УДК 595.79:591.563

Л. И. Кобзарь

Полесский природный заповедник, Житомирская обл., Украина, lina_kobzar@mail.ru

SOME TRAITS OF MEGACHILE CIRCUMCINCTA
(HYMENOPTERA: MEGACHILIDAE) SOIL-NESTING BIOLOGY

L. I. Kobzar

Polessky Nature Reserve, Zhitomir region, Ukraine

Освоение новых мест устройства гнезд – одно из главных направлений эволюции пчел. Гнездовая биология пчел давно привлекает внимание исследователей, однако большинство видов все еще недостаточно изучены. По гнездованию Megachile circumcincta (Kby) в литературе имеются лишь отрывочные сведения (Осычнюк, 1967; Песенко, 1971; Ромасенко, 1987).

Считается, что предок пчел поселялся в почве. Однако, для представителей семейства Megachilidae характерно устройство гнезд в готовых полостях, а также в древесине и непосредственно на субстрате (свободные гнезда). Существуют виды мегахилид, в частности M. сircumcincta, которые перешли к поселению в почве вторично.
Цель данной работы – выявление особенностей гнездовой биологии M. сircumcincta, связанных со строительством гнезд в почве.

Наблюдения за M. circumcincta проводились на базе «Теремки» Института зоологии им. И. И. Шмальгаузена НАН Украины (г. Киев), в мае–июне 2003–2005 гг. Продолжительность наблюдений 205 часов, изучены 6 пчел, 31 гнездо. Для анализа поведения применен комбинаторно-иерархический принцип (Панов, 2009). Выводы об особенностях гнездования M. circumcincta сделаны на основе сравнения наших данных с литературными сведениями для других видов пчел.

Гнезда M. circumcincta располагались в пологом, хорошо освещенном склоне с песчаной почвой. Гнездовое поведение включает пять стадий: строительство гнездового хода (его пчела выкапывает самостоятельно), строительство стенок ячейки из листьев, провиантирование ячейки, строительство крышки ячейки из листьев, засыпание гнезда. Каждая стадия содержит повторы последовательностей доставки отдельных грузов. Например, на стадиях строительства гнездового хода и засыпания гнезда многократно повторяется перенос порций почвы.

Нами выделены следующие особенности гнездовой биологии M. circumcincta, предположительно связанные с поселением в почве:

1) гнезда включают небольшое количество ячеек, наблюдается тенденция к строительству одноячейковых гнезд;

2) расположение ячеек в гнезде всегда линейное (у мегахил, поселяющихся в готовых полостях ячейки могут располагаться рядами);

3) стенки ячеек содержат большое количество листьев;

4) в последовательностях переноса почвы на стадиях строительства гнездового хода и засыпания гнезда практически отсутствует полет;

5) при доставке порции провизии разворот всегда выполняется внутри гнездового хода (у мегахилид, поселяющихся в готовых полостях, разворот может осуществляться снаружи).

Мы считаем, что указанные особенности связаны со свойствами субстрата, в котором поселялась мегахила (песок), и с выкапыванием пчелой гнездовых полостей (ходов), диаметр и форма которых близки к оптимальному.

Zoocenosis — 2011
Біорізноманіття та роль тварин в екосистемах: Матеріали VІ Міжнародної наукової конфе­ренції. – Дніпропетровськ: Вид-во ДНУ, 2011. – С. 181-182.

УДК 591.9:595.793.2

В. В. Заброда, А. Г. Сіренко

Прикарпатський національний університет ім. Василя Стефаника,
Україна, bratlibo@yahoo.co.uk

FIRST RECORD OF THE SAWFLY PRISTIPHORA ARMATA (HYMENOPTERA, TENTHREDINIDAE) IN UKRAINE

V. V. Zabroda, A. G. Sirenko

Vasyl’ Stefanyk Precarpathian National University, Ukraine

Авторами проаналізовано частину зборів справжніх пильщиків (Tenthredinidae) з колекції інституту зоології ім. І. І. Шмальгаузена (м. Київ), датованих дев’ятим липня 1966 року. Матеріал збирався з нижніх гілок лип уздовж шосе в період цвітіння дерев поблизу с. Красноїльськ Львівської області. Дані про автора зборів не збережено. У результаті опрацювання матеріалу виявлено 28 самок та 2 самці Pristiphora armata (Thomson, 1862) (= P. crassicornis), який для фауни України раніше не вказувався. Цей вид з євразійським полізональним ареалом відомий із центральної, західної та східної Європи (Польща, Румунія), Скандинавії, Малої Азії та Росії, включаючи Північний Кавказ, південно-сибірські гори, Камчатку та Сахалін (Haris, 2006; European Sawflies…, 2006). Знахідка виду на території України очікувана. Липа як кормова рослина вказувалась Лоренсом і Клаусом для самців Рristiphora ruficornis (Olivier, 1811), проте у подальшому вид перевизначено як P. armata, самки якого, за твердженням А. Тегера та М. Бланка (Taeger, Blank, 1998), зустрічаються на Crataegus. Дані про місце відлову досліджених екземплярів підтверджують трофічну приуроченість P. armata до липи.

Автори висловлюєть вдячність Валерію Олексійовичу Корнєєву за люб’язно надану можливість працювати з матеріалами колекції інституту зоології ім. І. І. Шмальгаузена.

Zoocenosis — 2011
Біорізноманіття та роль тварин в екосистемах: Матеріали VІ Міжнародної наукової конфе­ренції. – Дніпропетровськ: Вид-во ДНУ, 2011. – С. 181.

УДК 574.51:592/599

Ю. В. Дубровский

Научный центр экомониторинга и биоразнообразия мегаполиса НАН Украины,
Киев, Украина, uvd@online.ua

IMPORTANCE OF WATER BODIES IN THE HOLLOWS
OF TREE TRUNKS FOR FOREST ANIMALS

Y. V. Dubrovsky

Megapolis Ecomonitoring and Biodiversity Research Centre NASU, Kyiv, Ukraine

Дупловые водоемы (заполненные водой дупла деревьев) встречаются главным образом в лиственных и смешанных лесах. Такие водоемы найдены автором в лесных массивах Закарпатской, Житомирской, Киевской, Львовской, Сумской, Тернопольской, Харьковской, Черкасской, Черниговской областей и горных лесах Закавказья, Карпат, Южного Крыма. Наиболее часто водоемы образуются в дуплах бука (Fagus), граба (Carpinus), клена (Acer), дуба (Quercus), липы (Tilia), вяза (Ulmus), ясеня (Fraxinus), реже – березы (Betula), ольхи (Alnus), яблони (Malus) и др. Кроме малых размеров и значительной затененности эти водоемы отличаются очень низким содержанием в воде кислорода и высокой концентрацией минеральных и, особенно, органических веществ, иногда представляя собой своеобразную «древесную настойку».

Обследованные автором дупловые водоемы с различными формой и расположением входного отверстия находились на высоте до 3 м от поверхности почвы (большая часть – на 40 см) и обладали объемом от 2–3 мл до 4 л. Учет дупловых водоемов, проведенный в лесу Каневского заповедника (Черкасская обл.) с преобладанием граба, показал, что на 1 га в среднем расположено 50 дупловых водоемов с общим объемом 6–7 л. Весьма низкие испаряемость и фильтрация воды в дуплах деревьев обуславливают сравнительно высокую длительность их непрерывной заполненности. Например, некоторые из наблюдаемых водоемов не пересыхали в течение 15 лет.

