УДК 574.42:582.475.4

В. В. Бригадиренко, А. В. Королев
Днепропетровский национальный университет им. Олеся Гончара

V. V. Brygadyrenko, O. V. Korolev
Oles’ Gonchar Dnipropetrovsk National University, Dnipropetrovsk, Ukraine

В пределах степной зоны Украины естественные сосновые леса распространены на юг до Самарского бора (левобережная часть Днепропетровской области). Это наиболее южная часть ареала Pinus sylvestris Linnaeus, 1753 в степной зоне Украины (Бельгард, 1971). Южнее присутствуют лишь искусственные насаждения этого вида. Естественные сообщества и искусственные насаждения P. sylvestris L. в Юго-Восточной Украине распространены на почвах легкого механического состава (песчаных и супесчаных). Низкая водоудерживающая способность таких почв обуславливает быстрое испарение влаги после выпадения атмосферных осадков, в результате чего микробиологическим путем опавшая хвоя не успевает разложиться настолько, как в лесостепной или лесной зонах (Бельгард, 1971).

Подстилочная фауна сосновых лесов изучалась в основном на севере и в центре ареала данного вида (Atlegrim, Sjoberg, 1995; Halme, Niemela, 1993; Niemela et al., 1988, 1989, 1992). Лучше изучены отдельные семейства подстилочных беспозвоночных данных типов экосистем. Воздействие антропогенных факторов в аридных зонах на лесные экосистемы проявляется значительно сильнее по сравнению с подобными типами лесов в условиях оптимального увлажнения лесной зоны (Apigian et al., 2006; Didham, 1997; Gutierrez et al., 2004; Huhta et al., 1967; Moroz et al., 2011; Schowalter, 1995). Сосновые лесные экосистемы степной зоны Украины обследованы фрагментарно (Бригадиренко, 2003; Федорченко, Бригадиренко, 2008; Мороз и др., 2011). Общего анализа структуры подстилочной мезофауны до настоящего момента не проведено. Цель данной работы – оценить влияние условий увлажнения на основные характеристики, трофическую, размерную и таксономическую структуру подстилочной мезофауны сосновых лесов южной части Украины.

Беспозвоночных собирали почвенными ловушками с фиксатором (объемом 500 мл с 20 %-ным раствором NaCl) на протяжении всего вегетационного сезона 2001–2013 годов. Сборы проводили на территории Днепропетровской, Запорожской, Николаевской, Донецкой и Харьковской областей.

Численность беспозвоночных в подстилке сосновых лесов в среднем составляет 24,5 экз./100 ловушко-суток. Отдельные пробные площади значительно отличаются за счет резко увеличенной до 100–320 экз./100 ловушко-суток численности Formicidae (доминируют Formica cinerea Mayr, 1853, F. fusca Linnaeus, 1758, F. glauca Ruzsky, 1896). Изменение условий увлажнения в сосновых лесах достоверно не влияет на суммарную численность подстилочных беспозвоночных: минимальна она в мезогигрофильных условиях увлажнения (7,6 экз./100 ловушко-суток), максимальна – в ксеромезофильных (40,0 экз./100 ловушко-суток). Среднее количество видов в почвенных ловушках за 20-суточный период их экспозиции достоверно увеличивается с 10,3 в мезоксерофильных до 20,4 гигромезофильных условиях, недостоверно уменьшаясь до 16,7 в мезогигрофильных условиях увлажнения почвы. Индекс разнообразия Шеннона достоверно возрастает при переходе от мезоксерофильных (2,15 бит) к мезогигрофильным условиям увлажнения (2,96 бит). Выравненность структуры сообщества достоверно не изменяется: в различных гигротопах сосновых лесов средние значения индекса колеблются в пределах 0,635–0,747 бит.

Средняя доля фитофагов в трофической структуре подстилочной мезофауны возрас-тает от 5,1 % в мезоксерофильных до 10,6 % в мезогигрофильных условиях увлажнения. Фитофагов в подстилочной фауне значительно меньше, чем других групп беспозвоночных животных (максимум – 35,6 % в одном варианте гигромезофильных сосновых лесов), диапазон колебаний их численности для отдельных гигротопов также значительно меньше. Количество видов фитофагов в почвенных ловушках при увеличении увлажнения достоверно увеличивается с 1–2 до 3–5.

Относительная численность сапрофагов при переходе от мезоксерофильных (19,4 %) к мезогигрофильным (29,4 %) условиям увлажнения достоверно возрастает. Среднее количество видов сапрофагов на одной пробной площади не меняется в разных гигротопах, составляя в среднем 2–4 вида.

Для зоофагов достоверного изменения относительной численности при возрастании влажности в сосновом лесу не зарегистрировано (минимальна доля в гигромезофилиных – 21,6 %, максимальна – в ксеромезофильных условиях – 36,5 %). Среднее количество видов зоофагов в сосновых лесах возрастает от 3–5 в мезоксерофильных до 7–10 видов в гигромезофильных условиях увлажнения. Условия существования для большинства видов хищных беспозвоночных животных в подстилке более сухих вариантов сосновых лесов не благоприятны, однако отсутствие большинства видов данной трофической группы компенсируется увеличением численности немногих оставшихся видов зоофагов, сохраняя численность данной трофической группы на стабильном уровне.

Относительная численность полифагов достоверно уменьшается с 52,2 % в мезоксеро¬фильных и 61,4 % в мезофильных до 25,9 % в мезогигрофильных условиях увлажнения, составляя в среднем 43,3 % подстилочной мезофауны сосновых лесов по численности. При увеличении увлажнения среднее количество видов полифагов возрастает с 2–3 до 3–5.

В экстремальных условиях сосновых лесов отмечается упрощение размерной структуры подстилочной мезофауны. Доминирующей группой беспозвоночных, как и в других типах лесов степной зоны, являются беспозвоночные длиной 4–7 мм. Доля по численности размерных групп, превышающих 20 мм длины тела максимальна (13,0 %) в ксеромезофильных условиях увлажнения. Она резко снижается до 0,4–1,0 % в мезофильных, гигромезофильных и мезогигрофильных условиях увлажнения. Отсутствие видов с длиной тела более 20 мм – характерная черта сосновых лесов степной зоны Украины. Средняя доля в сообществе беспозвоночных самой мелкой размерной группы длиной тела менее 4 мм ни в одном из гигротопов сосновых лесов не превышает 20 % суммарной численности (изменяется от 9,2 % в мезофильных до 17,6 % в гигромезофильных условиях увлажнения).

Качественный состав размерной структуры (по количеству видов) характеризуется такими же особенностями, как и количественный. В размерной структуре мезофауны подстилки сосновых лесов относительная численность размерной группы 4–7 мм составляет 50,8–80,4 %, в большинстве гигротопов резко снижается численность особей длиной тела более 20 мм.

В подстилке мезоксерофильных сосновых лесов степной зоны Украины преобладают Formicidae (средний процент доминирования по численности – 49,9 %), Lycosidae (13,2 %), Julidae (6,9 %), Lygaeidae (6,8 %) и Carabidae (4,8 %). В ксеромезофильных вариантах сосновых лесов основу мезофауны подстилки составляют Formicidae (34,6 %), Lycosidae (13,3 %), Carabidae (12,9 %), Julidae (11,1 %), Isopoda (4,3 %) и Lithobiidae (3,0 %). Мезофиль¬ные условия увлажнения характеризуются доминированим Formicidae (59,7 %), Lycosidae (10,2 %), Carabidae (9,0 %), Tenebrionidae (5,3 %) и Isopoda (4,4 %). В сообществах сосновых лесов гигромезофильных условий увлажнения доминируют Formicidae (37,3 %), Isopoda (25,8 %), Lycosidae (9,9 %), Carabidae (8,1 %) и Lygaeidae (4,0 %). Значительно отличаются комплексы мезогигрофильных вариантов сосновых лесов степной зоны Украины: Isopoda (26,9 %), Formicidae (23,2 %), Carabidae (16,5 %), Lycosidae (9,1 %), Phalangiidae (6,2 %) и Lygaeidae (3,6 %).

Во всех гигротопах сосновых лесов (кроме наиболее влажного из охарактеризованных выше) на первом месте среди доминантов находится семейство Formicidae (23,2–59,7 %). В гигромезофильных и мезогигрофильных вариантах сосновых боров больше четверти от численности мезофауны составляет семейство Porcellionidae (Isopoda). Во всех рассмотренных гигротопах доминируют Lycosidae (9,1–13,3 %) и Carabidae (4,8–16,5 %), причем относительная численность последних возрастает с увеличением увлажнения.

