УДК 639.2:379.851

М. О. Зоріна, Р. О. Новіцький
Дніпропетровський національний університет ім. Олеся Гончара, Дніпропетровськ, Україна

M. O. Zorina, R. O. Novitsky
Oles’ Honchar Dnipropetrovsk National University, Dnipropetrovsk, Ukraine

Із кожним роком у світі зростає популярність «зеленого» туризму, в’їздного риболовного туризму, рекреаційного рибальства, водних видів відпочинку. Любительське рибальство – потужний фактор впливу на природне середовище та водні біоресурси, значний чинник фізичного оздоровлення мільйонів людей. Тому наукові дослідження у сфері рекреації надзвичайно важливі. Любительське рибальство серйозно вивчають у Європі та Україні зокрема вже кілька десятиліть (Новицкий, 2003).

У більшості розвинених країн рекреаційне рибальство та рибальський туризм є надрентабельними галузями у сфері туристичних і розважальних послуг (Springuel, 2010). Серйозна наукова еколого-економічна оцінка риболовлі в Україні, вивчення соціальних аспектів рибальства, пошук конкретних рекомендацій щодо організації та керування рекреаційним рибальством зараз є нагально необхідними. А керований і спрямований його розвиток спільно з розвитком «зеленого» туризму, у тому числі іноземного, може стати фактором економічного становлення України та зміцнення позицій держави на міжнародній арені.

В Україні налічується понад 220 видів риб, із них прісноводних – близько 70. Об’єктами аматорського та спортивного рибальства є близько 83 видів. Для проведення аналізу в даній роботі обрано 41 вид прісноводних риб України ( Abramis brama, A. ballerus, A. sapa, Alosa pontica, Ameiurus nebulosus, Anguilla anguilla, Aspius aspius, Barbatula barbatula, Blicca bjoerkna, Carassius carassius, C. gibelio (auratus), Chondrostoma nasus, Cobitis taenia, Ctenopharyngodon idella, Cyprinus carpio, Esox lucius, Gobio gobio, Gymnocephalus cernua, Hypophthalmichthys molitrix, Ictalurus punctatus, Lepomis gibbosus, Leucaspius delineatus, Leuciscus idus, Misgurnus fossilis, Neogobius fluviatilis, N. kessleri, Pelecus cultratus, Perca fluviatilis, Perccottus glenii, Proterorhinus semilunaris (marmoratus), Pseudorasbora parva, Pungitius pungitius, P. platygaster, Rhodeus amarus (sericeus), Rutilus rutilus, Sander lucioperca, Scardinius erythrophthalmus, Silurus glanis, Squalius cephalus, Tinca tinca, Vimba vimba). Із них об’єктами аматорського рибальства є 25 видів.

Рекреаційне рибальство в Європі та Україні – надзвичайно популярний спосіб активного відпочинку. В Україні нараховується близько 10 млн. рибалок-аматорів і спортсменів (понад 22 % населення). В Європі рибальством займається від 1,6 % (Польща) до 32,2 % (Норвегія) населення. Об’єктом рибальського інтересу в континентальних водоймах Європи є в середньому 17 (від 4 видів – Ісландія до 21 виду – Сербія, Словаччина, Росія) видів прісноводних риб, в Україні – 25 видів (в Дніпропетровській області – 22 види).

Матеріал даного дослідження – іхтіологічні відбори та спостереження, виконані у 2010–2012 гг. на Дніпровському, Дніпродзержинському та Каховському водосховищах, їх притоках (рр. Самара, Оріль, Базавлук, Кільчень, Ворскла, Вовча), малих водоймах регіону. У роботі також використано дані НДІ біології ДНУ ім. Олеся Гончара за 2000–2012 рр. Проаналізовано улови рибалок-аматорів Придніпров’я, проведене опрацювання результатів 11 Всеукраїнських та регіональних змагань зі спортивного рибальства, оцінено статистичні дані різних рибальських організацій та асоціацій України та Європи. Досліджено 230 екземплярів статевозрілих риб (Euteleostei) 14 видів. Дослідження проведені за загальноприйнятими методиками (Правдин, 1966; Чугунова, 1952). Під час аналізу морфобіологічних показників риб (максимальні розмір і вага) використано дані Л. С. Берга (1949), О. П. Маркевича та І. І. Короткого (1954), А. І. Амброза (1956), «Фауны Украины в 40 томах» (Фауна України, 1981, 1988), П. И. Жукова (1988), Р. О. Новіцького (2003, 2006).

Розмірно-вагові характеристики 5 з 13 найпопулярніших трофейних видів риб (карась сріблястий, плоскирка звичайна, білизна звичайна, товстолобик і головень звичайний) в Україні більші, ніж в інших країнах Європи (Швеція, Норвегія, Німеччина). Порівняно з європейськими країнами законодавство України відносно спортивного та любительського рибальства є набагато м’якшим, що обумовлює чудові можливості для в’їзного рибальського туризму. Рекреаційне рибальство може стати дуже прибутковою галуззю економіки країни, якщо встановити законодавче регулювання правил і методів лову та покращити інфраструктуру для комфортного відпочинку українців та іноземців. Враховуючи популярність рекреаційного рибальства в європейських країнах і нагальну необхідність мільйонів людей у психологічних розвантаженнях, активному відпочинку, відтворенні фізичних можливостей можна рекомендувати:
– реорганізувати державні норми регулювання аматорського та спортивного рибальства;
– встановити систему стягнень і штрафів для пробудження свідомості рибалок (сувора заборона браконьєрства та лову сітками);
– встановлення часу рибальства залежно від денної активності малька, встановлення обмежень щодо лову під час нересту риби;
– створення приватних водойм, де риба буде розвиватись протягом декількох років без масового вилову;
– встановлення обмежень щодо розміру, максимальної та сумарної ваги виловленої риби, яку рибалка може забрати з водойми;
– покращення інфраструктури поблизу водойм для аматорського та спортивного лову, створення комфортних умов для рибалок;
– встановлення тарифів на аматорську рибальську діяльність;
– для покращення обліку існуючих рибалок і виловленої ними риби, зобов’язати кожного, хто займається рибальством вступити до професійних організацій чи асоціацій;
– реклама українського рекреаційного рибальства на професійному рівні (рибальські змагання, телепрограми, преса, міжнародні конференції тощо, за допомогою туристичних агенцій).

Zoocenosis — 2013
Біорізноманіття та роль тварин в екосистемах: Матеріали VІІ Міжнародної наукової конфе ренції. – Дніпропетровськ: Адверта, 2013. – С. 107-108.

УДК 632.954+597.551.2:577.124

О. Б. Мехед
Чернігівський національний педагогічний університет ім. Т. Г. Шевченка, Чернігів, Україна

O. B. Mekhed
Taras Shevchenko Chernihiv National Pedagogical University, Chernihiv, Ukraine

Для підвищення урожайності сільськогосподарської продукції застосовуються різні хімічні речовини – біостимулятори росту рослин, гербіциди та інші. Необґрунтоване застосування гербіцидів у сучасному господарстві може призвести до небезпечних наслідків, пов’язаних із впливом на природні екосистеми. Більшість гербіцидів поширюються за межі оброблюваних ділянок і досить тривалий час циркулюють у біосфері. Мета дослідження – оцінити вплив гербіцидів (Зенкору та Раундапу) на перебіг реакцій ліпідного обміну в організмі коропових риб із різним типом живлення.

Дослідження проводили в січні – лютому 2005–2010 років на цьогорічках товстолобика білого ( Hypophtalmichtys molitrix (Valenciennes, 1844)) і коропа лускатого ( Cyprinus carpio (Linnaeus, 1758)) масою 100–150 г. Риб групами по 5 особин розміщували протягом 14 діб в акваріумах (об’ємом 200 дм³) із відстояною водопровідною водою. Гідрохімічний режим ставків, з яких відбирали риб, і експериментальні умови в акваріумі не відхилялися від рибоводно-біологічних і гідрохімічних норм. Величина рН становила 7,30 ± 0,27; вміст кисню – 5,6 ± 0,4 мг/дм³, температура води (+4…+8 °С) відповідала природній, риб не годували. Вміст гербіцидів, що дорівнював двом гранично допустимим концентраціям (Раундап – 0,04, Зенкор – 0,20 мг/дм³) підтримували шляхом внесення розрахованих кількостей 36 % водного розчину Раундапу і 70 % порошку Зенкору. Зенкор – Метрибузин (4-аміно-6-третбутіл-3 (метилтіо)-1,2,4-триазин-5(4Н)-он). Раундап – Гліфосат, Фосулен (N-фосфонометилгліцин, діюча речовина – Гліфосат). Вміст білка у ферментативних препаратах визначали методом Лоурі. Вміст загальних ліпідів визначали за методичними рекомендаціями М. Н. Кривобок (1962). Активність ліпази встановлювали мікрометодом (Кейтс, 1975), як субстрат використовували суспензію молочного жиру. Вміст глюкози у тканинах визначали глюкозооксидазним методом відповідно інструкції до набору кат. № НР009.02. Вірогідне розходження між середніми арифметичними величинами визначали за допомогою t-критерію Стьюдента. Відмінності між порівнюваними групами вважали вірогідними при р < 0,05.