Дупла с водой используются определенными группами животных в качестве увлажненных убежищ и укрытий, спасающих их от пересыхания, а также – для питья. Значение дупловой воды повышается в засушливые периоды, когда большинство напочвенных водоемов пересыхает. В частности, на стенках дупел и возле уреза воды в это время часто встречаются мокрицы (Oniscoidea), пауки (Aranei), ногохвостки (Collembola) и другие влаголюбивые членистоногие. Непосредственно в воде дупел, расположенных невысоко над почвой, были найдены зеленые (Rana esculenta complex) и травяная (Rana temporaria Linnaeus, 1758) лягушки. Непрерывные наблюдения показали, что к дуплам с водой, имеющим относительно широкие входные отверстия, прилетают для питья различные насекомые, осбенно – осы, пчелы и другие жалящие (Aculeata). По сообщениям лесников иногда здесь пьют и мелкие птицы.

Дупловые водоемы являются постоянным местообитанием для некоторых представителей микрофауны и личинок насекомых. Почти во всех дупловых водоемах обитают простейшие, главным образом – жгутиконосцы (Mastigophora) и инфузории (Ciliata). Часто встречаются также коловратки и нематоды. В прикорневых водоемах бука в Гирканском заповеднике (Азербайджан) найдены веслоногие (Harpacticoida, Cyclopoida) и ракушковые (Ostracoda) рачки. В составе дупловой микрофауны явно преобладают эвритопные виды – убиквисты. Вторая группа более крупных в размерном плане обитателей представлена личинками жуков и двукрылых. Среди них были встречены представители трясинников (Helodeidae), кровососущих комаров (Culicidae), звонцов (Chironomidae), мокрецов (Ceratopogonidae), бабочниц (Psychodidae), толстоножек (Bibionidae), зеленушек (Dolichopodidae), журчалок (Syrphidae). Личинки кровососущих комаров, звонцов и жуков-трясинников найдены в подавляющем большинстве водоемов, личинки мокрецов – в 12 %, остальные группы встречались редко. Представители кровососущих комаров (за исключением одной находки) и звонцов являлись специфичными только для дупловых водоемов видами, которые в других местообитаниях не встречаются. Возможно, что при более детальном определении видовая специфичность будет установлена также для личинок других групп обитающих здесь двукрылых и жуков-трясинников.

Как места выплода кровососущих насекомых дупловые водоемы могут иметь отрицательное значение, особенно – с точки зрения человека. По предварительным подсчетам в грабовом лесу Каневского заповедника при средней плотности личинок 875 экз./га в течение вегетационного периода выплод имаго комаров может достигать 1150 экз./га. Ожидаемый выплод мокрецов из тех же водоеморв примерно на два порядка меньше. По данным сбора комаров в лесных массивах Киевской и прилегающих областей, где встречаются дупловые водоемы, в общей совокупности имаго (выборка 510 экз.) дупловые виды составляют 5–6 % нападающих особей.

С другой стороны, насекомые, выплаживающиеся из дупловых водоемов, входят в состав объектов питания различных видов позвоночных, в том числе – охраняемых. Все обитатели дупловых вод являются детрито-бактериофагами. Благодаря их жизнедеятельности часть труднодоступной, инертной органики преобразуется в живое вещество и вовлекается в биотический круговорот. Кроме того, дупловые водоемы являются местами поддержания специфического биоразнообразия, характерного для экстремальных местообитаний. С учетом этого, по-видимому, целесообразно стремиться к их сохранению.

Zoocenosis — 2011
Біорізноманіття та роль тварин в екосистемах: Матеріали VІ Міжнародної наукової конфе­ренції. – Дніпропетровськ: Вид-во ДНУ, 2011. – С. 179-180.

УДК 630*4:630*625

В. Ф. Дрозда, С. О. Дудка

Національний університет біоресурсів та природокористування України

TECHNOLOGICAL FEATURES OF BIOLOGICAL CONTROL
OF NUMBER AND HARMFULNESS OF ACORN MOTHS IN WOODS
OF FOREST-STEPPE ZONE OF UKRAINE

V. F. Drozda, S. О. Dudka

National University of Life and Environmental Sciences of Ukraine

Серед плодопошкоджуючих видів фітофагів, жолудеві плодожерки домінують, як за чисельністю так і рівнем шкідливості в усіх регіонах, де розповсюджені дубові насадження. В усіх регіонах України розповсюджені сіра дубова плодожерка, руда дубова плодожерка, плодожерка дубова рання, плодожерка букова. Дослідженнями встановлено, що реальна плодючість самиць плодожерок коливається в межах 58,7–156,8 яєць на самицю. Стресові фактори навколишнього середовища (посуха, атмосферні опади, збудники хвороб і ентомофаги) стають причиною загибелі 7,9–12,4 % ембріонів, 15,4–21,3 % гусениць першого віку до проникнення їх у плід; всередині жолудів гине 18,5–41,4 % гусениць, у період діапаузування – 24,8–31,6 %; лялечок гине в межах 2,4–3,7 %. Визначальні фактори смертності плодожерок – збудники хвороб (21,5–30,7 %) та ентомофаги (3,4–11,8 %). Наведені характеристики свідчать про доцільність використання як технологічних прийомів лабораторних культур ентомофагів і збудників ентомопатогенних хвороб у вигляді мікробіологічних препаратів.

Як показали наші дослідження, рівень шкідливості плодожерок достатньо високий – 55,4–95,6 %, і якщо врахувати низьку продуктивність насінників дубів, то забезпечення лісгоспів України якісним посадковим матеріалом стає проблематичним. Прихований спосіб життя, а також наявність необмеженого трофічного ресурсу – визначальна причина стабільного, із року в рік, наростання чисельності плодожерок у дубових лісостанах України. На відміну від садових насаджень для контролю чисельності жолудевих плодожерок не зареєстрований жоден інсектицид. Це – основна причина значного поширення плодожерок у лісостанах України.

Досить своєрідна стратегія розвитку популяції плодожерок. Очевидно, що для повноцінного контролю поширення та шкідливості плодожерок необхідні поглиблені наукові дослідження, що стосуються біології та екології плодожерок. Лише на цій основі можливо розробити сприйнятливі для практики прийоми захисту дубових лісів від плодожерок. Дослідження впродовж останніх чотирьох років у Лісостепу України дозволили визначити видовий склад плодожерок, дослідити їх біологічні та екологічні особливості, характер сезонного розвитку та шкідливість. Також встановлена роль природних регуляторних чинників – збудників ентомопатогенних хвороб, паразитів і хижаків у сезонній динаміці розвитку плодожерок. Дослідження проводили з використанням загальноприйнятих лабораторних і польових методів. Сезонний моніторинг фітофагів проводили шляхом візуальних спостережень за усіма фазами розвитку плодожерок із наступним збором у листовому опаді діапаузуючих гусениць плодожерок. Мета досліджень – виявити не тільки видовий склад, а й обґрунтувати екологічно безпечні методи контролю чисельності плодожерок. Наводимо екологічні характеристики розподілу діапаузуючих гусениць жолудевих плодожерок у дубових лісостанах (табл.).

