Видове різноманіття лучних орнітокомплексів Західного регіону України

УДК 598.2:504.05(477.8)

М. А. Сеник

Львівський національний університет ім. І. Франка, м. Львів, Україна,
E-mail: zoomus@franko.lviv.ua

Ключові слова: орнітокомплекс, лучна екосистема, Західний регіон України

SPECIES DIVERSITY ОF MEADOW ОRNITHOCOMPLEXES
OF THE WESTERN PART OF UKRAINE

M. А. Senyk

Ivan Franko National University of Lviv, Lviv, Ukraine, E-mail: zoomus@franko.lviv.ua

Key words: ornithocomplex, meadow ecosystem, Western part of Ukraine

Кліматичні, гідрологічні, едафічні умови, геоморфологія Західного регіону визначають типи лучних екосистем, що розміщені тут, а відповідно й різноманіття орнітонаселення лук. Фізико-географічні фактори можуть лімітувати поширення окремих видів лучних птахів у різних частинах регіону.

Дослідження лучних орнітокомплексів Заходу України проводили в усіх областях регіону протягом гніздових періодів 2001–2004 рр. Вивчали екосистеми з різними режимами використання (заповідні луки, сінокоси, сінокосно-випасні угіддя, пасовища). Обліки птахів проводили згідно з комбінованою картографічною методикою (Tomialojc, 1980). У досліджених нами 90 лучних екосистемах виявлено 151 вид птахів, серед них 123 гніздових.

Згідно з зоогеографічним поділом (Щербак, 1988), на території Західного регіону є декілька округів та багато ділянок, виділення яких пов’язане із ландшафтно-зональним районуванням. Найпівнічніше розташований Східноевропейський округ, до якого належить ділянка східноевропейського мішаного лісу з підділянкою Західне або Волинське Полісся та відділенням Мале Полісся.

Лучні орнітоугруповання Полісся на дослідженій нами території (Волинська, Рівненська та Львівська області) відзначаються багатством видового спектра – 98 видів, з них 76 гніздових. Серед них 18 видів (23,7 %) належать до тих, що гніздяться у відкритому травостої, тобто є типово лучними птахами. Цілий комплекс видів можна віднести до тих, що населяють екотонні лісо-лучні угруповання та чагарникові зарості на луках – 34 види (44,7 %). 20 видів (26,3 %) населяють, переважно, угруповання навколоводної рослинності водойм, розташованих в межах лучних угідь. До групи птахів, що гніздяться на будівлях або використовують для гніздування еродовані берегові схили, належать два види (2,6 %) (плиска біла (Motacilla alba Linnaeus, 1758), кам’янка звичайна (Oenanthe oenanthe Linnaeus, 1758)). До видів–норників відноситься ластівка берегова (Riparia riparia Linnaeus, 1758) – 1,3 % і один вид є гніздовим паразитом – зозуля звичайна (Cuculus canorus Linnaeus, 1758) (1,3 %).

Численним видом (1–9 ос./10 га) лучних угруповань Полісся (розподіл по категоріях за чисельністю наводиться за А. П. Кузякіним (1962)) є жайворонок польовий (Alauda arvensis Linnaeus, 1758). Серед звичайних видів (0,1–0,9 ос./10 га) можна назвати: чайку (Vanellus vanellus Linnaeus, 1758), щеврика лучного (Anthus pratensis Linnaeus, 1758), плиску жовту (Motacilla flava Linnaeus, 1758), очеретянку лучну (Acrocephalus schoenobaenus Linnaeus, 1758), кропив’янку сіру (Sylvia communis Latham, 1787), зяблика (Fringilla coelebs Linnaeus, 1758), коноплянку (Acanthis cannabina Linnaeus, 1758), чечевицю (Carpodacus erythrinus Pallas, 1770 ), вівсянок звичайну і очеретяну (Emberiza citrinella Linnaeus, 1758, E. schoeniclus Linnaeus, 1758) та інших. Нечисленними (0,1–0,9 ос/км²) є горлиця звичайна (Streptopelia turtur Linnaeus, 1758), жайворонок лісовий (Lullula arborea Linnaeus, 1758). Видом, що трапляється на гніздуванні лише на даній території, є очеретянка прудка (Acrocephalus paludicola Linnaeus, 1758).

Ділянка Східноевропейського листяного лісу та лісостепу охоплює підділянку Дністровсько-Дніпровську (Правобережну), що займає Волинську, Подільську та Придніпровську височини з сильно розчленованим рельєфом. Нами досліджено лучні угруповання цїєї зони у Львівській і Тернопільській областях, частині Івано-Франківської, Хмельницької та Чернівецької областей. Ця територія найбагатша в орнітофауністичному відношенні – 113 видів, серед них 92 гніздових. До птахів відкритого лучного комплексу належать 19 видів (20,7 %), 46 видів (50 %) – мешканці екотонів, 17 видів (18,5 %) оселяються в угрупованнях навколоводної рослинності, три види (3,3 %) влаштовують гнізда на будівлях, два види (2,2 %) – норники, для чотирьох (4,4 %) характерний змішаний тип гніздування (можуть загніздитися в різних біотопах), 1,1 % всіх гніздових видів належить гніздовому паразиту (зозуля звичайна).

До звичайних видів лучних угруповань Волино-Поділля можна віднести жайворонка польового, плиску жовту, очеретянку чагарникову (Acrocephalus palustris Bechstein, 1798), кропив’янку сіру, вівчарика–ковалика (Phylloscopus collybita Vieillot, 1817), чикалку лучну (Saxicola rubetra Linnaeus, 1758), зяблика, щиглика (Carduelis carduelis Linnaeus, 1758), коноплянку та інших. Поодиноко або на обмежених територіях траплялися такі види, як підсоколик малий (Falco columbarius Linnaeus, 1758), погонич малий (Porzana parva Scopoli, 1769), сова болотяна (Asio flammeus Pontoppidan, 1763), плиска жовтоголова (Motacilla citreolla Pallas, 1776), сорокопуд сірий (Lanius excubitor Linnaeus, 1758), кобилочка–цвіркун (Locustella naevia Boddaert, 1783).

Важливо зазначити, що південно-східна ділянка Волино-Поділля має деякі особливості в якісному складі орнітоценозів. Лише у південній частині Хмельниччини нами зафіксовані гніздові пари бджолоїдки звичайної (Merops apiaster Linnaeus, 1758), а на лучних угіддях Чернівецької області (с. Ставчани, Хотинського району) спостерігали двох співаючих самців плиски чорноголової (Motacilla feldegg Michachelles, 1830).

Центрально-Європейський округ представлений на Заході України Карпатським районом із кількома ділянками. Найбільш цікавою є високогірна Полонинська ділянка, для якої характерні представники орнітофауни гірського, зокрема альпійського лучного комплексу: щеврик гiрський (Anthus spinoletta Linnaeus, 1758), тинiвка альпiйська (Prunella collaris Scopoli, 1769). Особливістю гірсько-лучних угруповань є також висотна градація видового і кількісного складу птахів (Сеник, 2004).

У досліджених угрупованнях субальпійських та альпійських полонин виявлено 41 вид птахів, серед них 38 гніздових. Найбільша частка видів серед гніздового населення належить птахам, гніздування яких пов’язане із деревами та чагарниками (22 види) – 57,9 %. Птахам, які гніздяться у травостої (6 видів), належить 15,8 %; тим, що гніздяться винятково на будинках (1 вид), – 2,6 %, в кам’янистих розсипах (2 види) – 5,3 %, берегах струмків (1 вид) – 2,6 %, птахам – гніздовим паразитам (1 вид) – 2,6 %, видам зі змішаними типами гніздування (5 видів) – 13,2 %.

