УДК 597.2/.5

Ю. М. Ситник*, П. Г. Шевченко**, В. О. Ткаченко***, А. В. Подобайло****,
С. М. Салій****, О. В. Соляник**, А. В. Калиновська*, С. П. Бурмістренко*

*Інститут гідробіології НАН України, Київ, Україна,
hydrobiol@igb.ibc.com.ua, tu_sytnyk@mail.ru;
**Національний аграрний університет, Київ, Україна;
***Інститут зоології ім. І. І. Шмальгаузена НАН України, Київ, Україна;
****Київський національний університет ім. Тараса Шевченка, Київ, Україна

SPECIES STRUCTURE OF YOUNG FISHES
IN THE LOWER PART OF KYIVS’KE RESERVOIR

Y. M. Sytnik*, P. G. Shevchenko**, V. A. Tkachenko***, A. V. Podobajlo****,
S. M. Saliy****, O. V. Solyanik**, A. V. Kalynovs’ka*, S. Р. Burmistrenko*

*Institute of Hydrobiology of NAS of Ukraine, Kyiv, Ukraine,
hydrobiol@igb.ibc.com.ua, tu_sytnyk@mail.ru;
**National Agriculture University, Kyiv, Ukraine;
***Schmalhausen Institute of Zoology of NAS of Ukraine, Kyiv, Ukraine;
****TarasShevchenkoNationalUniversity, Kyiv, Ukraine

Дніпро, як і багато інших рік центральної частини Європи, ще два–три століття тому славився своїми рибними багатствами. Фауна риб Дніпра зберегла певну різноманітність і до наших днів. Протягом ХІХ–ХХ століття постійно відбувалися зміни співвідношення видів та їх чисельності, обумовлені антропогенними факторами.

Друга половина ХХ сторіччя ознаменувалася великомасштабним гідробудівництвом на Дніпрі, результатом якого стало створення каскаду з шести водосховищ, що істотно змінило умови формування біоти на всій 1000-кілометровій ділянці середнього та нижнього Дніпра. На місці його русла та ландшафтних комплексів додаткової системи виникли водойми з відносно малорухливими водними масами. Виявилася затопленою велика частина заплави та відносно невелика частина другої тераси. Унаслідок сезонного та багаторічного регулювання стоку припинилися весняні повені, тобто на більшій частині акваторій перестав мати місце ефект їх промивання та видалення з екосистем значної частини мертвої органічної речовини, в основ­ному рослинного походження. Така ситуація призвела до глибоких екологічних змін акваторій.

Формування біоти новоутворених водойм у перші роки існування водосховищ йшло на основі видів – мешканців руслових екосистем і також видів – мешканців заплавних водойм. Перші (в основному реофільні), дуже звузили свій ареал і залишилися переважно у верхів’ях водосховищ. Друга група видів (основу якої складають прибережно-фітофільні види) стала масовою на мілководдях, зарослих вищою водною рослинністю або вільних від неї. Подальші десятиліття ознаменувалися прогресуючою експансією у водосховища видів понто-каспійського фауністичного комплексу, що обумовлено зняттям бар’єру у вигляді течії на шляху їх розселення, оптимальними умовами їх природного відтворення та нагулу. Зараз у дніпровських водосховищах мешкають 53 види безхребетних і 14 видів риб понто-каспійського фауністичного комплексу.

Дослідження проводили в літній період 2006 року у нижній та пригреблевій ділянці Київського водосховища (правий берег: чотири станції – с. Лютіж, с. Старі Петрівці, с. Нові Петрівці, пригреблева ділянка (Київська ГАЕС); лівий берег: дві станції – вище та нижче с. Лебедівка, пригреблева ділянка). На прибережних ділянках молодь риб (цьоголітки, дволітки та інші) ловили тканою з капронового сита № 8 довжиною 6 м, а в глибших місцях застосовували 25-метрову малькову волокушу. Збір та обробку іхтіологічного матеріалу виконували за загальноприйнятими методиками (Правдин, 1966; Коблицкая, 1981).

Загалом, за нашими даними, у пониззі Київського водосховища виявлено 38 видів молоді риб що належать до 10 родин:

– родина Оселедцеві – Clupeidae: тюлька азово-чорноморська (Clupeanella cultriventris Nordmann, 1840);

– родина Коропові – Cyprinidae: плітка (Rutilus rutilus (Linnaeus, 1758)), ялець (Leuciscus leuciscus (Linnaeus, 1758)), головень (L. cephalus (Linnaeus, 1758)), в’язь (L. idus (Linnaeus, 1758)), гольян звичайний (Phoxinus phoxinus (Linnaeus, 1758)), краснопірка (Scardinius erythrophthalmus Linnaeus, 1758), білизна (Aspius aspius (Linnaeus, 1758)), вівсянка (Leucaspicus delineatus (Heckel, 1843)), лин (Tinca tinca Linnaeus, 1758), чебачок амурський (Pseudorasbora parva (Temminck et Schlegel, 1846)), пічкур звичайний (Gobio gobio gobio Linnaeus, 1758), верховодка (Alburnus alburnus (Linnaeus, 1758)), плоскирка (Blicca bjoerkna (Linnaeus, 1758)), лящ (Abramis brama (Linnaeus, 1758)), клепець (A. sapa (Pallas, 1814)), синець (A. ballerus (Linnaeus, 1758)), чехоня (Pelecus cultratus (Linnaeus, 1758)), гірчак (Rhodeus sericeus (Pallas, 1776)), карась сріблястий (C. auratus gibelio (Bloch, 1782)), короп (Cyprinus carpio Linnaeus, 1758);

– родина Щиповкові – Cobitidae: щиповка звичайна (Cobitis taenia taenia Linnaeus, 1758), в’юн (Misgurnus fossilis (Linnaeus, 1758);

– родина Щукові – Esocidae: щука (Esox lucius Linnaeus, 1758);

– родина Миневі – Lotidae: минь річковий (Lota lota(Linnaeus, 1758));

– родина Колючкові – Gasterosteidae: колючка мала південна дев’ятиголкова (Pungitius platygaster (Kessler, 1859)), колючка триголкова (Gasterosteus aculeatus Linnaeus, 1758);

– родина Голкові – Sygnathidae: іглиця чорноморська пухлощока (Syngnathus nigrolineatus nigrolineatus (Eichwald, 1831));

– родина Окуневі – Percidae: судак звичайний (Sander lucioperca (Linnaeus, 1758)), окунь (Perca fluviatilis Linnaeus, 1758), йорж звичайний (Gymnocephalus cernuus (Linnaeus, 1758)), йорж-носар (Gymnocephalus acerinus (Guendelstaedt, 1774));

– родина Головешкові – Odontobutidae: ротан-головешка (Percottusglenii Dibowski, 1877);

– родина Бичкові – Gobiidae: бичок кругляк (Neogobiusmelanostomus (Pallas, 1814), бичок головач (N. kessleri (Gunther, 1861)), бичок пісочник (N. fluviatilis (Pallas, 1814)), бичок гонець (N. gymnotrachelus (Kessler, 1857)), бичок цуцик (Proterorhinusmarmoratus (Pallas, 1814);

Із вищевикладеного витікає, що фауна риб Київського водосховища зберегла певну різноманітність і до наших днів. Це обумовлено відкритою вершиною водойми та наявністю незарегульованих приток. Усього в наших уловах по нижній частині правого берега зафіксовано 35 видів риб, по лівому – 37.

Розподіл молоді риб у нижній частині Київського водосховища не однаковий. Кількість виловлених видів риб зменшується вниз водосховища в напрямку до греблі Київської ГЕС, що пояснюється змінами біотопів, а саме – піщаних і мулистих донних відкладень на камінні та гравійні відсипки, що притаманно технологічним особливостям водозабірних споруд і бетонним одамбуванням берегів, суттєвим збільшенням глибин поблизу Київської ГАЕС і пригребельній ділянці. Особливо це помітно на правобережних станціях, де у напрямку від с. Лютіж до ГАЕС кількість видів зменшується з 35 до 16.

