УДК 58.006:502.75

Н. В. Мартинова, Ю. В. Лихолат, В. Ф. Опанасенко

Дніпропетровський національний університет, Дніпропетровськ, Україна, Lykholat2006@ukr.net

BOTANIC GARDEN AS A RESERVED TERRITORY
OF STEPPEDNIEPER REGION

N. V. Martynova, Y. V. Lykholat, V. F. Opanasenko

Dnipropetrovsk National University, Dnipropetrovsk, Ukraine, lykholat2006@ukr.net

Бурхливий розвиток таких індустріальних центрів як м. Дніпропетровськ сприяє порушенню екологічної рівноваги у природних біоценозах і приводить до зникнення окремих, особливо морфологічно консервативних, видів рослин. Зникнення та зміна природних фітоценозів може привести до зміни видового складу тваринного світу цих зон. У зв’язку з цим перед ботанічними садами стоїть важливе завдання – створення живої колекції видів рослин місцевої флори, які перебувають під загрозою зникнення.

У ботанічному саду Дніпропетровського національного університету створена резервація рідкісних і зникаючих рослин флори Дніпропетровської області, яка складає понад 30 видів. Серед них один вид занесений до Європейського Червоного списку. Це Astragalus dasyanthus Pall. (родина Fabaceae) – багаторічна рослина 10–30 см висотою з непарно-пірчастими листками. Жовті квітки зібрані в густі головчасті суцвіття. Боби яйцеподібні, волохаті. Стан рослин у саду задовільний. Вони мають низьку насіннєву продуктивність, майже щорічно пошкоджуються іржею. Природним шляхом не відновлюються. Колекція саду нараховує 5 видів місцевої флори, що занесені до Червоної Книги України.

Paeonia tenuifolia L. (родина Paeoniaceae) – багаторічник 20–50 см висотою з шишкоподібно-потовщеними коренями. Листки тричі пірчасто-розсічені. Квітки до 8 см у діаметрі. Плоди – повстинно-опушені листянки. Стан рослин добрий, однак природного відновлення не відбувається.

Pulsatilla nigricans Störck (родина Ranunculaceae) – короткокореневищний багаторічник. Листки тричі пірчасто-розсічені. Квітки темно-фіолетові 2–3 см у діаметрі. Стан рослин добрий. Спостерігається природне насіннєве відновлення.

Stipa capillata L (родина Poaceae) – багаторічник 40–65 см висотою. Листки плоскі або уздовж складені. Квітки зібрані у перистий остюк. Стан рослин у саду задовільний. Природне відновлення відсутнє.

Stipa pennata L. (родина Poaceae) – щільнодернистий багаторічник 40–90 см висотою. Листки вузьколінійні, згорнуті. Суцвіття – вузька, стиснута волоть. Стан рослин задовільний. Природне відновлення відсутнє.

У колекції саду також зберігаються види місцевої флори, не занесені до Червоної книги України, але в межах Дніпропетровської області вони рідкісні та перебувають під загрозою зникнення.

Adonis vernalis L. (родина Ranunculaceae) – багаторічник 20–35 см висотою. Листки пальчасто-розсічені. Квітки 3–5 см у діаметрі, жовті. Стан рослин у саду задовільний. Природного відновлення не відбувається.

Primulaveris (родина Primulaceae) – багаторічник 10–15 см висотою. Листки цільні. Квіт­ки жовті, у зонтиковидних суцвіттях. Стан рослин добрий. Спостерігається природне відновлення.

Campanula glomerata L. (родина Campanulaceae) – багаторічник 35–60 см висотою. Листки цільні, видовжено-яйцевидні. Квітки фіолетові, у вкороченому суцвітті. Стан рослин добрий. Спостерігається природне вегетативне відновлення.

Asarum europaeum L. (родина Aristolochiaceae) – багаторічник до 10 см висотою з повзучим кореневищем. Листки округлониркоподібні, темно-зелені. Квітки пазушні, поодинокі. Плід – коробочка. Стан рослин добрий. Спостерігається природне вегетативне та насіннєве відновлення.

Iris pumila L (родина Iridaceae) – багаторічник 10–15 см висотою. Кореневище горизонтальне, з чисельними шнуроподібними коренями. Листя зібране в основі стебла. Квітки різних відтінків лилового, жовтого, синього, пурпурового кольорів. Стан рослин у саду добрий. Спостерігається природне вегетативне відновлення.

Sempervivum ruthenicum Schnittsp. et C. B. Lehm. (родина Crassulaceae) – багаторічник 10–20 см висотою. Прикореневе листя зібране в кулеподібні розетки. Квітки жовті. Стан рослин добрий. Спостерігається природне вегетативне відновлення.

Pyrethrum corymbosum (L.) Scop. (родина Asteraceae) – багаторічник 50–120 см висотою. Листя пірчасто-розсічене. Крайові квітки в корзинці язичкові, білі, серединні – трубчасті, жовті. Стан рослин добрий, але природного відновлення не спостерігається.

Inula helenium L. (родина Asteraceae) – багаторічник 90–150 см висотою. Кореневище м’ясисте, товсте. Листки жорстковолосисті з серцевидною основою, загострені. Суцвіття – великі корзинки (6–10 см у діаметрі). Квітки жовті. Стан рослин в саду добрий, але природного відновлення не спостерігається.

Рослини місцевої флори вирощуються на колекційних ділянках ботанічного саду з використанням звичайної агротехніки, прийнятої для рослин у нашій зоні без внесення органічних та мінеральних добрив. Таким чином, в умовах культури створений і поновлюється резервний фонд рідкісних і зникаючих рослин для подальшої репатріації їх у природу з метою відновлення й відтворення природних популяцій.

Zoocenosis — 2007
 Біорізноманіття та роль тварин в екосистемах: Матеріали ІV Міжнародної наукової конференції. – Дніпропетровськ: Вид-во ДНУ, 2007. – С. 28-29.

УДК 581.5(477.63)

О. І. Лісовець

Дніпропетровський національний університет, Дніпропетровськ, Україна, 30traven@mail.ru

BIODIVERSITY OF STEPPE PHYTOCENOSES
IN SAMARARIVER   BASIN

O. I. Lisovets

DnipropetrovskNationalUniversity, Dnipropetrovsk, Ukraine, 30traven@mail.ru

Загальні процеси динамізму решток природної степової рослинності під впливом нераціональної господарчої діяльності людини в України мають спрямованість до збіднення та деструкції. Степові екосистеми, які залишились тільки вздовж елементів гідрологічної мережі та на непридатних для розорювання відслоненнях кам’янистих порід втрачають структурні компоненти та стійкість, що проявляється перш за все у зменшенні біорізноманіття.