Численними гніздовими видами Карпатських високогірних лук (понад 1200 м над рівнем моря) є: щеврик гірський, зяблик, вівчарик–ковалик. До звичайних відносимо: щеврика лісового, тинівку лісову (Prunella modularis Linnaeus, 1758), вівчарика весняного, кропив’янку чорноголову (Sylvia atricapilla Linnaeus, 1758), коноплянку, плиску білу, дрозда гірського (Turdus torquatus Linnaeus, 1758), чикалку чорноголову (Saxicola torquata Linnaeus, 1766) та інші види. До нечисленних видів полонин можемо віднести жайворонка польового, щеврика лучного, тинівку альпійську, чикалку лучну. Цікавим є факт зустрічі на високогір’ї вівчарика зеленого (Phyloscopus trochiloides Sundevall, 1837), птаха, який має на Заході України статус залітного виду (Каталог орнітофауни західних областей України, 1977–1988; 1989–1991 рр.). Одну особину цього виду зафіксовано 19 червня в урочищі Заросляк, серед заростей молодих смерек та сосни гірської, що оточували заболочену луку.

Результати досліджень лучних орнітоценозів Західного регіону України свідчать про їх значне видове багатство. Існуючі відмінності в кількісному та якісному складі птахів різних місцевостей відповідають різноманітності умов даних територій.


Zoocenosis — 2005
 Біорізноманіття та роль зооценозу в природних і антропогенних екосистемах: Матеріали ІІІ Міжнародної наукової конференції. – Д.: Вид-во ДНУ, 2005. – С. 443-445.



Материалы по питанию рябчика (Tetraster bonasia) в Центральной Якутии

УДК 598.261:574.43

 

В. Т. Седалищев

Институт биологических проблем криолитозоны СО РАН, г. Якутск, Россия,
E-mail: svt@sakha.net

Ключевые слова: рябчик, питание, сезонность

DATA ON THE HAZEL GROUSE (TETRASTER BONASIA) DIET
IN CENTRAL YAKUTIA

V. T. Sedalishchev

Institute of Biological Problems of Criolitozone, Siberian Branch of RAS, Yakutsk, Russia,
E-mail: svt@sakha.net

Key words: hazel grouse, diet, seasonal variation

Регион характеризуется резко континентальным климатом. Зима длительная (с октября до апреля), лето жаркое (с июня по август). Осадков выпадает 200–250 мм в год. Испарение с поверхности почвы только за теплый период составляет 250–300 мм (Гаврилова, 1973). Растительный покров довольно пестрый. Господствуют лиственные леса, а на боровых песках – сосновые. Среди лесов по долинам рек, аласным впадинам, склонам и возвышенностям располагаются безлесные участки с луговой и лугово-степной растительностью. Древесные насаждения состоят в основном из лиственницы даурской (87 % покрытой лесом площади). Наиболее широко распространена группа листвягов брусничниковых (75 % лесопокрытой площади). Часто встречаются (небольшими участками) листвяги толокнянковые, разнотравные, ольховниковые, моховые и багульниковые (Уткин, 1965). Общая площадь региона 8577,4 тыс. га, на долю древостоев с преобладанием лиственницы приходится 71,7 % лесной площади.

Питанию рябчика (Tetraster bonasia (Linnaeus, 1758)) в Центральной Якутии посвящены работы Г. П. Ларионова (1965), В. И. Перфильева (1975), В. Т. Седалищева (1983, 2000) и др. Материал собирался на территории Горного, Намского, Хангаласского и Якутского районов в 1968–2003 гг. Было исследовано 1720 рябчиков по Г. А. Новикову (1953), которые добывались отстрелом в бесснежный и снежный периоды.

В питании рябчика прослеживается сезонность. В. И. Перфильев (1975) обнаружил в зобах рябчика в мае–июне разнообразные вегетативные части 35 видов растений.

В июле – начале августа в пищевом рационе птиц встречаются как растительные, так и животные корма. Число видов насекомых, которые встречаются в пищевом рационе, невелико (10–15 видов). Во второй декаде августа птицы поедают ягоды (голубика, брусника, толокнянка) и плоды шиповника (Ларионов, 1965; Седалищев, 1983, 2000).

Анализ пищевого рациона рябчика Центральной Якутии в весенне-летний период очень сходен с питанием птиц, обитающих в средней тайге Кировской области (Бурдуков, Козлов, 1977), лиственичных лесах среднего Приамурья (Залесов, 1977), Карелии (Анненков, 1981) и Иркутской области (Водопьянов, 1984), а та разница, которая отмечается, связана с видовым составом местной растительности.

В третьей декаде августа и в сентябре в рационе птиц насекомые встречаются редко, а в конце сентября основу питания птиц составляют зимние корма. В зимний период (конец ноября – март) основу корма рябчика составляют сережки и почки березы
(100 % встреч), и в этом проявляется отличие якутских птиц от особей Забайкалья, где, по В. И. Литуну и В. Н. Сметанину (1988), почки и сережки березы в рационе птиц не превышают 10,3–20,1 %. В то же время рябчики Коми (Воронин, Седалищев, 1983), в отличие от Якутских птиц, охотно поедают зимой почки и побеги кустарниковых ив (86,7 %).

Масса содержимого зоба рябчиков (n = 474) варьировала по сезонам (питание изучалось у птиц, добытых с 11 до 13 часов). Так, в августе средний вес содержимого зоба (n = 26) составил 20,9±0,98 г (14,0–31,0 г), в сентябре (n = 122) – 34,2±0,76 г (28,0–41,0 г), октябре (n = 127) – 37,6±0,72 г (31,0–45,0 г), ноябре–декабре (n = 124) – 49,9±1,22 г (41,0–60,0 г) и в марте–апреле (n = 75) – 43,7±1,38 г (33,0–59,0 г).

С переходом на грубые корма рябчики с конца августа вылетают из тайги на берега рек и ручьев, где начинают поедать гальку, и этот процесс протекает в течение сентября – первой декады октября (до выпадения снега). Средний вес гастролитов (просмотрено 474 желудка) составлял в сентябре (n = 122) 2,1±0,08 г, октябре (n = 127) – 2,8±0,05 г, ноябре–декабре (n = 124) – 1,9±0,07 г и в марте–апреле (n = 75) – 1,4±0,05 г. В августе (n = 26) этот показатель был самым низким – 0,77±0,06 г.

Сережки и почки березы, видимо, освобождают организм птиц от гельминтов. По нашим гельминтологическим исследованиям, рябчики были заражены эндопаразитами в августе и первой декаде сентября. Так, у 7 из 28 птиц, добытых с 22 августа по 9 сентября 1985 г., были обнаружены нематоды. Интенсивность инвазии от 2 до 9 экз. В октябре–ноябре 1985 г. было исследовано на зараженность 48 рябчиков: птицы не были заражены.

В связи с тем, что зимний рацион рябчика в условиях Центральной Якутии очень однообразен и мало питателен, свой энергетический баланс птицы, вероятно, поддерживают за счет увеличения объема содержимого зоба и малоподвижного образа жизни. По нашим наблюдениям, при температуре –30…–40°С рябчики покидают снежные лунки в 10–11 часов. Кормятся они в течение 0,5–1,0 часа и после этого с той же березы птицы снова ныряют в снег (толщина снега не менее 25 см) и сидят по 20–22 часа в сутки.

Таким образом, малоподвижность и максимальное использование снежного покрова – эти экологические особенности (при однообразном и малопитательном рационе) позволяют рябчику пережить суровый зимний период в Центральной Якутии.