Таким образом, экстремальные гигротермические условия и особенности химического состава подстилки становятся причиной особой подстилочной фауны в экосистемах P. sylvestris L. Для сосновых лесов характерно доминирование беспозвоночных, приспособленных к значительным пешим и летным миграциям, видов с твердым (склеротизированным) наружным скелетом, а также видов, накапливающих или синтезирующих ядовитые вещества в гемолимфе. Даже оптимальные для подстилочной мезофауны естественных широколиственных лесов степной зоны гигромезофильные условия увлажнения не позволяют образоваться сложному и разнообразному сообществу в сосновом лесу, травянистый и кустарниковый ярус которого представлен лишь немногими видами цветковых растений. Экосистемы естественных и искусственных сосновых лесов не достоверно различаются по структуре и основным характеристикам подстилочной мезофауны.

Zoocenosis — 2013
Біорізноманіття та роль тварин в екосистемах: Матеріали VІІ Міжнародної наукової конфе ренції. – Дніпропетровськ: Адверта, 2013. – С. 125-127.

УДК 597.556.31:591.9

В. В. Хобот, Р. О. Новицький
Дніпропетровський національний університет ім. Олеся Гончара, Дніпропетровськ, Україна

V. V. Khobot, R. О. Novitskiy
Oles’ Honchar Dnipropetrovsk National University, Dnipropetrovsk, Ukraine

Сучасний таксономічний склад круглоротих та риб Дніпропетровської області представлений 58 видами, які належать до 47 родів 17 родин 12 рядів. У найстарішому водосховищі дніпровського каскаду – Дніпровському (Запорізькому) – видовий склад риб нараховує 53 види риб (у тому числі 43 аборигенних та 10 – чужорідних (саморозселенців, інтродуцентів) (Біологічне різноманіття…, 2008). Бичкові (Gobiidae) відіграють суттєву роль у формуванні екологічних чинників та різноманітних трофічних умов, що склалися у водоймах Придніпров’я. З одного боку, бички інтенсивно споживають бентосні організми, деякі – молодь риб, планктон, ікру риб, що негативно впливає на загальний стан іхтіокомплексу та промислових видів зокрема, а з іншого – вони самі є об’єктом живлення інших риб (насамперед судака та окуня).

Тим не менше, дослідженням цієї групи риб у Дніпропетровській області не приділялося відповідної уваги. До 1960-х років у наукових звітах і публікаціях родина бичкових зазначалася однією групою – «бички». Часто відомості щодо бичкових подавали сумарно у групі так званого «дріб’язку». У різних джерелах по-різному називали один і той самий вид. Наприклад, бичком бабкою називали і головача, і пісочника, а інші види йшли в групі «бичок бубир». Дані невідповідності заважали проведенню порівняльного аналізу стану популяцій бичків у часовому аспекті (Короткий, 1937).

На сучасному етапі у водоймах Дніпропетровської області (водосховищах, малих річках, ставках, озерах і каналах) зареєстровано 8 видів представників родини бичкових (Gobiidae): кругляк ( Neogobius melanostomus Pallas, 1814), головач ( N. kessleri Gunther, 1861), пісочник ( N. fluviatilis Pallas, 1814), гонець ( N. gymnotrachelus Kessler, 1857), мартовик ( Mesogobius batrachocephalus Pallas, 1814), цуцик ( Proterorhinus marmoratus Pallas, 1814), бичок-пуголовок зірчастий ( Benthophilus stellatus Sauvage, 1881), бичок-пуголовочок Браунера ( Benthophiloides brauneri Beling et Iljin, 1927). Мета роботи – оцінити сучасний стан популяцій бичкових у Дніпровському водосховищі, оцінити чисельність, розповсюдження та вплив бичкових на іхтіокомплекс водойми.

Відбір іхтіологічних проб проводили в літній період 2008–2010 рр. на всій акваторії Дніпровського водосховища, а 2012 року – на його верхній ділянці в межах природного заповідника «Дніпровсько-Орільський» (за відповідним дозволом на вилучення біоматеріалу). Відбір здійснено дрібновічковим неводом (довжиною 15,0 м, з вічком 0,7 см у крилах та 0,3 см у кулі) у прибережній (до глибини 1,7 м) зоні, а також за допомогою дозволених аматорських знарядь лову (малявочницею розміром 1 х 1 м, донною вудочкою). Збирання та обробку проб здійснювали за стандартними іхтіологічними методиками (Правдин, 1966; Пахоруков, 1980).

Серед бичків найбільш розповсюдженим та чисельним на акваторії Дніпровського водосховища є бичок пісочник N. fluviatilis, чисельність якого залежно від району відбору проб варіює від 13,4 до 90,6 екз./100 м². Видом-субдомінантом є кругляк N. melanostomus, значення чисельності якого в різних стаціях коливаються від 5,0 до 19,7 екз./100 м².

При досить різноманітному спектрі живлення всі бички Дніпровського водосховища розподіляються на дві основні групи. Це хижаки (головач і мартовик) і бентофаги (інші бички), які споживають водних безхребетних. Виявлено, що в умовах водосховища практично всі види бичків інтенсивно живляться ікрою інших видів риб, у тому числі промисловоцінних (лящ, судак, плітка, короп). На мілководдях Дніпровського водосховища частка бичків-хижаків у загальній масі малькових контрольних уловів складає 46,1 % за чисельністю та 48,4 % за біомасою, бентофагам належить відповідно 53,9 та 51,6 %.

Залежно від екологічних умов проживання співвідношення основних трофічних груп бичків на різних ділянках водосховища значно варіює. На верхній ділянці Дніпровського водосховища домінують бички-хижаки (до 55,1 % чисельності), їх домінування спостерігається також за біомасою (67,8 %). На середній ділянці Дніпровського водосховища як за чисельністю, так і за біомасою домінують бички-бентофаги (відповідно за чисельністю 58,8 та 77,7 % за біомасою). Нижня ділянка водойми відрізняється від інших тим, що за чисельністю тут переважають бентофаги (64,8 %), але за біомасою домінують хижаки (60,3 %). Необхідно відзначити, що найбільша частка хижаків за чисельністю та за біомасою відзначається у Самарській затоці Дніпровського водосховища.

Відзначається поступове збільшення чисельності хижаків (мартовика та головача) від нижньої (озероподібної) до верхньої (суто річкової) ділянок водойми. На сьогодні найкращі біотопи для мешкання хижих бичків спостерігаються саме у Самарській затоці, у найбільшому природному нерестовищі Дніпровського водосховища. Бичкові займають суттєву частку у загальній структурі прибережного іхтіоценозу (до 5–10 % чисельності та біомаси всіх видів риб у прибережжях). Gobiidae більш-менш рівномірно розподілені по акваторії Дніпровського водосховища, але найкращі кількісні показники в них – на верхній (річкоподібній) та нижній (озероподібній) ділянках водойми. Це свідчить про наявність достатньої трофічної бази, відсутність жорсткої конкуренції з боку інших видів і трофічного пресингу з боку рибоїдних хижаків.

Необхідно зауважити, що в 2010–2011 рр. на літоралі верхньої ділянки водосховища в контрольних малькових уловах не відзначався «червонокнижний» бичок-пуголовок зірчастий B. stellatus, хоча у попередні роки дослідження (2008–2009 рр.) він реєструвався. Зважаючи на високий охоронний статус виду необхідно визначити причини його випадіння з контрольних уловів. Бички збільшують свою чисельність і частку від загальної кількості риб у прибережних іхтіоценозах, є прогресуючою групою серед короткоциклових риб прибережжя Дніпровського водосховища. На сучасному етапі Gobiidae поступово починають відігравати досить суттєву роль в екологічному балансі прибережних іхтіоценозів, а деякі види бичків (зокрема, хижаки – мартовик M. batrachocephalus і головач N. kessleri) при спалахах чисельності можуть негативно впливати на розвиток перших поколінь промислових видів риб (ляща, судака, плітки, коропа).

Zoocenosis — 2013
Біорізноманіття та роль тварин в екосистемах: Матеріали VІІ Міжнародної наукової конфе ренції. – Дніпропетровськ: Адверта, 2013. – С. 123-124.

УДК 597.5:639.311(477.47)

Л. О. Шевчик, О. М. Пижова
Тернопільський національний педагогічний університет ім. Володимира Гнатюка, Тернопіль, Україна
Державна екологічна інспекція в Чернівецькій області, Чернівці, Україна

L. О. Shevchyk, O. M. Pyzhova
Volodymyr Hnatiuk Ternopil National Pedagogical University, Ternopil, Ukraine
State Ecological Inspectorate in Chernivtsi Region, Chernivtsi, Ukraine

Риба має важливе господарське значення у житті та економіці багатьох народів. Понад 18 % населення Землі задовольняє свої потреби у тваринних білках за рахунок риби й інших мешканців водойм. У тканинах риб є комплекс білків, жирів, мінеральних речовин, вітамінів, мікроелементів та інших речовин, життєво необхідних для нормального розвитку людського організму. Рибу використовують при виробництві технічного та медичного жиру, рибного борошна та риб’ячого клею, що мають широке застосування у сільському господарстві, харчовій промисловості, медицині. Риб’ячу шкіру застосовують у галантерейній і деревообробній промисловості. Незаперечно важливою є екологічна роль риб у підтриманні гомеостазу екосистем водойм, що зводиться до поїдання комах, у тому числі малярійного комара, прорідження водної рослинності, розпушування ґрунту водойм. Проте риби можуть завдавати шкоди здоров’ю людини як переносники небезпечних гельмінтологічних захворювань.