Нами досліджувалось фіторізноманіття трав’янистих фітоценозів шести моніторингових пробних площ (ПП), закладених у різних геоморфологічних умовах на плакорі (у межах пробної площі 201 генерального геоморфологічного профілю Комплексної експедиції Дніпропетровського національного університету) та на крутобережжі ріки Самара. Їхня рослинність представлена фітоценозами з домінуванням таких видів: на ПП 1 – костриці валіської (Festuca valesiaca Gaud.) та кипцю гребінчастого (Koeleria cristata (L.) Coult) (слабкий плакорний схил північної експозиції з чорноземом звичайним малогумусним), на ПП 2 – бородача звичайного (Botriochloa ischaemum (L.) Keng) (плакорний схил 5–7° південної експозиції з чорноземом звичайним слабкозмитим), на ПП 3 – ковили Лессінга (Stipa lessingiana Trin et Rupr.) (схил 10–12° південної експозиції на крутобережжі з чорноземом звичайним середньозмитим), на ПП 4 – бородача звичайного (схил 20–25° південної експозиції на крутобережжі з сильнозмитим, оголеним ґрунтом), на ПП 5 – пирію повзучого (Elytrіgіa repens (L.) Nevskі) (горизонтальна ділянка у пристіні з дерновим ґрунтом), на ПП 6 – подорожника середнього (Plantago media L.) (плакорний схил 5–7° північної експозиції з чорноземом звичайним слабкозмитим).

Під час спостережень на пробних площах зареєстровано 118 видів рослин, які відносяться до 33 родин. Найчисельнішими є родини Айстрові (Asteraceae), що включає 25 % видів, Злакові (Poaceae) – 13 %, Губоцвіті (Lamiaceae) – 10 %. Найвища флористична різноманітність спостерігалась на плакорі: на ПП 1 зафіксовано 70 видів, на ПП 2 – 57, на ПП 6 – 65; дещо нижчою вона була у степових угрупованнях на крутобережжі: на ПП 3 зростало 43 види, на ПП 4 – 48; найнижчим цей показник був у лучному фітоценозі (ПП 5) – 32 види. Таким чином, найвище фіторізноманіття характерне для плакорних степових фітоценозів. На схилах крутобережжя зі змитими ґрунтами воно знижується приблизно на третину, у дослідженому лучному угрупованні – майже удвічі. Протягом вегетаційного сезону найвищі показники різноманіття вегетуючих рослин у степових угрупованнях зафіксовані в кінці червня – середині липня, в лучному – у серпні–вересні. Можливо, це пов’язано з сінокісним використанням останньої ділянки.

До складу досліджених степових фітоценозів Присамар’я входять рідкісні рослини: ковила волосиста (Stipa capillata L.) – вид занесений до Червоної книги України, статус 3 – рідкісні, ковила Лессінга (Stipa lessingiana Trin. et Rupr.) – занесений до Червоної книги України, статус 2 – вразливі, белевалія сарматська (Bellevalia sarmatica (Georgi) Woronow) – охороняється в області, статус 3 – рідкісні, ластовень азовський (Vincetoxicum maeoticum (Kleop.) Barbar.) – занесений до Європейського Червоного списку зі статусом R – рідкісний, охороняється в області як зникаючий вид, льон Черняєва (Linum czerniaevii Klokov) – охороняється в області, статус 3 – рідкісні, смовдь піскова (Peucedanum arenarium Waldst. et Kit) – охороняється в області, статус 1 – зникаючі, гіацинтик блідий (Hyacintella leucopaea (C. Koch) Schur) – охороняється в області, статус 3 – рідкісні, (Кучеревський, 2001), зірочки малі (Gagea minima (L.) Ker.-Gavl.) рекомендується до охорони в області, статус 4 – невизначені, відкасник Біберштейна (Carlina bieberschteinii Bervh. ex Hornem.) – рекомендується до охорони в області, статус 4 – невизначені (Тарасов, 2005). Структура та динаміка ценопопуляцій наведених видів потребують додаткової уваги дослідників.

Вивчення фіторізноманіття позазаповідних решток степової рослинності, стану їхніх рідкісних та ендемічних видів є невід’ємною частиною екологічного моніторингу степового Придніпров’я. Актуальність і доцільність цих досліджень зростають під час розробки екомережі степової зони, де ділянки природної рослинності оцінюються в перспективі як екокоридори різного рівня.

Zoocenosis — 2007
 Біорізноманіття та роль тварин в екосистемах: Матеріали ІV Міжнародної наукової конференції. – Дніпропетровськ: Вид-во ДНУ, 2007. – С. 27-28.

УДК 631.41

A. Ф. Кулік

Дніпропетровський національний університет, Дніпропетровськ, Україна

SOIL’S MICROFLORA BIODIVERSITY IN RAVINE FOREST ECOSYSTEMS OF SAMARARIVER BASIN

A. F. Kulik

DnipropetrovskiyNationalUniversity, Dniepropetrovsk, Ukraine

Мікрофлора ґрунтів штучних і природних лісових біогеоценозів досліджувалася співробітниками Комплексної експедиції Дніпропетровського університету. Однак, роботи в цьому напрямку проводились вкрай недостатньо. В останні десять років нами проводяться моніторингові дослідження мікрофлори ґрунтів, її біорізноманіття як у природних, так і у штучних лісових біогеоценозах. У даній роботі приводяться результати комплексних досліджень стану мікрофлори ґрунтів байрачних лісових біогеоценозів Присамар’я.

Байрак Капитановський знаходиться на вододілі рік Самара та Оріль, у 6 км від р. Самара. Пробна площа 204 розташована на середній третині схилу північної експозиції. Умови зволоження атмосферні, дзеркало ґрунтових вод знаходиться на глибині 23 м. Материнські породи леси та лессовидні суглинки. Тип лісового біогеоценозу – свіжа липово-ясенева діброва (Дас). Тип лісорослинних умов – суглинок свіжий (СГ₂). Світлова структура – тіньового типу. Тип деревостану – 2Дч4Ко2Лм2Яс, зімкнутість 0,8–0,9, III ступінь розвитку з чагарниковим підліском із бересклетів європейського (Evonymus europaea) та бородавчастого (E. verrucosa). Фрагментарний трав’яний покрив складається головним чином із зірочника лісового (Stellaria holostea), купени багатоквіткової (Polygonatum multiflorum), копитня європейського (Asarum europaeum). Ґрунт – чорнозем лісовий, слаболесивований, слабовилужений, багатогумусний, середньосуглинистий, на лесовидних суглинках.