Следует отметить, что относительный вес сердца, печени и почек у якутских рябчиков (4,8±0,17 ‰, 19,0±0,73 ‰ и 4,5±0,10 ‰) и у особей Коми (5,0±0,10 ‰, 18,9±0,8 ‰ и 4,3±0,11 ‰) в осенний период находились на одном уровне. Это указывает на то, что условия обитания и особенности у обеих популяций рябчиков в общих чертах совпадают. В обоих регионах рябчики ведут оседлый образ жизни, много общего в характере их питания и поведения (Воронин, Седалищев, 1982).


Zoocenosis — 2005
 Біорізноманіття та роль зооценозу в природних і антропогенних екосистемах: Матеріали ІІІ Міжнародної наукової конференції. – Д.: Вид-во ДНУ, 2005. – С. 441-443.



Характеристика консортивних зв’язків птахів із ясеном звичайним (Fraxinus excelsior)

УДК 574.4 + 598.2

О. Л. Пономаренко

Дніпропетровський національний університет, м. Дніпропетровськ, Україна

Ключові слова: Fraxinus excelsior, консорция, птицы

CHARACTERISTIC OF BIRDS CONSORTIA INTERACTIONS
WITH ASH (FRAXINUS EXCELSIOR)

O. L. Ponomarenko

Dnipropetrovsk National University, Dnipropetrovsk, Ukraine

Key words: Fraxinus excelsior, consortium, birds

Ясен звичайний (Fraxinus excelsior) – один із едифікаторів липово-ясеневих дібров степового Придніпров’я. Поряд із дубом звичайним ясен утворює верхній ярус липово-ясеневих дібров. Ця деревна порода значно відрізняється від дуба звичайного. Головна її особливість – напіважурний тип архітектоніки крони. Відповідно, крона ясена пропускає багато світла, що може негативно впливати на формування лісового типу мікроклімату. Характерними особливостями ясена також є високий рівень тіневитривалості підросту цієї породи (його підріст у липово-ясеневих дібровах є досить численним), досить раннє очищення від нижніх гілок стовбура дерева (до 75 % загальної висоти), що зменшує об’єм і без того не дуже великої крони ясена. Ці особливості онтогенезу призводять до того, що ясен звичайний створює мозаїчну структуру в моноценозі липово-ясеневих дібров, формуючи свіоєрідні світлові «вікна». У нещільній кроні ясена мало місць схову для птахів.

Ясен звичайний вирізняється слабо розвиненою системою консортивних зв’язків птахів. У віргінільному віці він характеризується низькими показниками бюджетів часу та маси консортивних зв’язків із птахами (11,31±2,32 с, 3,24±0,81 г), а також нестабільною системою цих зв’язків. Найбільш інтенсивні консортивні зв’язки птахів має консорція молодого генеративного ясена. Це пояснюється впливом із боку ядер консорцій інших порід.

Консортивні зв’язки птахів із зрілим і старим генеративним ясенем характеризуються невисоким рівнем бюджетів часу та маси й найменшим (майже у два рази порівняно з іншими деревними породами) видовим складом консортів. Це пояснюється наявністю освітлених ділянок у кроні ясена і, відповідно, несприятливими умовами захисту від хижаків.

Особливість сезонної динаміки консортивних зв’язків птахів із ясенем – їх відносна активізація у зимовий період і порівняно низька інтенсивність у весняно-літній період. Причина цього – утворення зимової мероконсорції генеративних органів ясена, у діяльності якої беруть активну участь і птахи. У цій мероконсорції виявляються окрім трофічних ще й форичні зв’язки. Блакитна синиця під час живлення фітофагами в насінні ясена збиває з дерева й неушкоджене насіння.

Таким чином, зв’язки птахів у складі індивідуальних консорцій ясена мають суттєві відмінності від таких у складі щільнокронних порід.


Zoocenosis — 2005
 Біорізноманіття та роль зооценозу в природних і антропогенних екосистемах: Матеріали ІІІ Міжнародної наукової конференції. – Д.: Вид-во ДНУ, 2005. – С. 440-441.



Летнее население птиц бассейна реки Юхты–1

УДК 598.2

Н. М. Оловянникова

Байкало-Ленский заповедник, Россия, E-mail: zapoved@irk.ru

Ключевые слова: птицы, видовое разнообразие, численность, местообитания

SUMMER POPULATION OF BIRDS OF Yukhta‑1 RIVER BASIN

N. M. Olovyannikova

Baikalo-Lensky reserve, Russia, E-mail: zapoved@irk.ru

Key words: birds, species diversity, number, habitats

Исследования проводились на территории Байкало-Ленского заповедника в долине р. Юхты–1 (правый приток верхнего течения р. Лена, западный макросклон Байкальского хребта) с 17 июня по 7 июля 2004 г. Основные работы были приурочены к стационару Нарты, который расположен в 20–21 км от устья р. Юхты–1.

Летние наблюдения по птицам в этом районе проводились впервые. Вследствие регулярных пожаров лесная растительность изучаемой территории сильно нарушена и не отвечает зональным особенностям. Подавляющая часть территории занята ландшафтом смешанного леса. Это – вторичные образования, возникшие на месте еловых и лиственничных массивов. Из светлохвойных лесов преобладают смешанно-лиственничные леса в основном вторичного происхождения, из темнохвойных – смешанно-еловые леса, которые имеют ограниченное распространение по плоским вершинам и ступеням склонов, а также фрагментами на северных склонах водоразделов. Значительные площади занимают долинные ерники.

В результате обследования территории в районе стационара Нарты в наиболее типичных местообитаниях были заложены маршруты и проведены учеты. Общая протяженность учетных маршрутов составила 103 км, из них в смешанно-еловом лесу – 34, в смешанно-лиственничном лесу – 24, на открытых участках (ерниковая долина р. Юхты–1) – 45.

Для каждого из указанных типов местообитаний определен видовой состав птиц, плотность населения и доминантные виды. Пересчет птиц на площадь осуществлялся с учетом средней дальности обнаружения отдельных видов.

Смешанно-лиственничный лес. Всего здесь нами встречено 23 вида птиц суммарной плотностью 83,4 экз./км2. Доминировали только два вида: зеленый конек (16,6 экз./км2) и пухляк (10,2 экз./км2). Численность других видов была значительно ниже: корольковая пеночка (8,3 экз./км2), краснозобый дрозд (7,4 экз./км2), трехпалый дятел (5,9 экз./км2), кукша (4,8 экз./км2), бурая пеночка (4,5 экз./км2), дубровник (3,4 экз./км2), большой пестрый дятел (3,0 экз./км2), глухая кукушка (2,9 экз./км2), клест–еловик (2,8 экз./км2), кедровка (2,5 экз./км2), поползень (2,3 экз./км2), длиннохвостая синица (2,1 экз./км2), юрок (1,8 экз./км2), обыкновенная кукушка (1,4 экз./км2), свиристель (1,3 экз./км2), рябчик (0,7 экз./км2), глухарь и тетерев (0,6 экз./км2), желна, коршун и тетеревятник (по 0,1 экз./км2).

Смешанно-еловый лес. Население птиц представлено 22 видами с общей плотностью 92,9 экз./км2. Доминировали кедровка (14,3 экз./км2), краснозобый дрозд (12,8 экз./км2), пухляк (11,9 экз./км2), корольковая пеночка (10,9 экз./км2). Показатели численности кедровки несколько завышены. Это связано с большой подвижностью молодых кедровок, что приводило к слишком частым встречам. Реже встречались зеленый конек (7,5 экз./км2), глухая кукушка (6,1 экз./км2), клест–еловик (4,6 экз./км2), длиннохвостая синица (4,5 экз./км2), черноголовая гаичка (4,2 экз./км2), кукша (3,1 экз./км2), большой пестрый дятел (2,5 экз./км2), трехпалый дятел (2,1 экз./км2), поползень (1,8 экз./км2), юрок (1,4 экз./км2), московка (1,3 экз./км2), свиристель (0,9 экз./км2), обыкновенная кукушка (0,8 экз./км2), синий соловей и серый снегирь (по 0,7 экз./км2), глухарь (0,4 экз./км2), желна (0,3 экз./км2), ворон (0,1 экз./км2).