Таким чином, можна зробити висновки, що Київське водосховище підпадає під загальну тенденцію для всіх дніпровських водосховищ щодо проникнення сюди видів-інтервентів та інвазійних видів, які досягли досить великої чисельності та з яких зареєстровано нами 8 таксонів. До перших відносяться понто-каспійці (тюлька, колючка мала південна дев’ятиголкова, іглиця чорноморська пухлощока, бички), до других – небажані далекосхідні вселенці (чебачок амурський, ротан-головешка).

Zoocenosis — 2007
 Біорізноманіття та роль тварин в екосистемах: Матеріали ІV Міжнародної наукової конференції. – Дніпропетровськ: Вид-во ДНУ, 2007. – С. 172-173.

УДК 597.551.4:504.054 (285.3)(477)

Ю. М. Ситник*, П. Г. Шевченко**, Н. В. Олексієнко***

*Інститут гідробіології НАН України, Київ,Україна,
hydrobiol@igb.ibc.com.ua, tu_sytnyk@mail.ru,
**Національний аграрний університет, Київ, Україна,
***Державний комітет рибного господарства України, Київ, Україна

HEAVY METALS IN ORGANS AND TISSUES
OF ICTALURUS PUNCTATUS OF ТASHLYK RESERVOIR-COOLING
OF SOUTH-UKRAINIAN NUCLEAR POWER PLANT

Y. M. Sytnik*, P. G. Shevchenko**, N. V. Oleksiyenko***

*Institute of Hydrobiology of NAS of Ukraine, Kyiv, Ukraine,
hydrobiol@igb.ibc.com.ua, tu_sytnyk@mail.ru,
**National Agricultural University, Kyiv, Ukraine,
***State Committee of Fishing Farm of Ukraine, Kyiv, Ukraine

Дослідження закономірностей концентрування важких металів рибами представляє інтерес як з екологічного, так і з гігієнічного погляду. Промислові гідробіонти виступають джерелами цінної білкової їжі, що саме по собі потребує ретельного дослідження та контролю рівнів забруднення, особливо тих із них, які виловлюються в районах із підверженим техногенним впливом. Для вирішення цих питань необхідно дослідження закономірностей і рівнів накопичення важких металів, як і інших токсичних речовин, що накопичуються у промислових гідробіонтах, особливо в рибі, так як вона є найвищою трофічною ланкою у прісних водоймах України (Евтушенко, Сытник, 1989; Сытник, 1992).

З еколого-фізіологічного погляду вивчення накопичення та розподілу токсичних металів у гідробіонтах винятково важливий аспект розуміння процесів трансформації цих речовин усередині живих організмів, переносу токсичних речовин по харчовим ланцюгам. Рівні вмісту та дані про накопичення дають змогу прогнозувати стан окремих організмів, популяцій і цілих екосистем. Подібні дослідження актуальні, оскільки важкі метали являють велику небезпеку як забруднювачі природних вод. Поряд із прямою токсичною дією важкі метали викликають віддалені біологічні наслідки: мутагенні, ембріотоксичні, гонадотоксичні та ін. (Комаровский, Полищук, 1980; Евтушенко, Сытник, 1989, 1990; Горкин, 1990, Ситник, 1993, 1994, 2001).

В екологічній системі риби завершують складні трофічні ланцюжки, є кінцевими ланками у трансформації важких металів та інших токсичних речовин. Риби є подвійними інтеграційними системами, так як вони постійно активно переміщуються у водному просторі, сприймаючи різноманітні скиди та викиди, усереднюючи рівні накопичення для окремих водойм або їх ділянок, а також, на відміну від абіотичних компонентів екосистеми, активно регулюють вміст речовин у своєму організмі, тобто володіють вираженим гомеостазом (Мур, Рамамурти, 1988; Ситник, 1998, 2005).

У водоймах України зустрічаються лише два види родини Ікталурових, а саме – канальний сомик Ictalurus punctatus Raf., що розводиться у водоймах-охолоджувачах енергетичних об’єктів, та канадський карликовий сомик, що розселився в озерах Західної України та Білорусії. Канальний сомик – всеїдна риба. Для нього характерне придонне живлення. Молодь живиться зоопланктоном, зріла риба – бентосом, рибою, раками, жабами тощо. Добре поїдає та засвоює штучні корми (Любченко, Тодераш, Доня, 2005).

Проби органів і тканин канального сомика Ташлицької водойми-охолоджувача Південно-Української АЕС відбирали в експедиційних умовах у 1997–2000 роках із тралових виловів рибалками рибдільниці. Риба розділялася на органи та тканини (табл.) та висушувалася в експедиційних умовах. Маса наважки органу чи тканини при природній вологості становила 2 г. Подальшу обробку проб проводили в Інституті гідробіології НАН України. Проби спалювали за методом К’єльдаля в суміші азотної та соляної кислот (марки ОСЧ) у співвідношенні 3 : 1 до повного знебарвлення робочої суміші. Кількісне визначення важких металів здійснювали прямим всмоктуванням розчину в пропанбутан-повітряне полум’я за допомогою атомно-абсорбційного спектрофотометра ААС-3 та ААС-3N фірми «Карл Цейс» (Німеччина). У таблиці викладено частину отриманих результатів.

Таблиця. Вміст важких металів в органах і тканинах канального сома (Ictalurus punctatus Raf.),
Ташлицьке водосховище-охолоджувач Південно-Української АЕС (М, мг/кг сирої маси).

За отриманими результатами, можна стверджувати що існує значне навантаження кадмієм і свинцем гідроекосистеми Ташлицької водойми. Вочевидь цьому сприяє постійне «теплове забруднення» даної водойми. У січні 1997 року температура води у водоймі фіксувалася на рівні +20…+23°С, при температурі повітря –15…–18°С, а влітку – +35…+40°С.

Zoocenosis — 2007
 Біорізноманіття та роль тварин в екосистемах: Матеріали ІV Міжнародної наукової конференції. – Дніпропетровськ: Вид-во ДНУ, 2007. – С. 170-171.

УДК 597.5:504.054 (282)

Ю. М. Ситник, А. В. Калиновська

Інститут гідробіології НАН України, Київ, Україна,
hydrobiol@igb.ibc.com.ua, tu_sytnyk@mail.ru

HEAVY METALS IN ORGANS AND TISSUES
OF FISH OF SIN’YE LAKE (KYIV)

Y. M. Sytnik, A. V. Kalynovs’ka

Institute of Hydrobiology of NAS of Ukraine, Kyiv, Ukraine

Антропогенний вплив на гідроекосистеми носить глобальний характер і, в цілому, призводить до різкого погіршення умов існування гідробіонтів усіх трофічних рівнів. В умовах прісних континентальних вод України, риба – гідробіонт найвищого порядку, вона замикає всі трофічні ланцюги. Гідроекосистеми найбільше потерпають від зростання маси забруднюючих речовин і темпів їх надходження. Вони в цьому відношенні найвразливіші, так як накопичують забруднювальні речовини практично з усього водозбірного басейну.

Еколого-токсикологічний стан багатьох водойм України (перш за все річок і озер) залишається досить складним – наслідок постійного забруднення промисловими, господарсько-побутовими та сільськогосподарськими скидними водами.

Важкі метали (ВМ) – хімічні елементи Періодичної системи Д. І. Мендєлєєва з властивостями металів, що мають атомні номери з 22 по 92 (Морозов, Петухов, 1986). Найбільша загроза для прісноводних водойм існує саме від забруднення ВМ (свинцем, кадмієм, міддю, цинком, хромом, нікелем та іншими), так як ці хімічні елементи, навіть у відносно малих кількостях, можуть негативно впливати на організм гідробіонтів, у тому числі риб. Біологічні наслідки забруднення водних екосистем важкими металлами проявляються, у першу чергу, у прямому токсичному впливі на рибу. Це приводить до їх накопичення в органах і тканинах, враження фізіологічних систем (Мур, Рамамурти, 1987; Евтушенко, Сытник, 1991), негативного впливу на біопродуктивність водних екосистем (Гандзюра, 2004). У санітарно-гігієнічному плані риба – важлива ланка передачі ВМ та інших токсичних речовин до людини по харчових ланцюгах (Рейли, 1995).