Таблиця. Розподіл діапаузуючих гусениць жолудевих плодожерок у дубових лісостанах
Лісостепу України (Каменець-Подільський лісгосп, 2008–2010 рр.)

Аналіз отриманих результатів свідчить про те, що ефективна, найжиттєздатніша частина популяцій плодожерок, концентрується в рослинних рештках і ґрунті на глибині до 3 см. Вперше встановлено принципову можливість і технологічні параметри розселення на дерева лабораторних культур видів роду трихограма, зокрема T. dendro­limi Mats. Самиці відкладають яйця всередині червня на поверхню жолудів поблизу плюски, відкрито, як правило по одному на кожний плід. Плодючість самиць коливається в межах 30–60 яєць на одну самицю. Тривалість яйцекладки становить 25–35 діб. У той же час, тривалість масової яйцекладки коливається в межах 14–16 діб. Такі біологічні характеристики фітофагів свідчать про принципову можливість використання трихограми, як елемента біологічного захисту жолудів від пошкоджень плодожерками. Багаторазові прийоми розселення паразита у період яйцекладки самиць плодожерок забезпечували зараження яєць на рівні 45–75 %. Показано також, що трихограму можна розселяти ручним способом шляхом експонування в крону дерев паперових карток із наклеєними на них яйцями зернової молі, зараженою трихограмою. Очевидно, що цей прийом є нетехнологічним внаслідок великих розмірів крони.

Нами вперше проблему розселення трихограми в лісостанах було вирішено шляхом розселення трихограми з використанням оригінального вітчизняного безпілот­ного літального апарату фірми «Ю-Авіа» (генеральний конструктор Ю. Рябов). Технологія не має аналогів, широко апробована, показала сприйнятливий для практики рівень ефективності і захищена патентами України (№ 21982). Такий технологічний прийом, на наш погляд, забезпечує понад 70 % розподілу біоматеріалу в кроні дерев, а також на поверхню ґрунту та листкового опаду. Як правило, 2–3 прийоми розселення трихограми забезпечує сумарний рівень зараження яєць паразитом в межах 42–70 %.

У той же час, за високого рівня чисельності плодожерок, розселення трихограми не забезпечує сприйнятливий для практики рівень захисту жолудів від пошкодження плодожерками. Авторами запропоновано технологію внесення вітчизняних грибних препаратів Боверину та Пециломіну у вигляді водної суспензії на рослинні рештки та поверхню ґрунту приштамбових кіл діаметром 2,0–2,5 м, де концентрується основна кількість діапаузуючих гусениць плодожерок. Прийом проводять на початку осені в період масової міграції гусениць на діапаузування та зимівлю. Тривалий (7–8 місяців) контакт діючої речовини препаратів (ентомопатогенних грибів білої та рожевої мускардини) забезпечує високий рівень (43,8–62,3 %) загибелі діапаузуючих гусениць і лялечок фітофагів у період їх весняної реактивації. Технологія оригінальна і захищена патентами України (№ 43307, 43310).

Поєднання елементів біологічного захисту дубових лісостанів у єдиному технологічному процесі – досить перспективне, перш за все в насіннєвих насадженнях. До сказаного необхідно додати, що технологія масового вирощування лабораторних культур видів роду трихограма налагоджена на промисловій основі і цілком доступна для використання в технологіях захисту лісостанів. Що стосується використання мікробіологічних препаратів, технологія їх виробництва також освоєна біолабораторіями України і за певних технологічних зусиль ці препарати можна отримати у необхідній кількості. Очевидна перевага технологій – в їх цілковитій екологічній безпеці, як по відношенню до лабораторних так і природних популяцій ентомофагів, комах-запилювачів, обслуговуючого персоналу та довкілля взагалі.

Zoocenosis — 2011
Біорізноманіття та роль тварин в екосистемах: Матеріали VІ Міжнародної наукової конфе­ренції. – Дніпропетровськ: Вид-во ДНУ, 2011. – С. 177-179.

УДК 631.468(571.61/.62)

Г. Н. Ганин

Институт водных и экологических проблем ДВО РАН, Хабаровск, Россия. Ganin@ivep.as.khb.ru

ENIGMA OF SOIL INVERTEBRATES SPECIES SATURATION
(ILLUSTRATED BY MESOFAUNA OF AMUR REGION)

G. N. Ganin

Institute for Water and Ecological Problems FEB RAS, Khabarovsk, Russia

Проблема «скопления видов» по Майру, аналогичная «планктонному парадоксу» гидробионтов, или «видовой избыточности» для почвенных беспозвоночных, озвученная М. С. Гиляровым в 1970-х годах, по-прежнему актуальна. Важность поднимаемой проблемы обоснована такими явлениями, как сосуществование конкурирующих видов в природе, инвазия, биозагрязнение, интродукция, биоразнообразие.

Конкурентно-равновесная теория не полностью объясняет организацию сообщества педобионтов. Это связано с особенностями почвенного яруса, который можно было бы отнести к стабилизированной, большей частью гетеротрофной экосистеме. На примере мезопедобионтов зоны смешанных, темнохвойных, светлохвойных лесов и лесостепи Приамурья сформулированы некоторые правила организации беспозвоночных сообществ (Ганин, 2006, 2011). В ходе исследований показано, что принцип видо-родового представительства Й. Иллиеса, как и правило викариата в части невозможности совмещения ареалов близкородственных (близких) видов с одинаковой экологической валентностью (наиболее конкурирующих), у педобионтов практически не выполняются. Вместе с тем, механизмы симпатрического существования таких видов в почве остаются, по-прежнему, не до конца ясными. Определяющим здесь, на наш взгляд, является концепция экологической ниши, включающей три аспекта: физическое пространство (топическую нишу), функциональный статус вида (трофическую нишу) и положение вида относительно градиентов абиотических факторов (многомерную нишу). Первые два аспекта относятся к ресурсам, последний – к условиям их использования.

Экологическая ниша предсуществует. Занятие ниши происходит, как представляется, по принципу кодового замка, то есть попадают в нее те виды, экологический стандарт которых выражается сходными величинами. Одну и ту же фундаментальную экологическую нишу в биотопе виды педобионтов могут занимать по разным причинам. Или в результате наложения фаун различного генеза после исчезновения географической изоляции, уступив часть гетерогенной ниши в результате специализации аборигена – и тогда экологические эквиваленты становятся симпатристами. Или при расселении из рефугиума после климатических изменений – смешение шести фаун на юге Дальнего Востока тому подтверждение. Или по причине разновременной колонизации микростаций в результате вытеснения вселенцами.