Інтенсивний розвиток рибної промисловості, без сумніву, зменшує чисельність популяції цінних видів риб у природних водоймах. Подібний стан речей, перш за все, зумовив падіння життєвого рівня рибалок, викликав живий практичний інтерес до проблеми відновлення рибних запасів, орієнтував на пошук шляхів стабілізації та підтримання оптимального рівня чисельності промислових риб. У цьому плані найцікавішими були праці французьких рибалок Жозефа Ремі та Антуана Жеєна, Стефана Людвіга Якобі, французького ембріолога професора Ж. Коста (початок XIX ст.). Значний внесок у розвиток рибництва зробили вітчизняні вчені В. П. Враський (1857), А. О. Грімм (1905–1917), Н. Н. Арнольд (1963), В. А. Мовчан (1966), Ф. М. Суховерхов (1963), В. А. Муріна (1960), Б. В. Верігіна (1961), Н. І. Кожина (1971), Ф. Г. Мартишев (1973), А. К. Виноградова (1978) та інші.

Дослідження проводили на базі Полонського рибцеху Хмельницького облрибкомбінату, розташованого у с. Велика Березка Полонського району Хмельницькій області. Для аналізу брали рибу масою 300–400 г, для кожного виду по 7 штук. Морфометричні проміри знімали за допомогою металевої лінійки.

У досліджуваному рибному господарстві вирощують коропа у полікультурі. Крім цього виду рибцех займається вирощуванням строкатого товстолоба, білого амура та щуки, які є меліораторами водойм господарства.

Короп звичайний ( Cyprinus carpio Linnaeus, 1758) Полонського рибцеху мало відрізняється від описаного в літературі. Тут розводять українського лускатого коропа, зовні дуже схожого на сазана. Тіло його вкрите великою, щільною лускою. Голова невелика, довжина (аг) її не перевищує 6,7 ± 0,1 (CV = 3 %), висота (жз) становить 6,8 ± 0,12 (CV = 3 %), біля міжочного перехвату дещо горбата. Найбільша висота тіла (ік) становить 9,8 ± 0,12 (CV = 2 %), у його неповній довжині (ав = 23,9 ± 0,65) вкладається біля 2,5 раза (CV = 5 %).

Товстолоб строкатий ( Aristichthys nobilis Richardson, 1845) відрізняється від інших коропових риб своєрідною формою голови з широким опуклим лобом і низько розміщеними очима. Очі невеликі (діаметр ока де = 1,4 ± 0,1, CV = 9 %). Зяброві тичинки вільні. Тіло помірно видовжене (ав = 27,65 ± 0,42, CV = 3 %), найбільша його висота (ік) становить 9,4 ± 0,25 (CV = 5 %). Грудні плавці короткі, без колючого променя. Кінці їх заходять за основу черевних плавців (відслань між грудними та черевними плавцями mm = 5,93 ± 0,05 (CV = 2 %). Тут помітний гострий кіль. Анальний плавець видовжений, без кісткових променів. Луска дрібна. Голова велика (жз = 7,7 ± 0,15, CV = 3 %; аг = 8,0 ± 0,4, СV = 9 %), лоб широкий, сильно опуклий. Рот косий, верхня та нижня щелепи однакової довжини. Забарвлення спини та верхнього боку голови темне. Боки тіла мальків золотисті, з віком тут з’являються темні плями.

Тіло щуки звичайної (( Esox lucius Linnaeus, 1758) видовжене (ав = 35,3 ± 0,15, CV = 2 %). Забарвлення спинки темніше порівняно з екземплярами, виловленими у відкритих водоймах. Черевце білувате. Спинний плавець відсунутий далеко назад і розміщений над підхвостовим. Довжина його (ну) становить 5,4 ± 0,1 (CV = 2 %). Вершини обох плавців заокруглені. Хвостовий – виїмчастий. На непарних плавцях є чорні або бурі плями, розміщені у декілька майже правильних рядів. Голова велика (жз = 5,3 ± 0,12, CV = 4 %; аг = 10,2 ± 0,2, CV = 3 %) із витягнутим і сплюснутим у спинно-черевному напрямку рилом, довжина (ад) якого 4,6 ± 0,1 (CV = 4 %). Рот досить великий, нижня щелепа довша від верхньої. Щелепи озброєні чисельними, досить великими та гострими зубами.

Акліматизація білого амура у Полонському рибному господарстві не вдалася.

Загалом промислові види риб Полонського рибцеху Хмельницького облрибкомбінату мало відрізняються від описаних у літературі. Внутрішньовидові відмінності основних морфометричних параметрів (CV не перевищують 9 %) виявлених видів виражені слабо, що пояснюється існуванням риб у антропогенізованих біоценозах штучних водойм. У господарстві короп звичайний вирощується у полікультурі зі строкатим товстолобом і щукою звичайною. Якщо товстолоб строкатий і білий амур поїдають рослини, у результаті чого відбувається природне очищення ставу від зайвої рослинності, то щука – знищує конкурентів у живленні коропа (малоцінну та смітну рибу – плітку, окуня, пічкура), що проникає у стави із природних водойм під час водопостачання, регулює чисельність шкідливих для коропа тварин (жаб, личинок бабок, п’явок тощо).

Zoocenosis — 2013
Біорізноманіття та роль тварин в екосистемах: Матеріали VІІ Міжнародної наукової конфе ренції. – Дніпропетровськ: Адверта, 2013. – С. 121-123.

УДК 597.55:574.63

І. С. Митяй*, П. Г. Шевченко*, Ю. М. Ситник**, М. Б. Халтурин*
Національний університет біoресурсів і природокористування України,
Київ, Україна
**Інститут гідробіології НАН України, Київ, Україна

I. Mytyai*, P. Shevchenko*, Y. Sytnik**, M. Chalturin*
*National University Bioresourses and Environmental Sciences of Ukraine, Kyiv, Ukraine
**Institute of Hydrobiology of NASU, Kyiv, Ukraine

В умовах загального зниження рівня виробництва риби в Україні, особливо колись найбільш рибопродуктивного – ставового рибництва, залучення малих водойм (руслових ставів) до випасного вирощування риби має надзвичайно велике значення. У сучасних умовах необхідно впроваджувати комплексне використання водних ресурсів із застосуванням ресурсозаощаджувальних технологій виробництва риби. Цей вид господарської діяльності не можливий без усебічних і тривалих досліджень екологічних умов водойм і стану їх іхтіофауни. Однією з таких водойм, придатних для випасного вирощування коропа, білого амура, товстолобиків та інших видів риб є русловий став побудований у 1967 р. на річці Молочній (притока р. Рось) поблизу с. Галайки Тетіївського району Київської області. Площа водойми при НПГ складає 104 га, довжина – 4,58 км, ширина – 0,23–0,40 км, середня глибина – 1,76 м, максимальна – 3,65 м, повний об’єм – 1,89 млн. м³, корисний – 1,48 млн. м³.

Комплексні дослідження якості водного середовища, стану кормової бази риб і деякі аспекти їх біології проведені у квітні 2003 та 2013 рр. Аналіз гідрохімічних проб за 2003 та 2013 роки показав стабільність більшості показників (табл. 1).

Таблиця 1. Гідрохімічні показники Галайківського водосховища

Фітопланктон Галайківського водосховища у 2003 р. представлений 54 видами водоростей, які відносяться до 6 груп фітопланктону: Сyanophyta (синьозелені) – 3, Bacillariophyta (діатомові) – 25, Euglenophyta (евгленові) – 3, Dinophyta (дінофітові) – 1, Chrysophyta (золотисті) – 2, Chlorophyta (зелені) – 21. Основу видового складу фітопланктону складали діатомові водорості. Друге місце в альгофлорі належало зеленим водоростям, серед яких домінували хлорококові (20). Найбільшим видовим різноманіттям водоростей відрізнялись верхів’я та придамбова ділянка водосховища (відповідно 41 та 37 видів). Основу фітопланктону тут також складали діатомові та зелені водорості. Середня чисельність і біомаса водоростей у водосховищі складала 9391 тис. кл./л та 4,120 г/м³.