ВМ, на відміну від токсичних речовин органічної природи, не розкладаються при дії природних факторів. Також вони не здатні до радіоактивного розкладу як радіонукліди. Їх видалення з водойми можливе лише за рахунок випарювання (ртуть) або захоронення у донних відкладах, або ж поступового накопичення у різних біотичних компонентах гідроекосистем, у тому числі в рибі. Розподіл ВМ в організмі риби залежить від середовища існування, функціонального стану організму та характера трофічних взаємозв’язків у гідроекосистемі (Бартч, 1979).

Мета даної роботи – оцінити вміст і розподіл свинцю, кадмію, міді та цинку в різних органах і тканинах риб озера Синє. До завдань роботи входило вивчення вмісту важких металів в органах і тканинах риб, а саме: a) у хижих видах риб – щука (табл. 1); б) у рибах із різним типом живлення – плітка (табл. 2), краснопірка (табл. 3), карась сріблястий (табл. 4), щіпавка (табл. 5), гірчак (табл. 6). У таблицях викладені результати, отримані за два сезони – літо й осінь 2004 року.

Таблиця 1. Вміст свинцю, кадмію, міді та цинку в органах і тканинах щуки озера Синє
(масив Виноградар, м. Київ), літо–осінь 2004 p., M ± m, мг/кг сирої маси

Отримані результати свідчать про значне антропогенне забруднения металами риби дослідженого озера. За результатами, викладеними у таблиці, можна зробити висновок, що забруднені практично всі тканини щуки оз. Синє (у деяких випадках перевищує величину ГДК у 4,5 раза). Представлені дані щодо вмісту досліджених металів у рибі дозволяють стверджувати, що встановлено типовий ланцюг накопичення металів (від min до max), який залежить від типу живлення риби, а саме: бентофаги (червонопірка > плітка > карась золотий > в’юн > короп) – хижаки (щука).

Таблиця 2. Вміст свинцю, кадмію, міді та цинку в органах і тканинах плітки озера Синє
(масив Виноградар, м. Київ), літо–осінь 2004 p., M ± m, мг/кг сирої маси

Таблиця 3. Вміст свинцю, кадмію, міді та цинку в органах і тканинах краснопірки озера Синє
(масив Виноградар, м. Київ), літо–осінь 2004 p., M ± m, мг/кг сирої маси

Таблиця 4. Вміст свинцю, кадмію, міді та цинку в органах і тканинах карася сріблястого
озера Синє (масив Виноградар, м. Київ), літо–осінь 2004 p., M ± m, мг/кг сирої маси

Наведені закономірності можна підтвердити даними щодо вмісту досліджених металів в органах і тканинах риб. При аналізі розподілу металів по органах і тканинах не можна виділити якісь особливості, тобто найбільша їх частина присутня в органах і тканинах, що багаті Са²⁺. Отже спорідненість металів із валентністю ІІ до Са²⁺ і можливість заміни останнього (при його дефіциті чи надлишковому надходженні споріднених за валентністю Pb²⁺ та Cd²⁺).

Таблиця 5. Вміст свинцю, кадмію, міді та цинку в органах і тканинах щипавки озера Синє
(масив Виноградар, м. Київ), літо–осінь 2004 p., M ± m, мг/кг сирої маси

Таблиця 6. Вміст свинцю, кадмію, міді та цинку в органах і тканинах гірчака озера Синє
(масив Виноградар, м. Київ), літо–осінь 2004 p., M ± m, мг/кг сирої маси

Аналізуючи вміст Cd²⁺ в органах і тканинах досліджених видів риб оз. Синє слід відмітити його аналогічність до свинцю. Типовий також розподіл міді в організмі вивчених видів риб озерної екосистеми з максимумом накопичення у печінці.

Zoocenosis — 2007
 Біорізноманіття та роль тварин в екосистемах: Матеріали ІV Міжнародної наукової конференції. – Дніпропетровськ: Вид-во ДНУ, 2007. – С. 166-169.

УДК 574.632:597.2/.5 (285.2)(477.82)

Ю. М. Ситник

Інститут гідробіології НАН України, Київ, Україна,
hydrobiol@igb.ibc.com.ua, tu_sytnyk@mail.ru

HEAVY METALS IN YOUNG FISHES
OF LAKES OF THE SHATS’KY NATIONAL PARK

Y. M. Sytnik

Institute of Hydrobiology of NAS of Ukraine, Kyiv, Ukraine

На сучасний стан навколишнього середовища велике навантаження справляє діяльність людини. Одним із різноманітних аспектів цієї діяльності, а часто і наслідками її, є забруднення довкілля різними хімічними сполуками та речовинами, найнебезпечнішими з яких є важкі метали, бо вони практично не вилучаються з системи, одного разу потрапивши до неї. Важкі метали (свинець, кадмій, нікель, мідь, цинк, хром, залізо та інші) представляють собою велику небезпеку як забруднювачі природних вод, оскільки навіть у порівняно невеликих концентраціях можуть негативно впливати на водні організми. Однак, слід зазначити, що у мікрокількостях важкі метали (за виключенням ртуті, кадмію та свинцю) – природна та навіть необхідна складова частина живої клітини.

У 2000 році було продовжене дослідження вмісту важких металів у рибах озер Шацького національного парку (озера Світязь, Пулемецьке, Чорне Велике, Люцимір, Луки-Перемут, Острів’янське). У даний період, власне як і в 1990–1994 та 1996–1997 роках (Ситник, 1994; Ситник та ін., 1997, 1998), ми вивчали вміст важких металів у дорослій рибі та молоді (цілком у всьому організмі) і в органах та тканинах окремо (у деяких випадках лише у м’язах). Проби риби цілком (маса гомогенізованної наважки – 1–2 г) спалювали в суміші азотної та соляної кислот (у співвідношенні 3 : 1) у 3–6 повторностях кожна проба. Визначення вмісту важких металів (кадмію, свинцю, міді, цинку, марганцю, заліза, кобальту та нікеля) визначали методом атомно-абсорбційної спектроскопії у полум’яному варіанті атомізації на приладах ААС-3 та ААС-3N фірми «Карл Цейсс» (Німеччина) в Інституті гідробіології НАН України, м. Київ.

Проведений аналіз наступних видів риб озер Шацького національного парку: оз. Світязь – краснопірка, окунь, верховодка; оз. Пулемецьке – краснопірка, плітка, лящ; оз. Острів’янське – верховодка; оз. Чорне Велике – краснопірка, лящ, окунь, верховодка; оз. Перемут – окунь, верховодка; оз. Люцимір – лящ, окунь, верховодка (табл. 1–6).

Таблиця 1. Вміст важких металів у молоді риб (цілком) оз. Світязь
(Шацькі озера, серпень 2000 р., мг/кг сирої маси при природній вологості)

Таблиця 2. Вміст важких металів у молоді риб (цілком) оз. Пулемецьке
(Шацькі озера, серпень 2000 р., мг/кг сирої маси при природній вологості)

Таблиця 3. Вміст важких металів у молоді риб (цілком) оз. Острів’янське
(Шацькі озера, серпень 2000 р., мг/кг сирої маси при природній вологості)

Таблиця 4. Вміст важких металів у молоді риб (цілком) оз. Чорне Велике
(Шацькі озера, серпень 2000 р., мг/кг сирої маси при природній вологості)

Таблиця 5. Вміст важких металів у молоді риб (цілком) оз. Перемут
(Шацькі озера, серпень 2000 р., мг/кг сирої маси при природній вологості)

Таблиця 6. Вміст важких металів у молоді риб (цілком) оз. Люцимір
(Шацькі озера, серпень 2000 р., мг/кг сирої маси при
природній вологості)

Аналіз отриманих результатів, дозволяє зробити висновки про наявність всіх досліджуваних металів у молоді риб Шацьких озер. За отриманими результатами провідне місце серед забруднених озер зараз належить оз. Перемут (оз. Луки-Перемут), далі йдуть озера Чорне Велике, Пулемецьке, Острів’янське, Люцимір та Світязь. Рівні забрудненості важкими металами молоді риби оз. Чорне Велике, за період досліджень (1996–2000 роки) можна вважати майже сталим.