Долинные ерники. Видовой состав представлен 19 видами с общей плотностью 117,4 экз./км2. Доминировали бурая пеночка (60,9 экз./км2), обыкновенная чечевица (15,7 экз./км2), дубровник (10,0 экз./км2). Реже встречались сибирский жлан (7,8 экз./км2), черноголовый чекан (6,0 экз./км2), краснозобый дрозд (5,6 экз./км2), желтоголовая трясогузка (2,2 экз./км2), бекас (2,1 экз./км2), горная трясогузка (1,8 экз./км2), перевозчик (1,1 экз./км2), свиристель (0,8 экз./км2), черныш, белая трясогузка, кедровка и пеночка–зарничка (по 0,6 экз./км2), полярная овсянка (0,4 экз./км2), пухляк (0,3 экз./км2), пеночка–весничка (0,2 экз./км2), обыкновенная кукушка (0,1 экз./км2). Гнездящихся видов для данного биотопа намного меньше; такие виды как свиристель, кедровка, пухляк, краснозобый дрозд, кукушка посещают ерниковую долину с других близлежащих биотопов. Чаще других здесь встречался краснозобый дрозд, иногда с выводками.

В учеты не вошли серый журавль, черный аист, кряква, большой крохаль, гоголь, чирок–свистунок, вальдшнеп, скопа, деревенская ласточка, пищуха, оляпка.

Таким образом, в результате предварительных исследований в летний период в бассейне р. Юхты–1 зарегистрировано 50 видов птиц. Наиболее высокие показатели численности птиц отмечены для пойменных ерниковых сообществ (за счет мигрантов с других биотопов). Полученные данные не дают еще полного представления об исследованных местообитаниях, так как составить полную картину можно лишь изучая динамику птичьего населения в течение всего года.


Zoocenosis — 2005
 Біорізноманіття та роль зооценозу в природних і антропогенних екосистемах: Матеріали ІІІ Міжнародної наукової конференції. – Д.: Вид-во ДНУ, 2005. – С. 439-440.



Сезонные миграции серого журавля (Grus grus) в 1990–2003 гг. в Украине

УДК 598.241.2

П. С. Однорог, В. В. Серебряков

Киевский национальный университет им. Т. Шевченко, г. Киев, Украина,
E-mail: rtakyiv@mail.ru, bcssu@univ.kiev.ua

Ключевые слова: серый журавль, миграция, Украина

seasonal migrations of common crane (GRUS GRUS)
in 1990‑2003 in Ukraine

P. S. Odnorog, V. V. Serebryakov

Shevchenko Kyiv National University, Kyiv, Ukraine, E-mail: rtakyiv@mail.ru, bcssu@univ.kiev.ua

Key words: common crane, migration, Ukraine

Миграции серого журавля Grus grus (Linnaeus, 1758) в Украине проходят весной и осенью. Эта птица известна широким слоям населения, мигрирует в основном днем и хорошо поддается учету, что дает возможность собрать обширный материал благодаря налаженной корреспондентской сети. В период с 1990 по 2003 годы при помощи фенологических анкет было собрано большое количество материала о сроках, величине стай и направлениях пролета журавлей на территории Украины. Эти данные дали возможность детально проанализировать миграции, определить их общие закономерности и выявить изменения пролета серого журавля в Украине.

Весенний пролет журавлей начинается в марте и продолжается в течение всего апреля. Самая ранняя дата начала миграции отмечена в 1997 г. в Киевской области – 25 февраля. В среднем по многолетним наблюдениям начало миграции происходит со второй декады марта. Появление первых пролетных стай журавлей идет неравномерно. В ряде южных областей (Николаевской, Херсонской) они начинают лететь позже, чем в некоторых северо-западных. Во время массового пролета журавлей наблюдают по всей территории Украины. В основном их пролет весной идет на север (39,6 %) и северо-восток (25,1 %), но для каждой области характерны свои преобладающие направления. Весной в стаях обычно насчитывают
25–30 птиц, осенью стаи состоят в среднем из 35–45 журавлей.

Осенняя миграция начинается в первых числах сентября. Первые пролетные стаи наблюдают в Харьковской и Черниговской областях. Здесь птицы двигаются в южном (31,5 %) и юго-западном (13,9 %), а также частично в юго-восточном направлениях. В конце сентября–начале октября миграция охватывает всю территорию Украины.

Через территорию Украины проходят три основных пути пролета, как описывали раньше (Серебряков, 1989), но их расположение немного изменилось. Это говорит о вероятном изменении экологических условий, так как птицы для пролета выбирают наиболее благоприятные в экологическом плане территории. Наиболее четко это прослеживают во время весенних миграций, которые являются более напряженными и критичными для птиц. Но даже когда идет массовый пролет журавлей, и птиц можно наблюдать повсеместно, частота пролета стай и их величина сохраняется более высокой на основных путях. Западный миграционный путь несколько сместился на север. Первые мигранты здесь появляются со стороны Волынской и севера Львовской областей. Происходит очень быстрое вторжение мигрантов, птицы почти одновременно появляются по всему северу страны. Юго-западный путь миграции проходит через восток Винницкой и северную часть Одесской областей. Он стал практически южным, но здесь отмечена тенденция его раздвоения. Мигранты южного миграционного пути прибывают в страну с восточной стороны Крыма, пересекают Азовское море и пролетают через Запорожскую область в северо-восточном и северо-западном направлениях.

Так же, как и раньше, можно отметить два региона, в которых наблюдают запаздывание начала пролета. Это – Закарпатская область, южные районы Львовской, северные и западные районы Ивано-Франковской областей. Второй регион расположен на территории Кировоградской, Харьковской и Донецкой областей. Первая зона позднего начала пролета сформирована под влиянием Карпатских гор на направление миграции. Существование второй области задержки можно объяснить влиянием неблагоприятных экологических факторов данного региона.

Осенняя миграция журавлей в Украине проходит менее заметно, и она более растянута во времени. Пролет идет теми же экологическими руслами, что и весной, только в обратном направлении. На западном и юго-западном путях миграция заканчивается раньше. На южном пути наблюдаются задержки птиц. Только некоторая часть журавлей в восточных областях мигрирует раньше.


Zoocenosis — 2005
 Біорізноманіття та роль зооценозу в природних і антропогенних екосистемах: Матеріали ІІІ Міжнародної наукової конференції. – Д.: Вид-во ДНУ, 2005. – С. 437-439.