На примере таксоценов крупных геобионтов на юге региона рассмотрены факторы, позволяющие сосуществовать близким видам в одном местообитании (экологической нише, по Гриннеллу). Так, мощная лесная подстилка, верхний слой почвы с благоприятным гидротермическим режимом, обилием корма и физического пространства (ниша большой емкости) служат надежным вместилищем для большого количества мезопедобионтов уссурийской тайги (около 1550 видов с численностью 80–2600 экз./м²). При этом в кедровниках доминирующим сапрофагам для функционирования достаточно лишь 5–10 % важнейших биогенных элементов от их потенциальных запасов в среде обитания. Устойчивое сосуществование многовидового сообщества возможно на смешанных субстратах, даже когда все организмы имеют сродство к одному и тому же субстрату. Гораздо важнее в данном случае степень его микробной конверсии или выщелоченности. Известно, что широкая полифагия – преадаптация к выживанию в условиях дефицита пищи. Например, питание многопородным листовым опадом у двупарноногих многоножек или всеядное хищничество жуков карабусов – залог устойчивого сосуществования близких видов. Лесная подстилка, как известно, подразделяется на три слоя, качественно отличающихся друг от друга по биохимическому составу, соотношению C/N, видовому набору доминирующих групп микроорганизмов (микромицетов, бактерий, актиномицетов). По этой причине отмечаются предпочтения диплопод по ботаническому и белково-углеводному составу, степени и характеру разложения опада, его микрофлоре.

Когда ресурсы сверхобильны, виды с плотно перекрывающимися нишами могут сосуществовать (Джиллер, 1988). Поэтому, в связи с вышеизложенным, можно заключить, что избыток разнообразных трофических ресурсов в почвенном ярусе биогеоценоза является важнейшим фактором, допускающим сосуществование близких педобионтов в одном местообитании без конкурентного исключения.

В этом случае в зоне перекрывания оптимальных диапазонов ниш близких видов горизонтальные отношения между ними будут характеризоваться преобладанием нейтрализма (Ганин, 2006). Сосуществование близкородственных видов в одном биотопе при высокой плотности упаковки ниши является несомненным подтверждением такого типа межвидовых взаимодействий. Хищничество и стохастический характер условий по-прежнему остается регулирующим механизмом по вертикали, который оптимизирует пространство, ослабляет конкуренцию, способствует видовому разнообразию.

Сообщество, следуя принципу плотной упаковки Макартура, стремится к максимальному насыщению видами, что ограничивается лишь шириной ниши и количеством доступного ресурса (емкостью ниши). Это можно проследить на примере соотношения масс участников одной гильдии, отражающих градиент размеров потребляемой пищи. Например, в таксоцене двупарноногих многоножек в кедровниках на северном Сихотэ-Алине среднее соотношение масс особей, обитающих в одном биотопе видов, близко к 1,9. А вот в кедровниках Сихотэ-Алиня на юге Приморья такое соотношение составляет уже 1,4. То есть очевидна более плотная упаковка экологической ниши гильдии диплопод в более зрелых старшевозрастных растительных сообществах. При этом и биомасса многоножек на 1 м² значительно больше.

Очевидно, что чем больше β- и γ-разнообразие, тем менее жестко проявляется взаимоисключение. Южные фитоценозы Сихотэ-Алиня геологически старше и разнообразнее северных, испытавших последствия похолодания. Они обладают более сложной организацией, бóльшим биотопическим разнообразием, в том числе и в почвенном ярусе (мхи, гетерогенная лесная подстилка, многофазный герпетобий и т. п.). Экологические адаптации дают возможность делить широкую и емкую нишу без конкурентного исключения. У фитосапрофагов это могут быть, например, предпочтения по горизонтам обитания подстилочно-почвенного яруса. Подобное известно у половозрелых и личиночных стадий таких аборигенных диплопод, как Levizonus thaumasius Attems, 1898, L. variabilis Lokš. & Gol., 1977, L. laqueatus Mikh., 1981, L. malevitschi Lokš. & Gol., 1977, занимающих листовую подстилку и горизонт 0–20 см соответственно. А для последнего вида вообще характерно так назіваемое растянутое размножение с преобладанием в биотопе личиночных стадий (Mikhaljova, 2004). Поэтому высокая плотность микростаций в одном местообитании – не менее важный фактор сосуществования в почве значительного количества близких видов.

Сосуществование реализуется и через условия эксплуатации ресурсов. Для педобионтов температура выступает как фактор разделения ниш, например, в эфемерных субстратах. Отмечается комплементарность – использование ниши в разное время доминирующими видами или их разные пики активности по сезону.

В целом, адаптационные стратегии экологического разделения (в том числе и существование при крайних значениях градиентов ниши), наряду с избытком основных трофических и топических ресурсов, являются важными факторами возможности симпатрии у близкородственных беспозвоночных. Это позволяет таким видам при стохастическом характере флуктуаций среды эпизодически доминировать в одном и том же местообитании без конкурентного исключения.

Данное явление перекликается с «парадоксом Хатчинсона». Принцип сосуществования реализуется, видимо, не только в водных экосистемах, но и в почве как переходной многофазной, гетерогенной среде.

Условия использования ресурса будут отличаться по градиенту ниши или географического ареала, ужесточаясь к их границам. Преобладающим типом взаимодействия беспозвоночных становится конкуренция. В критической ситуации в сообществе отмечается концентрирование доминирования, элиминируются, в первую очередь, близкие виды. Это происходит либо вследствие эксплуатационной конкуренции, приводящей к дефициту операционально значимых ресурсов, либо вследствие изменения скорости роста популяции, вызванной условиями среды на фоне сохраняющегося избытка ресурсов. При этом сосуществование неродственных видов-экодублеров (например, брюхоногих и двупарноногих в лесной подстилке) возможно как в условиях нейтрализма, так и жесткой конкуренции.

Zoocenosis — 2011
Біорізноманіття та роль тварин в екосистемах: Матеріали VІ Міжнародної наукової конфе­ренції. – Дніпропетровськ: Вид-во ДНУ, 2011. – С. 174-177.

УДК 574.2:614.91/449

Н. О. Волошина, П. Я. Кілочицький

Київський національний університет ім. Тараса Шевченка,
Київ, Україна, VoloshynaN@rambler.ru

ECOLOGICAL STRATEGY OF ENSURING PREVENTION
OF PARASITIC POLLUTION IN MODERN CONDITIONS

N. О. Voloshyna, P. J. Kilochytskij

Taras Shevchenko National University of Kyiv, Kyiv, Ukraine

Одна з найскладніших екологічних проблем сьогодення – зростання рівня паразитарного забруднення в умовах антропогенно трансформованих територій (Ройтман, Беєр, 2008). Існуючі шляхи боротьби з найактуальнішими в соціальному аспекті паразитозами базуються переважно на розриванні взаємозв’язку «паразит – хазяїн». Такі підходи, спрямовані на виявлення та звільнення організму людини або тварин від інвазійного елемента, є основою медико- та ветеринарно-санітарних стратегій профілактики паразитарних хвороб (Бодня, 2009; Байрамгулова, 2010).

Разом із тим, поза увагою фахівців паразитологічної ланки залишалися питання екологічної складової паразитарного забруднення, основу яких складають оцінка, аналіз і прогнозування процесів, що відбуваються всередині паразитарної системи, розробка біоекологічного напряму профілактики інвазійних хвороб.