Під впливом Раундапу у товстолобика (0+) відмічалося вірогідне збільшення загальної кількості ліпідів у м’язах і зменшення її у печінці, у коропа – вірогідне зменшення показника як у м’язах, так і у печінці. Що стосується катаболізму ліпідів, то вірогідні зміни активності ліпази спостерігали у печінці товстолобика (0+), де під дією Раундапу відбувалось пригнічення дії ферменту на 43 %. У коропа вірогідне зменшення активності ферменту спостерігалося як у м’язах (на 85 %), так і у печінці (на 73 %). Нами досліджено рівень глюкози у печінці та м’язах риб. Вірогідні зміни рівня глюкози під дією раундапу спостерігали у товстолобика (0+) у м’язах, а у коропа – у печінці (рівень глюкози утричі перевищував рівень глюкози у печінці контрольних риб).

Дослідивши дію Зенкору, виявили вірогідні зміни загальної кількості запасних ліпідів в організмі товстолобика (0+). У м’язах спостерігалося її збільшення у 14,7 раза, а у печінці – зменшення удвічі. Активність ліпази вірогідно збільшувалась в обох органах: у м’язах – у 4,5 раза, у печінці – удвічі. Отримані дані свідчать про інтенсифікацію катаболізму запасних ліпідів під дією Зенкору.

Отже, у товстолобика (0+) Зенкор викликає порушення обміну запасних ліпідів, які за характером є протилежними, ніж в організмі коропа. Характер розподілу ліпідів по тканинам і органам у представників різних родин і екологічних груп риб істотно відрізняється залежно від умов існування, рухової активності, фази репродуктивного циклу та віку риб. У коропів (0+), які зберігали свою рухову активність, під дією гербіцидів спостерігалося пригнічення катаболізму запасних ліпідів і аномальне накопичення жиру в жирових депо; у стані гіпобіозу під дією гербіцидів відмічено інтенсифікацію катаболізму ліпідів. Характер токсичної дії Раундапу залежить від фізіологічного стану: при збереженні рухової активності ймовірно має місце гормональне інгібування ліпази, а у стані гіпобіозу – стеричне. Зенкор викликає гормональне пригнічення активності ліпази, і характер його токсичної дії не залежить від фізіологічного стану організму. У стані гіпобіозу у коропа (0+) під дією гербіцидів має місце пригнічення анаболізму ліпідів нервової тканини, а при збереженні рухової активності спостерігається підвищення ступеня поліненасиченості ліпідів мозку. Характер патогенного впливу гербіцидів залежить від фізіологічного стану організму та біологічних особливостей видів риб. Обміни запасних ліпідів в організмі товстолобика (0+) зазнають меншого патогенного впливу, ніж в організмі коропа. У товстолобика (0+) Раундап не викликає порушення обміну структурних ліпідів нервової тканини, а Зенкор стимулює збільшення ступеня поліненасиченості ліпідів мозку.

Zoocenosis — 2013
Біорізноманіття та роль тварин в екосистемах: Матеріали VІІ Міжнародної наукової конфе ренції. – Дніпропетровськ: Адверта, 2013. – С. 105-106.

УДК 597.851:591.5(471)

О. Ю. Марущак, О. А. Муравинець
ННЦ «Інститут біології», КНУ ім. Тараса Шевченка, Київ, Україна

O. J. Maruschak, O. A. Muravynets
NSC «Institute of Biology», Taras Shewchenko KNU, Kyiv, Ukraine

Безхвості амфібії надзвичайно вразливі щодо згубної дії багатьох шкідливих факторів природного та антропогенного походження. Саме тому знищення лісів, осушення боліт, глобальні зміни клімату, глобальне та локальні забруднення навколишнього середовища призводять до повного зникнення або різкого зменшення чисельності багатьох видів амфібій, скорочення та фрагментації їх ареалів, підвищення різноманіття та загальної частки морфологічних аномалій у природних популяціях цієї групи тварин (Вершинин, 1989, 1997; Machado, Schlüter, 2010; Sower et al., 2000; Bancroft et al., 2007). Останнім часом дослідження морфологічних аномалій все частіше використовуються для оцінки стану природних популяцій амфібій (Вершинин, 1989, 2011; Леонтьева, Семенов, 1997) та якості середовища їх існування (Басарукин 1985; Вершинин, 1989, 2011; Vershinin, 1995; Куртяк, 2005; Закс, 2008; Спирина, 2009; Неустроева, 2011). Зрозуміло, що такі дослідження особливо актуальні для популяцій, які мешкають на урбанізованих територіях.

Матеріал, який покладено в основу даної роботи зібрано у березні – травні 2013 року в Київській та Рівненській областях України: Bufo bufo Linnaeus, 1758 (n = 150; 88 m, 62 f), Голосіївський парк (оз. Дідорівка), м. Київ, 17.04.2013; Rana temporaria Linnaeus, 1768 (n = 100; 52 m, 48 f); Bombina bombina Linnaeus, 1761 (n = 100; 59 m, 41 f), с. Василів Білоцерківського р-ну, Київської обл., 28.04.2013; Bufo viridis Laurenti, 1768 (n = 50; 39 m, 11 f), с. Дубівка (30 км від Рівненської АЕС), Володимирецького р-ну, Рівненської обл., 04.05.2013; Rana arvalis Nilsson, 1842 (n = 50; 27 m, 23 f), там само, 06.05.2013; Pelophylax lessonae Camerano, 1882 (n = 100; 67 m, 33 f), с. Дубівка (25 км від Рівненської АЕС), Володимирецького р-ну, Рівненської обл., 07.05.2013.

Амфібій відловлювали, ретельно оглядали, описували, фотографували аномалії та відпускали на місті відлову. За аномалію ми вважали будь-яке відхилення від норми, середнього значення чи показника для даного виду, що виходить за межі ознак мінливості. Аномалія (грецьк. anomalia – відхилення) – відхилення від норми чи правила, тому аномальним називають все, що відхиляється від правильного чи нормального. У біології та медицині термін аномалія застосовується для позначення результатів відхилення від нормального розвитку, тобто появи нетипової будови та функцій окремих органів або всього організму. Причинами виникнення аномалій можуть бути генетичні, термічні, радіаційні, хімічні та інші фактори (Прісний, 2009). Морфологічна аномалія – поява певних дефектів протягом індивідуального розвитку організму, що зумовлюють відхилення від норми для показників фізіологічних параметрів організму. При визначенні назви аномалії користувались класифікацію О.Д. Некрасової (2008).

Bufo bufo. У першого самця з аномалією виявлено деформацію морди, яка певно має травматичне походження. Другий самець мав опухлу та занадто зарослу шкіру на обох задніх лапах, що можна визначити як аномальну шкірну складку (Некрасова, 2008). У третього самця відмічено бранхідактилію у вигляді відсутності дистальної фаланги четвертого пальця задньої лівої кінцівки. Таким чином, серед 150 особин сірої жаби виявлено 3 (2 %) самця з морфологічними аномаліями, які за частотою прояву слід віднести до фонових (Боркін и др., 2012). Від 88 самців цієї вибірки три аномальні особини становлять 3,4 %, що також не перевищує критичний фоновий рівень у 5 % (Боркін и др., 2012).

Rana temporaria. Відловлено самця з яскравою оранжевою ділянкою шкіри під лівим оком (аномалія зовнішніх покривів). Виявлено також самця з відкушеною (це добре видно по невеличкій припухлості та почервонінню в місці ураження) дистальною фалангою на третьому пальці задньої лівої лапи. У цієї ж особини знайдена біла пляма на спині в області уростиля (аномалія зовнішніх покривів), можливо, викликана грибковим захворюванням. Таким чином кількість аномальних особин у вибірці складає 2 %, кількість аномалій – 3 %, але в обох випадках фоновий рівень не перевищено.