Территориальная неоднородность летних сообществ птиц населенных пунктов сельского типа Нижегородской области

УДК 598.2:719

О. С. Носкова*, А. В. Рохмистров*, И. В. Скворцова**

*Нижегородский государственный университет им. Н. И. Лобачевского,
г. Нижний Новгород, Россия, E-mail: luchico@mail.ru,
**Научно-исследовательский институт гигиены и профпатологии,
г. Нижний Новгород, Россия, E-mail: skvorchik@mail.nnov.ru

Ключевые слова: население птиц, синантропные виды, доминанты, плотность

TERRITORIAL HETEROGENEITY
OF SUMMER COMMUNITIES OF BIRDS
IN RURAL SETTLEMENTS OF THE NIZHNI NOVGOROD PROVINCE

O. S. Noskova*, A. V. Rokhmistrov*, I. V. Skvortsova**

*Lobachevsky Nizhni Novgorod State University, Nizhni Novgorod, Russia,
E-mail: luchico@mail.ru,
**Scientific Research Institute of Hygiene and Occupational Pathology,
E-mail: skvorchik@mail.nnov.ru

Key words: birds populations, synanthropic species, dominant, density

Обследовались сообщества птиц населенных пунктов сельского типа (НПСТ), в которые мы включаем деревни, села и поселки, расположенные в долинах мелких и крупных рек западного и центрального Предволжья (р. Сережа и р. Пьяна соответственно), а также западного и восточного Заволжья (р. Волга и р. Ветлуга соответственно) в пределах Нижегородской области. Во всех НПСТ застройка представлена преимущественно одноэтажными домами с приусадебными участками и иногда домами двухэтажной застройки.

НПСТ долины р. Сережа окружены мозаично сочетающимися слабо расчлененными разновозрастными лесными массивами с естественными и антропогенными открытыми ландшафтами. Территория относится к подзоне хвойно-широколиственных лесов.

В долине р. Пьяна обследован НПСТ, расположенный в непосредственной близости от небольшого реликтового соснового бора на карстовых образованиях. Ранее территория была покрыта широколиственными лесами. В настоящий момент окружающий ландшафт здесь формируют сельскохозяйственные угодья, остепненные луга и мелколиственные леса, образовавшиеся в ходе длительной хозяйственной деятельности человека на месте коренных дубрав, сохранившихся лишь в виде небольших участков.

В пойме Волги обследован НПСТ, расположенный недалеко от Нижнего Новгорода, окруженный со всех сторон небольшими лесными участками и обширными открытыми ландшафтами, как естественного, так и антропогенного происхождения. Территория относится к подзоне хвойно-широколиственных лесов.

НПСТ долины Ветлуги окружены небольшими по площади сельскохозяйственными угодьями и крупными сплошными массивами лесов (преимущественно темнохвойных), принадлежащих к подзоне южной тайги.

Сбор материала проводился во II половине июня – II половине июля 2001–2004 гг. Птицы учитывались маршрутным методом без фиксированной полосы учета с последующим пересчетом плотности по среднегрупповым дальностям обнаружения, предложенным Ю. С. Равкиным (1967). Учеты велись с интервалом в 15 дней с прохождением не менее 5 км в каждом из поселков. В качестве доминантов приняты виды, чья доля по обилию превышала 10 % населения птиц в среднем за полмесяца. Фоновыми видами считались те, численность которых достигала одной и более особи/км2.

Видовое богатство орнитологических сообществ НПСТ, в том числе и фоновых видов, максимально разнообразно в долине р. Сережа (59 видов, из них 40 фоновых). По сравнению с данными других авторов по аналогичным орнитокомплексам южной, средней и северной тайги Европейской части России (Ануфриев, 1987; Преображенская, 1985), это также максимальный показатель. Столь высокое видовое богатство сообществ птиц здесь, видимо, обусловлено мозаичностью окружающих ландшафтов. В лесостепных (преобразованных лесных) ландшафтах поймы р. Пьяна орнитокомплексы НПСТ включают лишь 15 видов (из них 13 фоновых), в пойме Волги – 40 (34), в пойме Ветлуги – 32 (27).

Различен состав видов сообществ птиц НПСТ. Общими для всех рассматриваемых территорий являются лишь 7 видов, принадлежащих к синантропной группе птиц (сизый голубь, белая трясогузка, деревенская ласточка, серая ворона, сорока, большая синица и полевой воробей), а также по 2 вида из лесной и лугово-опушечной групп (зяблик и большой пестрый дятел, садовая славка и черноголовый щегол соответственно). Ряд видов отмечен в сообществе птиц НПСТ только лишь одной из рассматриваемых территорий. Наиболее велико число таких видов в орнитокомплексах НПСТ долины р. Сережа – 24 (преимущественно лесной и лугово-опушечной групп).

Общим доминантом в орнитологических сообществах всех рассматриваемых НПСТ является полевой воробей. Везде, кроме НПСТ долины р. Ветлуга, этот вид занимает первое место по обилию среди доминантов (от 18 до 52 % общего обилия птиц). Первое место по обилию в сообществах птиц НПСТ южнотаежного восточного Заволжья (в долине р. Ветлуга) занимает галка. Здесь также в состав доминантов входит домовый воробей. Стоит отметить высокое обилие этих видов в НПСТ долины р. Ветлуга по сравнению с другими рассматриваемыми территориями в пределах Нижегородской области. В орнитокомплексах НПСТ пойм рек Сережа и Пьяна галка вообще не встречена. В НПСТ поймы р. Пьяна к тому же нет и домового воробья. Оба эти вида являются доминантами синантропных сообществ птиц, прежде всего, в пределах южной тайги. В средней тайге галка встречается в НПСТ, но резко снижает численность, а домовый воробей становится основным доминантом таких НПСТ вплоть до границы средней и северной тайги (Ануфриев, 1987; Преображенская, 1985). Для орнитокомплексов НПСТ более южных территорий пойм Волги и Пьяны общим доминантом также является большая синица. В НПСТ долины р. Сережа, помимо полевого воробья, в сообществах птиц доминируют белая трясогузка и деревенская ласточка, а в НПСТ поймы р. Пьяна – серая ворона.

Различен и характер летней динамики населения птиц рассматриваемых НПСТ. Так, в пойме Волги и Сережи динамическое равновесие сообществ птиц НПСТ сочетается то с эмиграционными процессами, то с процессами иммиграции. В орнитокомплексах же НПСТ пойм Ветлуги и Пьяны в течение лета преобладают только иммиграционные тенденции.
Таким образом, изменения летнего суммарного обилия птиц НПСТ вблизи небольших рек (реки Сережа, Ветлуга, Пьяна) противоположны характеру летней динамики птиц НПСТ на крупных водотоках (р. Волга).

Максимальный показатель суммарного обилия птиц приходится на НПСТ поймы Волги (1780 особей/км2) за счет высокого обилия синантропных видов (полевого воробья, большой синицы, серой вороны). Минимальный суммарный показатель обилия приходится на орнитокомплексы НПСТ поймы Пьяны (309). При сравнении четко заметно, что сообщество птиц НПСТ поймы р. Пьяна как по видовому составу, так и по суммарному обилию сильно обеднено и, по сравнению с другими территориями, максимально представлено синантропными видами (47 % от общего числа видов, 92 % от суммарного обилия). Это связано с тем, что лесные ландшафты центрального Предволжья в пределах Нижегородской области под длительным антропогенным воздействием превратились в лесостепные с соответствующим обеднением орнитологических сообществ. Сходные особенности были отмечены нами и по основным показателям населения птиц лесных местообитаний поймы р. Пьяна (Носкова, Скворцова, 2005). Суммарное обилие орнитокомплексов НПСТ лесного западного Предволжья в долине Сережи (1253 особи/км2) приближается к аналогичным показателям сообществ птиц на территории южной и средней тайги Европейской части России (по данным других авторов – от 950 до 1360 особей/км2).

В целом в сообществах птиц рассматриваемых НПСТ по показателям плотности преобладают синантропные виды (от 72 до 92 % от суммарного обилия) с максимальными равными показателями в тех из них, которые окружают, как преобразованные лесостепные ландшафты центрального Предволжья, так и южнотаежные леса восточного Заволжья. По данным других авторов, в южнотаежных НПСТ доля синантропных видов составляет до 96 %, а в НПСТ средней тайги – до 69 % от суммарного обилия птиц. Близость такого крупного города, как Н. Новгород, в целом определяет высокую долю видов синантропной группы в орнитокомплексах НПСТ поймы Волги (80 % от суммарного обилия). В то же время количество синантропных видов здесь равно числу видов лесной группы (по 32 % от общего числа видов). Наличие крупной реки обуславливает максимальное, по сравнению с другими НПСТ, богатство и обилие здесь в населении птиц видов водно-околоводной группы (12 % от общего числа видов, 0,8 % от суммарного обилия). В НПСТ преобразованных лесостепных ландшафтов центрального Предволжья водно-околоводной группы видов птиц не отмечено вовсе.