У 2013 році спостерігається збільшення видового складу фітопланктону: зареєстровано 65 видів із 6 відділів. Найбільша кількість видів (34) відносилась до зелених. Слід відзначити високе видове багатство евгленових (16). За чисельністю на першому місці були зелені (56,2 %), на другому – синьозелені (32,8 %). У той же час частка останніх у біомасі становила лише 0,7 %. Більше половини загальної біомаси (50,6 %) створювалось за рахунок евгленових. Частки динофітових і зелених були близькими (відповідно 20,9 та 25,3). Тут також значного розвитку досягали вольвоксові (15,7 % загальної біомаси). Переважання джгутикових (майже 80 % біомаси) може свідчити про наявність у воді легкодоступної органічної речовини.

Зоопланктон водосховища у 2003 р. характеризувався достатнім якісним багатством: у його складі зареєстровано 32 види та таксони інших рангів, у тому числі 18 видів коловерток (Rotatoria), 5 – гіллястовусих (Cladocera) і 8 – веслоногих (Copepoda) ракоподібних, а також черепашкові ракоподібні (Ostracoda). У 2013 р. зареєстровано 35 видів із трьох основних систематичних груп. Серед них 22 таксони складали коловертки (Rotatoria), 7 таксонів – веслоногі ракоподібні (Copepoda) та 6 – гіллястовусі ракоподібні (Cladocera). Найбільш різноманітно представлена група коловерток, насамперед рід Brachionus, види якого є індикаторами органічного забруднення.

Видовий склад донної фауни водосховища у весняний період складався із 6 видів і належав до 4 систематичних груп: олігохети – 2 види, личинки хірономід – 2 та личинки інших двокрилих – 2 види. Кількісно та якісно переважали вторинноводні (личинки комах). Середня чисельність і біомаса зообентосу у водосховищі складала 280 екз./м² та 5,184 г/м².

У ході досліджень у Галайківському водосховищі у 2003 р. виявлено 16 видів риб та їх молоді, що належали до 5 родин (табл. 2). Це майже уп’ятеро менше ніж у цілому по басейну р. Дніпра, до якого відноситься р. Рось з її притокою р. Молочною. Найчисленнішою є родина коропових – 11 видів (короп, карась сріблястий, товстолобик білий, плітка, амур білий, краснопірка, верховка, пічкур, гірчак, лин, чебачок амурський), окуневих – 2 види (окунь, йорж), щукових (щука), сомових (європейський сом) і в’юнових (в’юн). Причому білий амур, лин, щука, сом і в’юн занесені до списку в результаті опитування рибалок-аматорів, які відловлювали цих риб.

Таблиця 2. Видовий склад риб Галайківського водосховища

Примітка: * позначені види внесені до списку зі слів рибалок-аматорів.

Результати відловів 2013 року показали, що у складі іхтіофауни стались деякі зміни: частина видів риб (пічкур, гірчак, сом, в’юн) нами не відмічені. Змінився також склад іхтіофауни. Якщо у 2003 р. переважали малоцінні та непромислові риби (верховодка – 12 екз./м², пічкур – 1,14 екз./м²), а чисельність промислових риб складала лише 1,0–1,5 % (плітка, окунь, карась, краснопірка), то у 2013 р. основу рибних запасів складають промислові риби.

Аналіз промислової іхтіофауни показує, що у водоймі наявні короп (3 роки), карась сріблястий (3–4 роки), товстолоб білий (3 роки), окунь (4 роки), краснопірка (4 роки) та йорж (5 років). У переважній більшості маса коропа складає 0,5–2,5 кг, товстолоба білого – 1,2–5,2 кг, карася сріблястого – 0,14–0,88 кг, окуня – 50–80 г. Дана ситуація у водоймі склалась завдяки організації рибного господарства. Штучне зариблення цінними промисловими та хижими рибами (щука, окунь, судак) значно скоротило чисельність непромислових видів та підвищило рибопродуктивність водойми. Стабільність складу іхтіофауни підтверджують облови мальковою волокушею, в яких виявлені ті ж самі види (табл. 3).

Таблиця 3. Видовий склад і розмірні показники молоді риб Галайківського водосховища
 (з уловів мальковою волокушею довжиною 25 м)

Наведені матеріали свідчать про те, що у рибогосподарському відношенні малі річки, якою є притока р. Рось Молочна, стають значимими лише при організації ставового господарства на основі постійного дослідження стану водного середовища та науково обґрунтованих режимів рибогосподарського використання.

Zoocenosis — 2013
Біорізноманіття та роль тварин в екосистемах: Матеріали VІІ Міжнародної наукової конфе ренції. – Дніпропетровськ: Адверта, 2013. – С. 119-121.

УДК 597.556.31:591.16

М. Ю. Ткаченко
Таврійський державний агротехнологічний університет, Мелітополь, Україна

M. Y. Tkachenko
Tavria State Agrotechnological University, Melitopol, Ukraine

Бичок кругляк є видом із відносно невеликими показниками плодючості (2500–3500 шт.), яка коливається залежно від умов існування (Куликова, Фандеева, 1975). Актуальним є визначення абсолютної та відносної плодючості виду за різних гідроекологічних умов. Оскільки бичок має асинхронний вітелогенез у зв’язку з багатопорціонним характером нересту, у гонадах відбувається безперервне продукування ооцитів за рахунок резервних яйцеклітин, що забезпечує декілька порцій ікри (Смирнов, 1986).

До аналізу залучали особин із Каховського водосховища (n = 36) із рівнем солоності 0,05–0,1 ‰ та Утлюцького лиману (n = 24) з показником мінералізації 10 ‰. Матеріал зібраний у травні – червні 2011–2012 рр. Для аналізу ястики фіксували у 70 % розчині етилового спирту. Для подальшого порівняльного аналізу у дослідних риб проводився повний біологічний аналіз: визначали загальну промислову довжину (SL), вік і масу (загальну та масу тушки). Стадії зрілості гонад визначали візуально за шестибальною шкалою (Правдин, 1960). До аналізу залучалися ікринки всіх груп, окрім найменшої (0,05 мм). Діаметр ооцитів вимірювали за допомогою окуляр-мікрометра на бінокулярі МБС – 10 (ок. ×8, об. ×4 та ок. ×8, об. ×2).

Середній показник абсолютної плодючості риб з Утлюцького лиману склав 2414 шт., а у риб із Каховського лиману – 2053 шт. Аналіз за стадіями зрілості показав більшу кількість ооцитів ІІ стадії зрілості у особин із Каховського водосховища (897 шт.), ніж з Утлюцького лиману (937 шт.) – різниця склала 8 %. Кількість ікринок ІІІ стадії зрілості була більше у риб із лиману (1679 шт.), ніж із водосховища (847 шт.). Різниця між цими показниками склала 28 %. IV стадія склала у Каховському водосховищі – 652 шт., а в Утлюцькому лимані – 970 шт. Різниця становила 8,4 %.

Аналіз абсолютної плодючості залежно від ваги особин показав кількість ооцитів у групі 10–20 г у Каховському водосховищі – 1814, а в лимані – 1115 шт. У діапазоні 20–30 г у водосховищі цей показник склав 2452, а в лимані – 1351 шт. У водосховищі плодючість у групі 30–40 г становила 3428, у лимані – 2245 шт. Слід зазначити, що найбільший показник абсолютної плодючості риб з Утлюцького лиману зафіксований у ваговому діапазоні 50–60 г (3204 шт.). Для Каховського водосховища максимальне значення цього показника є характерним для риб вагою 30–40 г.

Аналіз відносної плодючості за розмірними групами показав менші значення у особин з Утлюцького лиману. У розмірній групі 80–90 мм цей показник склав у Каховському водосховищі 119, а в лимані – 67 шт. У розмірній групі 90–100 мм відносна плодючість у водосховищі склала 117, а в лимані – 61 шт. У групі 100–110 мм цей показник був майже однаковий у особин з обох водойм (89 та 85 відповідно).

У підсумку слід зазначити значні відмінності між показниками плодючості у бичка кругляка з водойм із різними гідроекологічними умовами. Аналіз абсолютної та відносної плодючості вказує на значну різницю в умовах існування, що в подальшому слід детальніше вивчати, особливо у контексті характеру живлення та його калорійності.

Zoocenosis — 2013
Біорізноманіття та роль тварин в екосистемах: Матеріали VІІ Міжнародної наукової конфе ренції. – Дніпропетровськ: Адверта, 2013. – С.118.