Bombina bombina. Серед 100 особин знайдено одного самця, який мав аномалію у вигляді відсутності дистальної фаланги задньої лівої лапи. Можливо, що ця частина тіла була дуже давно відкушена хижаком. У даній популяції аномальні особини й аномалії складають 1 % загальн6ої вибірки і тому мають фоновий рівень.

Bufo viridis. Виявлено три самця з морфологічними аномаліями. Один із них має аномалію у вигляді клешні – множинна ектродактилія (відсутнім 1, 2 і 3 пальці правої задньої лапи). У другого самця на правій дорсальній частині тіла наявна велика чорна пляма, яка частково заходить на голову та вентральну частину тіла (аномалія покривів). У третього самця на передній правій лапі на третьому пальці на одну фалангу більше (поліфалангія). У даній вибірці кількість аномальних особин становить 6 %, але аномальність у даному випадку не можна назвати масовою через кількість вибірки в 50 особин (Боркин и др., 2012).

Rana arvalis. У вибірці з 50 особин тільки один самець виявився із бранхідактилією (вкорочені другий і третій пальці передньої правої лапи). Знайдено самця з відкушеною частиною верхньої щелепи. Особина не могла дихати носом, і для забезпечення цього процесу ритмічно відкривала рота. Аномальність у цій популяції становить 4 %, тобто не перевищує фоновий рівень.

Rana lessonae. Серед 50 досліджених особин знайдені два самця з виразковим ураженням одного та обох резонаторів. Ще в одного самця на четвертому та другому пальцях задньої правої лапи відкушені дистальні фаланги пальців. Ще в одного самця наявне добре помітне пошкодження верхньої щелепи внаслідок поранення. Зустрічальність аномалій тут становить 10 %, аномальних особин – 4 (8 %), що має вже масовий характер.

Як свідчать наведені вище дані, у репродуктивній частині популяції п’яти видів безхвостих амфібій морфологічні аномалії зустрічаються достатньо рідко (1–6 %), тобто належать до фонових. У вибірці P. lessonae знайдено 10 % аномалій та 8 % аномальних особин, що слід розглядати, як масове явище. Низький рівень аномальності у 5 досліджених популяціях безхвостих амфібій можна пояснити або високою якістю середовища їх існування, або досить жорсткою дією природного добору, унаслідок чого аномальні особини не доживають до статевої зрілості та не беруть участі у розмноженні. У будь-якому випадку відсутність аномальних особин у репродуктивній частині досліджених популяцій з урахуванням достатньої чисельності особин різного віку і статі є свідченням їх життєздатності.

Ми висловлюємо свою вдячність В. М. Пєскову за допомогу у виборі теми дослідження, при обробці отриманих даних і написанні роботи; І. М. Коцержинській, І. О. Синявській та Н. А. Петренко за допомогу при збиранні матеріалу.

Zoocenosis — 2013
Біорізноманіття та роль тварин в екосистемах: Матеріали VІІ Міжнародної наукової конфе ренції. – Дніпропетровськ: Адверта, 2013. – С. 103-105.

УДК 639.215.44:597.554.3

О. М. Маренков, З. В. Шаповаленко
Дніпропетровський національний університет ім. Олеся Гончара, Україна

O. M. Marenkov, Z. V. Shapovalenko
Oles’ Honchar Dnіpropetrovsk National University, Dnіpropetrovsk, Ukraine

У зв’язку з тим, що в даний момент переважає технократичний підхід до використання водосховищ, вони відчувають постійну дію антропогенних факторів. Екосистеми цих водойм не стабілізуються, а незворотньо руйнуються. Актуальним напрямком досліджень є вивчення впливу зовнішніх факторів на умови росту та розвитку молоді риб у антропогенно трансформованих природних умовах Запорізького водосховища. Водні об’єкти Дніпропетровської області знаходяться під значним антропогенним навантаженням. Основний вплив на гідроекологічний стан Запорізького водосховища та його притоків чинять підприємства Донецько-Придніпровського регіону. Стічні води впливають на гідробіоценози, що викликає якісні та кількісні зміни їх компонентів, у тому числі вони впливають на розмірно-вагові показники.

На сьогоднішній день методи повної морфометрії в іхтіологічних дослідженнях є достатньо ефективними та інформативними. Вивчення морфометричних показників риб дає можливість показати як екологічні фактори можуть впливати на будову та адаптації риб. Відмінності морфометричних показників мальків риб, вилучених у різних водоймах можуть вказати на той чи інший екологічний чинник, який потребує подальших поглиблених досліджень.

Плітка звичайна ( Rutilus rutilus Linnaeus, 1758) у Запорізькому водосховищі є одним із найпоширеніших представників промислової іхтіофауни, займає одне з головних місць у промислі. Мета цієї роботи – оцінити еколого-морфологічні показники мальків риб в умовах дестабілізації екосистеми Запорізького водосховища. Об’єкти досліджень – цьоголітки (0+) та дволітки (1+) риб, зібрані під час науково-дослідних малькових обловів у вегетаційний період 2012 року. Дослідження проводилось на акваторії Запорізького водосховища та Самарської затоки за класичними іхтіологічними методами. Повному морфометричному аналізу піддавалися риби, вилучені на трьох ділянках Запорізького водосховища, які характе¬ризуються різним ступенем антропогенного навантаження: острів Монастирський (вплив м. Дніпропетровськ), Самарська затока (вплив мінералізованих вод) та с. Військове (помірно чиста ділянка водосховища). Морфометричні заміри проводили за допомогою цифрового штангенциркуля (11 параметрів): L – іхтіологічна довжина, l – промислова довжина, ad – довжина тулуба, cd – довжина хвоста, H – найбільша висота тіла, h – найменша висота тіла, lceph – довжин голови, hceph – висота голови, o-op – посторбітальний простір, r – довжина рила, o – діаметр ока. Проміри тіла та голови аналізували як відповідні індекси. Статистичну обробку проводили з використанням пакетів прикладних програм Statistica 6.0.

Пластичні ознаки молоді плітки:
– о. Монастирський, 0+: L – 42,56 ± 3,30 мм; l – 35,12 ± 2,08 мм; ad – 24,29 ± 1,52 мм; cd – 10,45 ± 0,30 мм; H – 8,17 ± 0,82 мм; h – 3,43 ± 0,38 мм; lceph – 8,51 ± 0,42 мм; hceph – 5,70 ± 0,77 мм; o-op – 4,07 ± 0,11 мм; r – 2,26 ± 0,35 мм; o – 2,94 ± 0,19 мм; m – 0,72 ± 0,11 г;
– 1+: L – 87,40 ± 1,35 мм; l – 70,22 ± 1,65 мм; ad – 49,51 ± 0,94 мм; cd – 22,47 ± 0,41 мм; H – 19,81 ± 0,40 мм; h – 7,26 ± 0,14 мм; lceph – 17,28 ± 0,38 мм; hceph – 12,18 ± 0,21 мм; o-op – 8,03 ± 0,17 мм; r – 4,49 ± 0,13 мм; o – 6,05 ± 0,11 мм; m – 7,16 ± 0,37 г;
– Самарська затока, 0+: L –38,86 ± 1,60 мм; l – 33,60 ± 1,10 мм; ad – 24,11 ± 0,94 мм; cd – 12,70 ± 0,84 мм; H – 9,47 ± 0,57 мм; h – 4,03 ± 0,29 мм; lceph – 7,88 ± 0,40 мм; hceph – 6,33 ± 0,25 мм; o-op – 3,61 ± 0,12 мм; r – 2,96 ± 0,24 мм; o – 2,98 ± 0,12 мм; m – 0,60 ± 0,06 г;
– 1+: L – 96,29 ± 8,13 мм; l – 86,80 ± 2,09 мм; ad – 61,09 ± 1,85 мм; cd – 25,91 ± 2,02 мм; H – 23,59 ± 1,24 мм; h – 7,77 ± 0,76 мм; lceph – 19,44 ± 1,01 мм; hceph – 12,82 ± 0,89 мм; o-op – 6,94 ± 0,77 мм; r – 3,71 ± 0,48 мм; o – 4,82 ± 0,66 мм; m – 12,63 ± 1,00 г;
– с. Військове: L – 69,00 ± 1,82 мм; l – 56,99 ± 1,48 мм; ad – 40,17 ± 1,22 мм; cd – 18,98 ± 0,53 мм; H – 14,92 ± 0,47 мм; h – 6,30 ± 0,26 мм; lceph – 13,73 ± 0,44 мм; hceph – 10,07 ± 0,32 мм; o-op – 6,49 ± 0,24 мм; r – 4,09 ± 0,14 мм; o – 4,61 ± 0,12 мм; m – 4,04 ± 0,27 г;
– 1+: L – 122,49 ± 3,87 мм; l – 97,30 ± 2,97 мм; ad – 67,43 ± 2,50 мм; cd – 33,24 ± 1,62 мм; H – 26,94 ± 1,56 мм; h – 14,37 ± 1,00 мм; lceph – 23,97 ± 1,22 мм; hceph – 16,25 ± 0,91 мм;
o-op – 12,27 ± 0,58 мм; r – 6,15 ± 0,36 мм; o – 6,77 ± 0,28 мм; m – 22,94 ± 2,22 г.