У результаті проведених нами обстежень встановлено, що головним компонентом паразитарного забруднення на антропогенно трансформованих територіях Центрального та Західного регіонів України є угруповання нематод з ряду Ascaridіdа (Ascaris suum (Goeze, 1782), Toxocara canis (Werner, 1782), T. cati (Schrank, 1788) і Toxascaris leonina (von Linstow, 1902)). Екологічні закономірності формування осередків забруднення аскарідідами тварин пов’язані з абіотичними (кліматичні, топографічні, едафічні), біотичними (інвазованість сільськогосподарських тварин і домашніх хижаків складає 28,8 %) і антропогенними (яйцями геогельмінтів контаміновані об’єкти господарської діяльності та місця відпочинку людей із частотою 12,2 %) чинниками.

Екологічна стійкість аскарідідозів тварин до абіотичних факторів середовища обумовлена здатністю до тривалого збереження пропагативних стадій у компонентах довкілля (ґрунт, вода, продукти харчування, побутові та виробничі предмети), через які збудники хвороб можуть бути занесені в організми різних хазяїв.

Висока складова антропогенного фактора у формуванні осередків паразитарного забруднення зумовлена: 1) низькою культурою утримання сільськогосподарських і домашніх хижих тварин в агроландшафтах і на урбанізованих територіях; 2) незадовільним санітарним станом місць організованої та стихійної торгівлі; 3) недосконалістю методів діагностики та профілактичних протипаразитарних заходів, нерегулярністю проведення відповідної роботи.

Складність практичної реалізації профілактичних заходів пов’язана з необхідністю, перш за все, ослаблення дії антропогенного чинника. Адекватні біоекологічні підходи щодо зниження напруженості епідемічних і епізоотичних процесів в умовах антропогенно змінених територій забезпечуються шляхом удосконалення еколого-паразитологічних методів індикації осередків паразитарного забруднення, ефективного знищення гельмінтів на різних стадіях життєвого циклу (дегельмінтизація та дезінвазія).

Розроблені нами екологічно сумісний спосіб оцінки паразитарного забруднення нематодами ряду Ascaridіda з використанням полімеразної ланцюгової реакції та схеми екологічного контролю паразитарного забруднення на основі наноаквахелатів металів дозволяють принципово по-новому оцінити потенціал молекулярно-генетичних і нанотехнологічних підходів у вирішенні проблем паразитарного забруднення довкілля.
Запропонована нами екологічно-раціональна пропозиція щодо профілактики паразитарного забруднення вторинних екосистем полягає у впливі штучного екологічного чинника (наночастинок металів) на пропагативні стадії паразитів, що дозволяє розірвати коло циркуляції гельмінта на етапах: 1) досягнення нематодою інвазійної стадії; 2) контамінації об’єктів довкілля, обладнання та інвентарю, продуктів харчування; 3) інвазу­вання видоспецифічного або паратенічного хазяїв. На відміну від класичного підходу у боротьбі із зоогельмінтозами, який базується на знищенні паразита в гостальному біотопі (організм хазяїна), переваги пропонованого підходу полягають у тому, що знищення пропагативних стадій паразитичних нематод знижує рівень контамінації об’єктів довкілля інвазійними агентами та обмежує колонізацію хазяїв різних видів.

Впровадження пропонованих методів і засобів боротьби з паразитарним забрудненням дозволить підняти її ефективність на якісно новий рівень за рахунок:

1) використання у практиці лабораторних досліджень діагностичних методів на основі полімеразної ланцюгової реакції та наночастинок металів;

2) застосування ефективних і екологічно безпечних засобів знезараження ґрунту, води, стічних вод, тваринницьких приміщень, продуктів харчування від збудників паразитарних хвороб із використанням наноаквахелатів металів і наногальванічних елементів;

3) орієнтування виробників і постачальників харчових продуктів на впровадження у роботу підприємств принципів системи НАССР, у якій закладати методи оцінки та аналізу ризиків паразитарної контамінації сировини та продукту на всіх етапах виробництва.

Екологічна безпека життєдіяльності людини та утримання домашніх тварин може бути реалізована шляхом впровадження сучасної екологічно орієнтованої стратегії охорони довкілля від паразитарного забруднення. Її ефективність гарантована екологічно та економічно обґрунтованою доцільністю застосування новітніх методів діагностики та профілактики із застосуванням продуктів нанотехнології та молекулярно-генетичних методів у комплексі з класичними санітарно-гігієнічними та протипаразитарними заходами.

Zoocenosis — 2011
Біорізноманіття та роль тварин в екосистемах: Матеріали VІ Міжнародної наукової конфе­ренції. – Дніпропетровськ: Вид-во ДНУ, 2011. – С. 172-174.

p

УДК 631.468+574.4:633.2.03(476)

ПОЧВООБИТАЮЩИЕ БЕСПОЗВОНОЧНЫЕ
И ПРОДУКТИВНОСТЬ РАСТИТЕЛЬНОСТИ ПОЙМЕННЫХ ЛУГОВ
ЮГО-ВОСТОКА БЕЛАРУСИ

В. Н. Веремеев

Гомельский государственный университет им. Франциска Скорины,
Гомель, Республика Беларусь, veremeev@gsu.by

TERRICOLOUS INVERTEBRATES AND PRODUCTIVITY
OF VEGETATION OF FLOOD-PLAIN MEADOWS
OF THE SOUTH-EAST BELARUS

V. N. Veremeev

F. Scorina Gomel’ State University, Gomel’, Republic of Belarus

Изучение беспозвоночных животных обитателей почв луговых экосистем осуществлялось рядом исследователей, но продуктивность луговой растительности в них практически не учитывалось (Хотько, 1993). Ввиду чего изучение почвенных беспозвоночных в зависимости от продуктивности растительности пойменных луговых экосистем представляет определенный практический и теоретический интерес.

Изучение почвообитающих беспозвоночных проводилось в пойменной экосистеме в правобережье реки Сож выше впадения реки Ипути на широкой плоской равнине восточнее д. Поколюбичи на территории Гомельского и Ветковского районов Гомельской области в 2009–2010 годах. Данные по составу и численности основных групп почвенной мезофауны основывались на материале почвенно-зоологических исследований, выполненных по стандартной методике (Гиляров, 1965). Пробы брались размером 25 х 25 см и глубиной 40 см. Исследования состава и численности почвообитающих беспозвоночных в зависимости от продуктивности растительности проводились в четырех биотопах пойменной экосистемы представляющих экологический ряд на основе градиента увлажнения в условиях сходного антропогенного воздействия (сенокостно-пастбищное хозяйственное использование).

Луговая экосистема на гриве прирусловой поймы. Ассоциация Poo angustifolii-Festucetum valesiacae. Общее проективное покрытие травостоя – 70–80 %. Его основу составляют содоминанты (мятлик узколистный и овсяница валлийская). Почва луговой экосистемы аллювиально-дерновая, слаборазвитая, мелкозернисто-связнопесчаная, кислая, бедная гумусом, с малым содержанием фосфора и калия. Продуктивность травостоя луговой экосистемы первого укоса колебалась от 7,5 до 10,6 ц/га, средняя продуктивность составила 8,9 ц/га среднего качества.

Луговая экосистема на повышенной равнине центральной поймы. Ассоциация Poo – Festucetum pratensis. Проективное покрытие травостоя составляло 70–75 %.
Основу его составляют содоминанты овсяница луговая (Festula pratensis) и мятлик луговой (Poa pratensis). Почва луговой экосистемы аллювиально-дерновая, пылевато-песчанисто-связнопесчаная, среднебогатая гумусом, кислая, бедная подвижными формами фосфора и калия. Хозяйственная продуктивность травостоя луговой экосистемы колебалась от 10,7 до 15,4 ц/га, в среднем составляла 12,3 ц/га сена высокого качества.