В лесном западном Предволжье, в НПСТ долины р. Сережа, по числу видов преобладают птицы лесной и лугово-опушечной групп (39 и 34 % от общего числа видов соответственно), в то время как доля этих видов по обилию здесь невелика (12 и 16 % соответственно). Интересно, что в орнитокомплексах НПСТ южнотаежного восточного Заволжья, в долине р. Ветлуга, по числу видов преобладают лугово-опушечные виды (38 % от общего числа видов), в то время как доля их по обилию здесь также мала (6 %).

Таким образом, на фоне закономерных широтных изменений сообществ птиц, важную роль в формировании орнитофауны НПСТ играют окружающие их ландшафты. Сходство сообществ птиц рассматриваемых НПСТ проявляется только в составе синантропных видов птиц. Остальные показатели орнитокомплексов НПСТ несут явные различия, включая и обилие собственно синантропных видов. Основной причиной таких различий можно считать воздействие на сообщества птиц локальных факторов. Так, повышению видового богатства и суммарного обилия населения птиц НПСТ способствуют мозаичность окружающих ландшафтов, наличие рядом крупных рек и водоемов. Соседство крупных городов повышает суммарное обилие птиц за счет увеличения плотности лишь синантропных видов. Общее видовое богатство сообществ птиц таких НПСТ снижается.


Zoocenosis — 2005
 Біорізноманіття та роль зооценозу в природних і антропогенних екосистемах: Матеріали ІІІ Міжнародної наукової конференції. – Д.: Вид-во ДНУ, 2005. – С. 435-437.



Пространственная дифференциация населения птиц некоторых естественных и антропогенных ландшафтов Нижнеднепровских песков в гнездовой период

УДК 598.2

Ю. А. Москаленко

Черноморский биосферный заповедник НАНУ, Украина

Ключевые слова: степь, лесные насаждения, разнообразие, кластерный анализ

SPATIAL DIFFERENTIATION OF BIRDS POPULATION
OF SOME NATURAL AND ANTHROPOGENIC LANDSCAPES
OF THE LOWER DNIEPER SANDS DURING NESTED PERIOD

Yu. A. Moskalenko

Black Sea Biosphere Reserve NASU, Ukraine

Key words: steppe, woods, diversity, cluster analysis

В 2005 г. изучали пространственную дифференциацию населения птиц естественных (лесостепные участки Черноморского биосферного заповедника) и некоторых антропогенных ландшафтов Нижнеднепровских песков, что явилось логичным продолжением исследований, начатых нами ранее (Москаленко, 2003). Материалом для анализа послужили данные 11 маршрутных учетов (общая протяженность – 66 км), выполненных в период с 03.06 по 25.06.2005 г. По изучаемым ландшафтам учеты были распределены следующим образом: пять маршрутов (или 30 км) отработано на лесостепных участках Черноморского заповедника; четыре учета (24 км) выполнены в сосновых насаждениях на трех аренах Нижнеднепровских песков (Збурьевской, Ивановской, и Кинбурнской косах); два маршрута (12 км) пройдены на необлесенных незаповедных участках Нижнеднепровских песков (Ивановская арена: участок степи между селами Старая Збурьевка и Забарино; Кинбурнская коса: район Сольпрома).

Каждый полукилометровый участок трансекты считался за одну пробу. При обработке данных учетов игнорировались встречи птиц, пролетающих трансекту транзитом или находящихся далее 300 м от маршрутной линии. Кроме того, использовались стандартные допущения, обычно принимаемые при обработке учетов, выполненных в гнездовое время: встреченные поющий самец, или выводок, принимались за гнездящуюся пару.

Полученные данные обработаны с помощью методов кластерного анализа (Песенко, 1982). В результате анализа всю совокупность проб удалось разделить на четыре группы, состоящие, соответственно, из 68, 13, 11 и 40 проб. В указанных группах сравнили видовой состав, обилие и встречаемость птиц.

В первую группу вошли преимущественно пробы с лесостепных участков заповедника. Внутри этой группы они отчетливо дифференцируются еще на три подгруппы. Последние не имеют принципиальных отличий с описанными нами в предыдущей публикации по лесостепным участкам заповедника (Москаленко, 2003), поэтому здесь не рассматриваются.

Следует подчеркнуть, что в первую группу попали также пробы со степи Збурьевской арены, образуя внутри нее четвертую подгруппу. Таким образом, указанный участок степи по качественно-количественному составу птиц наиболее близок к естественным орнитокомплексам. Это связано с тем, что указанная территория уже более 20 лет свободна от интенсивной антропогенной нагрузки, в то время как до начала 1990-х растительность была практически уничтожена многочисленными стадами овец. Сейчас здесь происходит восстановление степной и древесной (ольховые, изредка березовые колки) растительности.

В целом первая группа проб отличается наибольшим видовым разнообразием птиц – 49 видов. Фоновые виды (со встречаемостью выше 50 %): серая славка, зяблик, щегол, степной жаворонок, просянка. Довольно высокая встречаемость также у обыкновенной горлицы, большой синицы, обыкновенной овсянки. Обилие птиц, в зависимости от степени облесенности и бонитета леса, колеблется в очень широких пределах: от 5 до 49 особей на пробу (в среднем – 24,1).

Во вторую группу попали пробы со степных ландшафтов, с минимальной долей древесной растительности (преимущественно участки степи на Кинбурнском полуострове в районе Сольпрома). Видовое разнообразие птиц здесь минимально – отмечено лишь 22 вида. Их обилие колеблется от 12 до 49 особей на пробу (в среднем – 21,5). Значительно доминирует фоновый степной жаворонок (встречаемость – 100 %; обилие – 12,8 особей на пробу). Фоновым видом здесь является также просянка (встречаемость – 77 %); довольно высока встречаемость и у серой славки – 46 %.

Третью группу составили пробы из различных ландшафтов. Их объединяло значительное биотопическое разнообразие, а именно сочетание степи с естественными (колки лиственных пород: дуба, ольхи) и искусственными лесами (сосновые насаждения), а также озерами. В этой группе отмечено 38 видов птиц. Общее обилие их здесь самое высокое – в среднем 44,2 особи на пробу. Фоновые виды – серая славка, зяблик, щегол, пеганка, кряква, просянка.

В четвертую группу выделились преимущественно сосновые насаждения. Хотя эта группа проб характеризуется довольно высоким видовым разнообразием (34 вида) и обилием (23,6 особи на пробу) птиц, она выглядит, в сравнении с первой и третьей группами, весьма бедно. Это связано с тем, что значительные встречаемость и обилие здесь характерны лишь для четырех фоновых видов: обыкновенной горлицы (встречаемость – 85 %; обилие – 3,4 особи на пробу), серой мухоловки (соответственно, 70 %; 3 ос./пробу), зяблика (100 %; 7,9 ос./пробу), щегла (70 %; 2,2 ос./пробу). Численность же остальных видов как минимум на порядок ниже.

Таким образом, на основе проделанного анализа, в исследуемых ландшафтах выделено четыре варианта населения птиц, отличающихся видовым разнообразием, общим обилием и встречаемостью отдельных видов птиц. Исследования показали большое значение лесостепных участков заповедника в сохранении видового разнообразия птиц региона. Особое внимание следует уделить также сохранению незаповедных участков с ландшафтами, близкими к естественным.