Мінімальні довжини тіла мали цьоголітки плітки, які мешкали у Самарській затоці. У свою чергу особини, які мешкали на мілководді поблизу с. Військове мали довжину майже вдвічі більшу (при р < 0,05).

Із ростом плітки зменшуються індекси діаметра ока, довжини голови, довжини середніх променів хвостового плавця, довжини хвостового стебла та довжини основи спинного плавця. Збільшення відносних розмірів характерно для найбільшої та найменшої висоти тіла, відстаней між грудними та черевними плавцями, черевними та анальним плавцем, довжини черевних плавців, довжини рила щодо довжини голови. За результатом кластерного аналізу морфометричних показників цьоголіток та дволіток плітки встановлено, що молодь плітки, вилучена в районі с. Військове, відрізнялася від плітки о. Монастирський та Самарської затоки, де морфометричні показники молоді плітки були меншими. Подібне явище імовірно викликане антропогенним навантаженням на водну екосистему досліджуваних ділянок.

Таким чином техногенне навантаження підприємств м. Дніпропетровськ і екологічний стан Самарської затоки впливає на розвиток молоді плітки, головним чином знижуючи показники її морфологічних ознак.

Zoocenosis — 2013
Біорізноманіття та роль тварин в екосистемах: Матеріали VІІ Міжнародної наукової конфе ренції. – Дніпропетровськ: Адверта, 2013. – С. 102-103.

УДК 576.89:597.423

В. М. Лисенко, Л. Я. Куровська, С. І. Неборачек
Інститут зоології ім. І. І. Шмальгаузена НАН України, Київ, Україна

V. M. Lysenko, L. J. Kurovska, S. I. Neborachek
Schmalhausen Institute of Zoology NAS of Ukraine, Kyiv, Ukraine

Останніми десятиріччями інтродукція осетрових видів риб має особливу актуальність і є перспективним напрямком розвитку рибництва багатьох країн світу, у тому числі В’єтнаму та М’янми. На сьогодні аквакультура В’єтнаму поповнилася стерлядью ( Acipenser ruthenus Linnaeus, 1758), російським осетром ( A. gueldenstaedtii Brandt et Ratreburg, 1833), сибірським осетром ( A. baeri Brandt,1840), бестером ( A. nicoljukini 1952 ( Huso huso × A. ruthenus)), яких із 2006 року почали завозити на стадії заплідненої ікри, а М’янми – бестером з 2010 року (Неборачек, 2010; Неборачек, Лисенко, 2011). Нами вперше проводився паразитологічний моніторинг указаних осетрових риб, вирощуваних у басейнових, садкових і ставкових господарствах В’єтнаму та М’янми. Розтин риб різного віку (личинки, мальки, риби від 1 до 3 років) та видова ідентифікація їх паразитів здійснювалися за загальновизнаними методиками з урахуванням сучасних матеріалів по окремим групам паразитів.

За літературними даними склад паразитів стерляді представлений 42 видами, російського осетра – 76, сибірського осетра – 46 та бестера – 40 видами (Пугачов,1984; Казарникова, 2011). Нами в умовах аквакультури В’єтнаму у російського осетра виявлено 26 видів паразитів, у тому числі найпростіших – 11 видів, моногеней – 1, цестод – 1, трематод – 3, нематод – 3, п’явок – 2, акантоцефалів – 1, ракоподібних – 4. Видове різноманіття паразитів стерляді представлено більш широко: 32 види, у тому числі найпростіші – 15 видів, моноге¬неї – 2, цестоди – 1, трематоди – 1, нематоди – 2, п’явки – 2, акантоцефали – 3, ракоподібни – 6 видів. Фауна паразитів сибірського осетра включає 12 видів: паразитичні найпростіші – 6, цестоди – 1, трематоди – 1, акантоцефали – 3, ракоподібні – 1 вид. У систематичному відношенні до складу паразитів (10 видів) бестера входять паразитичні найпростіші – 4 види, моногенеї – 1, трематоди – 1, п’явки – 1, ракоподібні – 3 види.

Видовий склад паразитів бестера (8 видів), вирощеного у господарствах М’янми, суттєво не відрізняється від паразитофауни бестера аквакультури В’єтнаму: паразитичні найпростіші – 3 види, моногенеї – 1, трематоди – 1, п’явки – 1, ракоподібні – 2 види.

Завдяки відсутності специфічних паразитів, наявних у материнських водоймах ( Polypodium hydriforme, Scolex pleuronectis, Allocredium isoporum, Aphanurus stossichi, Diplostomum rutile, D. helveticum, Capillaris sp., Contracaecum microcephalum, Corynosoma caspicum, C. strumosum та інші) відбулося збіднення видового різноманіття паразитів досліджених чотирьох видів осетрових риб у сучасних умовах В’єтнаму та М’янми. Формування ядра паразитів осетрових риб в аквакультурі даних країн проходить завдяки наявності широкоспецифічних паразитів, що перейшли від місцевих (аборигенних) та раніше інтродукованих риб (коропові, сомові, лососеві). Більшість виявлених паразитів – із прямим життєвим циклом (понад 70 %), паразити зі складним циклом розвитку складають близько 30 %.

У інтродукованих в аквакультуру В’єтнаму та М’янми осетрових риб у складі фауни паразитів зустрічається достатня кількість спільних паразитів, особливо серед паразитичних найпростіших, нематод і ракоподібних. Осетрові набули від місцевих видів риб паразитів, що мають епізоотологічне значення. Це в першу чергу представники родів Trichodina, Apiosoma, Ichthyophthirius, Proteocephalus, Bothriocephalus, Diplostomum, Piscicola, Ergasilus, Lernaea, Argulus. Представлені матеріали свідчать про збіднення паразитофауни осетрових риб, інтродукованих у деякі країни Індокитаю, порівняно з природним ареалом їх існування. Це відбувається за рахунок значно меншої кількості проміжних хазяїв і специфіки вирощування осетрових, що мінімізує контакт молоді даних риб із паразитоносіями.

Zoocenosis — 2013
Біорізноманіття та роль тварин в екосистемах: Матеріали VІІ Міжнародної наукової конфе ренції. – Дніпропетровськ: Адверта, 2013. – С. 101-102.

УДК 597.2/.5:591.4(262.5)

Н. С. Кузьминова*, А. В. Бердиева**
*Институт биологии южных морей НАН Украины, Севастополь, Украина
**Малая академия наук, Севастополь, Украина

N. S. Kuz’minova*, A. V. Berdieva**
*Institute of Biology of the Southern Seas National Academy of Sciences of Ukraine, Sevastopol, Ukraine
**Junior Academy of Sciences, Sevastopol, Ukraine

Осевой скелет – наиболее важный отдел скелета рыб. В него входят туловищный и хвостовой отделы. Опорную функцию в туловищном отделе выполняют позвонки и ребра. В ихтиологии просчет числа позвонков проводят для характеристики видовых и межвидовых отличий, а также при исследовании рыб, относящихся к одной или разным популяциям. Этот показатель определяется наследственностью, и может зависеть от условий окружающей среды (определяется рядом внутренних и внешних факторов и, таким образом, служит систематическим признаком). Цель данного исследования – определить количество позвонков у некоторых видов черноморских рыб, а также выявить отклонения в их скелете.

Объекты исследования – мерланг Merlangius merlangus euxinus (Nordmann, 1840), морской налим Gaidropsarus mediterraneus (Linnaeus, 1758), морской ерш Scorpaena porcus (Linnaeus, 1758), ласкирь Diplodus annularis (Linnaeus, 1758), спикара Spicara flexuosa (Rafinesque, 1810), султанка Mullus barbatus ponticus (Essipov, 1927), ставрида Trachurus mediterraneus (Staindachner, 1868), отловленные с 2008 по 2013 гг. с помощью донных ловушек, установленных в бухтах Севастополя (б. Казачья, Стрелецкая, Карантинная, Александровская). Сравнение указаного параметра проведено для рыб из значительно удаленных друг от друга бухт в прибрежной зоне Севастополя (б. Балаклавская, Карантинная + Александровская), а для ставриды – б. Балаклавская, Карантинная + Александровская, а также для района мыса Такиль. Объединение массивов данных по количеству позвонков у рыб из бухт Карантинной и Александровской призведено на основании предварительного расчета, согласно которому в этих близкорасположенных акваториях достоверных отличий исследованного параметра нет. Достоверных отличий в количестве позвонков у скорпены из бухт Александровская и Карантинная также не установлено. Материалом исследования служили позвоночники перечисленных видов после мацерации.