Луговая экосистема на пониженной равнине центральной поймы. Ассоциация Poo – Festucetum pratensis Alopecurus pratensis var. Проективное покрытие травостоя – 80–85 %. Основу его составляют содоминанты мятлик луговой и овсяница луговая. Почва луговой экосистемы аллювиально луговая, глеевая, пылевато-супесчанисто-легкосуглинистая, среднебогатая гумусом, среднекислая с высокой степенью насыщенности основаниями, бедная подвижными формами фосфора и калия. Продуктивность травостоя луговой экосистемы в первом укосе составила в среднем 17,9 ц/га сена высокого качества.

Луговая экосистема на понижении центральной поймы. Ассоциация Poo palustris – Alopecuretum pratensis Carex vulpine var. Почва луговой экосистемы аллювиально-луговая, пылевато-песчанисто-среднесуглинистая, достаточно богатая гумусом, среднекислая, высокой степени насыщенности основаниями, бедная подвижными формами фосфора и калия. Проективное покрытие травостоя – 90–95 %. Его основу составляют содоминанты лисохвост луговой (70 %) и мятлик болотный (20 %), а также осока лисья (5 %). Продуктивность травостоя луговой экосистемы в первом укосе составляла в среднем 23,9 ц/га сена высокого качества.

Изучение численности почвообитающих животных пойменной экосистемы показало, что от прирусловой гривы к пониженной равнине центральной поймы имеется тенденция увеличения численности мезофауны, что определяется, преимущественно, увеличением численности дождевых червей Lumbricus rubellus Savignу, 1826, Apporrectodea caliginosa Savignу, 1826 и Nicodrilus roseus Savignу, 1826 (табл.). В на­иболее влажном биотопе (понижении центральной поймы) численность дождевых червей почти в два раза меньше, меньше и общая численность беспозвоночных.

В сухих биотопах (грива прирусловой поймы и повышенная равнина центральной поймы) в комплексе почвенной мезофауны преобладают почвообитающие жесткокрылые, во влажных биотопах (пониженная равнина и понижение центральной поймы) – дождевые черви.

Таблица. Численность (экз./м²) основных групп почвенной мезофауны
пойменной экосистемы и продуктивность растительности

На прирусловой гриве доминирую жесткокрылые с массовыми группами долгоносиков и жужелиц, реже встречаются стафилиниды. Наибольшей численности почвообитающие жесткокрылые достигают на повышенной равнине центральной поймы, где преобладают щелкуны с массовым видом Agriotes obscurus (Linnaeus, 1767), на долю которых приходится около половины численности почвообитающих жесткокрылых в этом биотопе. Значительна численность долгоносиков и жужелиц. Среди жужелиц часто встечаются Harpalus rufipes (Deeger, 1774), H. rubripes (Duftschmid, 1812) и Amara plebeja (Gyllenhal, 1810). В более влажных биотопах в комплексе почвообитающих жесткокрылых доминируют жужелицы и стафилиниды. На гриве прирусловой поймы выявлен очаг обитания иксодовых клещей, являющихся переносчиками возбудителей болезни Лайма (клещевой системный боррелиоз) и клещевого энцефалита.

Что касается хозяйственной продуктивности растительности, то она увеличивается от гривы прирусловой поймы, достигая максимума на понижении центральной поймы, где меняется характер растительности от луговой к болотной.

Анализ состава почвообитающих беспозвоночных животных в зависимости от продуктивности растительности пойменной луговой экосистемы показал, что в условиях сенокосно-пастбищного использования в ряду обследованных биотопов пойменной экосистемы «грива прирусловой поймы – повышенная равнина центральной поймы – пониженная равнина центральной поймы – понижение центральной поймы» по мере увеличения увлажнения и роста продуктивности растительности имеется тенденция роста численности почвообитающих беспозвоночных. Увеличение объема первичной продукции в пойменной экосистеме приводит к увеличению численности почвообитающих животных на втором и последующих трофических уровнях.

При описании биотопов, определении продуктивности растительности использовались помощь, методики, консультации и материалы Л. М. Сапегина и Н. М. Дайнеко за что автор выражает им глубокую признательность.

Zoocenosis — 2011
Біорізноманіття та роль тварин в екосистемах: Матеріали VІ Міжнародної наукової конфе­ренції. – Дніпропетровськ: Вид-во ДНУ, 2011. – С. 170-172.

УДК 632.937.12(571.1)

И. Г. Бокина

Сибирский институт земледелия и химизации Россельхозакадемии,
Новосибирск, Россия, irina.bokina@mail.ru

REFINED SPECIES COMPOSITION AND TROPHIC RELATIONS
OF PREDATORY AND PARASITIC ENTOMOPHAGES
OF GRAIN APHIDS IN WESTERN SIBERIA

I. G. Bokina

Siberian Institute of Agriculture and Chemicalization, Novosibirsk, Russia

Кроме растительных сообществ в состав агроценозов сельскохозяйственных культур входят вредные и полезные организмы, в том числе насекомые. Основу разнообразия энтомофауны агроценозов зерновых культур составляют виды, трофически связанные со злаковыми тлями. С начала 1990-х годов их комплекс не претерпел существенных изменений и к настоящему времени насчитывает 134 вида. Из них 89 видов (66,4 %) – энтомофаги злаковых тлей, 45 (33,6 %) – паразиты этих энтомофагов. Из 89 видов энтомофагов злаковых тлей 75 (84,3 %) являются хищниками, 14 (15,7 %) – паразитами. Из 45 видов паразитов энтомофагов злаковых тлей 27 (60,0 %) – паразиты хищников, 18 (40,0 %) – сверхпаразиты или вторичные паразиты злаковых тлей.

Энтомофаги питаются всеми видами злаковых тлей. Кокцинеллиды, златоглазки, хищные клопы истребляют кроме этого листоблошек, клещей, трипсов, яйца и личинок цикадок, мух, чешуекрылых, хлебного клопика и других растительноядных клопов, пилильщиков, пьявиц и других жуков. На картофеле, бобовых культурах отмечено питание некоторых видов кокцинеллид и набид яйцами и личинками колорадского жука, фитономуса и т. д. Тем самым энтомофаги выполняют важную биоценотическую роль в стабилизации численности вредных видов и улучшении фитосанитарного состояния агроценозов.