Вміст мікрофлори у ґрунтах визначали прямим підрахунком, висівом на поживні середовища; мікробні пейзажі досліджували методом обростання скла (Сэги, 1983).

Мікробні пейзажі ґрунту північної експозиції верхньої та середньої частини схилу характеризуються домінуванням бактеріальної мікрофлори весною, яка представлена переважно споровими паличками – бацилами, зібраними в мікроколонії. Недостатня кількість вологи влітку призвела до одноманітності мікрофлори на глибині 0–30 см. Для верхнього горизонту едафотопу нижньої частини схилу характерне найбільше зволоження ґрунту, порівняно з іншими пробними площинами, що обумовило відмінності у складі мікробіоти. Домінували гриби, які мають несептований міцелій, причому з глибиною ґрунту товщина гіфів та розгалуження зменшувались.

Весною спостерігалось збільшення кількості гіфів грибів у стадії розмноження спорангій та конідій. Найбільше розповсюджені гіфи зигоміцетів порядку Mucorales. Улітку характерне збільшення в мікробних асоціаціях кількості актиноміцетів і неспорових паличок.

У верхніх шарах домінували актиноміцети, на глибині 30–40 см – ґрунтові гриби, зиго- та аскоміцети (із септованим міцелієм); на глибині 40–50 см – бактеріальні форми; на глибині 50–60 см виявлено велику кількість мікроколоній стрептококів.

Екологічна стійкість едафотопу зумовлена множинністю абіотичних і біотичних факторів. Загальними проявами екологічної стійкості системи є складність біогеоценотичної структури, неоднорідність ґрунтового та рослинного покриву. Саме ці обставини утворюють системи, блоки, підсистеми, що самоорганізуються, саморегулюються, здатні протистояти жорсткому впливу антропогенних факторів. Цю неоднорідність формують усі компоненти біогеоценозів. Стабілізацію ґрунтових процесів забезпечує множинність видів мікробіоти в усіх функціональних проявах, головним з яких є трансформація органічної речовини.

Основними факторами, що лімітують розповсюдження мікроорганізмів, у першу чергу є волога та кореневі виділення рослин, а після цього – температура. Багатство та життєдіяльність мікробного населення ґрунту, у свою чергу, зумовлює її родючість.

Найбільша чисельність мікроорганізмів та різноманіття їх форм виявлені в тальвегу байрачного лісу. У верхніх шарах знаходяться численні гіфи грибів-аскоміцетів та зигоміцетів. Горизонт 10–20 см характеризується значною кількістю розгалужених гіфів актиноміцетів.

У верхньому шарі чисельні водорості, одноклітинні, мікроскопічні кліщі. У глибших горизонтах наявні дріжджі. Із глибиною домінують тонкіші, несептовані гіфи грибів та зосереджені на них спорові бактерії. Бактерії представлені паличками різної величини та товщини, бактеріями типу Azotobacter та Caulobacter, бацилами з центральною спорою та біполярно розташованими спорами, незначною кількістю коків, септованих і несептованих гіфів грибів, бактеріальна флора зустрічалась рідко.

У літній період під впливом кліматичних умов змінюється характер мікробних пейзажів. Одноклітинні, колоніальні бактерії та Caulobacter не виявляються. При цьому менше помітна різниця структури мікробіоти перших трьох горизонтів. У мікробних пейзажах з’являються мікобактерії та неспороносні палички. Однак незаперечним є домінування різноманітних міцеліальних форм мікроскопічних грибів.

Таким чином, у лісовому ґрунті сильно зменшилася кількість здатних до флюоресценції бактерій, спостерігається незначна кількість азотобактеру, зросла чисельність неспороутворюючих пігментних форм бактерій. У складі грибів з’явилися нові форми Stysanus, що були відсутні в окультуреному ґрунті, різко скоротилася кількість Aspergillus.

Zoocenosis — 2007
 Біорізноманіття та роль тварин в екосистемах: Матеріали ІV Міжнародної наукової конференції. – Дніпропетровськ: Вид-во ДНУ, 2007. – С. 25-26.

УДК 581.5

О. В. Кузнецова, Л. П. Мыцык

Днепропетровский национальный университет, Днепропетровск, Украина

PHYTOCENOTIC AND ECOLOGICAL CHARACTERISTICS OF LAWN COVERS AS A GUIDING LINE FOR BOTANICAL
AND ENTOMOLOGICAL RESEARCH

O. V. Kuznetsova, L. P. Mytsyk

DnipropetrovskNationalUniversity, Dnipropetrovsk, Ukraine

Газонный покров – один из важнейших факторов экологической стабилизации городской среды. Однако он, по крайней мере в условиях Степной Украины, почти не изучен с точки зрения структуры его зоологического компонента. Нам известны лишь предварительные, вряд ли опубликованные, энтомологические исследования, выполненные под руководством В. А. Барсова на газонах ботанического сада Днепропетровского национального университета в июле 1992 г. Второй автор данного сообщения свидетельствует (в те годы – директор упомянутого ботанического сада) о выявленном значительном видовом разнообразии насекомых, преимущественно фитофагов, хотя использовался только один метод отбора – отлов сачком. Оригинальность полученного результата объяснялась и тем, что объектом исследования был газон с доминированием несвойственной для местной флоры овсяницы красной (Festuca rubra L.), притом с низкорослым, периодически выкашиваемым травостоем и поэтому варьирующим от 4 до 15 см высоты. Те результаты дали нам обоснованный повод думать о далеко идущей перспективности совместных ботанических и энтомологических исследований обсуждаемого объекта.

В связи с этим, позже выполнена работа, целью которой стало изучение видовой структуры и экологического режима газонов Днепропетровска. При этом внимание обращалось прежде всего на доминанты, так как именно они в первую очередь определяют направленность биогеоценотических процессов. В ходе маршрутного исследования мы заложили 85 учетных площадок размером 10 х 10 м. На каждой из них определяли флористический состав, проективное покрытие всех видов, фитоценотическую активность каждого из них (находили путем извлечения квадратного корня из произведения показателей проективного покрытия и встречаемости) и другие показатели.