УДК 597.556:591.13

А. В. Тіхонов, Р. О. Новіцький
Дніпропетровський національний університет ім. Олеся Гончара, Дніпропетровськ, Україна

A. V. Tikhonov, R. A. Novitskiy
Oles’ Honchar Dnipropetrovsk National University, Dnipropetrovsk, Ukraine

Найбільш різноманітний і складний зв’язок організму з навколишнім середовищем здійснюється завдяки трофічним взаємовідносинам. Знання особливостей живлення риб використовується при науковому вивченні їх промислових угруповань, для обґрунтування акліматизаційних заходів, аналізу причин коливання чисельності та темпів росту риб. На сучасному етапі у складі іхтіокомплексу Дніпровського (Запорізького) водосховища нараховується 16 видів хижих риб: вугор річковий Anguilla anguilla (Linnaeus, 1758), головень Leuciscus cephalus (Linnaeus, 1758), в’язь Leuciscus idus (Linnaeus, 1758), білизна звичайна Aspius aspius (Linnaeus, 1758), чехоня звичайна Pelecus cultratus (Linnaeus, 1758), сом європейський Silurus glanis Linnaeus, 1758, американський сомик Ictalurus nebulosus (Rafinesque, 1818), канальний сомик I. punctatus (Rafinesque, 1818), щука звичайна Esox lucius Linnaeus, 1758, минь річковий Lota lota (Linnaeus, 1758), судак звичайний Stizostedion lucioperca (Linnaeus, 1758), берш S. volgense (Gmelin, 1789), окунь річковий Perca fluviatilis Linnaeus, 1758, сонячний окунь Lepomis gibbosus (Linnaeus, 1758), бичок мартовик Mesogobius batrachocephalus (Pallas, 1814), бичок головач Neogobius kessleri (Günter, 1861).

Особливості живлення риб у природних і штучних водоймах Дніпропетровської області, трофічні взаємовідносини хижаків та «мирних» риб різних екологічних комплексів вивчені вкрай недостатньо. Можна відзначити праці В. Ф. Нікітіна (1969) та Р. О. Новіцького (2004), присвячені різним аспектам досліджень трофіки промислових риб водойм Придніпров’я, але сучасні трофологічні дослідження в регіоні майже не проводяться. Вищезазначене обумовило актуальність роботи, головною метою якої є визначення особливостей живлення та трофічних зв’язків аборигенного виду Дніпровського водосховища – щуки звичайної E. lucius.

В основу роботи покладені результати іхтіологічних досліджень у складі Комплексної експедиції НДІ біології ДНУ ім. Олеся Гончара на акваторії Дніпровського водосховища у літньо-осінній період 2009–2011 рр. Відбір проб здійснювали дрібновічковим неводом (довжиною 15,0 м, з вічком 0,7 см у крилах та 0,3 см – у кулі) у прибережній (до глибини 1,7 м) зоні на всій акваторії Дніпровського водосховища. В окремих випадках (визначення спектру живлення) використано іхтіологічний матеріал, отриманий зі ставних сіток (із вічком 30–50 мм). Збирання та обробку матеріалу проводили за загальновідомими іхтіологічними методиками, викладеними у працях І. Ф. Правдіна (1966), Є. В. Боруцького зі співавторами (1974), О. М. Пахорукова (1980) та О. М. Арсана зі співавторами (2006). Під час біологічного аналізу риби визначали довжину тіла (від рила до кінця лускового покриву, мм), загальну масу (г), масу «порки» (масу риби без нутрощів, г), стать, кількість пілоричних придатків шлунку (шт.), вік риби (за річними кільцями на лусці), довжину шлунково-кишкового тракту (ШКТ, мм), масу ШКТ (г), масу шлунку (г), масу харчової грудки (г). Для вивчення живлення щуки звичайної Дніпровського водосховища проаналізували 72 шлунково-кишкові тракти. Вміст шлунків при камеральній обробці групували за окремими трофічними об’єктами, компоненти живлення визначали до виду, вимірювали та зважували на аналітичних вагах. Індекси споживання визначали як відношення суми відтворених мас усіх компонентів або сумарної відтвореної маси окремого компоненту в харчовій грудці до маси риби.

Домінуючу роль у живленні щуки Дніпровського водосховища як облігатного хижака відіграє риба (80,0–100,0 %). Кормовими об’єктами Esox lucius є 11 видів риб, серед яких основними є бички (пісочник, кругляк, гонець) і молодь коропових риб (лин, карась сріблястий, краснопірка, плітка, чебачок амурський, гірчак, калинка, вівсянка).

У спектрі живлення молоді щуки звичайної (0+ та 1+) Дніпровського водосховища головну частку складає молодь інших видів риб. На верхній ділянці водосховища основними компонентами їжі є гірчак (32,4 %), чебачок амурський (14,7 %), карась сріблястий (11,8 %), краснопірка (11,8 %). На середній ділянці основними у спектрі живлення є бичок кругляк (22,8 %), гірчак (24,6 %), карась сріблястий (25,4 %). Імовірно, це пов’язано з досить високою чисельністю цих видів у тих біотопах, де нагулюється щука.

У Дніпровському водосховищі та його придатковій системі щука звичайна виконує важливу біомеліоративну роль, перетворює біомасу малоцінних та «смітних» риб на більш якісну продукцію. Надзвичайно корисною трофофункціональною роллю цього рибоїдного хижака є споживання значної кількості чужорідних риб-інвайдерів, які визнані функціонально небезпечними для сталого розвитку гідроекосистем (чебачка амурського Pseudorasbora parva Temminck et Schlegel, 1846 та сонячного окуня Lepomis gibbosus (Linnaeus, 1758)). На верхній ділянці Дніпровського водосховища, у річках Самара, Кільчень, Мокра Сура, Вовча сонячний окунь – додатковий об’єкт живлення E. lucius.

Для щуки різних ділянок водосховища характерне незначне варіювання показника вгодованості за Фультоном, що пов’язано зі швидкими темпами збільшення її лінійно-вагових параметрів та свідчить про високий рівень забезпеченості компонентами живлення на різних ділянках водойм. Середні показники вгодованості для цьоголіток та одноліток щуки на різних ділянках коливаються від 1,04 ± 0,32 до 0,84 ± 0,29. Між верхньою та середньою ділянками Дніпровського водосховища простежується незначна різниця за показниками вгодованості. На верхній (річковій) ділянці великі площі мілководь сприяють розвитку водної рослинності, в якій мешкає як молодь риб, так і різноманітні безхребетні, личинки амфібій тощо. На середній ділянці площа мілководь менша, що обумовлює менший ресурсний потенціал.

Zoocenosis — 2013
Біорізноманіття та роль тварин в екосистемах: Матеріали VІІ Міжнародної наукової конфе ренції. – Дніпропетровськ: Адверта, 2013. – С. 116-117.

УДК 597.553.1:(282.247.326.4+282.247.325.8)

В. Г. Терещенко*, Д. С. Христенко**, Л. И. Терещенко*, А. Б. Назаров**
*Институт биологии внутренних вод РАН, Борок, Ярославская обл., Российская Федерация
**Институт рыбного хозяйства НААН, Киев, Украина

V. Tereshhenko*, D. Khristenko**, L. Tereshhenko *, A. Nazarov**
Institute of Biology of Inland Waters of RAS, Borok, Yaroslavl region, the Russion Federation
Institute of fisheries of NAAS of Ukraine, Kyiv, Ukraine

Любой вид в новых условиях обитания проходит несколько фаз или стадий натурализации. Информация о времени этих фаз важна для анализа изменений в популяции вселенца и понимания роли чужеродных видов в анализируемых водоемах. Цель данной работы – детализация (выявление) времени наступления фаз натурализации тюльки в Днепродзержинском и Кременчугском водохранилищах.

Материалом для анализа послужили собственные данные, архивные материалы Института рыбного хозяйства НААН, данные промысловой статистики вылова и литературы (Булахов, Мельников, 1965). Недостающая информация по уловам тюльки 1967–1970 гг. получена на основании предположения о постоянстве соотношения улова на усилие исследовательского трала и общего вылова тюльки по водоему (расчетный коэффициент для Днепродзержинского водохранилища равен 2,28, а для Кременчугского – 6,9 экз./15 мин траления × год). Относительная погрешность экстраполяции улова исследовательского трала составила по водохранилищам соответственно 0,2–0,5 и 7,0–7,4 %. Для детализации времени начала фаз применен динамический фазовый портрет. Рассматривали динамику обилия тюльки в координатах: N и dN/dt, где N – величина улова на усилие трала (экз./15 мин траления), dN/dt – скорость изменения уловов (экз./15 мин траления × год). Для исключения влияния случайных изменений данные по динамике уловов сглаживали. Анализ основан на поиске стационарных или равновесных точек, то есть зон, в которых скорость изменения улова близка к нулю. Индикаторы реакции на возмущающее воздействие – переход системы в другое равновесное состояние или нарушение хода (плавности) кривой фазового портрета. Ранее показано, что динамический фазовый портрет популяции и сообщества животных, далеко отстоящих от равновесного состояния, имеет вид выпуклой или вогнутой дуги от исходного состояния к новому. В состоянии равновесия наблюдается минимальная амплитуда колебаний исследуемого параметра. При этом траектория системы на фазовом портрете имеет вид закручивающейся спирали – особая точка «устойчивый фокус», раскручивающейся спирали – особая точка «неустойчивый фокус» или эллиптической кривой – особая точка «центр» (Verbitsky, Tereshchenko, 1996).