У представителей тресковых рыб (мерланг, налим) количество позвонков наибольшее, у остальных изученных видов среднее число позвонков – 23–24 (табл. 1).

Таблица 1. Количество позвонков у массовых видов черноморских рыб
в прибрежной зоне Севастополя

У скорпены, султанки, спикары, ласкиря и ставриды диапазон отличий в количестве позвонков составляет 0–7 единиц, в то время как у мерланга и налима – 12–14 штук. Большинство из анализированных видов – мигранты, что частично может объяснить широкий диапазон в количестве позвонков, и, в свою очередь, может являться следствием разной экологии родительских стад (Лапин, 1974).

Тот факт, что у ставриды, ласкиря, спикары, султанки и ерша изученный показатель мало варьировал, вероятно, свидетельствует о том, что данные рыбы не совершали значительных миграций, а придерживались прибрежной, прилегающей к Севастополю зоны. Количество позвонков как у ставриды, так и спикары достоверно отличалось у рыб из разных акваторий (табл. 2). Ранее было показано, что у ставриды из бухт Карантинная и Балаклавская имеются существенные отличия в показателях встречаемости миксоспоридии Alataspora solomoni, а также в размере, массе, соотношении полов и индексах печени и гонад (Юрахно, Кузьминова, 2012). Выявленные в указанной работе, а также в наших последних исследованиях различия свидетельствуют о том, что в этих районах обитают разные локальные группировки данного вида рыб.

Таблица 2. Количество позвонков у ставриды и султанки,
отловленных в разных районах Черного моря (M ± m)

На протяжении биологических анализов деформация в строении черноморских рыб встречались крайне редко. Тем не менее, были выявлены следующие единичные аномалии:
– искривление позвоночника у морского налима (середина позвоночного столба), бычка-мартовика (в первом, а также в хвостовом отделах), зеленушки-рябчик (в конце позвоночного столба);
– встречаемость сплющенных, близко посаженных к основным, позвонков (ставрида).

Большинство этих видов являются представителями придонно-донной ихтиофауны, следовательно аномалии скелета могут быть объяснены контактом рыб с загрязняющими веществами, скапливающимися на дне (Тимофеев и др., 2009). Одновременное повреждение хвостового плавника и позвоночника в хвостовом отделе, впрочем, может быть следствием захвата бычка другим хищником.

На основании полученных данных о скелете черноморских рыб можно сделать следующие выводы. Большинство анализированных видов – мигранты, что частично может объяснить широкий диапазон в количестве позвонков. Отличия могут быть объяснены также разной экологией родительских стад. Количество позвонков слабо варьирует у большинства изученных видов. Это, вероятно, свидетельствует о том, что исследованные рыбы не совершали значительных миграций (исключение – черноморский мерланг и налим). Выявлены достоверные отличия в количестве позвонков у ставриды и спикары, отловленных в значительно удаленных друг от друга акваториях.

Zoocenosis — 2013
Біорізноманіття та роль тварин в екосистемах: Матеріали VІІ Міжнародної наукової конфе ренції. – Дніпропетровськ: Адверта, 2013. – С. 99-100.

УДК 597.08:591.5

В. М. Кочет
Природний заповідник «Дніпровсько-Орільський», Дніпропетровськ, Україна

V. N. Коchеt
Natural Reserve “Dniprovs’ko-Oril’s’ky”, Dnipropetrovsk, Ukraine

Екологічна та економічна ефективність господарської експлуатації тварин знаходиться у прямому зв’язку з упровадженням екологічно обґрунтованих норм їх вилучення та заходів зі збереження вихідних умов відтворення. Найінтенсивніше у даний час розвивається процес регулювання експлуатації водних біологічних ресурсів, у першу чергу – риб. Як свідчить практика впровадження та подальшого дотримання закладених у обґрунтуваннях норм експлуатації та заходів зі збереження та відновлення вихідних природних екосистем (вимоги діючого законодавства), відбувається процес вилучення, який відрізняється збалансованістю, є економічно ефективним і екологічно беззбитковим, порівняно із неврегульованим вилученням даної групи тварин.

Регулювання процесу експлуатації водних біоресурсів у даний час потребує удосконалення (як, загалом, і всі інші прояви людської діяльності, і не тільки в Україні). Безпосередньо напрямки удосконалення даного процесу можливо розподілити на законодавчі природоохоронні, відновлювальні гідротехнічні та меліоративні. До законодавчих актів слід віднести такі:
1) прискорення процесу надання відведеним зарезервованим природним системам статусу повноцінних природоохоронних територій. Відомо, що продовжує розвиватися захват даних територій під сільгоспугіддя, неконтрольоване рекреаційне безсистемне освоєння узбережних ділянок тощо. Саме ці фактори формують інтенсивне навантаження (змив із сільгоспугідь, стихійне зарегулювання стоку річок, розпахування під уріз тощо) система заборонних законодавчих актів на даний момент є досить вагомою, але проблема полягає у дотриманні вже діючого чинного законодавства при експлуатації цих природних систем;
2) розробка та впровадження механізму вилучення прав на ведення господарської діяльності, будівництва, інших видів експлуатації природних систем, при порушенні природоохоронного законодавства. Обмеження контролю за даним процесом системою штрафів не дає відчутного результату. Україна у реалізації даного аспекту займає чи не останнє місце у Європі;
3) процес вилучення водних біоресурсів повинен проводитися на основі наукових обґрунтувань винятково в усіх водних екосистемах. У цих обґрунтуваннях обов’язково повинні бути закладені заходи зі збереження аборигенної фауни риб, місць нересту та нагулу, забезпечення обміну генофондом із вище на нижче розташованими акваторіями. Обмеження розрахунками отримання максимально можливого прибутку (як це здебільшого має місце у даний час) не допустимо;
Серед обов’язкових положень обґрунтувань слід, у першу чергу, наголосити такі:
а) обмеження (до повної заборони) процесу вселення у водні системи будь-яких видів біоресурсів, що не належать до вихідних фауністичних і зоогеографічних комплексів;
б) обов’язкове спорудження двостороннього сполучення із вище та нижче розташо-ваними акваторіями. Особливо це стосується експлуатації зарегульованих акваторій у межах малих і середніх річок;
в) заборона повного майнання водойм при їх експлуатації.

Другий напрямок – відновлювальні гідромеханізовані роботи з розчистки русел річок. Цей вид робіт повинен суворо регламентуватися та базуватися на наукових обґрунтуваннях із розрахунком екологічних збитків, наведених у конкретних обсягах. Використання технологій, що щадять, при здійсненні гідромеханізованих робіт є обов’язковим. Діючими у даний час законодавчими та підзаконними актами передбачені положення такої технології. Але не всі з них виконуються. Повністю відбувається дотримання таких положень:
1) заборона проведення гідромеханізованих робіт у період нересту риб, інкубації ікри, викльову личинок. Це період весняної заборони на вилучення водних біоресурсів;
2) мінімізація випрямлення русел при поглибленні акваторій річок, дотримання природних меандрів;
Але окрім вищенаведеного, у проектах проведення гідромеханізованих робіт обов’яз-ково також дотримуватися таких положень:
1) вилучені намули необхідно складувати на максимально можливій відстані, за межами водоохоронної смуги (не менше 100 м), або повністю вилучати за межі природних територій (балок, ярів, залишків цілинних ландшафтів);
2) скорочення термінів проведення робіт на акваторії річок до мінімально можливих з урахуванням технологічних можливостей застосовуваної техніки та інших засобів, тобто у період закінчення нагулу як малька, так і дорослих особин риб і утворення зимувальних угруповань із підвищеною захисно-оборонною реакцією. Оптимальний термін проведення гідротехнічних робіт необхідно обмежити періодом із II декади вересня до льодоставу, у разі відсутності льодоставу – не пізніше II декади лютого наступного року. Тобто необхідно виключити період максимального збитку гідроекосистемі, у тому числі іхтіофауні та її кормовій базі;
3) проведення вказаних робіт у максимально стислі строки, особливо при проведенні днопоглиблення. Проведені розрахунки вказують на необхідність їх безперервного прове-дення протягом одного робочого дня (8,5 години), максимум – протягом трьох діб із подаль-шою технологічною перервою у межах двох–трьох діб;
4) спорудження рибозахисних пристроїв на всіх без винятку водозабірних пристроях гідромеханізованих пристроїв;
5) відновлення функціонування гідроекосистем виключно за рахунок рекультивації (фітомеліорації) прибережної смуги та суто технічного заходу – поглиблення русла, не призводить до суттєвого відновлення біологічного різноманіття гідробіонтів та іхтіофауни малих річок степової зони України. Необхідно також упроваджувати проекти створення штучних біотопів (перекатів, уловлювачів сміття, відбивачів течії, укриття для концентрації молоді риб тощо). Проведені дослідження показали ефективність цих заходів. Вони підтверджені багаторічою практикою.