Как выяснилось, на обследованных площадях наряду с основными дернообразующими видами – мятликом узколистным (Poa angustifolia L.) и райграсом многолетним (Lolium perenne L.) в качестве наиболее обильных присутствовали пырей ползучий (Elytrigia repens (L.) Nevski), спорыш обыкновенный (Polуgonum aviculare L.), одуванчик лекарственный (Taraxacum officinale Webb.ex Wigg.). По встречаемости они на первом–пятом местах среди всего списка растений, состоящено из 191 вида разных жизненных форм из 47 семейств. Перечисленные виды имели и наивысшие (после мятлика узколистного) показатели фитоценотической активности. Первый в их списке – пырей ползучий. Число видов на исследованных площадках – 17–45. На 94,1 % всех участков обнаружены всходы древесных и кустарниковых растений. Соотношение однодольных и двудольных растений 1 : 6.

Изложенные данные отражают современное состояние газонов в Днепропетровске и говорят о высокой антропогенной нагрузке, которой подвержены эти фитоценозы. Наличие свободных экологических ниш, о чем свидетельствует низкая видовая насыщенность большинства обследованных площадей, и преобладание рудерантов говорит о низком качестве газонных покрытий и дает основание прогнозировать возможное появление новых видов для флоры и фауны города.

Полученный материал позволил с помощью методов индикационной геоботаники оценить экологический режим исследованных объектов. Как оказалось, на большинстве изученных газонов, по шкале и терминологии Л. Г. Раменского, – «луговостепной», «сухолуговой» и «влажнолуговой» гидрологический режимы, что соответствует «свежим» (СГ₂) и «влажным» (СГ₃) «типам местоположения» А. Л. Бельгарда (1971, с. 132). При дальнейшем выполнении настоящей работы, несомненно, выявятся и другие типы местообитаний – объективный эколого-фитоценотический ориентир для выполнения, кроме прочего, энтомологических исследований газонного покрова городов Украины – направления, почти не освещенного в профессиональной литературе.

Zoocenosis — 2007
 Біорізноманіття та роль тварин в екосистемах: Матеріали ІV Міжнародної наукової конференції. – Дніпропетровськ: Вид-во ДНУ, 2007. – С. 24-25.

УДК 574.472

А. И. Кошелев, С. Н. Заброда, Т. В. Копылова,
А. М. Писанец, Л. В. Пересадько, Ю. Ю. Дубинина

Мелитопольский государственный педагогический университет,
Мелитополь, Украина, rectorat@mpu.melitopol.net

RARE AND VANISHING SPECIES CONTRIBUTION TO BIODIVERSITY MAINTENANCE AT THE NORTHTRANS-ASOVTERRITORY

A. I. Koshelev, S. N. Zabroda, T. V. Kopylova,
A. M. Pisanets, L. V. Peresadko, U. U. Dubinina

Melitopol State Pedagogical University, Melitopol, Ukraine, rectorat@mpu.melitopol.net

Понятия «редкие и исчезающие виды» растений и животных стало общепринятым и официально прописано в Законе Украины о Красной книге Украины. Тем не менее, четких количественных критериев для выделения видов в эту категорию нет как в целом, так и для отдельных таксонов, эту работу выполняют субъективно эксперты и специалисты на основе качественных критериев. Во второе издание Красной книги Украины включены 541 вид растений и 382 вида животных. Доля редких и исчезающих видов составляет в отдельных таксонах до 40–60 %, даже до 90–100 % (например, класс Круглоротые, отряд Китообразные и др.). В то же время их доля в общем составе населения составляет ничтожное число. Поэтому их вклад в поддержание биоразнообразия весьма проблематичен с эколого-биоценотических позиций. Однако с позиций эволюции ценность представляет популяция каждого вида независимо от ее численности как единица микроэволюционного процесса. Кроме того, при выделении и оценке разнообразия живых организмов базовой считается особь, которая способна к самостоятельному существованию, самовосстановлению и адаптациогенезу; она несет в себе молекулярный, клеточный, органный, генетический и таксономический уровни разнообразия (Шеляг-Сосонко, Емельянов, 1997). С этих позиций именно видовой уровень организации живой материи является наиболее значимым, изученным и уязвимым при оценке и сохранении биоразнообразия. Существование видов зависит от многих факторов, среди которых на первое местно выходят в настоящее время антропические факторы во всем их многообразии. Наиболее значимыми для существования растений и животных стали разрушение и уничтожение природных экосистем, глобальное антропогенное загрязнение биосферы, прямое и косвенное уничтожение видов.

Среди показателей биоразнообразия приоритетными считаются: богатство таксонов, таксономическое разнообразие, типичность, уникальность и репрезентативность уникальности, ценность отдельных сообществ и экосистем (Меггаран, 1992). Видовое богатство и видовое разнообразие используются наиболее часто, оно традиционно оценивается при характеристике и анализе структуры биоценозов и экосистем (Одум, 1975; Рикфлекс, 1975; Пианка, 1981). Помимо важности выделения в сообществах доминантных видов, важную роль приобретают раритетные виды, среди которых ключевыми являются редкие и исчезающие, а «второстепенными» – случайные. Редкие и исчезающие виды в значительной мере обеспечивают уникальность того или иного сообщества, территории, причем чем выше их таксономический ранг, тем весомее уникальность и ценность сообщества или территории, для которой проводится оценка биоразнообразия.

Анализ зоокомплексов основных экосистем северного Приазовья показал следующее. Лесной зоокомплекс, связанный с искусственными лесами и лесополосами различного типа, включает 220 видов позвоночных, из которых редкие виды составляют 4,5 %. Зоокомплекс тростниковых плавней в устьевых зонах рек включает 280 видов, доля редких – 3,5 %. В агроландшафтах обитает 80 видов позвоночных, редкие виды отсутствуют. Урбанизированные ландшафты насчитывают 120 видов, редкие виды отсутствуют. Зоокомплекс степных участков включает 35 видов, из них редких – 20 %; на солончаках соответственно – 45 видов и 30 %; на песчано-ракушниковых островах и косах – 32 вида и 25 %. Следовательно, биоразнообразие последних экосистем в наибольшей степени зависит и определяется присутствием и сохранением в них редких и исчезающих видов. В их числе оказались наиболее специализированные виды по топическим, трофическим и фабрическим связям (морской зуек (Charadrius alexandrinus Linnaeus, 1758), степная и луговая тиркушки (Glareola nordmanni Nordmann, 1842, G. pratincola Linnaeus, 1766), кулик-сорока (Haematopus ostralegus Linnaeus, 1758), большой кроншнеп (Numenius arquata Linnaeus, 1758) и др.), реликтовые виды (черноголовый хохотун (Larus ichthyaetus Pallas, 1773), чеграва (Hydroprogne caspia Pallas, 1770)), а также некоторые активно преследуемые и используемые человеком виды (степной журавль (Anthropoides virgo Linnaeus, 1758), дрофа (Otis tarda Linnaeus, 1758), белоглазый нырок (Aythya nyroca Guldenstadt, 1770), огарь (Tadorna ferruginea Pallas, 1764) и др.).