Zoocenosis — 2007
 Біорізноманіття та роль тварин в екосистемах: Матеріали ІV Міжнародної наукової конференції. – Дніпропетровськ: Вид-во ДНУ, 2007. – С. 164-166.

UDC 597.551.2

R. Patimar*, A. Biniaz**, N. M. Sedaghat*

*Higher Education Institutes of Gonbad, Gorgan University, Gorgan University
of Agricultural Sciences and Natural Resources, Gorgan, Iran, rpatimar@gmail.com
**Fisheries Organization of Golestan, Gorgan, Iran

ВОЗРАСТ, РОСТ И РАЗМНОЖЕНИЕ CARASSIUS AURATUS
В МЕЖДУНАРОДНЫХ ВОДНО-БОЛОТНЫХ УГОДЬЯХ ПРОВИНЦИИ ГОЛЕСТАН (СЕВЕРНЫЙ ИРАН): ПЛАСТИЧНОСТЬ ВИДОВ

Р. Патимар*, A. Биниаз**, Н. M. Седагат*

*Университет Горгана, **Организация рыболовов Голестана,
Горган, Иран, rpatimar@gmail.com,

Age, growth and reproduction of C.auratus Linnaeus, 1758 were investigated in the Alma-Gol and Ala-Gol (northern Iran) from September 2000 to August 2002. From a total of 1448 specimens, the estimated ages ranged from 0+ to 8+ years. C.auratus grew allometrically, negatively in Alma-Gol and positively in Ala-Gol. The parameters to the von Bertalanffy growth curves fitted to mean total lengths at age were yield as L_tmales=183.33(1–e^{–0.31(t+1.05)}) and L_tfemale=245.66(1–e^{–0.19(t+1.21)}) for Alma-Gol population and L_tmale=224.79(1–e^{–0.24(t+0.83)}) and L_tfemale=242.80(1–e^{–0.23(t+0.80)}) for population from Ala-Gol. The value of f´ index varied from 9.25 to 9.51 for the studied populations. The unbalanced overall ratio of males to females was 1 : 10 in Alma-Gol and 1 : 12.7 in Ala-Gol. The reproductive period for this species in these particular wetlands is February, March and April with the maximum GSI recorded values of 2.19 and 2.17 for males and 10.37 and 10.49 for females in Alma-Gol and Ala-Gol respectively.

In the studied habitats (Kordjezi, 1998; Sayyad-Bourni et al., 2001; Shoeiry, 2001; Present study) that differed in environmental factors (tº, pH, EC and S‰), C.auratus showed differences in life history parameters among populations. The lifespan of the population in the studied wetlands was relatively long, with nine age groups being evident. This is different from the patterns observed in their distribution range from south Caspian basin. A comparison shows that C.auratus populations vary greatly in maximum age attained. There are fewer age groups in estuaries than wetlands. The study area is wetland habitat with almost stable conditions, characteristics which might have determined the greater longevity. Differences obtained in age composition and longevity could be explained on the basis of the different exploitation patterns and/or ecological conditions. In this sense, while the C.auratus is not subject to commercial exploitation in the south Caspian basin, environmental conditions seem to affect significantly the life history parameters of this species. Therefore, the longevity of C.auratus seems to be rather limited by higher salinity in estuarine habitats and water temperature in wetlands.

The exponents of total length-somatic weight relationship of C.auratus, estimated in the wetlands, showed that the somatic weight grows allometrically with the total length. Differences between males and females in the TL–W relationship are explained by the differences in size distribution of the two sexes as a consequence of inter-sexual differences in growth, suggesting the convenience of using the appropriate estimate from those proposed for each group when calculating weights by sexes. The «b» values estimated in this study were different from those found by Kordjezi (1998) and Shoeiry (2001) in two neighboring estuaries (~60 km far from wetlands). In the estuary of Old Gorgan-Roud River it was 3.06 in females, 2.99 in males, and in the estuary of Qarasou River it was 3.17 in females, 2.96 in males. Geographic location and associated environmental conditions, such as salinity, stomach fullness, diseases and parasite loads, can also affect the value of «b» (Bagenal & Tesch 1978). Therefore; the differences in the «b» exponent between populations of C. auratus can be attributable to species plasticity and responses to different habitats.

Fitting the von Bertalanffy growth formula to observed lengths resulted in the estimation of higher values of maximum theoretical length than the maximum observed total lengths. Moreover, there were differences in these parameters between sexes and populations which can be attributed to differences in the size of the largest individuals sampled in each wetland. Considering an L_¥ value 30 % higher than the maximum lengths observed (Garcia-Rodriguez et al., 2005), the obtained results are reliable values. A trade-off between growth rate (k) and maximum size (L_¥) is often found. Optimum ecological conditions cause a shift towards larger maximum size. Comparison of k and L_¥ from different populations in the south Caspian basin shows that the growth patterns were differen. These differences may be regarded as reasonable considering biological feature of the C. auratus in different habitats.

Calculated from published data of k and L_¥, in different populations of the C.auratus from South Caspian basin f¢ ranges from 9.34 to 10.28 and from 9.13 to 9.5 in female and male respectively, indicating that the obtained f¢ of the C.auratus in both wetlands studied are very close to the reported findings from other localities (Kordjezi, 1998; Sayyad-Bourani et al., 2001). These evidences confirm the reliability of the C.auratus growth curve, as the overall growth performance has minimum variance within the same species because it is independent of growth rates.

In the wetlands of Alma-Gol and Ala-Gol, the overall sex ratio is unbalanced in favour of females, probably as a consequence of the gynogenesis even though the males had normally developing gonads. The observed sex ratio was unlike that found by Kordjezi (1998), Sayyad-Bourni et al. (2001) and Shoeiry (2001), proposed the M : F as 1 : 5.32, 1 : 148 and 1 : 5.02 in Qarasou river estuary, Anzali lagoon and Old Gorgan-Roud estuary respectively. The predominance of females is common in C.auratus populations. But in fact, it seems that the differences in sex are highly significant throughout its range distribution; wetlands have much more females than estuaries.

From maximum recorded GSI values, it is evident, that reproductive season of the C.auratus extends from February to April. Shoeiry (2001) and Sayyad-Bourani et al. (2001) also reported a similar situation; according to them, the spawning period of this species occurs slightly earlier, from January to March in Old Gorgan-Roud river and Anzali lagoon. In comparison with other cyprinid species, C.auratus has an extended breeding season (~3 months) in south Caspian basin. This extended breeding time of populations may be interpreted as an increase of reproductive effort which, in turn, promotes a rapid increase in the number and distribution of C.auratus as a successful invasive species.

In the studied localities (the present study & Shoeiry, 2001) C.auratus showed between-site differences in fecundity. Shoeiry (2001) reported that fecundity of a population inhabiting an estuary varied from 378 to 3865 with an average 1325±1009 eggs per female, which is more fewer than the findings of this study; 3165–13020 eggs per female in Alma-Gol and 3641–12980 eggs per female in Ala-Gol. These variations suggest a phenotypic response to sits-specific factors. Herrera and Fernandez-Delgado (1994) showed an existence of a trade-off between the energy devoted to reproduction and that devoted to maintenance or growth. Here (the present study & Shoeiry, 2001), the resulting trade-off can mean low energy is channeled into gonads and more devoted to maintenance in variable estuarine habitats where low fecundity observed.