В условиях лесостепи Западной Сибири в травостое зерновых культур хищные клопы представлены видами: Nabis ferus L., N. punctatus А. Costa, N. brevis Scholtz, N. limbatus Dahlb., N. flavomarginatus Scholtz, Himacerus apterus F. (Nabidae), Orius niger Wolff., О. majusculus Reut., О. minutus L., Anthocoris confusus Reut. (Anthocoridae), Deraecoris sp. (Miridae), Geocoris lunceus Lindb. (Lygaeidae); кокцинеллиды (Coccinellidae) – Coccinella septempunctata L., С. trifasciata L., C. quinquepunctata L., С. hieroglyphica L., Coccinula quatuordecimpustulata L., C. sinuatomarginata Fald., Adalia bipunctata L., Propylaea quatuordecimpunctata L., Calvia quatuordecimguttata L., C. decemguttata F., Anatis ocellata L., Adonia variegata Goeze, A. amoena Fald., Hippodamia tredecimpunctata L., H. septemmaculata Deg., Anisosticta novemdecimpunctata L., Harmonia axyridis Pall.; златоглазки (Chrysopidae) – Nineta inpunctata Reut., Chrysopa altaica Holz., Ch. carnea Steph., Ch. dasyptera McL., Ch. formosa Br., Ch. commata Kis et Uj., Ch. intima McL., Ch. perla L., Ch. perplexa McL., Ch. phyllochroma Wesm., Ch. prasina Burm., Ch. septempunctata Wesm.; гемеробииды (Hemerobiidae) – Hemerobius humulinus L., Micromus angulatus Steph.; верблюдки (Raphidiidae) – Raphidiа xanthostigma Schumm.; сирфиды (Syrphidae) – Paragus quadrifasciatus Mg., P. tibialis Fll., Platycheirus immarginatus Ztt., Pl. perpallidus Verr., Pl. albimanus F., Pl. peltatus Mg., Pl. scutatus Mg., Melanostoma mellinum L., Eupeodes corollae F., E. luniger Mg., E. latifasciatus Mcq., E. nitens Ztt., Syrphus ribesii L., S. vitripennis Mg., S. torvus O.-S., Epistrophella euchroma Kowarz., Melangyna triangulifera Ztt., Episyrphus balteatus Deg., Scaeva pyrastri L., Sphaerophoria menthastri L., Sph. philanthus Mg., Sph. rueppeli Wied., Sph. scripta L., Sph. taeniata Mg., Sphaerophoria sp., Pipiza bimaculata Mg., Pyrophaena granditarsa Forst., Parasyrphus punctulatus Verr., Chrysotoxum festivum L.; серебрянки (Chamaemyiidae) – Leucopis glyphinivora Tanas., L. аnnulipes Zett.; перепончатокрылые паразиты злаковых тлей предствавлены афидиидами (Aphidiidae) – Ephedrus persicae Frogatt., E. plagiator Nees., E. nacheri Quilis, Parapraon necans Mack., Praon abjectum Hal., P. volucre Hal., P. flavinode Hal., Aphidius rhopalosiphi De Stefani, Lysiphlebus confusus Tremblay et Eady, Diaeretiella rapae M’ Int., Trioxys auctus Hal. и афелинидами (Aphelinidae) – Aphelinus transversus Thomson, A. chaonia Walker, A. asychis Walker. Большую злаковую тлю (Sitobion avenae F.) заражают L. confusus и A. asychis, черемухово-злаковую тлю (Rhopalosiphum padi L.) – E. nacheri, P. necans, P. abjectum, P. flavinode, A. transversus, A. chaonia, остальные виды паразитируют на обоих видах тлей.

Из паразитов хищников 20 видов (74,1 %) – паразиты сирфид, 3 (11,1 %) – паразиты кокцинеллид, 1 (3,7 %) – мух-серебрянок, 3 (11,1 %) – златоглазок.

Паразиты сирфид – Promethes sulcator Grav., Diplazon laetatorius F., D. scutatorius T., Sussaba pulchella pulchella Holmgr., S. cognata cognata Holmgr., Enizemum ornatum Grav., Syrphophilus bizonarius Grav., S. tricinctorius Thunb., Syrphoctonus signatus Grav., S. tarsatorius Panz., S. nigritarsus nigritarsus Grav., Woldstedtius flavolineatus Grav., W. biguttatus Grav., W. holarcticus Diller., W. abdominator Br. (Ichneumonidae); Pachyneuron formosum Walk., P. groenlandicum Holmgr. (Pteromalidae); Aspicera sibirica Kieff. (Figitidae); Trichosteresis glabra Boheman. (Megaspilidae), Bothriothorax clavicornis Dalm. (Encyrtidae).

Паразиты кокцинеллид – Homalotylus flaminius Dalm. (Encyrtidae), Oomyzus scaposus Thomson (Eulophidae), муха-горбатка Phalacrotophora fasciata Fall. (Phoridae).

Паразиты златоглазок – Isodromus vinulus Dalm. (Encyrtidae); Baryscapus principiae Damenichini (Eulophidae); Helorus anomalipes (Panzer) (Heloridae).

Паразиты мух серебрянок – Melanips opacus Hartig (Figitidae).

Паразиты афидиид и афелинид – Asaphes suspensus Nees., A. vulgaris Walk., Coruna clavata Walk., Pachyneuron aphidis Bouche (Pteromalidae); Syrphophagus aphidivorus Mayr (Encyrtidae); Tetrastichus sp. (Eulophidae); Dendrocerus laticeps Hed., D. carpenteri Curtis, D. remaudierei Des., D. basalis Thomson, D. aphidum Rond. (Megaspilidae); Phaenoglyphis villosa Hartig, Ph. fuscicornis Thoms, Phaenoglyphis sp., Alloxysta mullensis Cameron, Alloxysta sp. aff. victrix West., Alloxysta sp. 1, Alloxysta sp. 2 (Alloxystidae).

В травостое зерновых обитают 76 видов, трофически связанных со злаковыми тлями, на древесно-кустарниковой растительности, в том числе черемухе – первичном хозяине черемухово-злаковой тли – 19 видов, 39 видов развиваются как на травянистой, так и древесно-кустарниковой растительности.

Выявлены доминирующие виды хищных и паразитических энтомофагов. Среди хищных набид доминирующим видом является N. ferus, антокорид – O. niger. Среди имаго кокцинеллид до 1990 г. доминировали C. septempunctata, P. quatuordecinapun­ctata и H. tredecimpunctata, в дальнейшем в агроценозе озимой ржи по численности стала преобладать A. variegatа, пшеницы и овса – P. quatuordecimpunctata, на пшенице в 2008 г. одним из доминирующих видов была C. quatuordecimpustulata, хотя ранее она встречалась единично. С. sinuatomarginata после 1990 г. на посевах зерновых не отмечена. Среди сирфид на полях наиболее распостранены E. balteatus, S. pyrastri, Sph. scripta, M. mellinum, мухи рода Platycheirus Lep. and Serv.; златоглазок – Ch. carnea, Ch. phyllochroma; паразитических перепончатокрылых – A. rhopalosiphi, P. volucre, A. transversus.

Среди паразитов личинок сирфид доминируют P. sulcator, D. laetatorius, S. signatus, W. biguttatus, P. groenlandicum. По заражению афидиид доминируют D. carpenteri, A. suspensus, Ph. villosa, Alloxysta sp. 1, афелинид – A. mullensis.