Продвижение тюльки вверх по Днепру началось одновременно с заполнением в 1955–1958 гг. самого нижнего в каскаде Каховского водохранилища. В нем популяция формировалась из рыб, поднимавшихся ежегодно на нерест вверх по Днепру до середины будущего водохранилища (Сальников, Сухоиван, 1959). В расположенном выше Днепровском (Запорожском) водохранилище, которое находится ниже исследуемых, тюлька впервые обнаружена летом 1958 г. в районе р. Орель (верховье водоема). Промысловый вылов тюльки в нем, ведущийся ниже по течению (район сел Приветное и Андреевка), составил в 1959 году 9 т, а в 1961 году – более 11 т (Булахов, Мельников, 1965). Скорее всего, в Днепровское водохранилище она проникла уже 1957 г. По данным этих же исследователей в 1961 г. отмечен нерест тюльки в устье р. Ворскла, расположенной в средней части современного Днепродзержинского водохранилища, и зарегистрированы ее единичные экземпляры в районе г. Кременчуг. Таким образом, ко времени строительства в 1963 г. плотины Днепродзержинской ГЭС популяция тюльки на заливаемых акваториях прошла вторую фазу натурализации и находилась в начале третьей. Это согласуется с тем, что уже через 4 года в 1967 г. в водохранилище начался промысел тюльки, уловы которой росли до 1975 г.

Таким образом, с момента создания Днепродзержинского водохранилища популяция тюльки находилась в нем на третьей фазе натурализации – освоения территории и роста численности. Увеличение уловов тюльки продолжалось с 1967 по 1975 гг. По данным уловов исследовательского трала в полулогарифмических координатах в период 1967–1968 и 1969–1971 гг. наблюдались максимальные скорости роста численности популяции. В последующий период скорость роста численности снизилась, а к 1975 г. популяции тюльки пришла в равно¬весное состояние, соответствующее ее обилию 3500 экз./(15 мин траления) и величине вылова около 1500 т в год. Далее, популяция вышла из устойчивого состояния, а динамика ее численности усложнилась. Следовательно, в 1975 г. в формировании популяции тюльки Днепродзержинского водохранилища закончилась третья фаза натурализации и наступила четвертая.

В Кременчугском водохранилище при его создании в 1959–1961 гг. тюльки не было. Как показано выше, первые экземпляры обнаружены ниже его плотины в 1961 г., то есть после строительства плотины. В само водохранилище, скорее всего, она попала после заполнения Днепродзержинского в 1965 г. Во-первых, в Днепродзержинском водохранилище популяция тюльки находилась в фазе освоения территорий (экспоненциального роста), во-вторых – нерест отмечался менее, чем в 80 км ниже плотины Кременчугской ГЭС, а в-третьих, после окончания заполнения нижележащего водохранилища в 1965 г., в его верхней части улучшились гидрологические условия для продвижения тюльки. Все это говорит о том, что в Кременчугское водохранилище проникло достаточное количество половозрелых особей и популяция тюльки уже вступила в третью фазу натурализации. В уловах мальковой волокуши тюлька стала встречаться с 1966 г., а уже в 1968 – ее вылов составлял 6 т.

С 1965 г. тюлька начала осваивать Кременчугское водохранилище (первая фаза натурализации). Со следующего года отмечено наличие молоди в уловах мальковой волокуши. С 1966 г., скорее всего, началась и третья фаза натурализации тюльки в Кременчугском водохранилище, поскольку уже в 1968 г. ее промысловый вылов составил 6 т, а далее он до 1977 г. неуклонно рос.

По данным уловов исследовательского трала в полулогарифмических координатах в период 1968–1969 и 1970–1973 гг. наблюдались максимальные скорости роста численности популяции. Далее скорость роста численности снизилась, а к 1977 г. популяция пришла в равновесное состояние, соответствующее ее обилию 2000 экз./15 мин траления и вылова более 2600 т/год. Далее, популяция вышла из устойчивого состояния, а динамика ее численности усложнилась. Следовательно, в 1977 г. в формировании популяции тюльки Кременчугского водохранилища закончилась третья фаза натурализации и наступила четвертая.

Таким образом, заполнение пелагиали днепровских водохранилищ короткоцикловым планктофагом (тюлькой) связано с наличием свободной экологической ниши, длительный период ее преадаптации к обитанию в пресноводных лимнических экосистемах и высокая способностью к дальним миграциям (Световидов, 1952).

Детализиция периодов прохождения фаз натурализации в Днепродзержинском водо-хранилище показала, что быстрому его освоению тюлькой способствовали благоприятные гидрологические условия. Подпор плотины у г. Запорожье простилался до середины будущего водохранилища (р. Ворскла). В 1959 году на участке «Днепродзержинск – Днепропетровск» в результате загрязнения промышленными стоками отмечена массовая гибель чехони (Лузанская, 1965), что освободило пелагиаль для исследуемого вида. Поэтому на момент строительства плотины Днепродзержинской ГЭС тюлька уже присутствовала в водоеме на начале третьей фазы натурализации.

Создание Днепродзержинского водохранилища способствовало дальнейшему расширению ареала тюльки и ее появлению в Кременчугском водохранилище через несколько лет после строительства последнего. Время прохождения третьей фазы натурализации в водоемах одинаково, хотя в Кременчугском водохранилище скорость роста популяции тюльки после ее появления в водоеме была выше, чем в Днепродзержинском. Успешной натурализации тюльки в исследуемых водохранилищах способствовало и то, что доля основных пелагических хищников в составе уловов (судака и жереха) не превышала 10 %, а основного пелагического планктофага (чехони) – 7 % (Isaev, Karpova, 1980).

Таким образом, отмечено отличие как самого процесса, так и времени наступления фаз натурализации тюльки в исследуемых водоемах. Так на акватории Днепродзержинского водохранилища она уже была за два года до его создания, а в Кременчугском – появилась только после заполнения Днепродзержинского. Третья фаза натурализации в Днепродзержинском водохранилище началась с 1963 г., а в Кременчугском – с 1966 г. Четвертая фаза натурализации в Днепродзержинском водохранилище началась в 1975, а Кременчугском – в 1977.

Работа проведена при поддержке гранта РФФИ № 13-04-90921 «Анализ популяционных характеристик видов рыб-вселенцев Днепродзержинского и Кременчугского водохранилищ» и гранта Программы Президиума РАН № 30 «Живая природа: современное состояние и проблемы развития», продпрограмма «Динамика и сохранение генофонда».

Авторы выражают глубокую благодарность зав. отделом изучения биоресурсов водохранилищ ИРХ НААН д. б. н., с. н. с. И. Ю. Бузевичу, сотрудникам отдела В. И. Полторацкой, А. Ф. Семенюку, А. А. Котовской, любезно предоставившим материалы для анализа.

Zoocenosis — 2013
Біорізноманіття та роль тварин в екосистемах: Матеріали VІІ Міжнародної наукової конфе ренції. – Дніпропетровськ: Адверта, 2013. – С. 114-116.

УДК 639.314:626/628

Н. В. Старко
Украинский научно-исследовательский институт экологических проблем, Харьков, Украина

N. V. Starko
Ukrainian Research Institute of the Ecological Problems, Кharkov, Ukraine

Садковое выращивание рыбы на сбросных теплых водах энергообъектов было начато в 1960-е годы на Электрогорской ГРЭС № 3 (Корнеев, 1967). Результаты проведенных работ показали, что выращивание рыбы в садках на теплых водах имеет большие экономические выгоды в силу ускорения роста выращиваемой рыбы, высокой рыбопродуктивности, небольших капитальных затрат и быстрой окупаемости. Это послужило основной причиной массового появления и развития садковых рыбных хозяйств на большинстве водоемов-охладителей электростанций. При этом зачастую такие рыбные хозяйства возникали и развивались стихийно, без учета вопросов сохранения экологического состояния водоемов, на базе которых они создавались.

В то же время, интенсификация производственных процессов в садковых рыбных хозяйствах на теплых водах обуславливает то, что они могут становиться одним из существенных негативных факторов влияния на экологическое состояние водоемов-охладителей. При этом зачастую наблюдается не только ухудшение экологических характеристик водоемов (или районов размещения садковых линий), но и отдельных производственных характеристик самих рыбных хозяйств – заморы рыбы в садках и др.

Актуальность исследований по оценке влияния садкового рыбоводства на экологи-ческое состояние водоемов-охладителей энергообъектов и определения удельных величин такого загрянения обусловлены, во-первых недостаточной изученностью комплексного использования таких водоемов, когда чрезмерное развитие одной из отраслей хозяйства может ставить под угрозу функционирование всей водохозяйственной системы, а во-вторых – ростом числа водоемов-охладителей, где проводится выращивание рыбы в садках. В данном сообщении приводятся результаты определения удельного (на 1 т выращенной рыбы, в основном карпа) загрязнения водоема-охладителя Змиевской ТЭС.