Life history characteristics of the C. auratus is important with respect to management of the species, under consideration point to being simple, highly flexible fish, easily adapted to its habitat and gynogenesis, which, in turn, may be an adaptive response that promotes a rapid increase in the number and distribution of this species. As described above, it has been shown that the silver crucian carp life history parameters in south Caspian basin changed significantly over the its range distribution. These parameters varied with relative the environment to which they exposed. The variations relating to growth and reproduction may be interpreted as phenotypic plasticity and adaptation to local selective pressure. Bye (1984) suggested that in heterogeneous environments, successful species are the ones with the most phenotypic flexibility. The life history patterns of the C. auratus populations are in agreement with a strategy adopted for variable environments and suggest that populations are responding to environmental characteristics to improve fitness locally.

Zoocenosis — 2007
 Біорізноманіття та роль тварин в екосистемах: Матеріали ІV Міжнародної наукової конференції. – Дніпропетровськ: Вид-во ДНУ, 2007. – С. 162-164.

УДК 597–14+597.08

Н. Ш. Мамилов

Казахский национальный университет им. Аль-Фараби, Алма-Ата, Казахстан,
mamilov@nursat.kz, zoonadir@kazsu.kz

ICHTHYOCENOSIS STRUCTURE OF SMALL RESERVOIRS
IN BALKHASHBASIN

N. S. Mamilov

Al-FarabiKazakhNationalUniversity, Almaty, Kazakhstan

Естественные экосистемы являются результатом длительной совместной эволюции слагающих их организмов, обеспечивают устойчивое существование благоприятной для человека среды. Существование и функционирование экосистем во многом определяется характером видового и структурного разнообразия составляющих ее сообществ, что делает необходимым изучение и мониторинг состояния региональных фаун.

Балхашский бассейн расположен в центре Центральной Азии, включает озеро Балхаш, Алакольскую систему озер, реки Или, Каратал, Биже, Аксу, Тентек, Лепсы, Аягуз и большое количество мелких рек и озер. С юга и востока бассейн окружен отрогами Тянь-Шаня, с севера – горной грядой Тарбагатай. Гидросистема Балхашского бассейна сформировалась в относительно недавнем геологическом прошлом, поэтому ее первичная ихтиофауна сформирована выходцами из других уже сложившихся сопредельных комплексов. Однако последующая длительная изоляция бассейна и большое разнообразие абиотических условий среды привели к образованию в Балхашском бассейне эндемичных видов и подвидов рыб (Митрофанов, 1986). Широкомасштабные акклиматизационные работы, проведенные в этом бассейне, вызвали сокращение ареалов аборигенных видов рыб – они практически исчезли из оз. Балхаш и р. Или, сохранившись лишь в малых водоемах бассейна. В последние 15 лет антропогенная нагрузка на водоемы бассейна резко возросла в связи со значительным притоком населения. В сложившихся условиях сохранение биологического разнообразия ихтиофауны требует определения функционального состояния экосистем малых водоемов, оценки воздействия различных видов тосикантов на организм рыб, поиска оптимальных условий для длительного сохранения разнообразия аборигенной ихтиофауны.

Отлов рыб проводили в 2005–2007 гг. с помощью малькового бредня, жаберных сетей, рыболовных сачков различной конструкции и крючковой снасти. Всего исследовано 56 рек, озер и прудов. Биологический анализ рыб проводили по методике И. Ф. Правдина (1966), учет фенодевиат по описаниям К. А. Савваитовой и др. (1995), морфопатологический анализ – по методике Ю. С. Решетникова и др. (1999).

По полученным нами данным, таксономический состав ихтиофауны малых водоемов Балхашского бассейна включает 34 вида. Аборигенными видами являются елец Leuciscus leuciscus (Linnaeus, 1758), гольян обыкновенный Phoxinus phoxinus (Linnaeus, 1758), гольян балхашский Lagowskiella poljakowi (Kessler, 1879), гольян семиреченский Phoxinus brachyurus Berg, 1912, сибирский пескарь Gobio sibiricus Nikolski, 1936, балхашская маринка Schizothorax argentatus Kessler, 1874, голый осман Diptychus dybowskii Kessler, 1874, чешуйчатый осман Diptychus maculates Steindachner, 1866, тибетский голец Triplophysa stoliczkai (Steindachner, 1866), серый голец Triplophysa dorsalis (Kessler, 1872), пятнистый губач Triplophysa strauchii (Kessler, 1874), одноцветный губач Triplophysa labiatus (Kessler, 1874), голец Северцова Nemacheilus sewerzowii G.Nikolsky, 1938, балхашский окунь Perca schrenkii Kessler, 1874.

Чужеродные виды – микижа Parasalmo mykiss (Walbaum, 1792), плотва Rutilus rutilus (Linnaeus, 1758), жерех Aspius aspius (Linnaeus, 1758), лещ Abramis brama (Linnaeus, 1758), белый лещ Parabramis sp., азиатско-европейский карась Carassius auratus (Bloch, 1872), сазан Cyprinus carpio Linnaeus, 1758, белый амур Ctenopharyngodon idella (Valenciennes, 1844), белый толстолобик Hypophthalmichthys molitrix (Valenciennes, 1844), амурский чебачок Pseudorasbora parva (Schlegel, 1842), горчак Rhodeus sericeus (Pallas, 1776), горчак Rhodeus sp., востробрюшка Hemiculter leucisculus (Basilewsky, 1855), речная абботина Abbotina rivularis (Basilewsky, 1855), гуппи Poecilia reticulata, обыкновенный судак Stizostedion lucioperca (Linnaeus, 1758), китайский элеотрис Micropercops cinctus (Dabry et Thiersant, 1872), носатый бычок Rhinogobius brunneus, змееголов Channa argus (Cantor, 1842), медака Oryzias latipes (Temminck et Schlegel, 1846).

Таким образом, современная ихтиофауна малых водоемов Балхашского бассейна насчитывает не менее 14 аборигенных и 20 чужеродных видов рыб.

Малые водоемы Балхашского бассейна в силу выраженной вертикальной зональности значительно различаются по совокупности абиотических факторов, что во многом определяет различие сообществ рыбного населения этих водоемов. Ранее для рек Балхашского бассейна было предложено выделение сообществ рыб по ключевым видам (Митрофанов, 1986). Однако сильное антропогенное воздействие на эти водоемы, выражающееся в строительстве большого количества дамб и плотин различного назначения, интродукции чужеродных видов, загрязнении водосборных бассейнов и постоянном возрастании рекреационной нагрузки, привело к значительному изменению состава рыбных сообществ. Было выявлено сокращение ареалов и численности одноцветного губача и гольца Северцова.

Среди аборигенных видов рыб наиболее широко распространены голый осман и пятнистый губач, среди чужеродных – амурский чебачок и речная абботина. Перечисленные виды входят в состав разных сообществ, что делает более целесообразной классификацию сообществ не по ключевым видам, а по условиям среды обитания, определяемым вертикальной зональностью и характером антропогенной нагрузки.

Только аборигенные виды оставляют ихтиоценозы малых водоемов удаленных как от крупных рек, так и от крупных населенных пунктов. Такие водоемы сохраняются только в восточной и юго-восточной частях Балхашского бассейна в горной и местами предгорной зонах тех районов, где земледелие не является основным видом сельскохозяйственной деятельности. В большинстве водоемов, расположенных в зоне земледелия, ихтиофауна представлена как аборигенными, так и чужеродными видами рыб. В искусственных водоемах города Алма-Ата ихтиофауна представлена исключительно чужеродными видами или они значительно преобладают там по численности. Наибольшее видовое разнообразие отмечено в реках, протекающих через город, где ихтиофауна представлена аборигенными и чужеродными видами.