Для существования некоторых видов лимитирующими оказались биотические факторы. Наличие многочисленных колоний малого суслика (Citellus pygmaeus Pallas, 1779) определяет наличие степного хоря (Mustela eversmanni Lesson, 1827), перевязки (Vormela peregusna Guldenstaedt, 1770), каменки-плясуньи, а в предыдущие годы до их исчезновения – степного орла (Aquila rapax Temminck, 1828), могильника (Aquila heliaca Savigny, 1809). Резкое снижение численности сороки (Pica pica Linnaeus, 1758) привело через 2–3 года к локальному исчезновению пустельги (Falco tinnunculus Linnaeus, 1758), кобчика (Falco vespertinus Linnaeus, 1766), ушастой совы (Asio otus Linnaeus, 1758) (Кошелев, 2003). Для водных и околоводных видов лимитирующим фактором является гидрологический и трофический факторы. Засуха последних 9 лет, наблюдаемая в Приазовье, привела к исчезновению желтой цапли (Ardeola ralloides Scopoli, 1769), каравайки (Plegadis falcinellus Linnaeus, 1766), снижению численности и исчезновению отдельных колоний большой белой (Egretta alba Linnaeus, 1758) и рыжей (Ardea purpurea Linnaeus, 1766) цапель, поганок (Podiceps cristatus Linnaeus, 1758, P. griseigena Boddaert, 1783, P. nigricollis Brehm, 1831, P. ruficollis Pallas, 1764) и уток (Anas platyrhynchos Linnaeus, 1758, A. strepera Linnaeus, 1758, A. clypeata Linnaeus, 1758, A. querquedula Linnaeus, 1758, Aythya ferina Linnaeus, 1758 и др.), серого гуся (Anser anser Linnaeus, 1758), лебедя-шипуна (Cygnus olor Linnaeus, 1758). На морских островах мощным лимитирующим фактором для редких видов птиц стала чайка-хохотунья (Larus cachinnans Pallas, 1811) и большой баклан (Phalacrocorax carbo Linnaeus, 1758), численность которых в последние 15–20 лет возросла многократно.

До последнего времени природоохранная биология развивалась однобоко через инвентаризацию статуса редких видов и последующую их «запретительскую охрану» (Сыроечковский, 2006), через запрет охоты и добычи, придание редким видам охранного статуса, создание охраняемых территорий. Такой подход оправдал себя на этом этапе, чему подтверждение – сохранение редких видов не только в Красной книге, но и многочисленных природно-заповедных территориях. Поэтому данный подход себя еще не исчерпал, хотя запреты практически перестали работать. Понимание важности сохранения и значимости редких видов в экосистемах выдвигает новые задачи и перспективы: выявление ключевых участков (IBA-территорий) и взятие их под охрану (Микитюк, 1999), вовлечение местного населения в эти процессы, оценка экономического значения биоразнообразия и выгоды его сохранения для общества. Активно внедряется экосистемный подход в управлении территориями (экологический менеджмент) и устойчивом использовании биологических ресурсов, включая птиц (Leader, Dublin, 2000), разработке опережающей стратегии сохранения популяций редких видов животных и их уязвимых местообитаний.

При этом редкие виды расцениваются как стержень при комплексной охране всего зоокомплекса и экосистемы в целом. Такие «виды-флагманы» выбираются как на национальном уровне (Красная книга Украины), так и на региональном. Это предполагает заблаговременное планирование и этапность таких работ с учетом воздействия лимитирующих факторов и специфики ареалов каждого вида (особенно мигрирующих), оценку связи изменений в зооценозах с фрагментацией экосистем на освоенных территориях, разработку менеджмент-планов, социологические и конфликтологические исследования, причем на всех этапах должен доминировать популяционный подход в исследованиях и практических мероприятиях.

Zoocenosis — 2007
 Біорізноманіття та роль тварин в екосистемах: Матеріали ІV Міжнародної наукової конференції. – Дніпропетровськ: Вид-во ДНУ, 2007. – С. 22-24.

УДК 591.5

О. П. Корж

Запорізький національний університет, Запоріжжя, Україна, 312922@rambler.ru

ENVIRONMENT CAPACITY AS A PREREQUISITE
FOR NATURAL POPULATIONS EXISTENCE

O. P. Korzh

ZaporizhzhyaNationalUniversity, Zaporizhzhya, Ukraine

Із безмежної кількості екологічних факторів, що відповідають за стан певних популяцій, вчені намагаються знайти вирішальні (закони мінімуму, толерантності тощо), які б надали необхідну інформацію для моделювання та прогнозування. Згідно з уявленнями Р. Хайнда (1975) та інших біологів, використання математичних методів для вирішення біологічних питань далеко не завжди надає очікувані відповіді. І цьому існує декілька причин, з яких найважливішими, на наш погляд, є незнання повного переліку наявних екологічних факторів та суб’єктивізм у визначенні їх пріоритетності.

Виходячи з холістичної концепції науки І. З. Цехмістро (2002), Всесвіт має унікальні властивості бути неподільною цілісністю. Якщо ж поширювати подібні уявлення на всі явища, то виникає необхідність переходу від парадигми багатофакторного впливу на організми до єдності, цілісності та неподільності умов, у яких ці організми існують. Зв’язок живого з навколишнім середовищем є постійним, невід’ємним і взаємним – середовище впливає на організми, останні – на середовище. Життєдіяльність популяцій будь-якого виду змінює середовище мешкання переважно в неприйнятну для себе сторону, але це в значному обсязі компенсується життєдіяльністю інших видів організмів, які мешкають у тому самому середовищі. Наслідком специфічності існування екосистем є неможливість відокремлення дії окремих екологічних факторів – ми здатні вивчати лише дію зміни окремих показників при сталості інших. Загальновизнаним є те, що стабільність та мінливість – найважливіші характеристики середовища. Від стабільного середовища жодної екологічної інформації не надходить, екологічна інформація – завжди про зміни середовища (Шварц, Смирнов, Добринський, 1968).