Третя група – комплекс меліоративних заходів. Серед них, окрім тих, що проводяться щорічно у даний час (зариблення водойм рослиноїдними та ресурсно важливими видами біоресурсів) необхідно впровадження таких:
1) відновлення обсягів установлення штучних нерестівників, кількість яких протягом ряду років знижається. У даний час кількість виставлених гнізд становить 8,2 тис. екз., однак це значно нижче необхідної кількості. Штучні гнізда (нерестівники), які використовуються у даний час дуже зношені. Потрібно звернути на це увагу користувачів і збільшити якість і кількість нерестових гнізд, що виставляються, а також продовжувати виставляти нерестові гнізда не тільки у Дніпровському водосховищі, а й у інших водосховищах і середніх водоймах (200–5000 га). Штучні гнізда досить ефективно використовуються пліткою (таранею), ікра інших видів (судак, лящ) в останнє десятиріччя відмічається вкрай рідко;
2) необхідно розпочати розробку першочергового комплексу робіт (у тому числі гідромеханізованих) для оптимізації природних нерестовищ у затоках водосховищ та їх поступове впровадження;
3) украй необхідне впровадження заходів зі штучного регулювання чисельності функціонально загрозливих видів, у тому числі їх меліоративне вилучення на всіх акваторіях. Необхідність даного заходу полягає у тому, що режим охорони (комфортне існування), окрім створення сприятливих умов існування для функціонально, ресурсно-важливих та рідкісних видів, призводять до спалаху чисельності видів, усталених до антропогенних чинників. Відбувається подальша експансія загрозливих видів із супутнім захопленням місць мешкання та відновлення видів, що мають загальноекологічне, функціональне та ресурсне значення;
4) установлені показники рибогосподарського потенціалу певної частки малих і середніх водойм регіону, площею 50–5000 га (до 20 % загальної кількості зарегульованих водойм Дніпропетровської області) як мінімум удесятеро перевищують ті, що декларуються користувачами природних біоресурсів. Вкрай необхідною є інтенсифікація процесу залучення цих водойм до процесу експлуатації їх водних біоресурсів на основі науково-обґрунтованих норм і режимів рибогосподарської експлуатації;
5) більшість існуючих малих і середніх водойм, розташованих у межах русел малих і середніх річок (для Дніпропетровської області – до 80 %), не мають помітного рибогоспо-дарського потенціалу. Крім того (зокрема в межах Дніпропетровської області), абсолютна більшість їх знаходиться в межах зарезервованого природно-заповідного фонду. Діюче законодавство не забороняє господарську експлуатацію цих акваторій. Але даний вид діяльності повинен носити обмежений характер і не порушувати умови існування та відтворення корінних природних систем. Разом із цим, законодавча база стосовно екстенсивних методів експлуатації малих і середніх водойм, взагалі відсутня. Тому вкрай необхідна розробка законодавчих актів, що регламентують експлуатацію таких водойм у щадящому, обмеженому режимі. На наш погляд, це, у першу чергу, створення рекреаційних ландшафтів, акваторій із упровадженим любительським і спортивним рибальством, зон відпочинку та інших видів помірної експлуатації водних ландшафтів та біоресурсів.

Заходи з регулювання обсягів вилучення водних біоресурсів полягають у дотриманні науково розроблених лімітів використання водних живих ресурсів у процесі безпосередньої рибогосподарської експлуатації. Єдиним способом упровадження даного положення є позбавлення користувачів квот і дозволів на вилучення природних біоресурсів при перевищенні обсягу встановлених лімітів.

Впровадження більшості з вищенаведених напрямків для окремих проектів, природних ландшафтів і об’єктів довело їх екологічну ефективність. Тому необхідне подальше впровадження вказаних положень на всі водні об’єкти Придніпров’я та України.

Zoocenosis — 2013
Біорізноманіття та роль тварин в екосистемах: Матеріали VІІ Міжнародної наукової конфе ренції. – Дніпропетровськ: Адверта, 2013. – С. 96-98.

УДК 597.551.2:591.145

В. О. Коваль
Чернігівський національний педагогічний університет ім. Т. Г. Шевченка,
Чернігів, Україна

V. O. Koval
T. G. Shevchenko Chernigiv State Pedagogical University, Chernigiv, Ukraine

Для важких металів, на відміну від інших класів токсичних речовин, механізм самоочищення не діє, і вони циркулюють у компонентах екосистем. Потрапляючи в організм гідробіонів, токсиканти порушують проникливість біологічних мембран, викликають порушення ліпідного обміну, синтез білків; відбуваються зміни активностей ферментів. Це може призводити до ослаблення організму, захворювання окремих особин. Одним із найпоширеніших токсикантів водних об’єктів є свинець. Мета роботи – оцінити зміни морфологічних та фізіолого-біохімічних показників коропа лускатого за дії іонів свинцю.

Дослідження проводили в лабораторних умовах на дворічках коропа лускатого ( Cyprinus carpio Linnaeus, 1758), вагою 200–250 г. Риб тримали в 200-літрових акваріумах із відстояною водопровідною водою, в умовах стандартного газового та гідрохімічного режимів. Умови інтоксикації моделювали шляхом внесення до водного середовища солі Pb(NO³) ² у концентрації, що відповідають 2 рибогосподарським ГДК. Період аклімації становив 14 діб, що вважається достатнім для формування захисних фізіолого-біохімічних механізмів до дії токсикантів. Для визначення морфологічних показників риб вимірювання проводили згідно з методичними рекомендаціями (Методи…, 2006). Визначали такі пластичні ознаки, як зоологічна та промислова довжина риб, найбільша та найменша висота тіла, а також визначали масу риб, масу нутрощів, печінки, селезінки. Розраховували коефіцієнт вгодованості за Фултоном (Кф); індекси печінки (печінково-соматичний індекс), селезінки, висоти тіла риб, відносної товщини тіла риб, компактності риб, м’ясистості риб.

Для дослідження активності ферментів використовували цитоплазматичну та міто-хондріальну фракції печінки та м’язів коропа. У цитоплазматичній фракції печінки визначали активність лактатдегідрогенази, глюкозо-6-фосфатдегидрогенази, глюкозо-6-фосфатази та фруктозо-1,6-дифосфатази. Мітохондріальну фракцію використовували для визначення активності сукцинатдегідрогенази. Визначення активності ферментів проводили за загальноприйнятими методиками (Методи…, 1968). Ферментативну активність глюкозо-6-фосфатази та фруктозо-1,6-дифосфатази оцінювали за неорганічним фосфором, який визначали за Фіске – Суббароу. Білок у пробах визначали методом Лоурі.

Аналіз зовнішнього огляду риб, яких утримували в акваріумі з катіонами свинцю показав, що зміна забарвлення покриву тіла, плавців не відбувалась. Але в усіх представників цієї групи риб спостерігалось темно-червоне забарвлення пелюсток зябер. Патоморфологічні дослідження виявили у коропів зернистість тканин печінки, її жирове переродження та збільшення розмірів. Щодо селезінки, встановлено її збільшення у розмірі, утворення досить темно-червоного забарвлення порівняно з контрольною групою. Розрахункові індекси печінки та селезінки підтвердили результати зовнішнього огляду. Індекс печінки склав 116 %, індекс селезінки – 121 % порівняно з контролем. За дії іонів свинцю на 18 % зростав коефіцієнт вгодованості (за Фултоном). Результати, одержані при вивченні морфометричних показників коропа лускатого в умовах токсикозу протягом 14 діб не виявили вірогідних змін. Розрахункові індекси: висоти тіла риб, відносної товщини тіла, компактності, м’ясистості риб експериментальної групи, теж були в нормі. Отримані результати засвідчили, що концентрація токсиканту 2 ГДК за такий короткий час не могла викликати морфологічні зміни в організмі коропа.