Биологические показатели всех выборок рыб находятся в ранее установленных пределах изменчивости соответствующих показателей. Показатели упитанности средние и хорошие. Максимальные размеры и возраст аборигенных видов рыб из наших выборок меньше, чем известно из литературных источников первой половины ХХ века. Напротив, в выборках чужеродных видов рыб нередки крупные экземпляры. Фенодевиаты обнаружены как среди аборигенных, так и среди чужеродных видов рыб, однако характер уродств несколько отличается от известных для водоемов Европы. В малых водоемах бассейна р. Или неоднократно отмечались особи пятнистого губача с золотистой или белой окраской и красными глазами, отмечена одна особь одноцветного губача с двойным хвостовым плавником. В выборках амурского чебачка попадаются особи со сколиозом, в выборках карася – особи без глаз (возможно, это является результатом травмы). Результаты морфопатологического анализа указывают на неблагополучное состояние рыб в зоне хозяйственной деятельности человека. Чаще всего поражены печень и почки – органы, ответственные за детокискацию организма. Загрязнение водоемов происходит за счет свалок мусора и бытовых стоков, в меньшей мере – за счет стоков с полей. Из-за масштабного уничтожения садов и естественной растительности водосборные бассейны большинства рек испытывают сильную эрозию.

Проведенные исследования показали большую сезонную изменчивость таксономичес­кого состава ихтиоценозов равнинных участков малых рек и рыбоводных прудов. Обнаруженная для прудов и рек, на которых имеются пруды, закономерность сезонного (от весны к осени) нарастания численности чужеродных видов позволяет предположить негативное воздействие чужеродных видов рыб на аборигенную ихтиофауну. Для проверки этого предположения нами смоделированы различные типы сообществ в условиях аквариальной лаборатории. Выявлено неблагоприятное воздействие амурского чебачка на аборигенных рыб: несмотря на маленький рот, амурский чебачок может обкусывать плавники или наносить травмы в области анального отверстия и глаз другим видам рыб. В отличие от аборигенных видов рыб амурский чебачок может выдерживать более продолжительное голодание, что, вероятно, позволяет ему благополучно пережидать массовую гибель кормовых организмов в случае залповых выбросов загрязняющих в веществ в водоемы.

Для сохранения естественного разнообразия ихтиофауны необходимыми являются строгое соблюдение водоохранных норм и организация специализированных заповедников на тех малых водоемах, где аборигенная ихтиофауна еще сохранилась.

Zoocenosis — 2007
 Біорізноманіття та роль тварин в екосистемах: Матеріали ІV Міжнародної наукової конференції. – Дніпропетровськ: Вид-во ДНУ, 2007. – С. 160-162.

УДК 597–135 (285.33) (477)

А. А. Котовская

Институт рыбного хозяйства Украинской академии аграрной наук,
Киев, Украина, khristenko@ukr.net

BIODIVERSITY OF YOUNG FISHES
IN ADAMOVKA AND VEREMEEVKA-ZHOVNINO AREA
OF KREMENCHUK RESERVOIR

G. O. Kotovs’ka

Institute of Fisheries Ukrainian Academy of Agrarian Sciences, Kyiv, Ukraine, khristenko@ukr.net

Кременчугское водохранилище является третьей ступенью днепровского каскада и расположено на территории Черкасской, Полтавской и Кировоградской областей. Это одно из самых крупных равнинных водохранилищ в Украине, которое было образовано в 1960 г. Площадь его акватории при НПУ составляет 225,2 тис. га, в том числе мелководий (с глубинами до 2 м) – 41 тис. га (18,4 %). Мониторинговые исследования биологического разнообразия молоди рыб необходимы для обоснования мероприятий, направленных на защиту и воспроизводство рыбных запасов.

Для оценки современного видового разнообразия на Кременчугском водохранилище был проведен фаунистический анализ Смирнова, который выявил, что в районе с. Адамовка и островов Веремеевка и Жовнино показатели межфаунистического сходства имеют отрицательное значение, что является свидетельством того, что структура рыбного населения данных участков отличается от ихтиофауны водохранилища в целом. Данный факт и послужил предпосылкой более детального изучения биологического разнообразия именно этих участков.

В 2005 году в районе Адамовки обловлено 11 участков площадью 430м². Относительная численность молоди рыб составляет 33,8 экз./100 м². Доминирует молодь плотвы 26,3 экз./100 м². В пробах присутствовали также горчак, лещ, верховодка и бычок песчаник. Во всех местах облова дно было преимущественно песчаное. Особенностью этих участков водохранилища является то, что здесь отмечено сильное развитие сине-зеленых водорослей. Из растительности обнаружен рдест и камыш. Средняя глубина в этих местах составляет 0,7 м.

В 2006 году в районе Адамовки обловлено тоже 11 участков площадью 315 м². Относительная численность молоди при сравнении с 2005 годом уменьшилась и составила 22,9 экз./100м². Доминирует как и в 2005 году молодь плотвы 10,2 экз./100 м². В пробах также присутствуют карась, верховодка, бычок песчаник, бычок головач и чебачок амурский. Особенностью этого года является отсутствие в пробах леща и появление карася серебряного. В местах облова почвой служил песок. Цветение воды тоже очень сильное. Из растительности обнаружен только рдест. Средняя глубина в местах отбора проб составляет 1,0 м.

В 2005 году в районе островов Веремеевка-Жовнино обловлено 7 участков площадью 205 м². Относительная численность молоди в 2005 г. составила 843 экз./100 м². Доминирует молодь плотвы – 486 экз./100 м². В пробах также присутствовала молодь других видов (лещ, густера, верховодка, чебачок амурский, бычок песчаник). В местах облова дно – песок и заиленный песок. Цветение отмечено в трех пробах. Из растительности обнаружен рдест и камыш. Средняя глубина в местах отбора проб составляет 0,9 м.

В 2006 году в районе островов Веремеевка-Жовнино обловлено 5 участков площадью 220 м². Относительная численность молоди в 2006 г. составила 1658 экз./100 м². Доминирует молодь плотвы – 642 экз./100 м². В пробах также присутствуют верховодка, тюлька, красноперка, бычок песчаник, чебачок амурский. В местах облова дно – заиленный песок. Из растительности присутствует камыш. Средняя глубина в местах отбора проб составляет 0,8 м.

Показатели межфаунистического сходства при сравнении с 19 другими участками на водо­хранилище имеют отрицательное значение, что свидетельствует об отличиях структуры рыбного населения участков Адамовки и Веремеевки-Жовнино от ихтиофауны водохранилища в целом.

Zoocenosis — 2007
 Біорізноманіття та роль тварин в екосистемах: Матеріали ІV Міжнародної наукової конференції. – Дніпропетровськ: Вид-во ДНУ, 2007. – С. 159-160.

УДК 597.4/.5

Э. Б. Кожабаева

Казахский национальный университет им. Аль-Фараби, Алматы, Республика Казахстан

ICHTHYOCENOSIS OF SYR DARYA LOWER REACHES

A. B. Kojabaeva

Al-FarabiKazakhNationalUniversity, Almaty, Kazakhstan

Нижний участок р. Сыр-Дарья – зона активной хозяйственной деятельности. Населенные пункты, как правило, располагаются вблизи реки или пойменных водоемов, поэтому рыбный промысел является традиционным для местного населения. Также здесь развиты рисоводство и животноводство. Начиная со второй половины ХХ века в бассейне Сыр-Дарьи экстенсивно развивалось орошаемое земледелие и рисоводство, что повлекло за собой резкое уменьшение стока речных вод в Аральское море, приведшее в дальнейшем к осушению дельты и большого количества пойменных озер. Однако в последние годы сток речных вод значительно увеличился – в результате стали наполняться пойменные озера и северная часть Аральского моря (Малый Арал), появилась перспектива поддержания благоприятного для естественных экосистем гидрологического режима. В связи с этим представляет интерес оценка современного состояния рыбного населения низовьев Сыр-Дарьи и связанных с ними водоемов.