Вирішити деякі проблеми могла б, на наш погляд, концепція екологічної ємності середовища. Біологічна ємність спирається на біологічні потреби того чи іншого виду в певних ресурсах середовища та факторах, які лімітують розвиток відповідної популяції. Вона є наслідком результуючої дії всіх екологічних факторів, які здійснюють вплив на популяцію в певний момент часу, враховуючи зворотний вплив самої популяції на середовище (зворотний зв’язок) (Корж, 2000). Виходячи з цього визначення, біологічна ємність є дуже непостійною, але навіть її тимчасові зміни мають неабиякий вплив на стан популяції. Якщо територію, яку займає певний вид, порівнюють з «адресою», екологічну нішу – з «професією», то екологічну ємність середовища слід порівнювати із «заможністю» виду. Ця концепція пояснює неефективність деяких природоохоронних заходів, якщо останні не розширюють наявну ємність середовища.

Zoocenosis — 2007
 Біорізноманіття та роль тварин в екосистемах: Матеріали ІV Міжнародної наукової конференції. – Дніпропетровськ: Вид-во ДНУ, 2007. – С. 21.

УДК 502.74

Р. И. Замалетдинов*, И. З. Хайрутдинов**, А. Н. Беляев*

*Институт экологии природных систем АН РТ, Казань, Российская Федерация,
i.ricinus@rambler.ru, crocidura@rambler.ru
**Казанский государственный университет, Казань, Российская Федерация, ildar_hairutd@mail.ru

URBAN TERRITORY TRANSFORMATION IMPACT
ON HERPETO- AND THERIOFAUA DISTRIBUTION

R. I. Zamaletdinov*, I. Z. Hajrutdinov**, A. N. Beljaev*

*Institute of Ecology of Natural Systems of the Academy of Sciences of the Republic of Tatarstan,
Kazan, Russia, i.ricinus@rambler.ru, crocidura@rambler.ru
**The Kazan State University, Kazan, Russia, ildar_hairutd@mail.ru

Для обитания наземных позвоночных урбанизированные территории представляют собой специфичный набор биотопов. На относительно небольшой площади сосредоточен широкий спектр местообитаний, характеризующихся своеобразным набором условий. В этой связи исследование наземных позвоночных в условиях крупного промышленного города является важным элементом мониторинга природной среды. Ключевым звеном в системе мониторинга городской фауны является изучение пространственного размещения и ее динамики. Данное сообщение представляет собой обобщенные результаты многолетних (с 1996 года) исследований пространственного размещения амфибий, рептилий и мелких млекопитающих на территории г. Казань.

В пределах административных границ города зарегистрированы все 11 видов амфибий, характерных для Республики Татарстан (РТ). Из 8 видов рептилий, обитающих на территории РТ в г. Казань регулярно отмечаются три вида ящериц (прыткая и живородящая ящерицы, ломкая веретеница) и один вид змей (обыкновенный уж). Все виды городской герпетофауны характерны для прилегающих к городу территорий.

В процессе расширения территории города происходит постепенное изменение распространения ряда видов. Из городских биотопов исчезает ряд видов (Замалетдинов, Хайрутдинов, 2005). Это виды, численность которых в естественных местообитаниях РТ незначительна (виды, занесенные в Красную книгу РТ – обыкновенная медянка, обыкновенная гадюка; последние два вида нами не отмечены на территории г. Казань), виды, лимитирующим фактором распространения которых является преобразование ландшафта (серая жаба, краснобрюхая жерлянка, травяная лягушка и обыкновенный тритон), но устойчивые к загрязнению среды, чувствительные к загрязнению среды виды (гребенчатый тритон).

В настоящее время на территории города относительно широко распространены виды, для которых условия города являются приемлемыми. К ним относятся: виды, приуроченные к открытым местообитаниям (обыкновенная чесночница, зеленая жаба, прыткая ящерица, обыкновенный уж); виды, связанные с водоемами (зеленые лягушки), или виды, способные в силу своей широкой экологической пластичности заселять урбанизированные ландшафты (остромордая лягушка).

В центральной части города в водных биотопах постоянно обитают озерная лягушка, обыкновенный уж, а в наземных биотопах – зеленая жаба, обыкновенная чесночница и прыткая ящерица. В застроенной части города встречаются почти все виды амфибий и рептилий за исключением гребенчатого тритона, травяной лягушки и ломкой веретеницы. На периферии города обитают все виды амфибий и рептилий.

Население мелких млекопитающих мы описывали на основе истории развития города, степени застройки и наличия тех или иных типов незастроенных территорий, город был разделен на три зоны: «центральная», «переходная» и «периферийная» (Беляев, 2005). В «центральной» зоне отмечено только два эусинантропных вида – домовая мышь и серая крыса. В «переходной» зоне основу населения составляют гемисинантропы: «обыкновенная» полевка, полевая и малая лесная мыши, а эусинантроп – домовая мышь не столь многочисленна. Здесь нами отмечена малая белозубка, наиболее многочисленна серая крыса; установлено обитание обыкновенной и малой бурозубок, мыши-малютки, ондатры и европейского крота, относящихся к группе экзантропов. «Периферийная» зона характеризуется преобладанием экзантропного вида – рыжей полевки и гемисинатропов – малой лесной мыши и «обыкновенной» полевки. Обычными, но немногочисленными видами в данной зоне являются эусинантропы – домовая мышь, серая крыса; гемисинантропы – полевая мышь, обыкновенный хомяк; экзантропы – мышь-малютка, малая и обыкновенная бурозубока, желтогорлая мышь, ондатра, и европейский крот; редкими являются водяная полевка и полевка-экономка.

В последние годы на территории города проходила интенсивная застройка за счет освоения относительно малотрансформированных участков. В настоящее время произошли изменения в распространении видов. Общая тенденция выражается в трансформации видовых комплексов.

В центральной части города существенных изменений не произошло. Видовой состав в целом сохранился, но численность популяций за счет сокращения пригодных для обитания биотопов сократилась. В результате застройки оставшейся части поймы р. Казанка из застроенной части города постепенно исчезли крупные популяции обыкновенного тритона, краснобрюхой жерлянки, обыкновенного ужа и прыткой ящерицы. На периферии города существенных изменений в распространении амфибий и рептилий не отмечается.