Zoocenosis — 2005
 Біорізноманіття та роль зооценозу в природних і антропогенних екосистемах: Матеріали ІІІ Міжнародної наукової конференції. – Д.: Вид-во ДНУ, 2005. – С. 433-435.



Дополнения к фауне редких видов птиц водно-болотного комплекса Луганской области

УДК 598.2:502.74

С. П. Литвиненко, Г. А. Евтушенко

Луганский национальный педагогический университет им. Т. Шевченко, г. Луганск, Украина

Ключевые слова: птицы, наблюдения, территория, водно-болотный комплекс

EXPANDING OF THE RARE BIRDS SPECIES LIST
OF AQUATIC COMPLEXES OF LUGANSK PROVINCE

S. P. Litvinenko, G. A. Evtushenko

Shevchenko Lugansk National Pedagogical University, Lugansk, Ukraine

Key words: birds, new species, observations, territory, aquatic complex

Последние публикации о встречах редких видов птиц на территории Луганской области относятся к 1990 г. (В. В. Ветров и С. П. Литвиненко). За это время произошли изменения в их видовом и численном составе, в том числе и птиц, пребывающих временно или постоянно в водно-болотных биотопах.

Чернозобая гагара (Gavia arctica Linnaeus, 1758) – редкий, нерегулярно залетный вид. В 1980-е годы встречалась в весенне-летний период на прудах Станично-Луганского рыбхоза. В последнее время практически не отмечалась (кроме середины октября 2004 г., когда на прудах Станично-Луганского рыбхоза наблюдалось четыре взрослых особи).

Большой баклан (Phalacrocorax carbo Linnaeus, 1758) впервые отмечен в 1980-е – в начале 1990-х годов; этот вид считался нерегулярно залетным. С 1999 г. на прудах Станично-Луганского рыбхоза регулярно отмечается пара взрослых особей с выводком (от трех до пяти птенцов).

Большая белая цапля (Egretta alba Linnaeus, 1758) в последние 5–7 лет увеличила численность с пяти пар (в 1980-е годы) до 15–20 пар (отмечены на прудах Станично-Луганского рыбхоза). Небольшие колонии (до 5 пар) и отдельные пары отмечаются на гнездовании практически во всех районах области.

Малая белая цапля (Egretta garzetta Linnaeus, 1766) до 1985 г. гнездилась в единственном известном месте – в окрестностях Станично-Луганского рыбхоза (2–4 пары). С 1985 по 1995 год практически перестала встречаться. С 2000 г. произошел заметный всплеск численности. В тростниках, на одном из прудов рыбхоза, образовалась колония, включающая не менее 25 пар. Наиболее высокая численность цапель на этой территории (порядка 150 особей) отмечена в конце июля 2005 г. после вылета молоди. Единичные пары малых белых цапель во время гнездового периода наблюдались на естественных озерах Беловодского и Старобельского районов в 2004 году.

Каравайка (Plegadis falcinellus Linnaeus, 1766) впервые в области наблюдалась 29–31.07.2003 г. на пруду Станично-Луганского рыбхоза (одиночная особь, кормившаяся вместе с серыми цаплями и озерными чайками).

Черный аист (Ciconia nigra Linnaeus, 1758) впервые зарегистрирован Н. Д. Самчуком в низовьях р. Деркул (одиночная взрослая особь, низко летящая над лесистой частью поймы во второй декаде июня 2004 г., устное сообщение). Вторая встреча взрослой кормящейся особи зафиксирована М. А. Колесниковым и А. А. Резником 04.05.2005 г. на мелководье пруда Станично-Луганского рыбхоза (устное сообщение). Это первые встречи за последние 20 лет.

Длинноносый крохаль (Mergusserrator Linnaeus, 1758) впервые как новый вид для области наблюдался и был добыт на прудах–охладителях ГРЭС вблизи г. Счастье в октябре 2002 г.

Красавка (Anthropoides virgo Linnaeus, 1758) – вид перестал быть гнездовым в области, встречи крайне редки. Одиночную особь наблюдали 03–05.05.1991 г. в Меловском районе в окрестностях с. Великоцк, 15.04.1998 г. встречена пара на степном участке в окрестностях с. Королевка Краснодонского района. Гнездование не подтверждено. Последняя встреча отмечена В. В. Ветровым в июле 2004 г. на прудах Станично-Луганского рыбхоза в несвойственном для вида биотопе.

Камнешарка (Arenaria interpres Linnaeus, 1758) добыта (одна из двух встреченных птиц) в октябре 2003 г. на прудах в окрестностях г. Счастье. Ранее отмечена встреча в 1975 г. в Краснодонском районе.

Мородунка (Xenus cinereus Güldenstädt, 1775) редко встречалась в области в сентябре 1982 г. В окрестностях г. Счастье и на Станично-Луганском рыбхозе 31.07.2003 г. наблюдалась стайка из 6 особей, держащихся обособленно от песочников и фифи.

Большой кроншнеп (Numenius arquata Linnaeus, 1758) в последнее десятилетие практически не фиксировался. 03.10.2004 г. наблюдали одиночную птицу на Станично-Луганском рыбхозе.

Огарь (Tadorna ferruginea Pallas, 1764). Первая гнездовая пара отмечена в 1985 г. на северо-востоке области. В настоящее время наблюдается интенсивное расселение по всей территории области, что связано с освоением птицами нор байбака. По предварительным подсчетам численность на данный момент составляет 300–350 пар.

Пеганка (Tadorna tadorna Linnaeus, 1758) впервые отмечена в области 11.03.1987 г. В 1990-х годах не наблюдалась на территории области. За последние годы пеганки часто стали встречаться среди стай холостых особей огарей. Так, 16.05.2004 г. на пруду Станично-Луганского рыбхоза наблюдался самец пеганки в стае из 45 взрослых особей огаря. 01.08.2004 г., по-видимому, этого же самца наблюдали в стае крякв и чирков–трескунков.

Красноносый нырок (Netta rufina Pallas, 1773) впервые для области отмечен 18.03.1985 г. (добыта пара особей). Считался редким залетным видом. За весенне-летний период 2004–2005 гг. регулярно отмечается 3–4 пары на прудах Станично-Луганского рыбхоза. Не исключено, что в ближайшее время возможно гнездование этого вида.

Белоглазая чернеть (Aythya nyroca Güldenstädt, 1770) остается редким пролетным видом. Последний раз одиночный самец наблюдался на пруду Станично-Луганского рыбхоза 03.08.2005 г. С каждым годом встречи этого вида регистрируются все реже.

Анализ данных последнего десятилетия показал, что из редких залетных видов перестали отмечаться красношейная поганка (Podiceps auritus Linnaeus, 1758), желтая цапля (Ardeola ralloides Scopoli, 1769), колпица (Platalea leucorodia Linnaeus, 1758), краснозобая казарка (Rufibrenta ruficollis Pallas, 1773), лебедь–кликун (Cygnus cygnus Linnaeus, 1758), тулес (Pluvialeis squatorola Linnaeus, 1758), морской зуек (Charadrius alexandrinus Linnaeus, 1758) и тиркушка степная (Glareola nordmanni Nordman, 1842).


Zoocenosis — 2005
 Біорізноманіття та роль зооценозу в природних і антропогенних екосистемах: Матеріали ІІІ Міжнародної наукової конференції. – Д.: Вид-во ДНУ, 2005. – С. 431-433.