В 2002–2006 гг. нами проведены исследования ихтиофауны низовьев Сыр-Дарьи. Цель работы – получить сведения о видовом составе рыб и дать оценку состояния различных видов. Исследования проводили на участке Сыр-Дарьи от г. Кызыл-Орды до дельты и прилегающей акватории Малого Арала, озере Камышлыбаш, ирригационных системах. Биоморфологически анализ проводили по схеме Правдина (1966). Возраст рыб определяли согласно руководству Чугуновой (1959), используя чешую и позвонки. Интегральную оценку состояния рыб проводили по наличию фенодевиат (Савваитова и др., 1995), индексу неблагополучного состояния (Решетников и др., 1999) и уровню флуктуирующей асимметрии (Захаров и др., 2000). Для биологического анализа взяли выборки пяти доминирующих по численности видов рыб: плотва, чехонь, жерех, лещ, белоглазка.

Видовой состав ихтиофауны Сыр-Дарьи в наших сборах представлен следующими видами: щука – Esox luceus Linnaeus, 1758, плотва – Rutilus rutilus (Linnaeus, 1758), красноперка – Scardinius erythrophthlmus (Linnaeus, 1758), жерех – Aspius aspius (Linnaeus, 1758), лещ – Abramis brama (Linnaeus, 1758), белоглазка – Abramis sapa (Pallas,1811) серебряный карась – Carassius gibelios (Bloch, 1782), сазан – Cyprinus carpio Linnaeus, 1758, аральский усач – Barbus brachycephalus Kessler,1872, усач булат-маи – Barbus capito (Guldenstadt, 1773), белый амур – Ctenopharyngodon idella (Valenciennes, 1844), белый толстолобик – Hypophthalmichthys molitrix (Valenciennes, 1844), чехонь – Pelecus cultratus (Linnaeus, 1758), амурский чебачок – Pseudorasbora parva (Schlegel, 1842), обыкновенный сом – Silurus glanis Linnaeus, 1758, атерина – Atherina boyeri (Eichwald, 1831), обыкновенный окунь – Perca fluviatilis Linnaeus, 1758, обыкновенный судак – Stizostedion lucioperca (Linnaeus, 1758), китайский элеотрис – Micropercops cinctus Nichols, 1943, бычок – Rhinogobius sp., змееголов – Channa argus (Cantor, 1842), медака – Oryzias sp.

В настоящее время в Сыр-Дарье доминирующими видами являются; белоглазка, плотва, чехонь, судак, аральский усач. Обычными видами для этого водоема является щука, жерех, лещ, красноперка, серебряный карась, сазан, белый толстолобик, амурский чебачок, обыкновенный окунь, змееголов, атерина. Редкие виды – усач булат-маи (туркестанский), трегубка, китайский элеотрис, бычок. Китайский элетрис и бычок занимают специфические стации мелководий и на отдельных участках могут достигать значительной численности.

Не исключено, что в низовьях Сыр-Дарьи в настоящее время обитают шип, ташкентская верховодка, полосатая быстрянка, язь, елец, зеравшанский елец, миссисипская гамбузия. Однако нами не были обнаружены не только давно ставшие редкими аральский лосось и сырдарьинский лжелопатонос, но также остролучка, пескарь, шемая, голец Кушакевича, обыкновенный гольян и малая южная колюшка. По сведениям сотрудников Научно-производ­ственного центра рыбного хозяйства, в последние годы стал встречаться аральский ласось – Salmo trutta aralensis Berg, 1908. Исчезнувшим или близким к исчезновению видом, вероятно, следует считать сырдарьинского лжелопатоноса Pseudoscaphirhynchus fedtschenkoi (Kessler, 1872): достоверных сведений о поимке этого вида нет уже более 25 лет.

Чужеродные виды не являются в Сыр-Дарье доминирующими не только по видовому составу, но и по численности. На всех изученных нами участках (за исключением оз. Камышлыбаш в 2002 г.) доминирующими по численности и видовому разнообразию являлись аборигенные виды – плотва, окунь, белоглазка, судак и молодь аральского усача. Нахождение в большом количестве молоди аральского усача свидетельствует о том, что на участке Сыр-Дарьи в настоящее время существует самовоспроизводящаяся популяция и сложившиеся условия благоприятны для роста и развития молоди этого вида, занесенного в Красную книгу Республики Казахстан.

Поскольку известно, что чужеродные виды получают преимущество в измененных условиях, доминирование аборигенной ихтиофауны можно считать одним из показателей изменения ихтиоценоза низовий Сыр-Дарьи в сторону приближения к естественному. Другой возможной причиной, обусловившей высокую резистентность сообщества аборигенных видов Сыр-Дарьи к вторжению чужеродных видов рыб, является присутствие в аборигенном ихтиоценозе большого числа видов-хищников: судака, окуня, жереха и сома. Еще одной важной чертой естсетвенной ихтиофауны являетсяотносительное обилие видов – аборигенная ихтиофауна насчитывает не менее 34 видов.

Результаты проведенного биологического анализа показали неплохую упитанность исследованных выборок рыб. У большинства взятых для анализов рыб имелись запасы полостного жира, кишечники были наполнены пищей. Результаты морфопатологического анализа и интегральная оценка состояния рыб (по уровню флуктуирующей асимметрии и индексу неблагополучного состояния) указывают на неоднородность условий обитания. Выраженных уродств среди обследованных рыб не выявлено.

Таким образом, в настоящее время происходит возвращение ихтиоценоза к состоянию предшествующему депрессии. Не вызывает опасений состояние популяций большинства аборигенных видов рыб, имеются хорошие перспективы для восстановления численности аральского усача. Однако устойчивое существование данной экосистемы и в дальнейшем будет зависеть от рационального использования водных ресурсов бассейна Сыр-Дарьи.

Zoocenosis — 2007
 Біорізноманіття та роль тварин в екосистемах: Матеріали ІV Міжнародної наукової конференції. – Дніпропетровськ: Вид-во ДНУ, 2007. – С. 157-159.

УДК 577.15:597.554.3

В. О. Коваль

Чернігівський державний педагогічний університет ім. Т. Г. Шевченка, Чернігів, Україна

ACTIVITY OF SOME ENZYMES OF CARBOHYDRATE METABOLISM
IN CARP LIVER UNDER THE PHENOL INTOXICATION

V. O. Koval

T.G.ShevchenkoChernihivState Pedagogical University, Chernihiv, Ukraine

На відміну дії солей важких металів, неорганіних кислот і лугів при фенольній інтоксикації не виявляється пошкодження зябрового апарату, а відбуваються дістрофічні зміни у тканинах сердця, печінки, нирках (Лукьяненко, 1987). Початкові зміни в організмі риб за дії токсичного середовища, перш за все, відчуваються на біохімічному рівні. Мета дослідження – виявити особливості вуглеводного обміну коропа лускатого за умов інтоксикації фенолом.

Дослідження проводили в лабораторних умовах на дворічках коропа лускатого (Cyprinus carpio L.), вагою 200–250 г у період зимового голодування. Риб тримали в 200-літрових акваріумах з відстояною водопровідною водою в умовах стандартного газового та гідрохімічного режимів. Умови інтоксікації моделювали шляхом внесення до водного середовища фенолу у концентрації, що відповідає двом рибогосподарським ГДК. Період адаптації становив 14 діб, що вважається достатнім для формування захисних фізіолого-біохімічних механізмів до дії токсикантів. Для дослідження використовували цитоплазма­тичну та мітохондріальні фракції печінки коропа. У цитоплазматичній фракції печінки визначали активність лактатдегідрогенази, глюкозо-6-фосфатдегидрогенази (Г-6-ФДГ), глюкозо-6-фосфатази (Г-6-Фази) і фруктозо-1,6-дифосфатази (Ф-1,6-ДФази). Митохондрі­альну фракцію використовували для визначення активності сукцинатдегідрогенази. Визначення активності ферментів проводили за загальноприйнятими методиками (Орехович, 1968). Ферментативну активність Г-6-Фази та Ф-1,6-ДФази оцінювали за неорганічним фосфором, який визначали за Фіске–Суббароу. Кількість білку у пробах визначали методом Лоурі.