Изменения распространения мелких млекопитающих касаются главным образом «переходной», в меньшей степени – периферий зон. Часть территорий была застроена, что привело к исчезновению либо всего сообщества, либо к исчезновению из состава сообщества экзантропных видов. Постоянный рост изолированности участков, особенно небольших по площади, приводит к исчезновению видов, способных преодолевать изолирующие барьеры. Однако все эти изменения еще не достаточно значительны и границы зонального деления города сохраняются. В дальнейшем в течение ближайшего десятилетия при сохранении темпов освоения незастроенных территориях мы прогнозируем существенные сдвиги границ выделенных зон и необходимость дополнительного введения новых зон внутри существующих. Урбанистические градиенты для населения мелких млекопитающих города приобретут еще более выраженный характер.

Zoocenosis — 2007
 Біорізноманіття та роль тварин в екосистемах: Матеріали ІV Міжнародної наукової конференції. – Дніпропетровськ: Вид-во ДНУ, 2007. – С. 19-20.

УДК 574.52:597/599 (477)

Ю. В. Дубровский*, О. Д. Некрасова**

*Научный центр экомониторинга и биоразнообразия мегаполиса НАНУ, Киев, Украина
**Институт зоологии им. И. И. Шмальгаузена НАНУ, Киев, Украина, oneks@mail.ru

VERTEBRATE SPECIES RICHNESS ANALYSIS IN POND COMPLEXES

Y. V. Dubrovsky*, O. D. Nekrasova**

*Megapolis ecomonitoring and biodiversity research centre of the NASU, Kyiv, Ukraine
**Schmalhausen Institute of Zoology of  the NASU, Kyiv, Ukraine, oneks@mail.ru

Угодья прудовых хозяйств, кроме водоемов рыбоводного, ирригационного, водонакопительного, рекреационного, пожарного, животноводческого и водопойного назначения, включают также дамбы и берега со своеобразным микрорельефом, густые береговые заросли, обводные каналы и русла водотоков, придаточные и сопутствующие водоемы, насыпи и острова, луговые заболоченности, прибрежные водоохранные лесополосы и др. Значительное биотопическое разнообразие и относительно благоприятные условия существования привлекают в угодья представителей многих групп организмов, в частности, позвоночных животных. Таким образом, угодья прудовых хозяйств, которые являются своеобразными очагами биоразнообразия, очень часто выполняют роль рефугиумов для различных видов позвоночных животных, в том числе – редких и охраняемых. Их природоохранная роль особенно важна в густонаселенных и антропогенно трансформированных ландшафтах.

Целью работы являлся анализ факторов, влияющих на число видов позвоночных в прудовых угодьях различной природоохранной ценности. Для этого проанализированы данные учета позвоночных в 30 прудовых хозяйствах (23 – Киевской, 4 – Житомирской, 2 – Донецкой, 1 – Львовской обл.), различающиеся по формам водопользования и экологическому режиму. При обследованиях угодий основное внимание уделялось учету птиц, поэтому разнообразие остальных групп являлся не столь высоким. Рыбное население не рассматривалось.

Данные по биотопической характеристике обследованных угодий и количеству отмеченных там видов позвоночных приведены в таблице, где S – общая площадь угодий (га), v – количество прудов в угодьях, Y – средний уклон берегов (градусов), Z – заросшая часть водного зеркала (га), d – доля водного зеркала, сохраняющаяся при максимальном спуске воды, IP – интегральное проективное покрытие всей площади угодий растительностью (%, определено как средневзвешенное по площадям общее проективное покрытие всех ярусов и подъярусов основных сообществ), N – общее количество видов позвоночных в данных угодьях, H – амфибий и рептилий, P – птиц, M – количество видов млекопитающих.

Табличные данные обработаны с помощью программного пакета Statistica for Windows 5.0. При вычислениях кроме абсолютных использовались удельные значения количества видов на 1 га (N/S, H/S, P/S, M/S) и произведение IP*S, которое дает обобщенное представление о ресурсном потенциале и биотической емкости угодий. Поскольку общеизвестная в экологии зависимость «число видов – площадь» описывается степенной функцией, соответствующие табличные данные (N, H, P, M, S) были логарифмированы.

Таблица. Число видов позвоночных и показатели обследованных угодий.

При первичной статистической обработке данных установлена достоверная положительная корреляция между N и S (r = 0,58), P и S (r = 0,61), N и IP*S (r = 0,63), Р и IP*S (r = 0,67), Н и v (r = 0,51), Y и H/S (r = 0,73), Y и М/S (r = 0,58), а также слабая корреляция между Р и v (r = 0,46), N и Z (r = 0,44), Р и Z (r = 0,45).

Достоверная отрицательная корреляция установлена между N/S и S (r = –0,51), Р/S и S (r = –0,52), N/S и IP*S (r = –0,54), Р/S и IP*S (r = –0,54), а также слабая – между N/S и Z
(r = –0,47), Р/S и Z (r = –0,47).

Абсолютные показатели N и P увеличиваются с возрастанием площади прудовых угодий, а удельные N/S и P/S – уменьшаются. Более сильная корреляция указанных показателей (положительная – для абсолютных, отрицательная – для удельных) наблюдается с произве­дением IP*S, которое (в какой то мере) может служить одним из индикаторов природоохранной ценности угодий. С его увеличением P/S сначала возрастает, а затем устойчиво падает.
По-видимому, небольшие прудовые угодья площадью 6–30 га насыщаются видами довольно плотно и могут представлять природоохранный интерес для локальной экосети.

Величины H и М не зависят от IP*S. Причем, значение H положительно коррелирует с v (r = 0,51). Слабая корреляция прослеживается между Р и v (r = 0,46). Вероятно, возрастание количества водоемов увеличивает биотопическое разнообразие угодий, поскольку прослеживается положительная корреляция между v и IP*S (r = 0,55).

Увеличение среднего уклона берегов конкретных угодий повышает удельное количество видов герпетокомплекса и, в меньшей мере, млекопитающих в таких угодьях.
По-видимому, очень пологие, заболоченные берега прудов не очень плотно заселяются представителями этих групп. А небольшое возрастание уклона берегов заметно повышает разнообразие условий существования.