В лесостепи Западной Сибири наиболее многочисленной и эффективной группой являются кокцинеллиды. Весной они начинают заселять поля одними из первых и часто остаются в преобладающем количестве в течение всей вегетации. Кроме высокой численности кокцинеллиды обладают рядом других достоинств – высокой поисковой способностью, возможностью преодолевать большие расстояния в поисках пищи, быстро концентрироваться в местах размножения вредителя и подавлять его очаги; высокой плодовитостью и отчетливо выраженной потенциальной скоростью роста популяции; большой прожорливостью, способностью к голоданию и питанию при неблагоприятных условиях пыльцой, нектаром, соком растений, а также разнообразными насекомыми с мягкими покровами тела, что дает им возможность выживать в критические моменты; экологической пластичностью, позволяющей им занимать самые разнообразные стации. В отдельные годы в травостое зерновых по численности преобладают сирфиды, златоглазки, на озимой ржи поддерживается высокая численность набисов.

Zoocenosis — 2011
Біорізноманіття та роль тварин в екосистемах: Матеріали VІ Міжнародної наукової конфе­ренції. – Дніпропетровськ: Вид-во ДНУ, 2011. – С. 167-169.

УДК 595.763.33

О. О. Бойко, Л. І. Шендрик

Дніпропетровський державний аграрний університет, Дніпропетровськ, Україна

DISTRIBUTION OF HELMINTHS OF THE ORDER RHABDITIDA
IN DNIPROPETROVS’K PROVINCE

O. O. Boiko, L. I. Shendrik

Dnipropetrovs’k State Agrarian University, Dnipropetrovs’k, Ukraine

Одні з найпоширеніших паразитів травного каналу тварин – гельмінти ряду Rhabditida (Nematoda). Нині відомо понад 33 родів цього таксону. У ссавців виявлено представників лише одного роду – Strongyloides. У м’ясоїдних (зокрема собак, котів, песців, лисиць) зустрічається S. stercoralis, у свійських і диких свиней – S. ransomi, у коней – S. westeri, у жуйних (великої та дрібної рогатої худоби, диких представників) – S. papillosus. І хоча видове різноманіття стронгілоїдесів невелике, вони здатні уражати тварин із вищою інтенсивністю, ніж інші представники класу Nematoda. Це поясню­ється їх здатністю до розмноження не лише в організмі хазяїна, а й у зовнішньому середовищі, де формуються статевозрілі стадії рабдитид. Разом із цим, стронгілоїдеси можуть потрапляти до організму тварин аліментарним шляхом і перкутанно (Скрябин, Вагнер, 1924). Мета роботи – визначити поширення рабдитид на території Дніпропетровської області.

Матеріал для досліджень – екскременти домашніх і бродячих м’ясоїдних, диких копитних, свійських тварин, а також результати попередніх досліджень 2007–2009 рр. (Бойко, 2008; Boyko et al., 2009). За виявлення інвазійних елементів використовували загальноприйнятий у паразитології метод Г. О. Котельникова та В. М. Хренова (Секретарюк, 2005). Встановлення виду проводили за В. Н. Трачом (1961) і Визначником паразитичних нематод (т. 4, 1954).

У результаті досліджень, проведених на території Дніпропетровськї області, у м’ясоїдних виявлено один вид рабдитид – S. stercoralis (у 33,3 % випадків дослідженого матеріалу). У свійських тварин (зокрема великої та дрібної рогатої худоби) зареєстровано S. papillosus. Максимальна екстенсивність стронгілоїдозної інвазії досягала 100 % у період випасання в різних районах області. Досліджуючи екскременти диких копитних, зібраних на території Дніпровсько-Орільського заповідника визначено рабдитид декількох видів. Серед представників цього ряду у косуль визначено S. papillosus, у диких кабанів – S. ransomi та статевозрілих гельмінтів. У виявленому матеріалі встановлено основні морфологічні особливості самців: рабдитоподібний стравохід, а також наявність статевої бурси пілодерного типу. За визначальними характеристиками у самців роду Strongyloides редукована статева бурса, тому визначені екземпляри рабдитид не належать до цього роду.

Таким чином, у досліджених видів ссавців на території Дніпропетровської області визначено три види Strongyloides. Однак, у кабанів із рабдитид ідентифіковано як представників роду Strongyloides, про що свідчать попередні наші дослідження та дані літератури, так і інші, родову специфічність яких поки що не встановлено.

Zoocenosis — 2011
Біорізноманіття та роль тварин в екосистемах: Матеріали VІ Міжнародної наукової конфе­ренції. – Дніпропетровськ: Вид-во ДНУ, 2011. – С. 166-167.

УДК 595.763.33: 576.895.132.2

О. О. Бойко, Л. І. Фали

Дніпропетровський державний аграрний університет,
Дніпропетровський національний університет ім. Олеся Гончара

ROLE OF LARVAL PHASES OF COPROPHILOUS ROAD BEETLE PHILONTHUS SPINIPES IN LIFE CYCLES OF PARASITIC NEMATODES
STRONGYLIDA AND RHABDITIDA

О. О. Boiko, L. І. Faly

Dnipropetrovs’k State Agrarian University, Dnipropetrovs’k, Ukraine
Oles’ Honchar Dnipropetrovs’k National University, Dnipropetrovs’k, Ukraine

В умовах погіршення епізоотичної ситуації щодо гельмінтозів великої рогатої худоби важливого значення набувають питання вивчення ролі твердокрилих комах, зокрема участі преімагінальних фаз розвитку Coleoptera у життєвих циклах паразитичних нематод. Strongylida та Rhabditida – найпоширеніші групи круглих червів, виявлені на пасовищах Новомосковського району Дніпропетровської області. Гельмінти на статевозрілій стадії паразитують у органах травлення та дихання свійських жуйних. Вихід нематод із яєць відбувається ще в організмі основного хазяїна. Личинки паразитів з екскрементами хворої тварини потрапляють у зовнішнє середовище, де розвиваються до інвазійної стадії (Трач, 1983).

Після колонізації «фекального коржа» копрофільними Philonthus нестатевозрілі гельмінти разом із часточками напіврідких екскрементів і здобиччю (личинки Diptera) заковтуються личинками стафілінід. Частина мікроскопічних інвазійних паразитів потрапляє на зовнішні покриви комах. Літературні свідчення із цієї тематики майже відсутні. Матеріал для дослідження – вибірка Ph. spinipes Sharp. (личинки), виведені в лабораторних умовах. Для виявлення паразитичних нематод у кишковому відділі твердокрилих використовували загальноприйняті у паразитології методи копроскопічних досліджень (Секретарюк та ін., 2005). Компресорним методом у кишковому відділі та на зовнішніх покривах Ph. spinipes Sharp. (ларвальна фаза) виявлено життєздатних личинок Strongyloides sp., Bunostomum sp., Oesophagostomum sp. Кількість паразитів у тілі комах коливалась від одного до чотирьох екземплярів на особину. Серед визначених гельмінтів за чисельністю переважали Strongyloides sp., що, ймовірно, пов’язано з особливостями їх розвитку (стронгілоїдеси здатні розмножуватись не лише в організмі хазяїна, але й у зовнішньому середовищі).

Висока чисельності життєздатних личинок стронгілід і рабдитид у кишковику Ph. spinipes Sharp вказує на суттєве значення цього виду як механічного переносника у життєвих циклах і розповсюдженні паразитичних нематод.

Zoocenosis — 2011
Біорізноманіття та роль тварин в екосистемах: Матеріали VІ Міжнародної наукової конфе­ренції. – Дніпропетровськ: Вид-во ДНУ, 2011. – С. 165-166.