Для дослідження впливу іонів свинцю на організм коропа обрано такі фізіолого-біо-хімічні показники, як активність ключових ферментів енергозабезпечення (сукцинатдегідро-геназа, глюкозо-6-фосфатдегідрогеназа) та вуглеводного обміну (лактатдегідрогеназа, глюкозо-6-фосфатаза, фруктозо-1,6-дифосфатаза). Експериментальне дослідження одного з ферментів гліколізу (лактатдегідрогенази) показало, що у печінці іони свинцю призводять до зростання її активності на 33 %. У білих м’язах відбуваються менш значні зміни: активність зростає лише на 11 % (р > 0,05). Щодо активності сукцинатдегідрогенази у печінці коропа, катіони свинцю активують її з 4,50 ± 0,14 (контроль) до 6,05 ± 0,22 нмоль сукцината/мг білка за 1 хв. (дослід). У білих м’язах коропа відбуваються подібні зміни. Дослідження активності цитоплазматичної глюкозо-6-фосфатдегідрогенази (одного з ферментів пентозо-фосфатного шунта) засвідчило, що за дії токсиканту її активність теж зростає у печінці (50 %) та м’язовій тканині (33 %). При вивченні впливу іонів свинцю на активність фруктозо-1,6-дифосфатази та глюкозо-6-фосфатази зафіксоване пригнічення їх активності. У м’язах фруктозо-1,6-дифосфатазна активність зменшувалась на 54 %, а у печінці – на 68 % від контролю. Подібний інгібувальний ефект спостерігався і на другий ключовий фермент – глюкозо-6-фосфатазу.
На підставі отриманих результатів експерименту можна дійти висновків: по-перше, що іони свинцю, надходячи в організм коропа, стимулюють процеси гліколізу, ЦТК, пентозофосфатного циклу та пригнічують глюконеогенез; по-друге, викликають у першу чергу біохімічні зміни, потім – морфологічні.

Zoocenosis — 2013
Біорізноманіття та роль тварин в екосистемах: Матеріали VІІ Міжнародної наукової конфе ренції. – Дніпропетровськ: Адверта, 2013. – С. 95-96.

УДК 594:597(282.243.7.044)

В. В. Заморов*, М. П. Заморова*, Н. П. Радіонова**, М. В. Кудряшова**
*Одеський національний університет ім. І.І. Мечникова,
Одеса, Україна
**Західно-Чорноморське управління охорони, використання і відтворення водних живих ресурсів та регулювання рибальства, Одеса, Україна

V. V. Zamorov*, M. Р. Zamorova*, N. P. Radionova**, M. V. Kudriashova**
*I. I. Mechnikov Odessa National University, Odessa, Ukraine
**Western Black Sea department of protection, exploitation and reproduction
of aquatic resources and fisheries regulation, Odessa, Ukraine

Придунайські озера – найбільший озерний район України. Площа п’яти найбільших із них – Кагула, Ялпуга, Кугурлуя, Котлабуха та Китая – становить близько 450 км², об’єм – понад 800 млн. м³ (Швебс, Ігошин, 2003). Ці озера мають великий рибогосподарський потенціал, який зараз не реалізовано повною мірою. У результаті будівництва системи дамб, шлюзів і каналів у другій половині ХХ століття зв’язок озер із Дунаєм помітно скоротився. Це спричинило значну перебудову озерних екосистем – характеристики бентосу, іхтіофауни, що неминуче вплинуло на рибопродуктивність озер. Мета наших досліджень – визначити якісний і кількісний склад молоді комерційних риб, а також видів, які не є промисловими, але численні в даних водоймах.

Для оцінки чисельності риб у п’яти озерах в жовтні 2011–2012 рр. проводили облови волокушею (довжина – 15 м, висота – 1,5 м, розмір вічка – 6–8 мм). Відносну чисельність риб розраховували як кількість екземплярів риб в одному улові волокуші (екз./волок.). Площа облову однієї волокуші складала приблизно 600 м². При розрахунку кількості риб на одиницю площі облову приймали коефіцієнт уловистості волокуші – 0,5. Назви риб різних таксонів, їх ранг і систематичне положення наведені, у більшості випадків, за Л. С. Бергом (1948, 1949) і Ю. В. Мовчаном (2011).

За два роки досліджень на придунайських озерах в уловах волокуші знайдено 27 видів риб, які належать до 6 рядів, 9 родин і 24 родів. До родини оселедцевих Clupeidae відноситься тюлька чорноморсько-азовська Clupeonella cultriventris (Nordmann, 1840); коропових Cyprinidae – 13 видів: плітка звичайна Rutilus rutilus (Linnaeus, 1758), в’язь Idus idus (Linnaeus, 1758), краснопірка звичайна Scardinius erythrophthalmus (Linnaeus,1758), чебачок амурський Pseudorasbora parva (Temminck et Schlegel, 1846), верховодка звичайна Alburnus alburnus (Linnaeus, 1758), карась сріблястий Carassius gibelio (Bloch, 1782), гірчак європейський Rhodeus amarus (Bloch, 1782), короп звичайний Cyprinus carpio Linnaeus, 1758, лящ звичайний Abramis brama (Linnaeus, 1758), чехоня звичайна Pelecus cultratus (Linnaeus, 1758), білизна європейська Aspius aspius (Linnaeus, 1758), плоскирка європейська Blicca bjoerkna (Linnaeus, 1758), товстолобик білий амурський Hypophthalmichthys molitrix (Valenciennes, 1844); в’юнових Cobitidae – щипавка звичайна Cobitis taenia (Linnaeus, 1758); щукових Esocidae – щука звичайна Esox luceus Linnaeus,1758; атеринових Atherinidae – атерина чорноморська Atherina pontica (Eichwald, 1831); голкових Syngnathidae – морська голка пухлощока чорноморська Syngnathus nigrolineatus (Eichwald, 1831); центрархових Centrarchidae – сонячна риба синьозяброва Lepomis gibbosus (Linnaeus, 1758); окуневих Percidae – два види: окунь звичайний Perca fluviatilis Linnaeus, 1758, судак звичайний Sander lucioperca (Linnaeus, 1758); бичкових Gobiidae – шість видів: бичок-пісочник Neogobius fluviatilis (Pallas, 1814), бичок-кругляк Neogobius melanostomus (Pallas, 1814), бичок-пуголовок зірчастий чорноморський Benthophilus stellatus (Sauvage, 1874), бичок-головач Neogobius kessleri (Gunther, 1861), бичок-гонець Neogobius gymnotrachelus (Kessler, 1857), тупоносий бичок-цуцик Proterorhynus semilunaris (Heckel, 1837). Найбільш багатий таксономічний склад іхтіофауни відзначено для озерного комплексу Ялпуг-Кугурлуй: 6 рядів, 9 родин, 21 рід і 24 види. Найменше число видів риб було в озерах Кагул (18) і Китай (19).

Улови риби волокушею протягом двох років достатньо сильно змінювались. У цілому, для всіх озер середні величини відносних уловів молоді комерційних риб і другорядних у промислі видів дорівнювали: короп – 2,2 екз./волок., лящ – 9,9, карась сріблястий – 14,2, плітка – 24,9, краснопірка – 10,1, тюлька – 69,0 екз./волок. В озерах Ялпуг-Кугурлуй найбільшу чисельність відзначено для краснопірки (21,2 екз./волок.), озері Котлабух – для карася сріблястого (32,8), озері Китай – для коропа (4,5), ляща (30,2), плітки (29,8) і тюльки (116,7 екз./волок.).

Для всіх озер середня величина відносного улову трьох видів бичкових риб дорівнювала 147,3 екз./волок. Серед цих видів найчисельнішим був бичок-пісочник (109,6 екз./волок.), потім бичок-головач (21,4) і бичок-кругляк (16,3). Найбільші улови бичка-пісочника відзначено в озері Котлабух (144,4), найменші – в озері Китай (93,4 екз./волок.). Максимальна чисельність в улові волокуші бичка-головача була в озерах Котлабух і Кагул (84,4 і 24,8 екз./волок. відповідно), де кругляк майже не зустрічався. В озерах Ялпуг–Кугурлуй відносна чисельність останнього виду дорівнювала 46,3 екз./волок., а бичок-головач був представлений декількома особинами. Очевидно, ці два види бичкових риб займають подібні екологічні ніші в донних біоценозах озер.