В умовах досліду встановлено, що фенол, який знаходився у водному середовищі, різним чином впливає на вуглеводний обмін коропа під час зимового голодування. Найчутли­вішою до інтоксикації фенолом серед ферментів була лактатдегідрогеназа, яка каталізує відновлення пірувата до лактату на останній стадії гліколізу. Активність лактатдегідрогенази збільшилась у 2,4 раза порівняно з контролем (0,44 ± 0,03 проти 0,18 + 0,02 мкмоль /мг білку за хв.). Подібні тенденції до збільшення ферментативної активності спостерігались у глюкозо-6-фосфат­дегидрогенази (ферменту пентозо-фосфатного шунта) і сукцинатдегідрогенази (ферменту аеробного метаболізму ЦТК). Г-6-ФДГаза печінки активізується фенолом на 15 % (0,52 ± 0,03 проти 0,45 ± 0,04 мкмоль NADP /мг білку за хв.), а сукцинатдегідрогеназна активність збільшується з 4,36 ± 0,25 до 5,69 ± 0,42 нмоль сукцинату /мг білку за хв. Сукцинатдегідрогеназа – один із ключових регуляторних ферментів циклу трикарбоновох кислот. Крім того вважається, що вона бере участь у регуляції та взаємозв’язку окремих шляхів не тільки окислювального, але й пластичного обміну, тому активність ферменту була більш чутлива (збільшила свою активність на 130 %), ніж глюкозо-6-фосфатдегидрогеназа.

Активність ферментів глюконеогенезу – Г-6-Фази і Ф-1,6-ДФази на відміну від вище­зазначених ферментів під впливом фенолу зменшується. Активність фруктозо-1,6-дифосфатази пригнічується на 79 %, а глюкозо-6-фосфатази на 12 % (р < 0,05).

Аналіз отриманих даних дозволяє зробити висновок, що дія фенолу, активізує ферменти (лактатдегідрогеназу, глюкозо-6-фосфатдегидрогеназу та сукцинатдегідрогеназу), тим самим прискорює процеси гліколізу, пентозо-фосфатного шунту та циклу трикарбонових кислот. Прискорення цих процесів можна пояснити більшими витратами енергії при адаптації до токсичного середовища. Інша дія фенолу виявляється на процес глюконеогенезу.

Zoocenosis — 2007
 Біорізноманіття та роль тварин в екосистемах: Матеріали ІV Міжнародної наукової конференції. – Дніпропетровськ: Вид-во ДНУ, 2007. – С. 156-157.

УДК 597.554.3:57.017.64

О. П. Кирилюк

Інститут гідробіології НАНУ, Київ, Україна, hydrobiol@igb.ibc.com.ua

MASS-SIZE-AGE STRUCTURE AND GROWTH RATE
OF THE CHUB LEUCISCUS CEPHALUS (CYPRINIDAE)
IN CHERNOBYL APP BASIN-COOLER

O. P. Kiriljuk

Institute of Hydrobiology of NAS of Ukraine, Kyiv, Ukraine, hydrobiol@igb.ibc.com.ua

Іхтіологічний матеріал зібранний у період екпедиційних виїздів на водойму-охолоджувач Чорнобильської АЕС у 1998–1999 рр. Основними знаряддями лову були ставні сітки з вічком 30–60 мм, які виставляли на всій акваторії водойми як в теплій, так і в холодній її ділянках, а також використовували електролов. Збір і опрацювання польового матеріалу здійснювали за загальноприйнятими іхтіологічними методиками. Вік визначали за лускою.

Серед дослідженого видового складу риб водойми-охолоджувача Чорнобильської АЕС значне місце в уловах посідав головень. Головень – Leuciscus cephalus (Linnaeus, 1758) – відноситься до реофілів, нерест якого відбувається у водоймах із чистою водою, піщаним і кам’янистим твердим дном і швидкою течією. Улюблене місце існування – річкові перекати, великі ями під високими берегами, водоспади поблизу дамб, глибини з кам’янистим дном. У рівнинних річках цей вид найчастіше зустрічається у верхів’ях.

У верхній частині Дніпра на території Білорусі головень у минулому столітті найчастіше зустрічався у його притоках (Немані та Західній Двині), де разом з усачем був промисловим видом; рідше він зустрічався у середній частині Дніпра та поодиноко – на нижніх ділянках (Прип’яті й інших притоках Дніпра). За даними П. І. Жукова (1965), у басейні Дніпра окремі екземпляри головня досягали 80 см довжини та 4 кг ваги. Звичайними були особини вагою до 1 кг. Через зарегулювання Дніпра та утворення водосховищ зі зміненими гідрологічним, гідрохімічним і термічним режимами, головень зустрічається рідко та промисловою статистикою не реєструється.

У водоймі-охолоджувачі Чорнобильської АЕС з великими швидкостями водяних мас, які сягали у відвідному та підвідному каналах 40 см/с, та піщано-гальковим дном із великими ямами, головень знайшов схожі з природними умови нагулу, розмноження та розвитку.

У період наших досліджень середня довжина та маса тіла головня (при коливанні довжини тіла від 20 до 37 см і маси тіла – від 117 до 945 г), становила 27,7 см і 435,3 г відповідно. Найбільший екземпляр мав довжину тіла 37 см, вагу 945 г і вік 10 років. У нерестовому стаді самців головня було більше, ніж самок. Середня довжина тіла самців дорівнювала 27,4 см, маса – 421,1 г, а самок – 30,6 см і 575,1 г відповідно.

В уловах 1999 року головень зустрічався віком від 4 до 10 років і нараховував сім вікових груп (табл. 1.) Найчастіше зустрічались чотири-, шести- та семирічки. Накопичення старших вікових групп у популяції свідчить про відсутність промислу на водоймі.

Таблиця 1. Линійний і ваговий ріст головня водойми-охолоджувача Чорнобильської АЕС

Інтенсивність лінійного і вагового росту рівномірна протягом усього життя. У кожній віковій групі лінійні прирости коливалися від 0,9 до 3,3 см. Ваговий ріст головня, особливо у старших вікових групах, значний, а прирости були такими: на п’ятому році життя риб – 29,2, на шостому – 50,6, на сьомому – 148,6 г, а на восьмому, дев’ятому та десятому – 146,2, 160,4 і 76,0 г відповідно. Вгодованність самців і самок головня в нерестовий період була досить високою. Середня вгодованісь самців головня за Фультоном становила 1,88, самок – 2,09, а за Кларк – 1,66 і 1,68 відповідно. Порівняльний аналіз лінійного росту головня водойми-охолоджувача Чорнобильської АЕС із ростом головня інших водойм (табл. 2) показав, що головень у водоймі-охолоджувачі має подібний тип росту й мало чим відрізняється від його річкових популяцій.

Таким чином, головень, чий природний ареал розповсюдження постійно скорочується через зарегулювання річок і їх забруднення, у нових умовах існування у водоймі-охолоджувачі Чорнобильської АЕС відновив і збільшив свою популяцію. Популяція головня характеризується високими темпами лінійного та вагового росту.

Таблиця 2. Лінійний ріст головня з різних водойм ареала виду, см

Робота виконана в рамках держбюджетної теми «Вивчення віддалених наслідків радіаційного та теплового забруднення на функціональний стан іхтіофауни».

Zoocenosis — 2007
 Біорізноманіття та роль тварин в екосистемах: Матеріали ІV Міжнародної наукової конференції. – Дніпропетровськ: Вид-во ДНУ, 2007. – С. 154-156.