзального края (63 %) у мидий из северной части пролива свидетельствует о неблагоприятной экологической обстановке в этой части пролива по сравнению с другими районами.

На основе полученных данных сделаны обобщенные оценки техногенной нагрузки. Снижение уровня техногенной нагрузки наблюдается в направлении от северного исследованного района Керченского пролива к южному и, в целом, соответствует средней степени техногенной нагрузки на Керченский пролив.

Zoocenosis — 2013
Біорізноманіття та роль тварин в екосистемах: Матеріали VІІ Міжнародної наукової конфе ренції. – Дніпропетровськ: Адверта, 2013. – С. 70-71.