По результатам кластерного анализа обследованные угодья распределяются на три группы (кластера): I – небольшие по площади (до 32 га) с одиночными или малокаскадными водоемами и максимально трехпорядковыми значениями IP*S (№ 1–18), II – площадью более 50 га, где русловые пруды типологически приближаются к малым водохранилищам или объединены в протяженные каскады, а показатель IP*S – четырехпорядковый (№ 20–24 и 28–30), III – рыбоводные хозяйства полуинтенсивного типа и сложной биотопической структуры (дамбы, острова и т. д.), отличающиеся наивысшими значениями IP*S и обладающие, по-видимому, наибольшим природоохранным потенциалом.

Видовое богатство птиц, населяющих рыбохозяйственные угодья, довольно тесно связано с развитием структуры растительного покрова, а у амфибий и рептилий – с дифференциацией водной поверхности и микрорельефом угодий. Последний фактор довольно важен и для разнообразия видов млекопитающих.

Zoocenosis — 2007
 Біорізноманіття та роль тварин в екосистемах: Матеріали ІV Міжнародної наукової конференції. – Дніпропетровськ: Вид-во ДНУ, 2007. – С. 17-19.

УДК 634.92 (477)

Ю. І. Грицан, А. Р. Тирса, О. В. Кіковка

Дніпропетровський національний університет, Дніпропетровськ, Україна, ygritsan@mail.ru

HOAR-FROST AS A PART OF HUMIDIFICATION REGIMEN
OF SEMIARID ECOSYSTEMS

Y. I. Gritsan, A. R. Tyrsa, O. V. Kikovka

Dnipropetrovsk National University, Dnipropetrovsk, Ukraine, ygritsan@mail.ru

У посушливих умовах степової зони доцільним стає врахування будь-яких видів вологи: як вертикальних опадів (дощу, снігу, моросі тощо) так і горизонтальних гідрометеорів (ожеледі, зледеніння, роси, інею тощо). Багатогранність особливостей зволоження неможливо збагнути, оцінюючи лише стаціонарні станційні спостереження. Проведені нами польові мікрокліматичні дослідження дали можливість детальніше з’ясувати аспекти режиму зволоження для напіваридних умов степової зони, через вивчення особливостей процесу росоутвореня у часі та просторі: літньої конденсації (роси) та зимової сублімації (інею). Це питання екологічно суттєве оскільки територія справжніх степів характеризується значним дефіцитом вологи, навіть у зимовий період.

Іній як фактор додаткового надходження вологи до екосистем степу вивчений вкрай недостатньо. У часі цей процес може спостерігатись від вересня до травня, маючи найбільшу повторюваність у березні, за рік здебільшого відмічається до 50-ти діб з інеєм. На початку та наприкінці зими поява інею можлива в нічний час, узимку – протягом доби. У часі процес утворення інею збільшується від осені до зими і
зменшується наприкінці весни, відповідно, від 12 годин до години та менше.

Для метеоумов утворення інею або роси багато спільного, однак існують і відмінності, пов’язані саме з насиченням вологою атмосферного повітря. Залишаються ще не вирішеними питання з’ясування кількості вологи, яка надходить до екосистем степу через іній, що пов’язано з урахуванням оцінки вкладу цієї складової у кріогенний процес у цілому.

Zoocenosis — 2007
 Біорізноманіття та роль тварин в екосистемах: Матеріали ІV Міжнародної наукової конференції. – Дніпропетровськ: Вид-во ДНУ, 2007. – С. 16-17.

УДК 634.92 (477)

Ю. І. Грицан, В. М. Зверковський, Б. О. Барановський

Дніпропетровський національний університет, Дніпропетровськ, Україна, ygritsan@mail.ru

MONITORING STUDIES OF NATURAL CORES
FOR ECONETWORKS OF DIFFERENT LEVELS

Y. I. Gritsan, V. M. Zverkovsky, B. O. Baranovsky

Dnipropetrovsk National University, Dnipropetrovsk, Ukraine, ygritsan@mail.ru

Екологічна мережа як нова форма інтеграції охорони природи та раціонального використання ресурсів є важливим механізмом забезпечення збереження біологічного різноманіття та збалансованого розвитку регіонів. Протягом останнього десятиріччя розроблена стратегія створення Всеєвропейської екологічної мережі, фундаментом якої повинні стати екомережі національного та регіонального рівнів.

Як відомо, сутність екомережі полягає у функціональному об’єднанні природних територій на вищому рівні організації охорони – у вигляді структурованого комплексу, призначення якого – забезпечити екосистемну цілісність, ценотичну повноцінність та біомну репрезентативність. Це природні ядра або біоцентри, система «коридорів» і можливості створення буферної зони для захисту компонентів екомережі від антропічного тиску. Раритетне біорізноманіття визначається ефективністю розробки просторової структури екокоридору, при цьому фактором його формування у своїй основі є подібність біогеоценотичних умов на суміжних ядрах екокоридору, а через відсутність на певних ділянках буферних зон виникає проблема відновлювальних територій у системі екомережі високого рівня.

У зв’язку із цим постає необхідність створення багатоцільової інформаційної системи спостережень, оцінки та прогнозу змін стану природного середовища області, викликаних природними факторами довкілля, а також антропогенно та техногенно обумовленими чинниками з метою формування умов збалансованого розвитку Дніпропетровщини. Необхідно створити екологічні паспорти виділених територій; зберегти та відновити природне різноманіття ланцюгів екомережі; розробити созологічне підґрунтя досліджуваних екосистем для заповідного, наукового, рекреаційного, екотуристичного напрямків; здійснити практичну природоохоронну діяльність; організувати громадський контроль за реалізацією проектів розбудови екомережі; підсилити захист природного раритетного різноманіття, унікальних природних явищ степової зони; відтворити територіальну, функціональну цілісність історичних природних екосистем середньої течії Дніпра та його басейну.

Запропоновані заходи передбачається здійснити у Самарському (Новомосковському) борі (національний біоцентр), Дніпровсько-Орільському природному заповіднику (національний біоцентр), ландшафтному заказнику «Лівобережний» (локальна екомережа), Діївському природному парку (гідропарку) (регіональний біоцентр) у територіально відповідних установах.

Zoocenosis — 2007
 Біорізноманіття та роль тварин в екосистемах: Матеріали ІV Міжнародної наукової конференції. – Дніпропетровськ: Вид-во ДНУ, 2007. – С. 15-16.