Водоем-охладитель Змиевской ТЭС наливного типа, построен для охлаждения агрегатов электростанции в оборотном режиме. Кроме электростанции, водоем используется в рыбохозяйственных, рекреационных целях и для орошения сельскохозяйственных культур. Подпитка проводится из р. Северский Донец. Поэтому формирование его гидрохимического режима происходит под влиянием комплекса взаимосвязанных техногенных и внутриводоемных факторов, что затрудняет выделение воздействия каждого из них. Прежде всего, во многом гидрохимический режим зависит от рабочей мощности электростанции, определя¬ющей количество поступающего в водоем со сбросными водами тепла и уровень проточности. Значительное воздействие на качество воды в водоеме оказывают объемы подкачки и состав воды в реке-доноре (Северский Донец) и расположенное на его акватории садковое хозяйство. При этом, загрязняющие вещества поступают из рыбоводных садков двумя путями: в растворенной форме (растворенные метаболиты рыб и компоненты кормов) и в виде взвешенных частиц (остатки кормов и фекалии рыб).

В таких условиях оценка воздействия садкового рыбного хозяйства на гидрохими-ческий режим водоема-охладителя проводилось нами следующим образом: 1) исследованием фактического гидрохимического состояния водоема при выращивании на нем рыбы в садках путем проведения гидрохимических съемок по всей его акватории и анализа имеющейся информации по данному вопросу; 2) определением влияния на качество воды искусственных кормосмесей и метаболитов рыб, а также их смеси, собранной под садками; 3) расчета удельного (на 1 т выращенной рыбы) выноса загрязняющих веществ от садковых рыбных хозяйств с последующим пересчетом на объем рыбы, выращенной в конкретный год, что, по мнению многих исследователей, является основным способом установления количества поступающих от садковых рыбных хозяйств загрязняющих веществ.

В натурных условиях оценка воздействия садкового рыбоводства на гидрохимический режим водоема-охладителя проводилась путем сравнения химического состава воды на различных участках водоемов-охладителей. Пробы отбирали в один день на участках до садков, непосредственно под садковыми линиями и на различном удалении от них.

Поступающие из садков загрязняющие вещества подвергаются в водоемах-охладителях сильному разбавлению, степень которого, в свою очередь, зависит от погодных условий и проточности в районе садкового хозяйства в момент отбора проб. Эти факторы сильно затрудняют количественное определение поступления загрязнений от садков. Загрязняющие вещества от садковых рыбных хозяйств поступают в виде взвесей и растворенном (желеобразном, коллоидном) состоянии. Удельное (на 1 т прироста рыбы) поступление взвешенных веществ (остатков кормов и фекалий рыб) определяли путем установки специальных ловушек.

Разница концентраций веществ имеет наибольшую величину при установлении безветренной (штилевой) погоды. В районах размещения рыбоводных садков установлено увеличение содержания в воде органических веществ (БПК₅ и ХПК) и биогенных соединений (минеральных форм азота и фосфора), падение величин рН и содержания растворенного кислорода. Кроме того здесь, под воздействием скапливающихся под садками отходов рыбоводства наблюдается наибольшая стратификация (разница в содержании веществ в поверхностном и придонном горизонтов) по этим же показателям.

Самая напряженная (особенно по кислороду) гидрохимическая ситуация складывается при установлении жаркой штилевой погоды, обычно в июле – августе. На водоеме-охладителе Змиевской ТЭС в 1980–1990-е годы при более высоком, чем в настоящее время объеме садкового выращивания рыбы, регулярно отмечалась локальная гибель рыбы в садках (на центральных садковых линиях). Изложенное иллюстрируется данными таблицы 1, где приведены усредненные данные содержания кислорода в воде водоема-охладителя Змиевской ТЭС за 1991 и 1993–1994 годы. Результаты наших лабораторных экспериментов показывают, что рыбные гранулированные комбикорма являются легко размываемыми и нестойкими к разложению веществами. Опыты, проведенные с рыбными гранулированными комбикормами марок К-III-3укр и К-110, показали, что за первый час пребывания в воде вес корма за счет выщелачивания уменьшался на 9,42–10,56 %, за сутки – на 11,11–11,64 %. При этом скорость снижения веса корма почти не зависела от его навески, а определялась только временем пребывания в воде. При минерализации рыбных комбикормов наблюдалось обогащение воды биогенными соединениями (прежде всего азотом и фосфором), увеличение общей жесткости (за счет увеличения содержания кальция), уменьшение рН. Кроме того, 1 г рыбного гранулированного комбикорма, например рецепта КΙΙΙ-3-8, при 20° поглощал за сутки в среднем 231,10 ± 9,53 мг кислорода. Значительное воздействие на химический состав воды оказывают и метаболиты рыб, о чем свидетельствуют результаты лабораторных экспериментов, проведенных разными авторами (Антипчук и др., 1972; Шпет, Федман, 1961).

Таблица 1. Содержание кислорода в воде водоема-охладителя Змиевской ТЭС
в летний период (мг О₂/л)

Примечания: * – пункты контроля: 1 – подводящий канал, 2 – центр водоема, 3 – центр садкового комплекса, 4 – район водосброса, 5 – юго-восточная часть водоема; ** Δ – величина стратификации.

Кроме оценки влияния на качество воды рыбных комбикормов (самостоятельные эксперименты) и метаболитов рыб (по данным литературы) нами проведены лабораторные эксперименты с их смесью, полученной при определении поступления из садков взвешенных веществ. При оценке влияния садкового рыбоводства на экологическое состояние водоемов следует учитывать, что содержащиеся в теле рыбы вещества при ее отлове выносятся из экосистемы водного объекта. Поэтому объем поступающих в водоем веществ нужно уменьшать на их количество в выращенной рыбе. Было оценено изъятие с рыбой азота, фосфора и кальция (в пересчете на соли жесткости). Для расчетов (табл. 2) привлекали данные литературы по содержанию в теле рыб названных элементов (Яржомбек, 1986; Товстик, Бевзюк, 2003).

Таблица 2. Поступление веществ при выращивании в садках на 1 т товарной рыбы

Сравнение полученных нами данных по удельному поступлению из садков взвешенных веществ и минеральных азота и фосфора с многочисленными данными по этому вопросу в научной и научно-технической литературе показал, что они находятся в пределах величин, установленных другими авторами. Поэтому с учетом того, что каждое хозяйство имеет свои особенности (вид и количество применяемых кормов, способ и периодичность кормления и др.) мы считаем, что приведенные в таблице 2 данные могут использоваться для оценки воздействия садкового рыбоводства на экологическое состояние водоемов-охладителей.

Zoocenosis — 2013
Біорізноманіття та роль тварин в екосистемах: Матеріали VІІ Міжнародної наукової конфе ренції. – Дніпропетровськ: Адверта, 2013. – С. 111-113.

УДК 597+591.147+612.453+574.2

М. В. Причепа, О. С. Потрохов
Інститут гідрорбіології НАН України, Київ, Україна

M. V. Prichepa, O. C. Potrohov
Institute of Hydrobiology of NASU, Kyiv, Ukraine

До головних причин зміни видового складу в іхтіоценозах відноситься дія антропогенних чинників різної природи, які призводять до зміни гідрологічних та гідрохімічних умов, зокрема росту мінералізації та зміни співвідношення основних іонів прісної води. Це базується на різній фізіологічній та біохімічній пластичності окремих видів риб до умов середовища. Про проходження адаптаційних реакцій у риб можна судити за їх фізіолого-біохімічним станом за дії різних чинників (Hochachka, 2002). Своєчасність і адекватність розвитку адаптивних реакцій на біохімічному рівні, у першу чергу, відбувається за ендокринної регуляції обміну речовин.

Серед стресових гормонів у процесах енергозабезпечення адаптації риб важлива роль належить кортизолу (Brodeur, 2005; Friedrich, 1996; Hopkins, 1995). Він – регулятор вуглеводного обміну організму, а також бере участь у розвитку стрес-реакцій. Результат регуляторної дії кортизолу – заощадження наявних енергетичних ресурсів організму (зниження їх витрат м’язовою тканиною) та відтворення втрачених.

Соматотропін регулює ріст риб, обмін речовин (іонний, осмотичний, ліпідний, білковий і вуглеводний обміни), сприяє розвитку гонад, визначає тип живлення, бере активну участь у контролі осморегуляторної та імунної системи (Sangiao-Alvarellos et al., 2006). Пролактин – також важливий регулятор активності та спрямованості метаболічних процесів у хребетних тварин (Sakamoto, McCormick, 2006). Зокрема шляхом зниження іонної та водної проникності мембран відіграє важливу роль у процесах обміну іонів при осморегуляції.