Чисельність і біотопічний розподіл сорокопуда тернового (Lanius collurio) у призалізничних лісосмугах Дніпропетровщини

УДК 598.292.2:574.47

М. А. Листопадський

Дніпропетровський національний університет, м. Дніпропетровськ, Україна

Ключові слова: Lanius collurio, численность, распределение

NUMBER AND BIOTOPIC DISTRIBUTION OF SHRIKE
(LANIUS COLLURIO) IN RAILWAYSIDE FOREST BELTS
OF DNIPROPETROVSK REGION

M. A. Listopadsky

Dnipropetrovsk National University, Dnipropetrovsk, Ukraine

Key words: Lanius collurio, number, distribution

Сорокопуд терновий (Lanius collurio) – найбільш поширений вид роду Lanius на території України. Це типовий птах штучних лісових насаджень степової зони. Він належить до лісо-узлісного екологічного комплексу, входить до складу зоофагів другої або третьої ланки трофічної піраміди, що утворюється у лісових насадженнях. Щільність поселення сорокопуда тернового може бути якісним індикатором певного ценотичного угруповання.

Наші дослідження проведені в гніздові періоди 2002–2005 рр. у призалізничних лісосмугах, що розташовані на території Синельниківського району Дніпропетровської області уздовж залізничної колії, що сполучає м. Синельникове та м. Дніпропетровськ між станцією «Синельникове – 2» та зупинкою – «207 км» Придніпровської залізниці. Довжина маршруту – 30 км: білоакацієве насадження з бузиною чорною та терном – 14 км, білоакацієво-кленове насадження з бузиною чорною та скумпією звичайною – 8 км, дубово-білоакацієво-кленове насадження з поодинокими групами чагарників терну – 5 км, білоакацієво-кленове насадження без чагарників та другого деревного ярусу – 2 км, розріджене молоде насадження білої акації та скумпії – 1 км.

Візуальні спостереження проводили в ранкові часи, коли активність птахів найвища. Враховували особин, що фіксувались на присаді – дротах лінії електромережі, яка «супроводжує» залізничну колію й тягнеться уздовж лісонасаджень. Таким чином, ця присада була оптимальною для полювання птахів у даних умовах. Кожний зафіксований на присаді птах розцінювався нами як одна гніздова пара. На основі проведених піших обліків, що частково охоплювали кожний із досліджених біотопів, встановлено частку недообліку, яка не перевищувала 36 % (найбільша – у білоакацієво-кленових насадженнях із бузиною чорною та скумпією звичайною).

Найбільша чисельність сорокопуда тернового у гніздовий період відмічена для білої акації з бузиною та терном – 8,2 ос./км маршруту (із урахуванням недообліку). Менша чисельність виду у дубово-білоакацієво-кленових насадженнях із поодинокими групами терну – 5,7, розріджених молодих насадженнях білої акації та скумпії звичайної – 3,8, білоакацієво-кленових насадженнях із бузиною чорною та скумпією звичайною – 2,2, та білоакацієво-кленових насадженнях без чагарників і другого деревного ярусу – 0,8 ос./км маршруту.

Установлено, що в досліджених призалізничних лісосмугах найпридатніші для гніздування сорокопуда тернового старі насадження робінії псевдоакації з обов’язковою наявністю терну та поодиноких домішок дерев інших порід (клену польового, шовковиці чорної тощо), де проективне покриття трав’яного ярусу становить 75–80 %. Насадження без чагарників, що мають молодий вік і значно зріджені внаслідок конкуренції з степовою рослинністю, не мають достатньо гніздопридатних територій. Птахи зустрічаються тут спорадично.


Zoocenosis — 2005
 Біорізноманіття та роль зооценозу в природних і антропогенних екосистемах: Матеріали ІІІ Міжнародної наукової конференції. – Д.: Вид-во ДНУ, 2005. – С. 430-431.



Вплив структури лісостанів на територіальний розподіл токовищ глухаря (Tetrao urogallus) в умовах Поліського природного заповідника

УДК 598.261.6:639.12:502(477.42)

О. Л. Кратюк

Національний аграрний університет, м. Київ, Україна, E-mail: deneshi@zt.ukrtel.net

Ключові слова: глухар, Tetrao urogallus, токовища, Поліський природний заповідник

INFLUENCE OF WOODS STRUCTURE
ON THE TERRITORIAL DISTRIBUTION OF wood grouse
(TETRAO UROGALLUS) lekking grounds
UNDER CONDITIONS OF THE POLiSKYI NATURe RESERVE

O. L. Kratyuk

National Agricultural University, Kyiv, Ukraine, E-mail: deneshi@zt.ukrtel.net

Key words: Capercaillie, Tetrao urogallus, leks, the Polyskyi Natural Reserve

Глухар (Tetrao urogallus Linnaeus, 1758) – вид, занесений до Червоної книги України. У зв’язку з цим великого значення набувають відомості не лише про екологію та біологію виду, а й детальна інформація щодо стацій його поширення.

Аналізуючи літературні джерела (Долбик, 1974; Романов, 1988; Бумар, 2001 та ін.), можна зробити висновок про те, що недостатньо уваги приділяється лісотипологічній характеристиці насаджень (вік, повнота, зімкнутість, склад тощо). У цьому випадку характеристики типу лісу виступають як фактори проживання. Така інформація є необхідною для розробки ефективних заходів з охорони та відтворення виду, про що вже йшлося у наших публікаціях (Кратюк, Бумар, 2004).

Дослідження проводили у березні–травні 2004 року на території Поліського природного заповідника. Популяція глухаря у заповіднику на цей час досить стабільна, нараховує близько 130 особин за результатами зимового маршрутного обліку 2004 року. Токовища виявляли за схемою В. А. Кузякіна (1979) та описували з використанням таксаційних матеріалів. Для цього була розроблена спеціальна анкета.

Лісові комплекси заповідника мають чітко виражений бореальний характер. Площа лісів нині складає 17260 га, у тому числі культур – 5301 га при загальній території заповідника 20104 га. На соснові насадження припадає 83,7 %, березові – 15,2 %, вільхові (мішані) – 1,1 %. На сьогоднішній день у заповіднику переважають середньовікові деревостани – 61,4 %. Середня повнота насаджень – 0,67.

На території заповідника виявлено 30 місць токування глухаря, у тому числі 15 – у борах та 15 – у суборах. В умовах борових комплексів найбільше токовищ зосереджено у А1А2 (n = 10), суборових – В3 (n = 9). Таке місцезнаходження може свідчити про незначний вплив фактора турбування, адже на територіях, де цей фактор значний, токовища розташовані в умовах А4–5В4–5. У середньовікових насадженнях сосни, площа яких у заповіднику складає 51,5 %, виявлено 22 токовища, решта (n = 8) – у пристигаючих і жодного – у молодняках. Слід зазначити, що площа пристигаючих соснових насаджень тут становить лише 745 га, тобто 4,3 %. Попри велику площу культур у заповіднику загалом, лише два токовища виявлено у них. Можна припустити, що така кількість токовищ у лісових культурах пояснюється їх відносно молодим віком. Токовища здебільшого розташовані у насадженнях з повнотою 0,6–0,7, переважно ІІ–ІІІ класів бонітету. Наявність галявин і різновікової структури деревостанів створює сприятливі умови для токування, а підлісок і підріст забезпечує ремізність токовищ.

З викладеного очевидно, що в умовах заповідника сформувалася стійка та стабільна популяція глухаря. Тут зазначений вид віддає перевагу природним сосновим лісам віком 70–100 років.


Zoocenosis — 2005
 Біорізноманіття та роль зооценозу в природних і антропогенних екосистемах: Матеріали ІІІ Міжнародної наукової конференції. – Д.: Вид-во ДНУ, 2005. – С. 429-430.