Для розрахунку величини біопродукції макрозообентосу озер, яка може бути спожита промисловими рибами-бентофагами, важливим кроком є оцінка впливу на запас зообентосу з боку некомерційних, але численних видів риб, які теж живляться донними тваринами. У придунайських озерах до таких риб належать три види бичків. З урахуванням коефіцієнту уловистості волокуші, чисельність бичка-пісочника на одному гектарі коливалась від 3118 екз. в озері Китай до 4822 екз. в озері Котлабух. Кількість бичка-головача була достатньо високою в озерах Котлабух (2818 екз./га) і Кагул (828 екз./га), а бичка-кругляка в озерному комплексі Ялпуг-Кугурлуй (1536 екз./га). Таким чином, уперше для придунайських озер отримано величини щільності трьох чисельних видів бичкових риб (пісочника, кругляка та головача), які суттєво впливають на запас кормового макрозообентосу водойм.

Zoocenosis — 2013
Біорізноманіття та роль тварин в екосистемах: Матеріали VІІ Міжнародної наукової конфе ренції. – Дніпропетровськ: Адверта, 2013. – С. 93-94.

УДК 597.825:57.064(477.64)

В. Ю. Задорожня
Запорізький національний університет, Запоріжжя, Україна

V. J. Zadorozhnia
Zaporіzhzhya National University, Zaporіzhzhya, Ukraine

Вивчення фенотипічної структури, як однієї з характеристик поліморфізму, дозволяє виявити внутрішньо- та міжпопуляційні відмінності, простежити перебіг мікроеволюційних процесів (Ищенко, 1978). Перспективним видом, який має широкий поліморфізм, високу екологічну пластичність і чутливість до впливу різних екологічних факторів є безхвості амфібії, зокрема озерна жаба Pelophylax ridibundus Pall., 1771 (Замалетдинов, 2008). Це один із найрозповсюдженіших видів земноводних Палеарктики (Писанец, 2006).

Відбір матеріалу проводили у червні – жовтні 2012 року в чотирьох біотопах Запорізького регіону. Залежно від рівня урбанізації території, виділяли міські (м. Запоріжжя (гирло річки Капустянки), о. Хортиця (внутрішня водойма)) та сільські (с. Малокатеринівка (гирло річки Конка), с. Приморське (гирло річки Конка)) популяції. Об’єкт дослідження – особини озерної жаби. Загальний обсяг вибірки – 89 особин.

Вивчення фенотипічної структури проводили візуально на підставі класифікації фенів рисунка спини, запропонованої В. Г. Іщенко (1978), з доповненнями. Нами досліджено комбінації 7 фенів рисунку спини P. ridibundus: Striata (S) – світла смуга по серединній частині спини, Hemistriata (hs) – смуга виражена нечітко та доходить до середини голови, Maculata (M) – плями на дорзальній стороні тіла (10–12), що мають досить чіткі контури та великі розміри 3–5 мм, Hemimaculata (hm) – плями присутні у дуже малій кількості (2–5) і контури менш чітко виражені, Punctata (P) – леопардовий рисунок, Hemipunctata (hp) – плями дуже дрібні, мають вигляд темних цяточок і присутні в невеликій кількості, Burnsi (B) – відсутній плямистий рисунок (Ищенко, 1978). Визначали відсоток їх зустрічальності в кожній популяції з урахуванням статевої належності. Окремо проаналізовано частку у популяціях особин із смугою (striata).

Аналіз статевого співвідношення показав, перевищення кількості самців над самицями в співвідношенні 1,5 : 1 у популяціях з обох біотопів м. Запоріжжя (річка Капустянка та внутрішня водойма о. Хортиця). Протилежне явище виявлене у популяції жаб с. Приморське, кількісна перевага самиць відносно самців більше ніж удвічі (статеве співвідношення 1 : 2,43). І лише у популяції із с. Малокатеринівка співвідношення статей дорівнювало 1 : 1.

Аналіз репродуктивної структури популяцій P. ridibundus Запорізького регіону показав, що популяціям м. Запоріжжя властивий низький репродуктивний потенціал на відміну від популяцій с. Малокатеринівка. Репродуктивні можливості популяції озерної жаби с. Приморське мають певні обмеження.

У самців жаб м. Запоріжжя встановлено 4 морфотипи, серед яких морфа SM (50,0 %) має певне домінування. Ряд належності самців до чотирьох морф у спадному порядку мав такий вигляд: SM > M > hSM = SP. У самиць із цього біотопу налічено три морфотипи, серед яких не виявлено певного домінування: два морфотипи SM та M мають однакову стрівальність у популяції – 37,5 %. Тому ряд належності самиць до трьох морфотипів у спадному порядку має такий вигляд: SM = M > hSM. При подальшому порівнянні морфотипів для обох статей визначили, що три морфотипи (SM, M, hSM) є спільними для самців і самиць, а морфотип SP зустрічався тільки в самців.

Для P. ridibundus з о. Хортиця зафіксовано чотири морфотипи для самців і три морфи для самиць. Серед морфотипів самців і самиць певне домінування належало морфі SM (57,1 та 55,6 % відповідно). Визначений ряд належності самців до чотирьох морфотипів у спадному порядку відповідав: SM > M > hSM = ShM. Ряд належності самиць до трьох морфотипів у спадному порядку мав такий вигляд: SM > M = ShM. Отже, серед морфотипів P. ridibundus у популяції з о. Хортиця три морфи (SM, M, ShM) були спільними для обох статей, а морфотип hSM зустрічався тільки у самців.

У популяції озерної жаби з с. Малокатеринівка визначено по чотири морфотипи для кожної статі з певним домінуванням морфи SM (45,5 %) в обох групах. Але ряди належності самців та самиць до чотирьох морфотипів у спадному порядку мали певні відмінності: для самців – SM > SP > M > hSM; а для самиць – SM > M > SP = hShM. Спільними морфами, що присутні в обох групах є SM, M, SP, морфотип hSM з частотою зустрічальності 9,1 % виявлений у самців та hShM (9,1 %) у самиць.

Усі самці озерної жаби с. Приморське належали до морфотипу SM. На відміну від самиць, в яких визначено п’ять морфотипів зі значним домінуванням морфи SM (64,7 %). Отже, ряд належності самиць до чотирьох морфотипів у спадному порядку має такий вигляд: SM > hSM > ВS = M = hM.

Для популяцій озерної жаби Запорізького регіону визначено вісім морфотипів, із яких три морфи спільні для всіх досліджених біотопів і відповідають порядку спадання: SM > M > hSM. Найменшу кількість морфотипів (чотири морфи) визначено в популяціях жаб м. Запоріжжя (річка Капустянка та о. Хортиця), ряд належності особин до чотирьох морф відповідає порядку спадання: для річки Капустянка – SM > M > hSM > SP, для о. Хортиця – SM > M > ShM > hSM. Спільними морфотипами для обох популяцій були hSM, SM, M. У популяціях озерної жаби сільських біотопів визначено по п’ять морфотипів у кожній вибірці, три (hSM, SM, M) із яких спільні для обох біотопів. Ряд належності особин до відповідних морф відповідає порядку спадання: для с. Малокатеринівка – SM > SP > M > hSM = hShM; для с. Приморське – SM > hSM > hM = ВS = M = hM. Отриманні дані можуть свідчити про обмеженість поліморфізму у популяціях P. ridibundus Запорізького регіону.

Шість із восьми морфотипів озерної жаби містять фен striata та значно переважають (понад 60 %) над іншими морфами. Серед самиць частка особин у популяції із феном striata зустрічається від 62,5 до 88,2 %, кількість смугастих самців коливаються в межах 67,7–100,0 %. Встановлено високе значення індексу домінування морфи striata для всіх досліджу-ваних біотопів. Найвищий індекс домінування (91,7 %) відзначається для популяції озерної жаби с. Приморське, найнижчий (65,0 %) – для Запорізької вибірки. Популяції с. Мало-катеринівка та о. Хортиця мають індекс домінування 72,7 та 73,9 % відповідно.

Таким чином, високе значення коефіцієнта домінування (65,0–91,7 %) морфи striata та обмежена кількість морфотипів у популяціях P. ridibundus досліджуваних біотопів можуть свідчити на користь тенденції до мономорфізму в умовах гомогенного середовища та високої спеціалізації особин у популяціях озерної жаби в Запорізькому регіоні.

Zoocenosis — 2013
Біорізноманіття та роль тварин в екосистемах: Матеріали VІІ Міжнародної наукової конфе ренції. – Дніпропетровськ: Адверта, 2013. – С. 91-93.