Мета даного дослідження – оцінити вміст гормонів гіпофізу (соматотропін і про-лактин) і кортизолу у плазмі крові окуневих риб залежно від умов існування. Об’єктами дослідження були окунь Perca fluviatilis (Linaeus, 1758) і судак звичайний Sander lucioperca (Linaeus, 1758), яких відловлювали у серпні в озерах м. Києва – Кирилівське та Бабине, і р. Рось (м. Біла Церква). У риб відібрано кров і після отримання її плазми на імуноферментному аналізаторі визначали вміст соматотропіну, пролактину та кортизолу стандартними методиками. Як показали наші дослідження окунь у всіх водоймах не знаходився у стресовій ситуації. Вміст кортизолу у плазмі крові був на рівні 0,570–0,760 нМ/мл. Найстабільніші умови для його існування склалися у досить незабрудненому оз. Бабине, де його вміст був найменшим. Проте вгодованість окуня з цієї водойми була низькою. В оз. Кирилівське, яке підлягає сильному антропогенному впливу, вміст кортизолу був вищим на 33 % порівняно з оз. Бабине.

Неможна не враховувати забезпеченість їжею риб. Більш вразливий до дії неспри-ятливих чинників вид риб (судак) характеризувався вищим вмістом кортизолу у плазмі крові у риб із р. Рось, який переважав цей показник судаків з оз. Кирилівське на 38 %. Це пояснюється активною участю кортизолу у проходженні енергетичного обміну, а високий вміст цього гормону сприяє заощадженню енергетичних ресурсів.

Вміст соматропіну у плазмі крові окуня коливається в досить незначних межах від 0,81 нг/мл (оз. Бабине) до 1,92 нг/мл (оз. Кирилівське). Причому відмічено підвищений вміст цього гормону у плазмі крові риб, виловлених з оз. Кирилівське, який перевищував на 53 % значення для риб з оз. Бабине та на 31 % порівняно з р. Рось. Безперечно саме цей гормон приймає участь у регуляції обмінних процесів при несприятливих умовах існування риб. Оз. Кирилівське характеризується наявністю численних джерел забруднення, починаючи від скиду колекторних вод великого міста до забруднення нафтопродуктами та іншими токсикантами. Дані по судаку повністю підтверджують ці спостереження. Якщо середній вміст соматотропіну у плазмі крові судака з р. Рось складає 0,98 нг/мл, то в оз. Кирилівське він підвищується до 1,37 нг/мл.

У той же час зміни вмісту пролактину у плазмі риб протилежні даним по соматропіну. Із ростом антропогенного навантаження його вміст знижується. Якщо у риб із р. Рось (менш забрудненої водойми) вміст пролактину у плазмі крові судака складає 152,7 мМЕ/л, то під дією несприятливих чинників різної природи (оз. Кирилівське) його кількість у крові зменшується до 98,7 мМЕ/л. В озерних системах (оз. Бабине) в силу різних причин у окуня вміст пролактину збільшується порівняно з річковою системою (р. Рось) у 2,3 раза. Ці водойми досить чисті, але дещо підлягають евтофікації, а окунь активно пристосовується до змін навколишнього середовища та може процвітати у різних умовах завдяки адекватним змінам рівня обмінних процесів.

Можливе значення у вмісті пролактину у плазмі крові має і мінералізація води окремої водойми. Із літературних джерел відомо, що в оз. Кирилівське загальна мінералізація на 55,5 % вища порівняно з озером Бабиним і на 34,5 % вища порівняно з р. Рось (Романенко та ін., 2012). Також варто відзначити, що за умов обмеженого водообміну та надходження до оз. Кирилівське алохтонних речовин відбувається переважання продукційних процесів над деструктивними, а це свідчить про забрудненість водойми, зростання мінералізації води і як наслідок погіршення умов існування для аборигенних видів риб. Це викликає налаштуванню осморегуляційних процесів до середовища існування виду внаслідок більшої секреції солей хлоридними клітинами зябер за участю пролактину. У окуня, виловленого з оз. Бабине вміст цього гормону був вищий на 35 % ніж у р. Рось. Вміст пролактину у плазмі судаків, виловлених із р. Рось, був на 26 % вищим ніж у судаків з оз. Кирилівське. Отримані дані свідчать про активну участь пролактину у пристосувальних процесах до умов низької мінералізації води.

У процесах пристосування окуневих риб до умов існування активну участь приймають гормони, зокрема кортизол, соматотропін і пролактин. Гормони гіпофізу сприяють забезпеченню гомеостазу організму під дією абіотичних і антропогенних чинників. Відмічені кореляційні зв’язки між вмістом цих гормонів у плазмі крові риб та гідрохімічними умовами існування та антропогенним навантаженням на водойму. Навіть незначні коливання мінералізації води та співвідношення хлоридів до сульфатів впливають на вміст гормонів гіпофізу. У свою чергу завдяки вчасному коригуванню метаболічних процесів гормонами аборигенні види риб можуть існувати в змінених умовах середовища. Крім того варто відзначити, що дані характеристики фізіолого-біохімічного стану можна використовувати при проведенні біомоніторингу природних популяцій риб.

Zoocenosis — 2013
Біорізноманіття та роль тварин в екосистемах: Матеріали VІІ Міжнародної наукової конфе ренції. – Дніпропетровськ: Адверта, 2013. – С. 109-111.

УДК 597.554.3:591.5

R. A. Novitskiy
Oles Honchar Dnіpropetrovsk National University, Dnіpropetrovsk, Ukraine

Р. А. Новицкий
Дніпропетровський національний університет ім. Олеся Гончара, Дніпропетровськ, Україна

The Stone moroco Pseudorasbora parva Temminck et Schlegel, 1846 is a widespread species in Ukraine, casual alien species that was successfully naturalised. It inhabits freshwater reservoirs, dwells in the inshore area of rivers, reservoirs, lakes, ponds, irrigation and drainage channels. Its number increased fast in some storage pools (more than 420 specimens / 100 m²). The Stone moroco is a competitor for food of many fish species (including commercial ones) which dwell in the inshore areas. Therefore, P. parva is a dangerous species which threatens ecosystem functioning by influencing sustainable development of natural fish communities. Within the limits of its new area of distribution P. parva is characterized as a plastic species that has a high rate of growth and weight gaining. Research was conducted in 2007–2012 on the water reservoirs of the Dnieper River (Kakhovske, Dniprovske (Zaporizske), Dniprodzerzhinske) as well as on the small rivers (Orel, Samara Dniprovska, Bazavluk, Mokra Sura and Kilchen), and ponds and lakes of central part of Ukraine. Ichthyologic samples were obtained from amateur catches (winter float rod) and test fishing of summer fingerlings. Sampling was made in the inshore areas by a minnow seine. 1758 fish specimens were studied. Standard length and body weight of fresh fish were measured. Literature data described the Stone moroco within its area were reviewed.

All caught specimens are deposited at the Department of Zoology and Ecology, Oles Honchar Dnipropetrovsk National University (Ukraine). In the internal reservoirs of Eastern Europe the Stone moroco dwells more than 40 years. For this period the species has passed the period of adaptation, acclimatisation and full naturalisation in different types of reservoirs. Usually a species, which adapts to a new ecosystem, differs from initial forms by increased size and weight. It is related to the species plasticity and its competition for a habitat.

The Stone moroco within the limits of natural initial area and new expanded one was characterized by the following morphological indices. According to the data of different researchers its maximal length varies within the limits of 70–110 mm. D. Karabanov et al. (2010) marked considerable sizes of the Stone moroco in the Dnieper River. In 2006 the individuals of 110 mm length were registered in the Dniprovske reservoir. A maximal index of linear growth of 120 mm was marked only in the reservoirs of Korea. Maximal weight of P. parva in the rivers and lakes of Europe does not exceed 22 grams.

Three specimens of P. parva were caught in summer in the Dniprovske reservoir (48°23’16.64″ N, 35°07’42.03″ E), in the Samara Dniprovska river (48°39’28.44″ N, 35°37’59.50″ E), and in winter of 2011 in the pond of village Nikolaevka (48°21’28.69″ N, 34°42’05.38″ E). They were one female and two males with the length of 110–115 mm and the weight of 25.5–27.0 g. The fish were 5 years old. Found size and weight of P. parva are maximal for the species caught in the freshwaters of Europe.

The largest length and weight of P. parva in the reservoirs of Ukraine are conditioned by the adequate food supply, weak competition between the Stone moroco and local aboriginal species and insignificant predation pressure.

Zoocenosis — 2013
Біорізноманіття та роль тварин в екосистемах: Матеріали VІІ Міжнародної наукової конфе ренції. – Дніпропетровськ: Адверта, 2013. – С. 108-109.